Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №420/37266/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37266/25

Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Дата і місце ухвалення 16.12.2025р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А.І.,

Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення про відмову у перетинанні державного кордону України,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення № 935 від 27.10.2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що відповідач прийняв оскаржуване рішення через спрацювання бази даних «Гарт-1/П» системи «Гарт-1»: «недійсний або викрадений документ», виконуючи доручення, ініціатором якого є Державна міграційна служба України. При цьому, відповідач керувався Порядком надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280 (далі – Порядок 280), згідно якого Державна прикордонна служба виконує доручення уповноважених державних органів, відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом. Проте, як вказує апелянт, у п. 5 Порядку 280 не передбачено надавати доручення щодо заборони в`їзду в Україну громадянам України у випадках скасування належності до громадянства України.

Крім того апелянт вказував на те, що доручення оформляються на бланку за формою згідно з додатком до порядку, тоді як в даному випадку таке доручення відсутнє, адже воно не було надано відповідачем.

Апелянт вважає, що якщо доручення не стосується питань, зазначених у пункті 5 Порядку 280, то воно не мало б прийматися до виконання органом Держприкордонслужби. Апелянт посилається на те, що виконання «неіснуючого» доручення, призвело до порушення вимог законодавства та прав людини, оскільки вбачається грубе порушення конституційних прав та свобод позивача, в тому числі загроза життю і здоров`ю, права на проживання в Україні, на свободу та особисту недоторканність, на свободу пересування, на інформацію тощо.

Посилаючись на положення Постанови КМУ від 07 травня 2014 р. № 152, апелянт вважає, що орган Держприкордонслужби не має права самостійно вилучати паспорт для виїзду за кордон, оскільки його повернення здійснюється особою самостійно, якщо дійсно громадянство України щодо такої особи припинено відповідно до Закону України “Про громадянство України”.

На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що оскаржуване рішення не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи або інтереси позивача. Також апелянт вважає, що суд при прийняті рішення не звернув уваги на грубе порушення конституційних прав та свобод позивача як людини і громадянина, оскільки позивач досі знаходиться в сірій зоні в лісопосадці на пункті-пропуску «Табаки-Мирне» між державними кордонами України та Молдови, де відсутні будь-які умови для життя, що є фактичним обмеженням свободи пересування позивача.

З огляду на викладене вище апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 року та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням №935 від 27.10.2025 року, прийнятим інспектором ІІ-ої категорії ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 було відмовлено ОСОБА_1 у перетині державного кордону України у напрямку в`їзду в Україну.

Причиною прийняття вказаного рішення зазначено: «скасування рішення про оформлення набуття громадянства України».

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що відповідач наділений повноваженнями щодо перевірки наданих документів на підтвердження підстав для перетину кордону, в тому числі на предмет їх дійсності та приналежності відповідній особі. Враховуючи те, що в ході здійснення прикордонного контролю 27.10.2025 року в пункті пропуску "Табаки" на паспортний документ позивача відбулось спрацювання бази даних «Гарт-1/П» системи «Гарт-1»: «недійсний або викрадений документ», ініціатором доручення якого є Державна міграційна служба України, у зв`язку з скасуванням рішення про набуття громадянства України, та позивачем не було надано уповноваженій особі Державної прикордонної служби України іншого документа для підтвердження права на перетин кордону, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно прийнято стосовно позивача оскаржуване рішення від 27.10.2025 року про відмову в перетинанні кордону.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Статтею 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу» визначено, що однією з основних функцій Державної прикордонної служби України є: здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Основними принципами діяльності Державної прикордонної служби України є: законність; повага і дотримання прав та свобод людини та громадянина (ст. 3 Закону України «Про Державну прикордонну службу»).

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль".

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прикордонний контроль", прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Частиною 2 ст.2 Закону України "Про прикордонний контроль" передбачено, що прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Прикордонний контроль здійснюється, зокрема, щодо осіб, які перетинають державний кордон (ч. 3 ст. 2 Закону).

Частиною 4 статті 2 Закону України "Про прикордонний контроль" закріплено, що прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень уповноважених державних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Прикордонний контроль забезпечується шляхом:

1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням;

2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин;

3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в`їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних;

4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження;

5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів;

6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов`язана з міжнародним сполученням;

7) координації дій контрольних органів і служб.

Згідно з ч. 1-3 ст. 6 Закону України "Про прикордонний контроль", перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про прикордонний контроль", прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 7 Закону України "Про прикордонний контроль", паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

У статті 8 цього Закону визначені умови перетинання державного кордону іноземцями та особами без громадянства у разі в`їзду в Україну. Так, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; 3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; 4) підтвердження мети запланованого перебування; 5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку; 6) виконання ним вимог щодо строків перебування в Україні.

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про прикордонний контроль" передбачено, що іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль» передбачено, що порядок відмови у перетинанні державного кордону іноземцям, особам без громадянства та громадянам України.

Так, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.

Таким чином Законом України «Про прикордонний контроль» чітко визначені підстави для відмови іноземцям чи особам без громадянства у перетинанні державного кордону у разі їх в`їзду чи виїзду з України, а також передбачено право відмовити громадянину України у перетинанні державного кордону лише при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".

При цьому за положеннями статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмова у перетинанні державного кордону допускається лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи із зазначенням причин відмови та у випадках, прямо передбачених законом.

Отже, рішення про відмову повинно містити конкретну законну підставу та її фактичне підтвердження. При цьому наявність такої підстави має бути доведена та відображена у мотивувальній частині рішення про відмову, інакше рішення не відповідає вимогам обґрунтованості.

В свою чергу правомірність відмови підлягає оцінці насамперед крізь призму тих конкретних підстав і мотивів, які прямо зазначені у рішенні суб`єкта владних повноважень, а не через можливі міркування, сформульовані згодом у судовому процесі.

Як зазначалось вище, в даному випадку в оскаржуваному рішенні про відмову у перетинанні державного кордону України № 935 від 27.10.2025 року в якості причини такої відмови ОСОБА_3 уповноваженим органом зазначено: «скасування рішення про оформлення набуття громадянства України».

Однак ні Законом України "Про прикордонний контроль", ні іншим законодавчим актом не передбачено такої підстави для відмови у перетинанні державного кордону України.

За таких обставин оскаржуване рішення відповідача фактично не містить передбачених чинним законодавством підстав для відмови у перетинанні державного кордону України. Крім того вказане рішення не містить посилань і на норми законодавства, які недотримано особою при перетині державного кордону України, внаслідок чого посадова особа прикордонної служби дійшла висновку про недотримання особою умов перетину державного кордону України.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення уповноваженим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Відтак, невиконання органом прикордонної служби законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

З пояснень відповідача суд встановив, що прийняттю рішення №935 від 27.10.2025 року про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України у напрямку в`їзду в Україну, передувало вилучення органом Державної прикордонної служби України у ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , за наслідком чого складено акт про вилучення паспортного документу та довідку про вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Однак як зазначалось вище, в обґрунтування прийняття оскаржуваного рішення не було покладено вказаної підстави для відмови позивачу у перетині державного кордону.

Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт вилучення паспорта для виїзду за кордон (як процесуальна дія під час прикордонного контролю) не створює правового наслідку «відсутності дійсного паспортного документа, який дає право на перетин кордону», якщо недійсність не встановлена у передбаченому законом порядку та не підтверджена належними доказами.

Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України приймається уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України та оформлюється у встановленому порядку, проте відповідач не підтвердив належними доказами, що на момент відмови позивачу у перетині державного кордону України він не мав дійсного паспортного документа.

Станом на 27.10.2025 року відповідач, ухвалюючи рішення про відмову в перетинанні державного кордону, був зобов`язаний: визначити конкретну підставу відмови; надати належні докази її наявності; відобразити це у мотивуванні рішення так, щоб воно ґрунтувалося на встановлених фактах, а не на припущеннях.

У спорах щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень тягар доказування покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Саме відповідач зобов`язаний довести, що оскаржуване рішення прийнято на підставі закону, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Однак в даному випадку відповідач не довів суду правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає, що рішення № 935 від 27.10.2025 року ухвалено органом прикордонної служби без належної правової та фактичної підстави, оскільки зазначена у ньому причина відмови «скасування рішення про оформлення набуття громадянства України» не передбачена чинним законодавством та не підтверджена належними і достатніми доказами.

У відзиві на позов представник ІНФОРМАЦІЯ_1 посилався на те, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль включає в себе виконання доручень уповноважених державних органів України, а порядок дій уповноважених службових осіб Держприкордонслужби у разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення, визначаються законодавством.

Відповідач зазначив, що в ході здійснення прикордонного контролю 27.10.2025 позивачем в пункті пропуску "Табаки" на паспортний документ позивача відбулось спрацювання бази даних «Гарт-1/П» системи «Гарт-1»: «недійсний або викрадений документ», ініціатором доручення якого є Державна міграційна служба України, у зв`язку з скасуванням рішення про набуття громадянства України позивачем.

Як зазначив відповідач, на підставі доручення ДМС України (позбавлення громадянства), посадовою особою пункту пропуску «Табаки», відповідно до п. 88 Порядку № 152, було вилучено у позивача паспортний документ, а саме закордонний паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий органом 5102 11.01.2018 та складено акт №5 про вилучення паспортного документа від 27.10.2025.

