Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №400/5338/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5338/25

Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.,

повний текст судового рішення

складено 04.09.2025, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –Кравченка К.В.,

судді –Джабурія О.В.,

судді –Вербицької Н.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради, Південноукраїнської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

23.05.2025 ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради, Південноукраїнської міської ради, в якому просив суд стягнути з Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради відшкодування внаслідок затримки роботодавцем виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 по справі №400/5845/24 про поновлення його на роботі за період з 16.04.2025 по 23.05.2025 року в сумі 45102,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 по справі №400/5845/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2025, його було поновлено на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та вказано, що рішення суду в частині поновлення його на роботі підлягає негайному виконанню. Позивач зазначав, що вказане рішення суду в частині негайного поновлення на посаді фактично не виконане, середній заробіток за час вимушеного прогулу сплачений лише за один місяць, у зв`язку із чим позивач був змушений звертатись до суду з новими позовами щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через невиконання судового рішення за період з 13.02.2025 по 10.03.2025 (справа №400/2341/25), за період з 11.03.2025 до 15.04.2025 (справа №400/3718/25). Також, позивач звертав увагу, що у справі №400/5845/24 був встановлений судовий контроль. Не зважаючи на вказане, позивач не був поновлений на посаді станом на 23.05.2025

Оскільки відповідно до рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 по справі №400/5845/24 середній заробіток позивача за один день, виходячи з двох останніх місяців перед звільненням складав 1610,82 грн, враховуючи фактичне не поновлення позивача на посаді, а період затримки роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі становить з 16.04.2025 по 20.05.2025, тобто 25 робочих днів та триває і далі, позивач вказував, що сума, яка підлягає відшкодуванню внаслідок затримки роботодавцем виконання судового рішення про поновлення його на роботі за період часу з 16.04.2025 по 23.05.2025, складає 45102,96 грн (1610,82 грн. * 28 робочих днів).

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 задоволений позов ОСОБА_1 стягнуто з Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 по справі №400/5845/24 про поновлення на посаді за період з 16.04.2025 по 23.05.2025 в сумі 45102,96 грн.( сорок п`ять тисяч сто дві грн. 96 коп.).

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Так, на думку апелянта є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки виконком створений для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, тому стягнення середнього заробітку за невиконання міською радою рішення суду покладається саме на виконком, а не на міську раду.

Апелянт звертає увагу на те, що предметом позову в цій справі є стягнення середнього заробітку відповідно до ст.236 КзпП, як міра відповідальності за невиконання рішення суду.

Згідно з висновками, що викладені у постановах Верховного Суду належним відповідачем у справах щодо стягнення середнього заробітку за статтею 236 КЗпП України є суб`єкт, який уповноважений виконати рішення про поновлення на роботі. (Постанови від 27.04.2023 №460/4900/21, від 03.05.2023 №280/4125/21, від 31.01.2023 в справі №340/10802/21).

Вказує апелянт і на те, що Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради не є належним виконавцем рішення у справі №400/5845/24 в частині поновлення позивача на роботі, оскільки саме на Південноукраїнську міську раду був покладений обов`язок поновлення ОСОБА_1 на посаді, про що свідчить виданий судом у вказаній справі виконавчий лист від 13.02.2025, боржником, в якому вказано саме - Південноукраїнську міську раду.

За наведених обставин апелянт вважає, що у суду першої інстанції, під час винесення оскаржуваного рішення, були відсутні підстави вважати, що Виконавчим комітетом Південноукраїнської міської ради було порушено права позивача в частині поновлення його на посаді, а позивачем протилежного не доведено, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін, посилаючись на те, що саме виконавчий комітет є належним відповідачем в цій справі, оскільки створений для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, а тому стягнення середнього заробітку за невиконання міською радою рішення суду покладається саме на апелянта, а не на міську раду.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі №400/5845/24 (з урахуванням ухвал Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025, від 12.03.2025 про виправлення описки), залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025, був частково задоволений позов ОСОБА_1 до Південноукраїнської міської ради, Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради:

- визнані протиправними та скасовані пункт 3, пункт 4 рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 28.03.2024 №1663 «Про внесення змін до структури та чисельності виконавчих органів Южноукраїнської міської ради, апарату Южноукраїнської міської ради та її виконавчого комітету»;

- визнане протиправним та скасоване рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 23.05.2024 №1744 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради»;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Південноукраїнської міської ради з 15.06.2024;

- стягнуто з Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток, без утримання податків та обов`язкових зборів, за час вимушеного прогулу з 15.06.2024 до 14.07.2024 в сумі 32216,40 грн (тридцять дві тисячі двісті шістнадцять гривень сорок копійок);

- стягнуто з Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток, без утримання податків та обов`язкових зборів, за час вимушеного прогулу з 15.07.2024 до 13.02.2025 в сумі 248066,28 грн (двісті сорок вісім тисяч шістдесят шість гривень двадцять вісім копійок);

- стягнуто з Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000 (п`ять тисяч гривень) грн.;

- в задоволенні інших вимог відмовлено.

13.02.2025 Миколаївським окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист в частині стягнення з Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в сумі 32216,50 грн у межах загальної суми стягнення 280282,68 грн (двісті вісімдесят тисяч двісті вісімдесят дві гривні шістдесят вісім копійки), що підлягає негайному виконанню.

Також, 13.02.2025 Миколаївським окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 15.06.2024, боржником за яким є Південноукраїнська міська рада.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №400/5845/24 був встановлений судовий контроль.

В подальшому, у зв`язку із невиконанням рішення у справі №400/5845/24 в частині поновлення на посаді, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.01.2026, депутати Південноукраїнської міської ради були зобов`язані до 13.02.2026 подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі 400/5845/24.

Також, ухвалою від 13.01.2026 у справі №400/5845/24, Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив у прийнятті звіту Південноукраїнської міської ради, наклав на Південноукраїнського міського голову штраф.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутній наказ про поновлення або призначення позивача на рівнозначну посаду. Отже, оскільки відсутні докази виконання рішення суду у справі №400/5845/24 в частині поновлення позивача на посаді, враховуючи період затримки виконання рішення суду 16.04.2025 до 23.05.2025, що складає 28 робочих днів, та середньоденну заробітну плату позивача за два останніх місяці перед звільненням (1610,82 грн), суд першої інстанції дійшов висновку, що середня заробітна плата за час затримки виконання судового рішення, яка підлягає стягненню на користь позивача, в даному випадку складає 45102,96 грн.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

За приписами ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Положеннями ст.236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, стаття 236 КЗпП України передбачає обов`язок роботодавця, у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, виплатити працівнику середній заробіток за час такої затримки.

Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з`ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Як правильно встановив суд першої інстанції та не спростовано доводами апеляційної скарги, невиконання у період з 16.04.2025 до 23.05.2025 судового рішення по справі №400/5845/24 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді сторонами у справі не заперечується та не спростовано апелянтом.

Отже, згідно зі ст.236 КЗпП України, позивач набув право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Вирішуючи спірне питання, на чому наголошує апелянт, хто є належним відповідачем у даній справі, тобто органом, на який має бути покладений обов`язок щодо виплати позивачу відшкодування, передбаченого статтею 236 КЗпП України, апеляційний суд зазначає таке.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що таким органом є безпосередньо Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги з огляду на таке.

За приписами ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради здійснюється шляхом затвердження відповідною радою, в той час як прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Таким чином, як прийняття позивача на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Південноукраїнської міської ради, так і поновлення на ній має бути здійснено саме Південноукраїнською міською радою, яка і була зобов`язана вчинити вказані дії рішенням Миколаївського окружного адміністративного суд від 13.02.2025 у справі №400/5845/24.

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, зазначає, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами (ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

Видатки місцевого бюджету формуються відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України, для виконання повноважень органів місцевого самоврядування.(ч.4 ст.64 Закону).

Відповідно ст.ст.77, 78 Бюджетного кодексу України місцеві бюджети затверджуються рішенням відповідної місцевої ради до 25 грудня (включно) року, що передує плановому.

Забезпечення виконання місцевих бюджетів покладається на виконавчі органи відповідних місцевих рад.

Отже, виконком створений для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, тому стягнення середнього заробітку за невиконання міською радою рішення суду покладається саме на виконком, а не на міську раду, як правильно встановив суд першої інстанції.

На відміну від Південноукраїнської міської ради, виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради є юридичною особою з відкритими рахунками у органах Державної казначейської служби та саме виконком здійснював нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 під час перебування його на посаді заступника міського голови Південноукраїнської міської ради з питань діяльності виконавчих органів ради, про що зазначено у листі виконавчого комітету міської ради від 24.10.2024 №128-Г/01-02/24 за підписом міського голови В.Онуфрієнко.

До того ж, судовим рішення по справі №400/5845/24, яке набрало законної сили, обов`язок щодо виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди покладено саме на виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради, а не власне на раду, як колегіальний орган, який в силу Закону приймає рішення про затвердження позивача на посаді.

Стосовно посилання апелянта на те, що виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради не має жодного впливу на дії та рішення колегіального органу - Південноукраїнської міської ради, а тому не може нести відповідальність за дії та рішення, які прийняті/не прийняті Південноукраїнською міською радою колегія суддів зазначає таке.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Тобто, виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді та пов`язана виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, встановлення вини роботодавця при вирішенні питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за ст.236 КЗпП України не є необхідним.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги заявлено до належного відповідача – виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради.

За правилами п.2, п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 по справі №400/5845/24 встановлено, що середній заробіток позивача за один день, виходячи з двох останніх місяців роботи перед звільненням, складав 1610,82 грн.

Оскільки позивача не поновлено на посаді, період затримки роботодавцем виконання рішення суду про поновлення його на посаді, за який позивач просить стягнути в цій справі середній заробіток, складає 28 робочих днів ( з 16.04.2025 до 23.05.2025).

Отже, сума, яка підлягає стягненню з відповідача внаслідок затримки роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі, становить 45102,96 грн.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради – залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року – залишити без з мін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія