Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №501/6075/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 04.03.2026

Справа № 501/6075/25

2/501/943/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

до

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

I. Виклад позиції позивача.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі позивач) 31.12.2025 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №09.03.2025-100002110 від 12.03.2025 у розмірі 13400,00 грн. та судовий збір.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір №09.03.2025-100002110, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 10 000,00 грн.

Свої зобов`язання позивач виконав, надавши грошові кошти позичальникові.

У порушення умов договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на момент пред`явлення позову до суду утворилась заборгованість у розмірі 13400,00 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9500,00 грн., по процентам у розмірі 2050,00 грн., неустойки в розмірі 1850,00 грн., у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Відповідач 09.02.2026 надав до суду відзив на позов (а.с.35), просить суд зменшити, або скасувати штрафні санкції, пеню та проценти, оскільки їх нарахування є неспівмірним з матеріальним станом відповідача. У разі задоволення позову, відповідач просить надати розстрочку виконання рішення, вона готова здійснювати щомісячні платежі у розмірі 1000-2000 грн.

Представник позивача 13.02.2026 надав до суду відповідь на відзив (а.с38-46), просить суд позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що позивачем не надано підтвердження її матеріального стану, витрати за споживчим кредитом є співмірним враховуючи строк кредитування. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, тощо.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 31.12.2025 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.30).

Ухвалою судді від 04.02.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.33-34).

Окремо суд звертає увагу щодо участі в судових засіданнях сторін, їх викликів (повідомлень) в судові засідання.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Сторони по справі до суду не з`явилися, що не перешкоджає продовженню розгляду справи без їх участі на підставі доказів наявних в матеріалах даної цивільної справи.

Розгляд справи здійснювався судом в порядку спрощеного позовного провадження, явка сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом обставини та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 12.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір №09.03.2025-100002110, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 10 000,00 грн.

Свої зобов`язання позивач виконав, надавши грошові кошти позичальникові.

У порушення умов договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на момент пред`явлення позову до суду утворилась заборгованість у розмірі 13400,00 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9500,00 грн., по процентам у розмірі 2050,00 грн., неустойки в розмірі 1850,00 грн., у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

ІV. Оцінка Суду.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно частини 1-4 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що 12.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір №09.03.2025-100002110, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 10 000,00 грн.

Свої зобов`язання позивач виконав, надавши грошові кошти позичальникові.

Відповідно до пункту 2.2, 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця, заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Пунктом 2.3 розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) встановлено технологію (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: 2.3.1. кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); 2.3.2. позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.3. позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; 2.3.4. у випадку погодження кредитодавця на обрані позичальником умови кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця направляє позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання позичальником; 2.3.5. також для підписання позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.6. позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку; 2.3.7. примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.

Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.

Крім того, за змістом заявки ОСОБА_1 від 12.03.2025, яка є невід`ємною частиною договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , відповідач ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти).

Також відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника ОСОБА_1 , що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору №09.03.2025-100002110 від 12.03.2025, з яким попередньо уважно ознайомився.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та відповідачем досягнуто домовленості у письмовій формі щодо розміру кредиту, процентної ставки та інших платежів.

В обґрунтування наявності заборгованості відповідача позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості відповідача, відповідно до якої заборгованість складає: 13400,00 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9500,00 грн., по процентам у розмірі 2050,00 грн., неустойки в розмірі 1850,00 грн.

Відповідач правильність здійснення ТОВ «Споживчий центр» розрахунку невиконаного зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів та комісії не спростував.

Процесуальний обов`язок, передбачений ст.12, 81 ЦПК України, відповідачем не виконано та не надано доказів, які б підтверджували належність виконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором або відсутність обов`язку його виконання.

Крім того, положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «Споживчий центр» отриманої у позику за вказаним договором суми позики у розмірі 8000 грн., відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9500 грн., процентами в розмірі 2050 грн. за користування кредитними коштами, що були обумовлені договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім цього, щодо твердження ТОВ «Споживчий центр» про те, що відповідач має заборгованість у виді неустойки за невиконання умов кредитного договору у розмірі 1850 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, а також п.18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, суд вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 1850,00 грн. слід відмовити.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що відповідач, отримавши від позивача кредитні кошти, у добровільному порядку та у встановлені договором строки їх не повернув, проценти у встановленому договором розмірі не сплатив, ним не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, тому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 11550 грн., з яких: заборгованість за тілом 9500 грн., заборгованість по процентам - 2050 грн., в решті позову слід відмовити.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених стороною по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, дослідивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно платіжної інструкції № СЦ000066231 від 20.12.2025 (а.с.1) позивачем сплачено 2422,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно долі задоволених вимог у розмірі 1816,80 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 81, 258-259, 263-265, 280-282 Цивільного-процесуального кодексу України, статтями 525, 526, 530, 623, 624, 629, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, Суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833) заборгованість за кредитним договором №09.03.2025-100002110 від 12.03.2025 у розмірі 11550 грн. та судовий збір у розмірі 1816,80 грн.

В решті вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко