Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №752/6568/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 752/6568/25 Суддя (судді) першої інстанції: Слободянюк А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №4234497 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за частиною другою статті 122 КУпАП, провадження у справі закрити.

Свої позовні вимоги, позивач обґрунтовує тим, що постанова не відображає дійсних обставин справи, винесена з порушенням вимог чинного законодавства, є незаконною, довільним та суб`єктивним сприйняттям та трактуванням інспектором Управління патрульної поліцій в м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України виключно за його внутрішнім переконанням обставин справи, яке не корелюються з дійсними та фактичними обставинами.

Вважає, що факт державної реєстрації транспортного засобу підтверджує правомірність експлуатації позивачем такого транспортного засобу на території України та відповідність технічного стану такого транспортного засобу (в тому числі і покажчиків поворотів) вимогам чинного законодавства України в тому стані та комплектації, які заявлені на момент першої державної реєстрації транспортного засобу на території України.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення, серії ЕНА №4234497 від 09 березня 2025 року, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати зазначене рішення, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позов заявлено до Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, тобто до неналежного відповідача, оскільки Управління не є юридичною особою, не має самостійний баланс, а також рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2025 та від 23.02.2026 відкрито провадження за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Від позивача до суду 04.03.2026 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначає, що Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є належним відповідачем у даній справі, а апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції Національної поліції України не підлягає задоволенню.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, у зв`язку із чим, судом апеляційної інстанції постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09.03.2025 інспектором 1 взводу 1 роти 2 батальйону полк-2 Управління патрульної поліції в м. Києві Прокопенком О. М. складено постанову серії ЕНА №4234497 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.

Підставою для винесення постанови стало те, що 09.03.2025 о 22 год. 09 хв. в м. Києві на бульварі Миколи Міхновського ОСОБА_1 керував транспортним засобом BMW I4 EDRIVE 40, д.н.з. НОМЕР_1 , який не відповідає вимогам ДСТУ 3649:2010, а саме: задні показчики повороту встановлені червоного кольору, що не відповідає вимогам експлуатації транспортних засобів, чим порушив ДСТУ 3649:2010 (п. 6.1.5) та п. 31.4.3а ПДР України, користувався червоними показниками поворотів з порушенням стандартів ДСТУ, чим порушив п. 9.2.б ПДР - порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом.

Позивач, не погоджуючись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, оскаржив її в судовому порядку.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний автомобіль пройшов сертифікацію на відповідність та відсутність доказів його подальшого переобладнання, а тому відповідач не довів належними доказами обставин щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, яке передбачене частиною другою статті 122 КУпАП.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За приписами п. 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Згідно статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: як зокрема порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Використання у зазначених вище нормах формулювань "від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення", "розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст.222 - 244-20 КУпАП" вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 у справі за №724/716/16-а.

Згідно з п.п. 1-4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений Наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 73 ДПП є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.

Повне найменування - Департамент патрульної поліції, скорочена назва - ДПП.

Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції).

Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у справі позивачем та судом першої інстанції визначено Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, яке є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без створення окремої юридичної особи.

Натомість, при розгляді справ про адміністративні правопорушення управління, яке є структурним підрозділом відповідного органу, діє не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, а саме Департаменту патрульної поліції.

Відповідно до частини третьої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Колегія суддів зазначає, що оскільки УПП в м. Києві Департаменту патрульної поліції є територіальним (структурним) підрозділом ДПП та не є окремою юридичної особою, тому відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України не має адміністративної процесуальної правосуб`єктності та не може виступати самостійним відповідачем по справі.

Натомість, належним відповідачем, рішення якого оскаржує позивач, у даній справі має бути Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб`єкт владних повноважень від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, проте останній не був визначений позивачем як відповідач у розгляді цієї адміністративної справи та не був залучений судом першої інстанції, заміну неналежного відповідача або залучення ДПП в якості співвідповідача судом також не проведено.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивачем заявлено позов до неналежного відповідача, а судом вирішено справу за участю неналежного відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (ч. 4 ст. 48 КАС України).

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені Кодексом адміністративного судочинства України.

За правилами частини сьомої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.

Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими Кодексом адміністративного судочинства України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.

Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.

Суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримав, та не з`ясував, хто є належним відповідачем у справі.

Колегія суддів переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлена можливості в межах наданої їй Кодексом адміністративного судочинства України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік та приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки частиною сьомою статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

У зв`язку із чим, відсутні підстави для вирішення позовних вимог, звернених до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції.

З огляду на викладене, враховуючи предмет даного позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального закону, вирішуючи спір про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4234497 від 09.03.2025 про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення не з`ясував належність відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених статтею 48 Кодексу адміністративного судочинства України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.

Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №456/2935/15-а, від 30.09.2019 року у справі №819/940/18 та від 31.10.2019 у справі №826/17241/16.

Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини звернення позивач до суду із позовом до неналежного відповідача, що залишено поза увагою Голосіївського районного суду м. Києва та мало своїм наслідком розгляд справи по суті без урахування належного суб`єктного складу сторін, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За правилами статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвали нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2025 року у справі №752/6568/25 - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина

Судді Т.Р.Вівдиченко

О.В.Карпушова