Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №420/14007/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14007/25

Перша інстанція: суддя Бабенко Д.А.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача–Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі № 420/14007/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2020 по 28.02.2021 включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2020 по 28.02.2021 включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та остаточний розрахунок із позивачем при звільненні відповідач здійснив несвоєчасно.

Так, як вказує позивач, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2024р. у справі №420/32143/24, відповідачем 23.04.2025 виплачено грошове забезпечення за період з 29.01.2020р. по 28.08.2020р. у сумі 39 370,16 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Позивач вважає, що у неї виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.

Відповідач надав відзив, в якому вказав, що відсутні підстави для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, на переконання відповідача, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а у даному випадку предметом спору є правовідносини щодо виплати середнього заробітку, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватися нормами Кодексу законів про працю України, оскільки позивач перебувала у статусі військовослужбовця, а не працівника Державної прикордонної служби України.

Крім того, позивач була звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу. Враховуючи правомірність звільнення позивача та відсутність його поновлення на посаді, своєчасність виплати грошового забезпечення, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідач також наголосив, що з 19.07.2022 року законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.

На переконання відповідача, в даній ситуації, в умовах воєнного стану позовна вимога про стягнення середнього заробітку очевидно суперечить принципу співмірності та пропорційності недоплаченої суми.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 09.05.2025 постановив витребувати в порядку ст. 80 КАС України у відповідача – Військової частини НОМЕР_1 :

докази проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 : копії наказів про зарахування на службу, про виключення зі списків особового складу, тощо;

докази виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 р. у справі №420/32143/24;

довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому було звільнено позивача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100;

довідку про суму виплаченого грошового забезпечення при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 жовтня 2025 року витребував у відповідача інформацію (табель) про здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення позивача та інших платежів при звільненні, їх загальну суму та дату виплати.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 жовтня 2025 року повторно витребував у відповідача інформацію (табель) про здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення позивача та інших платежів при звільненні, їх загальну суму та дату виплати.

24 жовтня 2025 року на виконання ухвали суду відповідач надав до суду витребувані судом докази.

Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 28.10.2025 у справі № 420/14007/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2020 до 19.01.2023 у розмірі 80399,48 грн.

Стягнув з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2020 до 19.01.2023 у розмірі 80399,48 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував висновки ВП ВС, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, а саме: “Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців”.

Враховуючи викладені та встановлені обставини, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України та їх задоволення шляхом: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2020 до 19.01.2023 у розмірі 80399,48 грн, та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2020 до 19.01.2023 у розмірі 80399,48 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не врахував, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а у даному випадку предметом спору є правовідносини щодо виплати середнього заробітку, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватися нормами Кодексу законів про працю України, оскільки Позивач перебував у статусі військовослужбовця, а не працівника Державної прикордонної служби України;

- твердження суду першої інстанції про набуття права на середній заробіток як відповідальність за неналежний розрахунок при звільненні хибне, адже в даній ситуації, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статей 116, 117 КЗпП, які закріплюють відповідальність роботодавця за затримку розрахунку саме при звільненні з роботи.

Обставини справи.

Як встановлено судом першої інстанції, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 28.08.2020 позивача виключено зі списків особового складу.

Позивачу на день виключення зі списків особового складу перераховано та виплачено 128609,20 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі №420/32143/24, яке набрало законної сили 17.04.2025, зокрема зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 28 серпня 2020 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, премії та одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

23.04.2025 відповідачем проведено виплату грошових коштів на користь позивача у загальній сумі 39370,16 грн, що підтверджується банківською випискою.

Згідно з довідкою відповідача від 22.05.2025 №117, середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням складає 393,35 грн, середньомісячне – 11997,10 грн.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у новій редакції.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній з 19.07.2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено з особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 28.08.2020, остаточний розрахунок з позивачем виплат, які мали були виплачені позивачу проведено 23.04.2025.

Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.

Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Колегія суддів зауважує, що починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Так, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 по справі №560/9586/22 спірний період нарахування середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 29.08.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 23.04.2025.

Стосовно періоду з 29.08.2020 по 18.07.2022.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП (станом на період з 29.08.2020 по 18.07.2022), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, до 18.07.2022, законодавство передбачало обов`язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за весь період затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції станом на період з 29.08.2020 по 18.07.2022) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період такої затримки, у зв`язку із чим в даному випадку період затримки з 29.08.2020 по 18.07.2022 становить 688 календарних днів.

Період стягнення з 19.07.2022 по 23.04.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, роботодавець повинен виплатити середній заробіток на користь позивача за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції відповідно до Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку період затримки з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 184 календарних дня.

Таким чином, загальний період затримки, який підлягає стягненню становить 872 календарних дня (688 + 184).

Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних сум принципу співмірності відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

При цьому принципи справедливості та пропорційності в цьому контексті стосуються забезпечення балансу між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов`язки без надмірного фінансового тиску. Компенсація повинна відображати реальні втрати працівника, пов`язані із затримкою виплати. Важливо враховувати тривалість затримки, розмір середнього заробітку, а також загальні принципи добросовісності й розумності. Компенсація не повинна бути надмірною або каральною щодо роботодавця. Такий розсуд спрямований на уникнення невиправданого збагачення працівника за рахунок роботодавця і забезпечення об`єктивності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає првильними висновки суду першої інстанції про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Позивачу на день виключення зі списків особового складу було перераховано та виплачено 128 609,20 грн.

Враховуючи те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі №420/32143/24 позивачу було виплачено 39370,16 грн., загальна сума, що підлягала виплаті позивачу на день звільнення складала 167979,36 грн. (128609,20 + 39370,16)

Відтак, відсоткове співвідношення суми грошових коштів виплачених на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі №420/32143/24 до загальної суми виплата, що мала бути виплачена на день звільнення розраховується наступним чином:

39370,16 грн. х 100 / 167979,36 грн. = 23,44 %.

Згідно з довідкою відповідача від 22.05.2025 №117, середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням складає 393,35 грн, середньомісячне – 11997,10 грн.

Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 29.08.2020 по 19.01.2023 наступним чином:

872 х 393,35 грн. = 343001,20 грн. х 23,44 % = 80399,48 грн, що становить 23,44 % суми виплати, яка мала бути нарахована на день виключення зі списків особового складу.

Враховуючи означене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2020 до 19.01.2023 у розмірі 80399,48 грн, та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2020 до 19.01.2023 у розмірі 80399,48 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги.

Разом із тим, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Кодексу України про працю України з тих міркувань, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не урегульовані положеннями спеціального законодавства. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не установлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить висновку про правомірність застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Така правова позиція висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 22.06.2023 по справі № 380/152/20.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі № 420/14007/25 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик