Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №600/2737/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Чернівці Справа № 600/2737/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно нього стосовно не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 10.02.2022 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 23.05.2025 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити йому середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 10.02.2022 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 23.05.2025 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 23.05.2025 у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 23.05.2025 у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при звільненні з військової служби відповідачем порушено визначені законодавством строки виплати грошового забезпечення. Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, позивач зазначав про наявність підстав для нарахування та виплатити йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати грошового забезпечення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що після звільнення позивача з військової служби військовою частиною здійснено повний розрахунок. Відповідач також звернув увагу на те, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, а НОМЕР_2 прикордонний загін є лише розпорядником коштів 3 рівня. НОМЕР_2 прикордонний загін діяв суто у межах і у спосіб наданих йому повноважень, не можливо здійснити виплату коштів при відсутності у нього відповідних асигнувань, які повинні бути передбачені державним бюджетом України. З огляду на наведене відповідач вважає, що в його діях відсутня вина щодо несвоєчасного виплаченого позивачу грошового забезпечення.

Крім того, відповідач зазначав, що позивач вдруге намагається стягнути суму середнього заробітку (за різні складові грошового забезпечення), що заборонено чинним законодавством. Зокрема, відповідач звертав увагу суду на ту обставину, що у провадженні Чернівецького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа № 600/4551/24-а, в якій позивач просить зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 10.02.2022 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 18.09.2024 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, відповідач зазначав, що при звільненні працівника з порушенням строків виплати заробітної плати на його роботодавця покладається відповідальність в частині виплати такому працівнику середнього заробітку, а тому стягнення компенсації втрати частини доходів не може бути застосоване.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 10.02.2022 № 38-ОС, з 10.02.2022 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

На підставі вказаного наказу, у лютому 2022 року відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 199456,24 грн, що підтверджується особистою карткою на грошове забезпечення за 2024 рік.

З комп`ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду” видно, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 600/597/24-а, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 10.02.2022 у повному обсязі.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та доплату належної індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 під час проходження військової служби період за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.02.2022 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням фактично виплачених сум.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

На виконання вказаного судового рішення, 18.09.2024 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 128872,62 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4172 від 17.09.2024 та не заперечувалося сторонами.

Крім того, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 600/597/24-а, 18.09.2024 відповідачем виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у сумі 86055,41 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4173 від 17.09.2024 та не заперечувалося сторонами.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 600/1225/24-а, яке набрало законної сили, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.02.2022, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного судового рішення, 23.05.2025 відповідачем виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення у сумі 171407,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2285 від 23.05.2025 та не заперечувалося сторонами.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суд.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XI військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У частині четвертій статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно із пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-XI військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Частинами 1, 2 статті 9 наведеного Закону встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів; до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Разом з тим, Законом № 2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

У даному випадку спірні питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.".

Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19.07.2022.

Отже, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями. При цьому, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Так, переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

"Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.".

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 в справі № 489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Порядок обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 4 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із п. 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 10.02.2022, у зв`язку з чим відповідач виплатив йому у лютому 2022 року грошове забезпечення у розмірі 199456,24 грн.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося сторонами, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив 23.05.2025 на підставі судових рішень.

Зокрема, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 600/597/24-а, 18.09.2024 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 128872,62 грн. На виконання цього ж судового рішення, 18.09.2024 відповідачем виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у сумі 86055,41 грн.

На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 600/1225/24-а, 23.05.2025 відповідачем виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення у сумі 171407,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2285 від 23.05.2025.

Отже при звільненні позивача з військової служби відповідач повинен був виплатити належні позивачу виплати, з урахуванням судових рішень, у розмірі 499786,25 грн (199456,24 грн + 128872,62 грн + 171407,39 грн), без врахуванням виплаченої компенсації втрати частини доходів у розмірі 86055,41 грн, яка не є грошовим забезпеченням в розумінні Закону № 2011-XI.

Частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат складає 39,90 % (199456,24 грн Х 100 / 499786,25 грн).

Таким чином, істотність частки невиплаченого грошового забезпечення становить 60,08 % ((128872,62 грн + 171407,39 грн)/ 499786,25 грн х 100%).

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення від 22.10.2024 № 618, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 31308,26 грн (у грудні 2021 року – 15654,13 грн та у січні 2022 року – 15654,13 грн).

Кількість календарних днів служби позивача у грудні 2021 року, січні 2022 року становила 62 дні.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 504,97 грн (31308,26 грн/62 календарних днів).

Період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 11.02.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по 22.05.2025 (день, що передує дню остаточного розрахунку з позивачем) та становить 1197 календарних днів.

Відтак за період з 11.02.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по 13.08.2022 (обмеження періоду виплати працівникові шістьма місяцями) за 184 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 92914,48 грн (504,97 грн Х 184 календарних днів).

З комп`ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду” також видно, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі № 600/4551/24-а, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 11.02.2022 по 22.05.2025. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 11.02.2022 по 22.05.2025 в сумі 55823,01 грн.

З огляду на наведене вище, суд звертає увагу, що затримка розрахунку при звільненні зі служби є відповідно до статті 117 КЗпП України підставою для відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, починаючи з 11.02.2022, але не більше як за шість місяців, оскільки таке законодавче обмеження діє з 19.07.2022 у зв`язку із внесенням Законом України від 01.072022 № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” змін, зокрема, до статті 117 КЗпП України.

Суд зауважує, що чинне законодавство не передбачає виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за кожним з видів виплат, що мали бути здійснені позивачу під час звільнення окремо, за той самий період часу, а встановлює загальну міру відповідальності роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Відповідно до положень Порядку № 100 розмір середнього заробітку визначається на день звільнення, тому не залежить від розміру виплати, отриманої позивачем на виконання рішень судів після звільнення з військової служби.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 10.02.2022 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 23.05.2025 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку № 100 та зобов`язання його виплатити середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за вказаний період не підлягають задоволенню, оскільки повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.

Аналогічна позиція викладена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постановах від 18.09.2023 у справі № 560/12724/22, від 06.06.2024 у справі № 600/3860/23-а, від 05.05.2025 у справі № 600/5459/24-а, від 15.05.2025 у справі № 120/6533/24.

Таким чином, відповідач мав виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки - з 11.02.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. При цьому позивач просить стягнути на його користь середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (у межах шести місяців) за період з 11.02.2022 по 23.05.2025, але не більше як за шість місяців.

Однак судом встановлено, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі № 600/4551/24-а стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 11.02.2022 по 22.05.2025 в сумі 55823,01 грн.

Зі змісту рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі № 600/4551/24-а видно, що за період з 11.02.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по 13.08.2022 (обмеження періоду виплати працівникові шістьма місяцями за 184 календарних днів) стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 11.02.2022 по 22.05.2025 на загальну суму 55823,01 грн.

Суд повторює, що відповідно до вимог статті 117 КЗпП України виплата середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку обмежено шістьма місяцями. Тобто, у випадку позивача, незважаючи на тривалість періоду затримки розрахунку при звільненні, законодавець обмежив період, за який може бути відшкодована працівнику заробітна плата (грошове забезпечення), і такий період становить шість місяців: з 11.02.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по 22.05.2025 (строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку) та за вказаний період судовими рішеннями вже стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби на загальну суму 55823,01 грн.

Водночас, на думку суду, позивач помилково вважає, що має право на повторне відшкодування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.02.2022 по день фактичного розрахунку 22.05.2025, але не більш як за шість місяців.

Суд наголошує, що за своєю правовою природою стягнення середнього заробітку за приписами статті 117 КЗпП України є спеціальним видом відповідальності роботодавця, тож неприпустимим є застосування такої санкції повторно за одне і теж триваюче порушення (затримку розрахунку при звільненні), при тому, що часовий період стягнення обмежений законодавчо.

Оскільки рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі № 600/4551/24-а стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 11.02.2022 по 22.05.2025 в сумі 55823,01 грн, що є формою відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок, а також зважаючи на законодавчо встановлений максимальний період виплати середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні, суд за відсутності обов`язку застосування подвійної відповідальності за кожною виплатою грошового забезпечення чи інших сум при звільненні дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відмову у задоволенні адміністративного позову в цій частині.

Стосовно позовної вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 23.05.2025 у повному обсязі включно за весь час затримки виплати та зобов`язання нарахувати та виплатити її, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (ст. 2 Закону № 2050-III).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-III, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Згідно вимог ст. 3 3акону № 2050-III, пунктів 1, 2, 4 Порядку № 159 компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов`язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.

Зі змісту ст. 1 Закону України № 2050-III випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У п. 4 Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20, від 16.11.2022 у справі № 674/22/17) та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України і ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення спору.

Судом встановлено, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 600/1225/24-а, 23.05.2025 відповідачем виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення у сумі 171407,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2285 від 23.05.2025.

Отже, фактична виплата перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.02.2022 відбулась лише 23.05.2025, тому суд доходить висновку, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

З огляду на вказане та з метою ефективного захисту порушеного права позивача, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме: за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати індексації (23.05.2025).

Щодо доводів відповідача про те, що вимога про зобов`язання військову частину нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не підлягає задоволенню по день фактичної виплати, оскільки до нього за результатами розгляду справи № 600/4551/24-а буде застосовано спеціальний вид відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Приписами законодавства не заборонено працівнику звертатись із вимогами про нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (КЗпП) та компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»), при цьому, окрім того, що вказані виплати пов`язуються компенсаторним характером, мають різну правову природу та призначення, а також порядок стягнення.

Можливість одночасного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також, виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, які викладені в постанові від 24.01.2025 у справі №380/1607/24.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2023 у справі № 205/8443/19, суд вважає необґрунтованими, оскільки дане судове рішення прийнято Верховним Судом за інших обставин справи та правовідносин, тому, викладені в ньому висновки не підлягають застосуванню при вирішенні спору у даній справі.

Аналогічна правова позиція викладена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 19.12.2025 у справі № 600/3355/24-а.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судом не проводиться розподіл судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245 та 246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме: за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати індексації (23.05.2025).

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя В.К. Левицький