Слід зазначити, що відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 р. № 280 (далі – Порядок № 280), доручення Держприкордонслужбі надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом.

При цьому, пунктом 5 Порядку № 280 передбачено, що уповноважені державні органи можуть надавати доручення щодо: заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом; заборони виїзду з України осіб, яких за рішенням слідчого судді, суду тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі тих, до яких застосовано запобіжний захід, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, за умовами якого передбачено таке обмеження; розшуку в пунктах пропуску через державний кордон осіб, оголошених у розшук відповідно до Кримінального процесуального кодексу України; інформування про факт перетинання державного кордону особами, стосовно яких уповноваженими державними органами проводяться оперативно-розшукові, контррозвідувальні, розвідувальні заходи або слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні, заходи з протидії порушенням митних правил, а також прийнято рішення про добровільне чи примусове повернення в країну походження або третю країну; огляду (із залученням у разі потреби службових осіб митних органів, що використовують власні технічні та спеціальні засоби) транспортних засобів, на яких прямують особи, та вантажів, що ними переміщуються через державний кордон, з метою недопущення його незаконного перетинання особами, а також незаконного переміщення предметів і речовин, заборонених до вивезення і ввезення в Україну або щодо яких встановлено спеціальний порядок переміщення через державний кордон; виявлення викрадених транспортних засобів; додаткового вивчення питання щодо наявності законних підстав для перетинання державного кордону особами.

За положеннями п. 11 Порядку № 280, доручення можуть також надаватися Держприкордонслужбі в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційних систем у встановленому законодавством порядку. Такі доручення оформлюються відповідно до вимог законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу, а також у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

В даному випадку відповідачем не надано доказів отримання від ДМС України одного з доручень, передбачених пунктом 5 Порядку 280, в тому числі і доручення щодо заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.

З огляду на викладене доводи відповідача щодо виконання доручення ДМС України є необґрунтованими.

Більш того такі доводи не можуть бути прийняті судом на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України з огляду на те, що такі підстави не зазначені у самому рішенні та не становили його фактичної й правової основи.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини колегія суддів вважає, що рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення № 935 від 27.10.2025 року не відповідає критеріям ст. 2 КАС України, є протиправним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідачем у справі не дотримано принцип правової (справедливої) процедури, яка є невід`ємною частиною верховенства права.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач вказував на те, що після вилучення у нього співробітниками прикордонної служби закордонного паспорта на пункті-пропуску «Табаки», його насильницьким шляхом було видворено в сіру зону між блок-постами України та Молдови. При цьому у зв`язку з вилученням паспортного документу він не має змоги в`їхати на територію іншої країни, в тому числі Республіки Молдови. Позивач посилався на те, що з 27.10.2025 року він перебуває у сірій зоні в лісопосадці на пункті-пропуску «Табаки-Мирне», між державними кордонами України та Молдови, де відсутні необхідні умови для життєдіяльності, без належного забезпечення його прав та свобод, за відсутності належного харчування, води та відпочинку, без дотримання санітарно-гігієнічних та безпечних умов перебування.

Таким чином позивач фактично позбавлений можливості в`їзду на територію України, як і права на в`їзд в інші (в тому числі сусідні) країни та фактично перебуває у прикордонній смузі без належних засобів для існування.

Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Згідно статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Слід зазначити, що законодавство України і міжнародне законодавство передбачає низку правомірних обмежень права на свободу пересування, встановлюючи при цьому вичерпний перелік підстав для такого обмеження, а також критерії, яким повинні відповідати такі обмеження: бути законними, необхідними та здійснюватися з правомірною метою, яка передбачена положеннями чинного законодавства та міжнародного права.

За обставин даної справи, вилучення у позивача паспортного документу для виїзду за кордон, а також прийняття рішення про відмову у перетині державного кордону України призвело до позбавлення його можливості як в`їхати на територію України, так і в`їхати на територію іншої країни, тобто призвело до залишення його в сірій зоні між державними кордонами двох країн, що є неприпустимим. Вказане призвело до фактичного обмеження права позивача на свободу пересування.

Відповідачем не вжито передбачених частинами 5 та 6 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» заходів ні для вивезення позивача за межі території України, ні для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону за наявності підстав гуманітарного характеру, які передбачають допомогу, захист та підтримку людей в скрутних життєвих обставинах.

Однак вказані обставини також залишились поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи неповно з`ясовані судом обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду поданої апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Частиною 1статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду першої інстанції позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн., а при зверненні до суду апеляційної інстанції сплачено судовий збір у розмірі 1816,80 грн.

Таким чином з огляду на висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з відповідача у справі за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3028 грн.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 № 935 від 27.10.2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 .

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім грн.).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач: О.В. Лук`янчук

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: І.Г. Ступакова