Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №160/3724/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/3724/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Губара Антона Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №160/3724/25 (головуючий суддя першої інстанції - Калугіна Н.Є.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 04.02.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не розгляду його рапорту про направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення стану здоров`я та ступеня придатності до проходження ним військової служби за мобілізацією;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути його рапорт про його направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення стану здоров`я та ступеня придатності до проходження ним військової служби за мобілізацією та направити його на медичний огляд військово-лікарською комісією.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, він є військовослужбовцем та проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 . Необхідність захисту права виникла щодо бездіяльності військової частини, а саме не розгляду відповідного рапорту про направлення на лікування у зв`язку з погіршенням стану здоров`я під час проходження військової служби. Позивач, звертався з рапортом до військової частини НОМЕР_1 реалізуючи своє право на медичне обстеження та лікування, в свою чергу відповідачем рапорт не розглянутий.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована та містить доводи, викладені в позовній заяві, позивач вважає, що відповідно до норм діючого законодавства має право на проведення свого медичного огляду та належний розгляд поданого ним рапорту з цього питання.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив в задоволенні вимог їскарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У період з 25.07.2025 року по 29.07.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 01.09.2025 року по 15.09.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 24.09.2025 року по 11.11.2025 року та з 13.11.2025 року по 09.12.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 29.12.2025 року по 11.01.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 20.01.2026 року по 12.02.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала у відпустці.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , 10.03.2022 року на підставі Указу Президента України від №69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» був призваний за мобілізацією до Збройних Сил України для виконання обов`язків військової служби під час режиму воєнного стану у зв`язку з військовою збройною агресією рф щодо України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 10.03.2022 року №80 позивач зарахований до списків військовослужбовців військової частини НОМЕР_3 на посаду водія.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2022 року №331 позивач зарахований до списків військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на посаду стрільця.

Як встановлено судом першої інстанції, 26.12.2022 року позивачем подано відповідачу рапорт щодо звільнення з військової служби.

29.11.2024 року позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про направлення його на лікування у зв`язку із погіршенням стану здоров`я.

Також, позивачем додані докази направлення поштовим зв`язком такого рапорту на адресу військової частини.

Згідно тексту позову відповідач на рапорт не відреагував, відповіді не надав.

Згідно доводів відповідача, позивач наразі є таким, що самовільно залишив військову частину.

Листом від 14.12.2024 року №9354 відповідач повідомив про те, що поданий позивачем рапорт за вх.№8700 від 09.12.2024 року розглянуто, а також повідомлено про необхідність прибути до військової частини, де командир виведе його із СЗЧ та за наявності підстав лікар військової частини після безпосереднього огляду видасть направлення на медичне обстеження.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не розгляду рапорту про направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення стану здоров`я та ступеня придатності до проходження ним військової служби за мобілізацією, позивач оскаржив такі дії відповідача до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (частина шоста статті 2 Закону №2232).

Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із абзацем тринадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991 року (з наступними змінами та доповненнями), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).

Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям (абзац перший п.1.2 розділу І Положення №402).

Пунктом 1.3 розділу І Положення №402 передбачено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи, серед іншого, є: визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть; визначення ступеня придатності військовослужбовців до військової служби у зв`язку з їх звільненням.

Відповідно до абзацу першого пункту 6.1 розділу ІІ Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.

Абзацом другим цієї ж норми передбачено, що прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.

У разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров`я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи) (абзац перший п.6.4 розділу ІІ Положення №402).

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звернувся до відповідача із рапортом від 29.11.2024 року про направлення його на медичне обстеження та лікування до медичного закладу.

При цьому, згідно наданих відповідачем доказів, позивачу 14.12.2024 року надана відповідь на рапорт.

Також згідно наданих відповідачем доказів судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що 27.11.2024 року позивач самовільно залишив військову частину. За результатами проведеного службового розслідування за даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відповідні відомості.

При цьому суд першої інстанції вірно врахував, що під час подачі рапорту від 29.11.2024 року позивач вже перебував за межами військової частини як такий, що залишив самовільно військову частину.

Вказані обставини позивачем в апеляційній скарзі не спростовано.

Дисциплінарний Статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Згідно частини першої статті 1 Дисциплінарного Статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Відповідно до частини шостої статті 5 Дисциплінарного Статуту ЗСУ право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до пункту 115 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31 січня 2024 № 40, рапорт (заява) – письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно пункту 3.11.6. цієї Інструкції, документи, в яких строк виконання не зазначено, які не є документами інформаційного характеру або не містять контрольних завдань, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 днів з моменту реєстрації документа в Міністерстві оборони України, в органі військового управління, військовій частині (установі), структурному підрозділі, до яких надійшов документ.

Також, відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом рапорт (заява) має бути розглянуто командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації у військовій частині.

Таким чином, рапорт позивача від 29.11.2024 року мав бути розглянутим командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині тобто до 29.12.2024 року.

Так, розглянутим вважається звернення, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином.

Враховуюче наведене, командиром рапорт позивача розглянуто 14.12.2024 року, проте, доведення до позивача відповіді на рапорт унеможливило перебування позивача у СЗЧ з 27.11.2024 року, тому суд першої інстанції вірно не вбачав протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Губара Антона Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №160/3724/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №160/3724/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко