Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №580/8322/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року справа № 580/8322/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Гайдаш В. А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 02.10.2024 № 3661-АГ про усунення позивача від виконання службових обов`язків;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача заборгованість із виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень за вересень 2024 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за вересень 2024 року у співвідношенні до кількості виходів у вересні та жовтні 2024 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, представник зазначив, що невиплата позивачу додаткової винагороди за вересень 2024 року, зумовлена виданням наказу № 3661-АГ від 02.10.2024 про призначення службового розслідування за нібито відмову від виконання обов`язків, є протиправною. Стверджує, що наказ є безпідставним і слугує формою тиску у відповідь на законні вимоги про направлення на ВЛК, тоді як факт відмови від служби не відповідає дійсності, оскільки позивач продовжував виконувати обов`язки в межах стану здоров`я, а реальних доказів його вини за результатами розслідування не надано. Тому за захистом своїх прав та інтересів позивач в особі представника звернувся до суду.

Ухвалою від 06.08.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 06.08.2025 суд витребував від військової частини НОМЕР_1 додаткові докази.

Ухвалою від 02.02.2026 суд повторно витребував у відповідача додаткові докази та зупинив провадження в адміністративній справі до подання відповідачем витребуваних судом доказів.

17.02.2026 відповідач на виконання ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 надав до суду витребувані докази.

Ухвалою від 03.03.2026 суд поновив провадження у справі.

Військова частина НОМЕР_1 відзив на позовну заяву до суду не подала.

05.09.2025 представник позивача подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що невиплата позивачу винагороди за вересень 2024 року є безпідставною, оскільки спірний наказ про усунення від 02.10.2024, згідно із законодавством міг би вплинути на виплати лише з 03.10.2024. Враховуючи, що позивача виключили зі списків уже 09.10.2024, а факт його провини не був доведений службовим розслідуванням чи притягненням до відповідальності, законні підстави для позбавлення його виплат за весь період відсутні.

17.02.2026 відповідач подав письмові пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позову та вказує, що за рапортом коменданта ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.09.2024 № 22.2/51448/24-Вн щодо відмови від виконання бойового наказу в АДРЕСА_1 було проведено службове розслідування. Згідно з наказом № 4335-АГ від 01.11.2024, матеріали розслідування стосовно сержанта ОСОБА_1 направлено до ДБР (м. Полтава) для прийняття рішення щодо наявності ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України (непокора в умовах воєнного стану). Відповідне повідомлення про правопорушення надіслано листом від 02.11.2024 N 03.7/15729/24-Вих до Державного бюро розслідувань. Тому відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позову щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваогой наказу від 02.10.2024 № 3661-АГ. Щодо позовних вимог стосовно виплати додаткової винагороди відповідач зазначив, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 17.02.2023 по 09.10.2024, проте у спірний період не брав безпосередньої участі у бойових діях у визначених районах, що є умовою для виплати 100 000 грн згідно з Постановою КМУ № 168. Відповідні рапорти про виконання бойових завдань до управління не надходили. Позивачем не надано належних доказів неправомірності дій відповідача або помилковості проведених розрахунків. Тому вимоги щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 та 100 000 грн за вересень-жовтень 2024 року не підлягають задоволенню через відсутність правових підстав.

З`ясувавши доводи сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Позивач ОСОБА_1 з 17.02.2023 по 09.10.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягами з наказів начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.02.2023 № 11-ОС та від 09.10.2024 № 1437-ОС.

Відповідно до витягу з бойового розпорядження коменданта другої прикордонної комендатури швидкого реагування зареєстрованого за № 604 (гриф) від 25.09.2024. Бойове розпорядження коменданта 2 приккшр № 604 (гриф) КСП - ОСЛІН 09.30 25.09.2024 Карта 1: 50 000, видання 2024 р. 3. Бойове завдання: з метою ведення оборонного бою в БРО 2 приккшр 15 мприкз НАКАЗАВ: 3.1. Начальнику 2 ВПС: з 10 год 00 хв 25.09.2024 направити в район розосередження н.п. (рф) з подальшим висуненням на бойові позиції в РОП «ВАШИНГТОН» групу військовослужбовців у складі, зокрема, сержанта ОСОБА_1 із завданням стійко утримувати бойові позиції, бути в готовності до знищення, відбиття наступу противника, нанесення йому втрат, утримання важливих районів та рубежів. Термін виконання бойового завдання: з 10.00 год 25.09.2024 до 10.00 год 28.09.2024.

