Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №160/31922/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року Справа № 160/31922/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.08.2025 року у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 та зобов`язати надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про оформлення в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації після її розгляду, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та надав всі необхідні документи, при цьому відповідачем було відмовлено з підстав, що є близькі родичі, які не є військовозобов`язаними та можуть здійснювати догляд. Позивач вважає вказану відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , що підтверджується належними документами, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.

07.11.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

20.11.2025 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що перевіривши надані заявником документи, Комісією встановлено, що у матері позивача, громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, наявна донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не є військовозобов`язаною. Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України. Положення п.13 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" прямо кореспондують приписам ч.1 ст.202 Сімейного кодексу України, де вказано, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. При цьому, звертаючись до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову позивач не надав доказів того, що донька ОСОБА_3 не може утримувати та надавати допомогу матері ОСОБА_2 . Таким чином, позивач не довів факт відсутності інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати у зв`язку з встановленням II групи інвалідності. Тому рішення від 28.08.2025 №35 Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в наданні відстрочки позивачу, у зв`язку з наявністю близьких родичів, які не є військовозобов`язаними та можуть здійснювати догляд відповідає вимогам чинного законодавства є обґрунтованим та законним.

30.01.2026 року та 03.03.2026 року ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 22.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про оформлення в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації після її розгляду, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»

До заяви було долучено пакет документів: копія паспорта ОСОБА_1 , копія РНОКПП ОСОБА_1 , копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 , копія паспорта ОСОБА_3 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 , копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ,Ю копія довідки МСЕК серії 12ААГ № 575771 від 24.06.2024 року, копія висновку №391 від 16.07.2025 року, копія індивідуальної програми реабілітації інвалідів № 822, копія висновку про необхідність забезпечення особи засобами реабілітації інвалідів №371 від 24.06.2024 року, витяг з реєстру територіальної громади від 14.07.2025 року на ім`я ОСОБА_3 , витяг з реєстру територіальної громади на ім`я ОСОБА_1 від 07.07.2025 року, відомості з реєстру про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 від 07.07.2025 року № 6966, відомості з реєстру про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 від 16.07.2025 року №7176, довідка №1720 від 13.08.2025 року про перебування на обліку по догляду на непрофесійній основі з УПСЗН, копія нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 , копія нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 , копія Акту проведення обстеження сім`ї № 208 від 05.08.2025 року.

Повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.08.2025 року №4/2533 відмовлено позивачу у наданні відстрочки мотивуючи рішення тим, що пункт 13 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII (зі змінами та доповненнями) - які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І та II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі. У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю І чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю - відмова в наданні відстрочки. Є близькі родичі, які не є військовозобов`язаними та можуть здійснювати догляд.

Позивач вважає відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.08.2025 року у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з положеннями ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-XII встановлено, зокрема, такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до норм абз. 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В свою чергу нормами статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-ХІІ) визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

При цьому, ст.23 Закону №3543-XII визначений вичерпний перелік підстав для надання деяким категоріям військовозобов`язаних відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову або підпадають під умови відстрочки від призову, необхідно надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб`єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.

Зокрема, п.13 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин, далі - Порядок №560) та визначає механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період та процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до п. 56, 58 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов`язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.

Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Відповідні органи, в яких працюють посадові (службові) особи, зазначені у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надсилають завірену копію довідки про надання таким особам відстрочки (додаток 6) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, у якому така особа перебуває на військовому обліку.

Згідно Додатку 5 Порядку №560 визначено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно даного Переліку визначено, що право на відстрочку мають особи, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Також визначено документи, що підтверджують право на відстрочку, зокрема;

1) для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи:

- один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання; для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

- для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі

Так, спірним рішенням відповідача відмовлено позивачу у наданні відстрочки мотивуючи рішення тим, що є близькі родичі, які не є військовозобов`язаними та можуть здійснювати догляд.

З матеріалів справи вбачається, що мати позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом 2 групи, що підтверджується довідкою до Акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 575771 від 24.06.2024 року та є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 виданого 17.07.2024 року із зазначенням в ньому групи інвалідності за загальним захворюванням.

Також, відповідно до Висновку № 391 від 16.07.2025 року про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Криворізької міської ради ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі безстроково.

Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інвалідів № 822 від 24.06.2024 року ОСОБА_2 встановлено ступінь обмеження до самообслуговування, пересування, навчання, визначено довічне стаціонарне та амбулаторне лікування, догляд окуліста, сімейного лікаря, невролога, а також необхідність в забезпеченні засобами реабілітації у вигляді крісла колісного багатофункціонального, ходунків, східців, поручнів та сидіння для ванни, туалетний стілець, памперси.

ОСОБА_2 відповідно до відомостей Реєстру Криворізької міської ТГ від 07.07.2025 року мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_1 .

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної районної у місті ради від 13.08.2025 року ОСОБА_1 з липня 2024 року перебуває на обліку як особа, яка надає соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 без отримання компенсаційних виплат.

Згідно даних Акту проведення обстеження сім`ї від 05.08.2025 року № 208 проведеного Управлінням праці та соціального захисту населення Металургійної районної у місті ради ОСОБА_5 є сином ОСОБА_2 , проживає разом із особою, якій надається соціальна послуга на непрофесійній основі. Догляд здійснює щоденно на належному рівні. ОСОБА_2 зазначила, що син здійснює придбання продуктів харчування, приготування їжі, прибирає житлове приміщення, надає допомогу під час процедур з особистої гігієни, допомагає приймати ліки, так як ОСОБА_2 втратила одне око і майже не бачить на інше, а також не може самостійно пересуватися по квартирі без сторонньої допомоги.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 має, окрім сина, доньку ОСОБА_3 , яка мешкає зі своєю сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, позивач зазначає, що ОСОБА_3 не працює, не має самостійного заробітку та не бажає здійснювати догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 про що вона зазначила в своїй заяві, яка була посвідчена нотаріусом Кучман І.І . Окрім цього зазначила, що інших осіб, окрім її брата ОСОБА_1 , який може здійснювати догляд за матір`ю немає.

Аналогічну заяву, яку було посвідчено нотаріусом Кучман І.І. склала і ОСОБА_2 , де зазначила, що за станом свого здоров`я вона не має можливості працювати та потребує стороннього догляду та сторонньої допомоги, і єдиним її доглядальником є син ОСОБА_1 . Також зазначила той факт, що відсутні інші особи, які зобов`язані та можуть здійснювати догляд за нею.

Так, суд зазначає, що статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно зі статтею 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Суд зазначає, що абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Тобто, така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені. Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Суд наголошує, що відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, яким є зокрема спільне проживання.

При цьому, суд також враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою. Здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо.

Також, суд зазначає, що поняття "обов`язку утримання" та "обов`язку здійснення постійного догляду" не є тотожними. Утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Матеріали справи не містять достатніх доказів щодо наявності членів сім`ї, які можуть здійснювати постійний догляд за хворою матір`ю позивача, відповідно позивачем доведено, що окрім нього, інших членів сім`ї, які спільно проживають та могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 немає. Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 - особою з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів її сім`ї, які б могли здійснювати такий догляд.

Також, суд звертає увагу на наступне.

Умова щодо відсутності інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати догляд, має дотримуватися у тому випадку, якщо про надання відстрочки заявив військовозобов`язаний, який зайнятий постійним доглядом за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка). Якщо ж йдеться про догляд військовозобов`язаним за своїми батьком чи матір`ю, то наявність інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд, не є перешкодою для надання відстрочки.

Зокрема, про зазначений висновок свідчить положення абз.1 п.58-1 Порядку №560, де зазначено, що військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом, зокрема, за хворими своїми батьком чи матір`ю, не зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), інформацію про інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати постійний догляд.

Також, згідно додатку 5 до Порядку №560, яким передбачено необхідність подання документів, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду дружиною (чоловіком) або іншим працездатним членом сім`ї, лише для особи, яка зайнята постійним доглядом за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка).

Дійсно, абзацом 4 пункту 58-1 Порядку №560 на районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного покладено обов`язок щодо перевірки наявності інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

При цьому, суд зазначає, що в розумінні інших норм Порядку та ст.23 Закону №3543-XII відповідний обов`язок виникає у відповідача у разі звернення військовозобов`язаного із заявою про надання відстрочки на підставі, зокрема, у разі здійснення ним постійного догляду за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою.

У даному ж випадку позивач звернувся із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією у зв`язку з необхідністю постійного догляду за своєю хворою матір`ю, а не батьком чи матір`ю його дружини.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про визнання протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.08.2025 року у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Щодо вимог в частині зобов`язання надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто, його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

Враховуючи те, що дії відповідача у спірних правовідносинах не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у цьому випадку задоволення позову у частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №563К-СХ6Х-5Н73-КТ26 від 03.11.2025 року.

З урахуванням положень статті 139 КАС України та відповідно до задоволених вимог, судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в розмірі 1211,20 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлену повідомленням від 28.08.2025 року №4/2533 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв