Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №240/10789/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/10789/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

04 березня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління національної поліції у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористані відпустки при звільнені зі служби, за період з 12.09.2020 (наступний день після звільнення) по 14.03.2025 (день фактичного розрахунку при звільненні);

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористані відпустки при звільненні зі служби, за період з 12.09.2020 (наступний день після звільнення) по 14.03.2025 (день фактичного розрахунку при звільненні) в сумі 137 023,14 грн. (сто тридцять сім тисяч двадцять три гривні 14 копійок).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 12.09.2020 по 14.03.2025.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористані відпустки при звільнені зі служби за період з 12.09.2020 по 14.03.2025

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку, які, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять суд апеляційної інстанції: позивач – змінити рішення суду першої інстанції, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; відповідач – скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) проходив службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 11.09.2020 за №256 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" з 11.09.2020.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 у справі №240/29101/23 адміністративний позов задоволено частково, зокрема, зобов`язано Головне управління національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за: 1997 - 1999 роки по 30 діб за кожен рік; 2001 рік - 30 діб; 2003 рік - 30 діб; 2007 - 2008 роки по 35 діб за кожен рік; 2015 рік (до 06.11.2015) - 40 діб; 2015 рік з 07.11.2015 по 31.12.2015 - 3 доби; 2018 рік - 21 доба основної та 6 діб додаткової за стаж відпусток; 2019 рік - 30 діб щорічної основної та 15 діб додаткової за стаж, дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій з 2016 року по 2020 рік по 14 діб за кожен рік, а також індексації грошового забезпечення з 01.06.2016 до 01.11.2017.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 по справі №240/29101/23 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року скасовано в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за: 1997 - 1999 роки по 30 діб за кожен рік; 2001 рік - 30 діб; 2003 рік - 30 діб; 2007 - 2008 роки по 35 діб за кожен рік; 2015 рік (до 06.11.2015) - 40 діб та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за: 1997 - 1999 роки по 30 діб за кожен рік; 2001 рік - 30 діб; 2003 рік - 30 діб; 2007 - 2008 роки по 35 діб за кожен рік; 2015 рік (до 06.11.2015) - 40 діб та прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовити в адміністративному позові ОСОБА_1 . В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року залишено без змін.

14.03.2025 на виконання цього рішення суду на картковий рахунок позивача від ГУНП в Житомирській області надійшли кошти в сумі 63 596,20 грн, що відповідачем не заперечується.

Позивач вказує, що звернувся із заявою до відповідача про нарахування і виплату компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати. Однак відповідач відмовив у виплаті такої компенсації не здійснив.

Вважаючи неправомірною таку бездіяльність, позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції з урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум та остаточний розрахунок з позивачем відбулися з вини відповідача, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов`язок проведення повного розрахунку при звільненні зі служби.

Окрім того, суд зазначив, що питання щодо обрахунку належної суми компенсації втрати частини грошового забезпечення відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

Враховуючи, що нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку виплати є обов`язком відповідача, суд вважав, що належним способом захисту є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на несвоєчасно виплачені суми за весь час затримки виплати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до абз. 2, 5, 6, 7, 8 частини 2 ст. 2 Закону України № 2050-ІІІ під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру : пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Використане у ст. 3 Закону України № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

При цьому варто зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17, від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24.

Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31.07.2024 в справі № 480/1704/19 та від 21.08.2024 в справі № 200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Як встановлено судом, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 у справі №240/29101/23 адміністративний позов задоволено частково, зокрема, зобов`язано Головне управління національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за: 1997 - 1999 роки по 30 діб за кожен рік; 2001 рік - 30 діб; 2003 рік - 30 діб; 2007 - 2008 роки по 35 діб за кожен рік; 2015 рік (до 06.11.2015) - 40 діб; 2015 рік з 07.11.2015 по 31.12.2015 - 3 доби; 2018 рік - 21 доба основної та 6 діб додаткової за стаж відпусток; 2019 рік - 30 діб щорічної основної та 15 діб додаткової за стаж, дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій з 2016 року по 2020 рік по 14 діб за кожен рік, а також індексації грошового забезпечення з 01.06.2016 до 01.11.2017.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 по справі №240/29101/23 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року скасовано в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за: 1997 - 1999 роки по 30 діб за кожен рік; 2001 рік - 30 діб; 2003 рік - 30 діб; 2007 - 2008 роки по 35 діб за кожен рік; 2015 рік (до 06.11.2015) - 40 діб та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за: 1997 - 1999 роки по 30 діб за кожен рік; 2001 рік - 30 діб; 2003 рік - 30 діб; 2007 - 2008 роки по 35 діб за кожен рік; 2015 рік (до 06.11.2015) - 40 діб та прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовити в адміністративному позові ОСОБА_1 . В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року залишено без змін.

14.03.2025 на виконання цього рішення суду на картковий рахунок позивача від ГУНП в Житомирській області надійшли кошти в сумі 63 596,20 грн, що відповідачем не заперечується.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов`язок проведення повного розрахунку при звільненні зі служби.

Щодо обраного судом способу відновлення порушеного права особи, колегія суддів зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати «дискреційні повноваження», користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, питання щодо обрахунку належної суми компенсації втрати частини грошового забезпечення відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

Таким чином, суд не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку сум компенсації, та на свій розсуд зобов`язати відповідача нарахувати суму компенсації в конкретному розмірі.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, погоджує викладений в оскаржуваному рішенні висновок, що правильним та достатнім є обраний судом першої інстанції спосіб відновлення порушеного права ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 12.09.2020 по 14.03.2025 та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористані відпустки при звільнені зі служби за період з 12.09.2020 по 14.03.2025

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління національної поліції у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.