Відповідно до витягу з журналу бойових дій другої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону № 22.2 - 9 від 01.01.2024 Розділ 1. «Застосування підрозділу НОМЕР_2 прикордонного загону в охороні (обороні) державного кордону або веденні бойових дій» 25.09.2024 на виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_3 обмп НОМЕР_4 ОБРМП №593/гриф від 23.09.2024, друга прикордонна комендатура швидкого реагування НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, з метою здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування агресії в районі їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил і оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів та виконували бойові (спеціальні) завдання, зокрема, сержанта ОСОБА_1 . Розділ 2. «Облік ведення бойових дій» ІНФОРМАЦІЯ_2 о 10 год 20 хв, на виконання бойового розпорядження командира БТГр НОМЕР_5 обмп НОМЕР_4 ОБРМП № 593/гриф від 23.09.2024 НОМЕР_2 МПРИКЗ НОМЕР_6 приккшр 2 ВПС (тип С), під час постановки бойового наказу на виконання завдання, зокрема, сержант ОСОБА_1 не відмовився, а пояснив, що не в змозі виконати бойовий наказ у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та потребою проходження ВЛК.

Згідно з рапортом коменданта ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.09.2024 № 22.2/51448/24-Вн повідомлено командира військової частини НОМЕР_1 щодо факту відмови від виконання бойового наказу в АДРЕСА_1 , зокрема, сержантом ОСОБА_1 .

На підставі наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 02.10.2024 № 3661-АГ «Про призначення службового розслідування» проведено службове розслідування за фактом відмови від виконання бойового наказу тринадцятьма військовослужбовцями другої прикордонної комендатури швидкого реагування (у АДРЕСА_1 ). Пунктом 4 зазначеного наказу від 02.10.2024 № 3661-АГ визначено, що у зв`язку із відмовою від виконання службових обов`язків (виконання бойового розпорядження), що створило загрозу настанню тяжких наслідків в бойових умовах, усунути від виконання службових обов`язків до завершення службового розслідування призначеного наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, а саме: інспектора прикордонної служби 2 категорії - гранатометника другого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування сержанта ОСОБА_1 .

За результатами проведеного службового розслідування складено висновок службового розслідування, затверджений в. о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 24.10.2024, відповідно до якого підтверджено факт відмови від виконання бойового наказу, зокрема, сержантом ОСОБА_1 . У діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а саме: непокора, вчинена в умовах воєнного стану.

Відповідно до наказу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.11.2024 № 4335-АГ «Про результати службового розслідування» за результатами службового розслідування підтверджується факт відмови від виконання бойового наказу сержанта ОСОБА_1 . Пунктом 2 наказу від 01.11.2024 № 4335-АГ у зв`язку із закінченням службового розслідування та підтвердження підстав усунення від виконання службових обов`язків, відповідно до абз. 5 ст. 47 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України начальнику відділу кадрів опрацювати проект наказу про скасування наказу про усунення від виконання службових обов`язків відносно ОСОБА_1 .

Листом НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 02.11.2024 N03.7/15729/24-Вих направлено повідомлення про кримінальне правопорушення до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві.

Відповідно до довідки від 13.02.2026 № 177 про грошове забезпечення за період вересень–жовтень 2024 року позивачу було нараховано додаткову винагороду (30 000 грн): у вересні 2024 року — 30 000,00 грн (за службу в серпні); у жовтні 2024 року — 0,00 грн (за службу у вересні).

Вважаючи протиправним наказ відповідача про усунення від виконання службових обов`язків та невиплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн та 100 000 грн за спірний період, позивач в особі свого представника звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1-3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби; дотримання правил військового обліку.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Частиною 3 розділу І Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.11.2018 № 971 визначено, що у своїй діяльності орган охорони державного кордону керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами, а також актами організаційно-розпорядчого характеру Адміністрації Держприкордонслужби.

Проходження військової служби у Державній прикордонній службі врегульовано спеціальним законодавством, до якого відноситься, зокрема, Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі Положення № 1115/2009).

Положенням № 1115/2009 визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.

Згідно з п. 5, 6 Положення № 1115/2009 громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV, затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут).

Відповідно до частин 1, 4 Статуту він визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до статті 6 вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Згідно з п. п. 1 ст. 11 Статуту військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Статтею 16 Статуту передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом (ст. 26 Статуту).

Згідно з ст. 28 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно- правовими актами.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг врегульовано Дисциплінарним статутом Збройних Сил України .

За змістом статей 1, 2 Дисциплінарного статут ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Згідно ст. 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених законами та військовими статутами заходів примусу аж до арешту винного й притягнення його до кримінальної відповідальності.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що до кожного військовослужбовця висуваються підвищенні вимоги, що пов`язано з особливим статусом всіх військових формувань та державною службою особливого характеру, пов`язаній із обороню України її незалежності та територіальної цілісності, а особливо в період дії воєнного стану. При цьому військовослужбовець зобов`язаний неухильно дотримуватись порядку і правил.

Відповідно до частини сьомої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, частини п`ятої статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», з метою визначення процедури призначення та проведення службових розслідувань у Державній прикордонній службі України наказом Міністерством внутрішніх справ України від 08.11.2021 № 815 затверджено Порядок проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України (далі Порядок № 815).

Порядок № 815 визначає підстави та процедуру проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), а також військовозобов`язаних під час проходження ними навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження ними підготовки та зборів (далі - військовослужбовці), які не виконали(неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (підготовки, зборів), оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішень, а також повноваження посадових осіб під час проведення службового розслідування.

Відповідно до п. 4 розділу 1 Порядку № 815 підставою для призначення службового розслідування є: наявність інформаціїпро невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов`язків; наявність інформації про порушення військової дисципліни або громадського порядку, вимог законодавства, наказів начальників (командирів), розпорядчих документів або виявлення ознак таких порушень.

Згідно з п. 1 розділу ІІ Порядку № 815 службове розслідування призначається письмовим наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Інші посадові особи можуть звертатися з клопотанням за підпорядкованістю про призначення службового розслідування.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку № 815 начальник (командир) органу Держприкордонслужби зобов`язаний призначити службове розслідування: не пізніше десяти діб від дня, коли йому стало відомо про правопорушення; протягом трьох діб - за фактами, які є підставою для усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків, або після отримання письмової доповіді посадових (службових) осіб про завдання шкоди.

Як встановив суд, на підставі наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 02.10.2024 № 3661-АГ «Про призначення службового розслідування» проведено службове розслідування за фактом відмови від виконання бойового наказу тринадцятьма військовослужбовцями другої прикордонної комендатури швидкого реагування (у АДРЕСА_1 ). Пунктом 4 зазначеного наказу від 02.10.2024 № 3661-АГ визначено, що у зв`язку із відмовою від виконання службових обов`язків (виконання бойового розпорядження), що створило загрозу настанню тяжких наслідків в бойових умовах, усунути від виконання службових обов`язків до завершення службового розслідування призначеного наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, а саме: інспектора прикордонної служби 2 категорії - гранатометника другого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування сержанта ОСОБА_1 .

Позивач оскаржує наказ від 02.10.2024 № 3661-АГ в частині усунення його від виконання службових обов`язків.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що оскаржуваний наказ про призначення службового розслідування був винесений на підставі рапорту коменданта ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.09.2024 № 22.2/51448/24-Вн, відповідно до якого він просив призначити службове розслідування за фактом відмови від виконання бойового наказу в с. Миколаївка Білопільського району Сумської області, зокрема, сержантом ОСОБА_1

02.10.2024, з метою з`ясування причин та обставин викладених у рапорті коменданта ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.09.2024 № 22.2/51448/24-Вн щодо факту відмови від виконання бойового наказу в с. Миколаївка Білопільського району Сумської області, зокрема, сержантом ОСОБА_1 начальником НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону полковником ОСОБА_3 винесено наказ № № 3661-АГ «Про призначення службового розслідування».

Стаття 47 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України передбачає, що невиконання (неналежне виконання) службових обов`язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настанню таких наслідків, є підставою для усунення такого військовослужбовця від виконання службових обов`язків.

Рішення про усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків приймається прямим командиром (начальником).

Про цей факт видається у триденний строк із дня прийняття посадовою особою такого рішення письмовий наказ про проведення службового розслідування.

Тривалість усунення від виконання службових обов`язків не повинна перевищувати тривалості службового розслідування та часу, необхідного для прийняття командиром (начальником) відповідного рішення за результатами такого розслідування.

Наказ про усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків скасовується, якщо за результатами службового розслідування підстави для прийняття такого рішення не підтвердилися або прийнято рішення про притягнення військовослужбовця, який вчинив правопорушення, до дисциплінарної відповідальності.

У разі відмови або ухилення від обов`язкового медичного огляду, а також появи на службі у стані сп`яніння усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків може здійснити безпосередній або прямий начальник, про що негайно доповідається в порядку підпорядкованості із зазначенням причин і обставин усунення.

Командир (начальник), який усунув підлеглого від виконання службових обов`язків без достатніх підстав, несе за це відповідальність.

Відповідно до пункту 1 розділу IIІ Порядку проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2021 № 815 (далі Порядок № 815), службове розслідування у випадках, передбачених статтею 47 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, може проводитися з усуненням військовослужбовця, стосовно якого воно проводиться, від виконання службових обов`язків, про що видається відповідний наказ із зазначенням причин усунення.

Військовослужбовці, яких було усунено від виконання службових обов`язків, відсторонено від виконання службових повноважень, відсторонено від посади на період проведення службового розслідування, приступають до виконання службових обов`язків за посадою на підставі відповідного наказу (пункту 6 розділу IIІ Порядку № 815).

Суд врахував, що відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9- рп/2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Оскаржуваний позивачем наказ від 02.10.2024 № 3661-АГ «Про призначення службового розслідування» є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування. Станом на час вирішення цієї справи, оскаржуваний наказ вичерпав свою дію внаслідок проведення службового розслідування, затвердження висновку службового розслідування від 24.10.2024 і, як наслідок, затвердження наказу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.11.2024 № 4335-АГ «Про результати службового розслідування», пунктом 2 якого у зв`язку із закінченням службового розслідування та підтвердження підстав усунення від виконання службових обов`язків, відповідно до абз. 5 ст. 47 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України начальнику відділу кадрів опрацювати проект наказу про скасування наказу про усунення від виконання службових обов`язків відносно ОСОБА_1 ..

З наведеного слідує, що факт призначення службового розслідування сам по собі не є таким, що підтверджує порушення прав, свобод та законних інтересів позивача та не створює для нього будь-яких негативних наслідків. Оскаржуваним наказом оцінка дій позивача по суті не надавалася, вказаний індивідуально-правовий акт є проміжним та не створює для позивача юридичних наслідків. Метою проведення службового розслідування є визначення наявності вини, характеру і тяжкості вчинення проступку/правопорушення.

Верховний Суд дотримується позиції, що накази про призначення службових розслідувань не є актами, які безпосередньо порушують права особи, і тому не підлягають оскарженню.

При цьому суд зауважує, що не надає правову оцінку правомірності проведення службового розслідування по факту відмови від виконання бойового наказу, позаяк у межах цієї справи позивач не оскаржує наказ відповідача від 01.11.2024 № 4335-АГ «Про результати службового розслідування».

Досліджуючи спірний наказ від 02.10.2024 № 3661-АГ «Про призначення службового розслідування» суд констатує, що у ньому вказані усі відомості, які мають бути зазначені згідно з пунктом 5 розділу ІІ Порядку № 815, зокрема: підстави для призначення службового розслідування; посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, стосовно якої має бути проведено службове розслідування (якщо її встановлено); посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови та членів комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування); мета проведення службового розслідування; дати початку проведення службового розслідування та подання висновку службового розслідування на затвердження; матеріально-технічне забезпечення роботи посадової особи чи комісії на час проведення службового розслідування (за потреби); інші, прийняті в разі потреби, рішення начальника (командира) органу Держприкордонслужби.

Суд зауважує, що усунення позивача на підставі спірного наказу від виконання службових обов`язків є правомірним заходом, враховуючи умови дотримання відповідачем вимог ст. 47 Дисциплінарного статуту ЗСУ та Порядку № 815, що передбачає видання письмового наказу про призначення службового розслідування із чітким обґрунтуванням необхідності такого усунення. Даний захід має тимчасовий характер і застосовується у випадках, коли подальше виконання обов`язків військовослужбовцем може перешкодити встановленню істини або пов`язане з ознаками кримінального правопорушення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач під час винесення оскаржуваного наказу у спірних правовідносинах діяв у спосіб, визначений ч. 2 ст. 2 КАС України, тому у задоволенні позову потрібно відмовити в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу від 02.10.2024 № 3661-АГ.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду за спірний період, то суд зазначає наступне.

Абзацом першим пункту 1 Постанови «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (п. 1-2 Постанови № 168).

Як встановив суд, відповідно до довідки від 13.02.2026 № 177 про грошове забезпечення за період вересень–жовтень 2024 року позивачу було нараховано додаткову винагороду (30 000 грн): у вересні 2024 року — 30 000,00 грн (за службу в серпні); у жовтні 2024 року — 0,00 грн (за службу у вересні).

Таким чином, за вересень 2024 року додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, позивачу не нараховувалась і не виплачувалась, що зумовлено проведенням службового розслідування відносно ОСОБА_1 , результати якого затверджено наказом від 01.11.2024 № 4335-АГ.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з бойового розпорядження коменданта другої прикордонної комендатури швидкого реагування зареєстрованого за № 604 (гриф) від 25.09.2024. Бойове розпорядження коменданта 2 приккшр № 604 (гриф) КСП - ОСЛІН 09.30 25.09.2024 Карта 1: 50 000, видання 2024 р. 3. Бойове завдання: з метою ведення оборонного бою в БРО 2 приккшр 15 мприкз НАКАЗАВ: 3.1. Начальнику 2 ВПС: з 10 год 00 хв 25.09.2024 направити в район розосередження н.п. (рф) з подальшим висуненням на бойові позиції в РОП «ВАШИНГТОН» групу військовослужбовців у склад, зокрема, сержанта ОСОБА_1 із завданням стійко утримувати бойові позиції, бути в готовності до знищення, відбиття наступу противника, нанесення йому втрат, утримання важливих районів та рубежів. Термін виконання бойового завдання: з 10.00 год 25.09.2024 до 10.00 год 28.09.2024.

Відповідно до витягу з журналу бойових дій другої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону № 22.2 - 9 від 01.01.2024 Розділ 1. «Застосування підрозділу НОМЕР_2 прикордонного загону в охороні (обороні) державного кордону або веденні бойових дій» 25.09.2024 на виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_3 обмп НОМЕР_4 ОБРМП №593/гриф від 23.09.2024, друга прикордонна комендатура швидкого реагування НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, з метою здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування агресії в районі їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил і оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів та виконували бойові (спеціальні) завдання, зокрема, сержант ОСОБА_1 . Розділ 2. «Облік ведення бойових дій» 25.09.2024 о 10 год 20 хв, на виконання бойового розпорядження командира БТГр НОМЕР_5 обмп НОМЕР_4 ОБРМП № 593/гриф від 23.09.2024 НОМЕР_2 МПРИКЗ НОМЕР_6 приккшр 2 ВПС (тип С), під час постановки бойового наказу на виконання завдання, зокрема, сержанта ОСОБА_1 не відмовилися, а пояснили, що не в змозі виконати бойовий наказ у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та потребою проходження ВЛК.

Згідно з рапортом коменданта ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.09.2024 № 22.2/51448/24-Вн повідомлено командира військової частини НОМЕР_1 щодо факту відмови від виконання бойового наказу в АДРЕСА_1 , зокрема, сержантом ОСОБА_1 .

За результатами проведеного службового розслідування складено висновок службового розслідування, затверджений в. о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 24.10.2024, відповідно до якого підтверджено факт відмови від виконання бойового наказу, зокрема, сержантом ОСОБА_1 . У діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а саме: непокора, вчинена в умовах воєнного стану.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин, відповідачем прийнято наказ 01.11.2024 № 4335-АГ, який і слугував підставою для невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за спірний період.

Суд звертає увагу, що позивач наказ від 01.11.2024 № 4335-АГ не оскаржував (докази протилежного суду не надано), а отже він є чинним та підлягає виконанню, у т. ч. і пункт 3, який стосується питання поновлення виплати грошового забезпечення у повному обсязі, зокрема, позивачу.

Тобто, за умови існування чинного наказу від 01.11.2024 № 4335-АГ, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду за спірний період.

Також суд врахував, що райони бойових дій визначено відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.11.2023 № 301, від 01.12.2023 № 341, від 01.01.2024 № 2, від 01.02.2024 № 42, від 01.03.2024 № 82, від 01.04.2024 № 121, від 01.05.2024 № 170.

Відповідач стверджує, що у спірний період позивач не виконував відповідні бойові завдання на територіях визначених районами бойових дій.

Суд зауважує, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у спірний період він виконував бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Таким чином, суду не надано доказів на підтвердження конкретних проміжків часу, в яких позивач виконував бойові (спеціальні) завдання, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 168. Тому суд вважає, що відсутні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, встановлену п. 1 постанови КМУ № 168 за спірний період.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Ураховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 5, 9, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Віталіна ГАЙДАШ