Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №380/74/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 рокуСправа № 380/74/25 пров. № А/857/17379/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Державного бюро розслідувань рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2025 року (суддя Крутько О.В., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань (далі ДБР), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ДБР щодо не проведення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки ОСОБА_1 за 2022-2023 роки, в загальній кількості 66 діб;

зобов`язати ДБР нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2022-2023 роки, в загальній кількості 66 діб;

визнати протиправною бездіяльність ДБР щодо не проведення нарахування та виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021- 2024 роки;

зобов`язати ДБР нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021- 2024 роки;

визнати протиправною бездіяльність ДБР щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ);

зобов`язати ДБР нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до частини першої статті 9 Закону №2262-ХІІ.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДБР щодо не нарахування та невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 66 календарних днів щорічної основної та додаткової відпусток у 2022, 2023 роках. Зобов`язано ДБР нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 66 календарних днів щорічної основної та додаткової відпусток у 2022, 2023 роках. Визнано протиправною бездіяльність ДБР щодо не нарахування та невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2021-2024 роках. Зобов`язано ДБР нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2021-2024 роках. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги вказує, що виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться виключно у випадку її невикористання у році звільнення, оскільки ані Положення № 743 (у редакції від 26.11.2022), ані Інструкція № 348 не передбачали вимоги/необхідності/обов`язку ДБР виплатити особі грошову компенсацію за невикористані минулі/попередні роки у поточному році звільнення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за спірний період (за 2021 рік 14 діб, за 2022 рік 14 діб, за 2023 рік 14 діб, за 2024 рік 14 діб), передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 проходив службу в ДБР з 20.05.2021 по 11.10.2024.

Згідно витягу з наказу ДБР №319-ос/дск від 09.10.2024, ОСОБА_1 звільнено зі служби в ДБР у запас 11 жовтня 2024 року за угодою сторін з достроковим припинення (розірванням) контракту від 19 травня 2021 року №81.

Листом від 21.11.2024 Територіальне управління ДБР у місті Львові повідомило позивача, що згідно матеріалів особової справи позивачу при звільненні з попереднього місця служби (Управління Служби безпеки України у Львівській області) було виплачено грошову компенсацію за 46 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2020 та 2021 роки. За 2022 рік невикористана частина щорічної оплачуваної відпустки становить 30 календарних днів, з них: 25 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 5 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки. За 2023 рік невикористана частина щорічної оплачуваної відпустки становить 36 календарних днів, з них: 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 6 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки. Відповідно до пункту 99 Положення у 2024 році за дев`ять повних місяців служби в ДБР позивач мав право на 28 календарних днів щорічної оплачуваної відпустки, використав у 2024 році 28 календарних днів щорічної оплачуваної відпустки. Позивача звільнено зі служби в ДБР на підставі підпункту 10 пункту 107 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №743, за угодою сторін 11.10.2024. Права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у позивача не було.

Додаткова відпустка як учаснику бойових дій у 2021, 2022, 2023, 2024 роках позивачу не надавалась.

Позивач вважаючи, що йому не виплачена в повному обсязі грошова компенсація за невикористану ним щорічну основну та додаткову відпустки за 2022, 2023 роки, не виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки та не виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (далі Закон № 794-VIII) умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

При цьому частиною шостою статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743 (далі Положення № 743).

Згідно з пунктами 81-82 Положення № 743 встановлено, що особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.

Згідно з пунктом 84 Положення № 743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.

За правилами пункту 89 Положення № 743 додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.

Відповідно до пункту 94 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби.

Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.

Згідно з пунктами 95-96 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Особам рядового та начальницького складу, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Положенням.

Наказом Державного бюро розслідувань від 12.07.2022 № 348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі Інструкція № 348).

Згідно з пунктом 3 Інструкції № 348, вона визначає механізм поширення осіб рядового на і начальницького складу Державного бюро розслідувань умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Відповідно до пункту 8 Розділу ІІІ Інструкції № 348 передбачено, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (в редакції Закону від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Законом України «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлено такі види відпусток, зокрема: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Таким чином, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством належать до щорічних відпусток.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом № 3551-XII, особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, додаткова відпустка, яка передбачена, як статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР, так і пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII), є іншою додатковою відпусткою, яка прямо передбачена законодавством, а тому належить до щорічних відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення працівника, який має статус учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки (до якої належать також інші додаткові відпустки, передбачені законодавством).

Беручи до уваги, що додаткова відпустка учасникам бойових дій зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік прямо передбачена нормами законодавства, належить до інших додаткових відпусток, які включаються до щорічної відпустки в силу пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР, то при звільненні, позивач набув право на її компенсацію відповідно до положень частини першої статті 24 наведеного Закону.

Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23 та у справі № 380/16768/22 відзначив, що Закон № 794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням № 743.

Верховний Суд також вказав, що Положенням №743 встановлено спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток. Ці відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на I квартал наступного календарного року. Керівник органу ДБР зобов`язаний забезпечити своєчасну реалізацію права цих осіб на відпочинок.

Однак, якщо особи рядового і начальницького складу ДБР не реалізували своє право на щорічні основні та щорічні додаткові відпустки протягом встановленого строку, то Положення №743 не передбачає їх анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом встановленого строку позбавляє осіб рядового і начальницького складу ДБР права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період.

Навпаки, Положення № 743 допускає перенесення або продовження невикористаних відпусток з об`єктивних причин, наприклад через хворобу, звільнення за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або закінчення строку контракту, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно.

Верховний Суд також звернув увагу на пункт 95 Положення №743, який передбачає компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення. Однак, це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була «надана» в році звільнення, як стверджував скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про «невикористану» в році звільнення відпустку. Тобто, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення.

Положення №743 та Інструкція №348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки.

Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.

Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін.

Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.

З огляду на відсутність в спеціальному законодавстві, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23 та у справі № 380/16768/22 підтримав застосування до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства, зокрема КЗпП та Закону № 504/96-ВР.

У зв`язку з цим доводи відповідача, що Положення №743 повністю врегульовує питання компенсації невикористаних відпусток за попередні роки для осіб рядового і начальницького складу ДБР, а норми загального трудового законодавства не можуть застосовуватися при вирішенні цих правовідносин, є необґрунтованими.

Згідно з правилами частини першої статті 83 КЗпП та частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на отримання при звільненні зі служби з ДБР грошової компенсації за 66 календарних днів щорічної основної та додаткової відпусток у 2022, 2023 роках та 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2021-2024 роках.

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи, надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем так і відповідачем, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич