Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №320/2049/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції - Вісьтак М.Я.,

Суддя-доповідач - Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року Справа № 320/2049/25

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи «Центр пробації»

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Центр пробації» (далі - Відповідач) в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь старшого інспектора Луцького районного сектору №1 філії Державної установи "Центр пробації" у Волинській області майора внутрішньої служби ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно за період з 24.02.2022 по 31.05.2022р.р. відповідно до пункту 1 постанови КМУ від 28.02.2022 №168;

- зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити на користь Позивача додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно за період з 24.02.2022 по 31.05.2022р.р. відповідно до пункту 1 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 (у редакції постанови від 24.03.2022).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року позов задоволено повністю.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд виходив з того, що Постанова № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обгрунтування вмог скарги Апелянт посилається на зміст пояснювальної записки до проєкту постанови КМУ № 168 та зазначає, що у ній відсутні особи рядового і начальницького складу, яку проходили службу в центрі пробації.

Також зазначає, що особи, які мають право на додаткову винагороду відповідно до п. 1 зазначеної вище постанови мають здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Сам факт проходження служби в органах ДКВС не є достатнім для виплати спірної додаткової винагороди.

Крім того, Апелянт стверджує, що Позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Апелянт також посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні цієї справи було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а від 24.07.2025 - призначено справу до судового розгляду.

У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом Західного міжрегіонального управління від 12.06.2017 року № 40 о/с із 14.06.2017 прийнятий на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України на посаду старшого інспектора Луцького районного сектору №1 філії Державної установи "Центр пробації" (далі - ДУ "Центр пробації") у Волинській області у спеціальному званні "майор внутрішньої служби".

26.09.2022 Позивача увільнено з посади та призвано на військову службу до лав Національної гвардії України на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" та розпорядження командувача Національної гвардії України від 24.02.2022 № 27/9/1/3/M-282T-E.

12.12.2024 Позивач звернувся з листом до Відповідача з проханням надати інформацію про те, чи видавались відповідачем накази про нарахування та виплату йому додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 роки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168.

10.01.2025 року на електронну адресу Позивача надійшла відповідь з ДУ "Центр пробації" від 20.12.2024 року №327/К-338/11/Ян-24 проте, що особи начальницького складу уповноважених органів з питань пробації у період дії воєнного стану виконували службові обов?язки відповідно до посадових інструкцій, до виконання завдань, передбачених Законом України "Про правовий режим воєнного стану", заходів повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не залучалися, а накази про виплату додаткової винагороди Центром пробації не видавалися.

Позивач, вважаючи, що йому протиправно не виплачено додаткову винагороду за службу в умовах воєнного стану, звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (в первинній редакції), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.

В подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", доповнено абзац перший після слів "та поліцейським" словами "а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка".

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 "Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми "єПідтримка" затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка", де вказана позиція "Волинська область".

Частиною першою статті 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV) встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Частиною п`ятою статті 23 Закону №2713-IV обумовлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

У частині першій статті 2 Закону України "Про пробацію" від 05.02.2015 №160-VIII (далі - Закон №160-VIII) визначено, що пробація - це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого; орган пробації - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.

Частиною першою статті 19 Закону №160-VIII передбачено, що права, обов`язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 №4242/5 затверджено Положення про Державну установу "Центр пробації" (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін`юсту.

Пунктом 6 Положення передбачено, що у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії), до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.

Згідно з пунктом 7 Положення до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5 (далі - Порядок №925/5).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку №925/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє колегії суддів стверджувати, що Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка".

Переглядаючи оскаржуване рішення суду, судова колегія враховує, що Позивач з 14.06.2017 по 26.09.2022 проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України на посадістаршого інспектора Луцького районного сектору №1 філії Державної установи "Центр пробації". Оскільки Волинська область віднесена до адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка", то ОСОБА_1 набув право на нарахування та виплату спірної винагороди за період з 24.02.2022 по 31.05.2022.

Твердження Апелянта про те, що Позивач не набув право на отримання додаткової допомоги, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, оскільки він не брав участі у відсічі збройної агресії проти України, у бойових діях та не забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії, колегія суддів вважає помилковими, оскільки Постанова № 168 (у редакції від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як на тому помилково наполягає Апелянт.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.01.2024 у справі №520/8343/22, від 21.03.2024 у справі №160/12980/22, від 25.07.2024 у справі № 400/1895/23, від 08.07.2024 у справі № 160/12981/22, від якої суд касаційної інстанції не відступав.

Крім того, у постанові від 18.01.2024 у справі № 200/297/23 Верховний Суд зазначив про безпідставність доводів ДУ «Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників) на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, за висновком Суду, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у Позивача на таку винагороду.

Отже, застосовуючи сформований у подібних правовідносинах Верховним Судом підхід щодо застосування положень пункту 1 Постанови № 168, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що з 24.02.2022 Позивач набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди, у розмірі 30 000,00 грн, встановленої Постановою № 168 (в редакції постанови від 22.03.2022), оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Посилання Апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22 колегія суддів вважає помилковим, оскільки ключовим питанням у зазначеній справі було те, чи мають право військовослужбовці, відряджені до державних органів, установ та організацій на додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 гривень відповідно до Постанови № 168. Натомість у справі, що розглядається, Позивач проходив службу на посаді старшого інспектора Луцького районного сектору №1 філії Державної установи "Центр пробації" у Волинській області у спеціальному званні "майор внутрішньої служби".

Отже, обставини, сторони та спірні правовідносини у справах не є подібними, а тому відутні правові підстави для врахування судом висновків ВПВС у зазначеній вище справі під час вирішення справи № 320/2049/25.

Необхідно також зазначити, що Апелянтом не оспорюється факт несення Позивачем служби під час дії воєнного стану. Жодних належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73-74 КАС України доказів, які спростовували б такі обставини, суб`єктом владних повноважень, на виконання покладеного на нього обов`язку доказування згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, ані до суду першої, ані апеляційної інстанції не надано.

Щодо доводів апеляційної скарги про недотримання Позивачем визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду із цим позовом, колегія суддів зазначає, що питання застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у правовідносинах про виплату передбаченої Постановою № 168 додаткової грошової винагороди вже було предметом оцінки Верховного Суду у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, яка полягає у тому, що вказана норма процесуального закону не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовами цієї категорії, якщо спірні правовідносини виникли до 19.07.2022. Рішення у справі № 260/3564/22 набрало законної сили 20.09.2023 на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.

При цьому, незважаючи на те, що справа № 320/2049/25 за позовом ОСОБА_1 не відповідає усім ознакам типової справи, визначених Верховним Судом у рішенні 06.04.2023, вищенаведені висновки щодо застосування норм процесуального права, які регулюють питання строку звернення до суду із позовом щодо нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на їх подібність.

Так, у справі № 260/3564/22 Верховний Суд колнстатував, що до 19.07.2022 частина друга статті 233 КЗпП України не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати, з огляду на внесення змін згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд зауважив про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Поруч із цим, приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі № 260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України.

Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що позивач звернувся до суду із позовом, в тому числі про нарахування та виплату додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 відповідно до Постанови № 168, 07.10.2022. Отже, ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду із цими позовними вимогами.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга Державної установи «Центр пробації» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року - без змін.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації» - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 03 березня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев