Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №380/24255/25 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 26 лютого 2026 р.

Справа: №380/24255/25

Суддя: Коморний Олександр Ігорович

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 рокусправа № 380/24255/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (догляд за матір`ю інвалідом 1-ї групи) солдата ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (догляд за матір`ю інвалідом 1-ї групи) солдата ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він призваний на військову службу по мобілізації та на даний час проходить дійсну військову службу у лавах Збройних Сил України. Позивач стверджує, що у нього виникло безумовне та передбачене законом право на звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» — у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю I групи (підгрупи Б).

З метою реалізації свого права, 21.10.2025 року позивач, скориставшись Державним вебпорталом електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони (застосунком «Армія+»), сформував та подав в електронному вигляді відповідний рапорт (ID р1912245) про звільнення з військової служби. Однак, як зазначає позивач, згодом у застосунку статус його рапорту змінився на «Відхилено», а причиною відхилення система зазначила: «Бездіяльність безпосереднього командира».

Позивач трактує таке системне повідомлення як свідому та протиправну бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 . На його переконання, він зібрав та долучив в електронному вигляді вичерпний пакет документів, що підтверджують факт інвалідності матері та відсутність інших працездатних членів сім`ї, однак відповідач ухиляється від розгляду рапорту по суті та прийняття відповідного кадрового наказу про звільнення. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 85 000 грн.

Ухвалою від 12 грудня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову (шляхом заборони командуванню вживати будь-яких заходів щодо переміщення солдата до іншої військової частини чи в зону бойових дій) відмовлено, оскільки такий захід забезпечення фактично зводився б до зупинення наказів командування в умовах воєнного стану, що прямо заборонено пунктом 10 частини 3 статті 151 КАС України.

Ухвалою від 15 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі. Враховуючи категорію спору та характер спірних правовідносин, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач скористався своїм процесуальним правом та подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Свою правову позицію суб`єкт владних повноважень мотивує тим, що порядок подання електронних рапортів регламентований наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531. Згідно з цим Порядком, для успішного направлення рапорту через систему «Армія+» військовослужбовець зобов`язаний ввести унікальний цифровий ідентифікатор (ID-номер) саме свого безпосереднього командира. Згідно зі штатно-посадовою структурою та наказами по стройовій частині, безпосереднім командиром позивача є командир мінометного взводу лейтенант ОСОБА_2 .

Відповідач наголошує, що після отримання позовної заяви у військовій частині проведено службову перевірку. До відзиву долучено рапорти безпосереднього командира (лейтенанта ОСОБА_2 ), усіх прямих командирів позивача по вертикалі (командира батареї та ТВО командира батальйону), а також офіційну доповідь начальника адміністративної групи штабу. З цих документів слідує, що електронний рапорт позивача від 21.10.2025 (ID НОМЕР_2 ) на їхні ID-номери у застосунку «Армія+» та до системи електронного документообігу (СЕДО) Військової частини НОМЕР_1 взагалі не надходив і не реєструвався.

Відповідач стверджує, що позивач, формуючи рапорт, ймовірно допустив помилку та ввів неправильний ID-номер сторонньої особи, через що документ технічно не дійшов до уповноважених посадових осіб частини. Оскільки Військова частина НОМЕР_1 фактично та юридично не отримувала вказаний електронний рапорт, у її командира не виникло обов`язку щодо його розгляду. Відтак, військова частина не могла допустити та не допустила протиправної бездіяльності, про яку заявляє позивач. Статус «відхилено через бездіяльність», згенерований алгоритмами застосунку, є наслідком непідписання документа тією невідомою особою, чий ID ввів позивач, а не рішенням командира частини.

Додатково, на підтвердження своєї добросовісності, відповідач повідомив суд, що 23.12.2025 року позивач подав аналогічний рапорт про звільнення у традиційній (паперовій) формі «по команді». Цей рапорт безперешкодно прийнятий, позитивно погоджений його командирами та наразі перебуває у стадії опрацювання (на виконання вимог Інструкції № 170 скеровано обов`язковий запит до ТЦК та СП для перевірки сімейного стану).

Крім того, відповідач заперечує проти стягнення заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 85 000 грн. Військова частина вважає таку суму неспівмірною, штучно завищеною, необґрунтованою та такою, що не відповідає складності справи (яка розглядається у спрощеному провадженні), обсягу фактично виконаних адвокатом робіт (складання шаблонної позовної заяви на 4 сторінках) та критеріям реальності і розумності, встановленим практикою Верховного Суду.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, оцінив наявні в матеріалах справи письмові докази за своїм внутрішнім переконанням та

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час загальної мобілізації, введеної у зв`язку з військовою агресією.

На час виникнення спірних правовідносин позивач проходить дійсну військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді номера обслуги мінометного відділення мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_3 батальйону територіальної оборони.

Зазначена обставина підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.10.2025 № 288.

Згідно з наявними у матеріалах справи копіями документів, матір позивача — ОСОБА_3 , 1952 року народження, є особою з інвалідністю та потребує сторонньої допомоги.

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 7/25/7436/Р від 04.11.2025, їй встановлено І (першу) групу інвалідності підгрупи Б (безстроково) із зазначенням причини — загальне захворювання.

Крім того, необхідність здійснення постійного стороннього догляду за нею підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) закладу охорони здоров`я № 772 від 14.11.2024 та відповідною медичною довідкою № 902.

З метою реалізації свого права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи), 21 жовтня 2025 року позивач скористався механізмом електронного документообігу.

Через Державний вебпортал електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони (мобільний застосунок «Армія+») він сформував та направив електронний рапорт (внутрішній ідентифікатор системи ID р1912245).

Як встановлено із долученої позивачем до матеріалів позовної заяви роздруківки (скріншота) екрана мобільного застосунку «Армія+», вказаний електронний рапорт не розглянутий по суті та не задоволений.

У системі рапорт набув кінцевого статусу «ВІДХИЛЕНО». При цьому автоматично згенерованою причиною відхилення у застосунку зазначено: «Бездіяльність безпосереднього командира».

Трактуючи вказане системне сповіщення застосунку як свідому, цілеспрямовану та протиправну бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду його рапорту та безпідставного ухилення від прийняття кадрового рішення про звільнення у запас, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, перевіряючи правомірність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої, абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема: через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Суд зазначає, що наявність законодавчо закріпленої підстави для звільнення не означає автоматичного припинення військовослужбовцем виконання своїх обов`язків, а вимагає дотримання визначеної нормативно-правовими актами процедури ініціювання такого звільнення.

Так, відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі – Положення), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Поняття подання рапорту «по команді» ґрунтується на принципах єдиноначальності та військової субординації, закріплених у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженому Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.

Згідно зі статтями 29 та 31 вказаного Статуту, за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Отже, подання рапорту «по команді» означає його направлення в порядку підпорядкованості спочатку безпосередньому командиру, який після розгляду передає його далі наступному прямому командиру, і так по ланцюгу до посадової особи (командира військової частини), яка наділена дискреційним правом приймати остаточне кадрове рішення про звільнення.

Порядок створення, направлення та погодження рапортів в електронній формі на даний час врегульований Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міноборони від 06.08.2024 № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.08.2024 за № 1222/42567 (далі – Порядок № 531).

Пунктом 6 Розділу IV Порядку № 531 визначено, що для направлення на погодження рапорту на Державному вебпорталі (у мобільному застосунку «Армія+») військовослужбовець зобов`язаний ввести унікальний ID-номер саме свого безпосереднього командира (начальника).

Після погодження рапорту безпосередній командир відправляє його своєму командиру, ввівши його ID-номер, і так до командира військової частини, який приймає рішення по суті (п. 10 Розділу IV). Лише під час надходження електронного рапорту до командира, який має право приймати рішення (або до служби діловодства після проходження всього ланцюга погоджень), здійснюється його офіційна реєстрація в системі електронного документообігу (СЕДО) військової частини з присвоєнням реєстраційного індексу (п. 14, 15 Розділу IV Порядку № 531).

Судом встановлено, що згідно зі штатно-посадовою структурою та наказами командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) безпосереднім командиром позивача (найближчим прямим начальником) є командир мінометного взводу лейтенант ОСОБА_2 , який має унікальний ідентифікатор у системі «Армія+» ID-112553491. Прямими командирами позивача є командир мінометної батареї капітан ОСОБА_4 та командир 2 батальйону майор ОСОБА_5 (ID НОМЕР_4 ).

В адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, при цьому згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем (Військовою частиною НОМЕР_1 ) на спростування доводів позивача надано суду належні, допустимі та достовірні письмові докази проведення внутрішньої перевірки. З долучених до відзиву рапортів безпосереднього командира лейтенанта ОСОБА_2 , прямого командира капітана ОСОБА_4 , ТВО командира батальйону майора ОСОБА_6 , а також з офіційної доповіді начальника адміністративної групи штабу ВЧ НОМЕР_1 від 27.12.2025 №1480/13650-в слідує, що електронний рапорт позивача від 21.10.2025 за системним номером ID р1912245 жодного разу не надходив на ID-номери його безпосереднього та прямих командирів у застосунку «Армія+», а також не надходив та не реєструвався в системі СЕДО Військової частини НОМЕР_1 .

Позивач, звинувачуючи суб`єкта владних повноважень у протиправній бездіяльності, не надав суду жодних доказів того, що під час формування рапорту від 21.10.2025 у застосунку «Армія+» він діяв з дотриманням пункту 6 Розділу IV Порядку № 531, а саме: що він правильно ввів ID-номер свого дійсного безпосереднього командира (лейтенанта ОСОБА_2 — ID-112553491).

Суд критично оцінює посилання позивача на скріншот із застосунку «Армія+» із текстом «Відхилено. Причина відхилення: Бездіяльність безпосереднього командира».

Суд зазначає, що вказаний запис є автоматично згенерованим технічним статусом інформаційно-комунікаційної системи. Такий статус алгоритмічно присвоюється системою у разі, якщо особа, чий ID-номер був фактично (можливо, помилково) введений ініціатором рапорту, не наклала свій кваліфікований електронний підпис протягом встановленого тайм-ауту.

Однак, сам по собі цей системний статус не є доказом того, що рапорт направлений саме на ID-номер уповноваженої посадової особи Військової частини НОМЕР_1 , і жодним чином не свідчить про свідому відмову командування частини у задоволенні рапорту.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень — це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону віднесені до компетенції цього суб`єкта, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Обов`язок командира військової частини (або інших посадових осіб) розглянути рапорт військовослужбовця та прийняти по ньому вмотивоване рішення виникає виключно з моменту належного отримання та офіційної реєстрації такого рапорту у встановленому законом порядку (в даному випадку — надходження до системи СЕДО військової частини після проходження електронного погодження "по команді").

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що електронний рапорт від 21.10.2025 до Військової частини НОМЕР_1 (в особі її уповноважених командирів чи служби діловодства) об`єктивно не надходив, у відповідача апріорі не могло виникнути юридичного обов`язку щодо його розгляду.

За відсутності факту отримання документа, відповідач фізично та юридично не міг допустити протиправної бездіяльності щодо відмови у його задоволенні. Дії відповідача у цій ситуації повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на обставини, що свідчать про відсутність умислу відповідача на обмеження прав позивача.

Судом встановлено, що 23.12.2025 року позивач подав аналогічний за змістом рапорт про звільнення з військової служби у традиційній паперовій формі. Цей рапорт безперешкодно прийнятий командуванням, належним чином погоджений його безпосереднім та прямими командирами і наразі перебуває у стадії вирішення по суті.

Зокрема, на виконання імперативних вимог Додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ (наказ Міноборони № 170), командиром ВЧ НОМЕР_1 скеровано відповідний запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 для оформлення Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця. Цей факт переконливо підтверджує, що відповідач діє в межах правового поля та вживає необхідних дій для реалізації права позивача на звільнення, коли звернення оформлено та подано належним чином.

Водночас, розгляд паперового рапорту від 23.12.2025 виходить за межі предмета доказування у цій адміністративній справі.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Однак судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані або оспорювані права.

Оскільки судом не встановлено факту допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо рапорту позивача від 21.10.2025, права позивача з боку Військової частини НОМЕР_1 порушені не були.

Зважаючи на вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Однак, враховуючи, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю, судові витрати позивача, зокрема витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 85 000 грн, відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають. Суд також враховує заперечення відповідача щодо неспівмірності суми витрат, проте, з огляду на результат розгляду справи по суті, детальний аналіз їх розміру не впливає на остаточний розподіл витрат.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

у х в а л и в :

1. В позові ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії — відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 03 березня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua