Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №240/12169/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/12169/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович

Суддя-доповідач - Мацький Є.М.

04 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мацького Є.М.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2024 до 09.04.2025.

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 196680, 80 грн.

2. В обґрунтування позову зазначає, що позивач був звільнений 08.11.2024 року, якому відповідач, вплативши 09.04.2025 грошове забезпечення в сумі 94484,21 грн. , не виплатив в порушення ст. 117 КЗпП України, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

3. 14 січня 2026 року рішенням Житомирського окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено частково.

3.1. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який був здійснений 09.04.2025.

3.2. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 39182,83 грн.

3.3. Відмовлено в задоволенні інших позовних вимог.

3.4. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 241,27 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

4. Апелянт військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

5. Апелянт зазначив, що позивача з 08.11.2024 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , яка з моменту створення та до 01.01.2025 знаходилась на фінансовому та іншому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 ; особовий склад військової частини НОМЕР_1 виключений з речового забезпечення при військовій частині НОМЕР_2 та зарахований на речове забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 з 12.02.2025; при звільненні позивачу було військовою частиною НОМЕР_2 нараховано 397664,61 грн, в тому числі і грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 95923,06 грн; 09.04.2025 військовою частиною НОМЕР_1 була виплачена позивачу грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 94484,21 грн; оскільки на час виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_1 виплата компенсації за недоотримане речове майно йому мала здійснюватися військовою частиною НОМЕР_2 , військовою частиною НОМЕР_1 не було допущено протиправної бездіяльності, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті останньому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

6. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 , яка з 31.05.2024 по 31.12.2024 перебувала на фінансовому та іншому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 (а.с.33).

7. Позивач був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 08.11.2024, як звільнений з військової служби у запас; середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на момент звільнення складав 1084,94 грн. (а.с.27).

8. При звільненні позивачу мали виплатити 397664,61 грн, в тому числі і грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 95923,06 грн (а.с.26); 04.04.2025 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (а.с.30).

9. 09.04.2025 військовою частиною НОМЕР_1 була виплачена позивачу грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 94484,21 грн, однак при цьому йому не було нараховано і виплачено середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

10. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. За загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

12. Питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

13. Однак, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення строків проведення розрахунків при звільненні військовослужбовців, а також наслідків такого порушення.

14. Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі, відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

15. В статті ст. 116 КЗпП України зазначено:

"При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму."

16. Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

17. За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

18. Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, яка спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, але не більш як за шість місяців.

19. Відповідно до наданої відповідачем довідки, середньоденний заробіток позивача становить 1084,94 грн.

20. Кількість днів затримки розрахунку з 08.11.2024 по 09.04.2025 становить 152 календарних дні, а тому, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача у вказаний період повинен становити 164910,88 грн, а не 196680,80 грн, як вважає позивач.

21. Відповідно до практики Верховного Суду, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, постанова Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19).

22. У постанові Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі №20/10686/22 колегія суддів дійшла висновку про збереження за судом права на зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, керуючись, зокрема, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

23. За обставин справи, враховуючи здійснення розрахунку 09.04.2025, за яким позивач звернувся 04.04.2025 (а.с.30), суд першої інстанції правильно застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

24. Верховний Суд у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вказав, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, належить застосовувати при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період як до, так і після 19.07.2022.

25. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, позивачу при звільненні повинні були виплати 397664,61 грн. (100%), з яких несвоєчасно виплачена сума 94484,21 грн. становить 23,76%.

26. Відтак, виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 39182,83 гривень середнього заробіток за затримку розрахунку при звільненні (23,76% від 164910,88 грн).

27. Враховуючи, що позивач був звільнений з військової частини НОМЕР_1 , яка і здійснила з ним 09.04.2025 розрахунок, виплативши не виплачену при звільненні грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 94484,21 грн. , суд першої інстанції правильно вважав, що саме вказана військова частина повинна була здійснити виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який був здійснений 09.04.2025, чого не зробила, а тому з неї належало стягнути 39182,83 гривень.

ІV. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

27. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

28. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

29. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

30. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

31. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

32. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Мацький Є.М.

Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.