Вирок від 03 березня 2026 р. у справі №346/5501/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/5501/25

Провадження № 11-кп/4808/103/26

Категорія ст. 382 ч.1 КК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач

ОСОБА_2 И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано – Франківського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_3 ,

суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

з участю прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_10 на вирок Коломийського міськрайонного суду від 10 листопада 2025 року, згідно якого

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Косів, Івано – Франківської

області, житель

АДРЕСА_1 ,

українець, громадянин України, неодружений, тимчасово

непрацюючий, раніше не судимий,

обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України,

в с т а н о в и л а :

вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень.

Судом встановлено, що 10 жовтня 2024 року відносно ОСОБА_8 Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області прийняв постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік. Постанова набрала законної сили.

Однак, обвинувачений умисно не виконував вказане судове рішення в частині позбавлення права керування транспортними засобами, достовірно знаючи про існування вказаної постанови суду, яка набрала законної сили, та з якою був ознайомлений, маючи реальну можливість її виконання, підриваючи авторитет органів правосуддя України.

Так, 30 листопада 2024 року близько 01 год. 18 хв., в с. Мишин по вул. Долішня Коломийського району Івано-Франківської області ОСОБА_8 всупереч вказаній постанові суду від 10.10.2024 року, керував транспортним засобом марки «ВАЗ» д.н.з. « НОМЕР_1 », перебуваючи при цьому в стані алкогольного сп`яніння, був зупинений працівниками Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», за що відносно нього складено постанову за ст. 126 ч. 4 КУпАП та протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 ч. 2 КУпАП. За результатами розгляду вказаного протоколу постановою судді Коломийського міськрайонного суду від 12 лютого 2025 року ОСОБА_8 притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.

Надалі обвинувачений, продовжуючи свої протиправні дії, об`єднані одним злочинним умислом, направленими на нехтування встановленими у суспільстві правилами та судовою забороною умисно не виконуючи судове рішення, винесене у формі постанови суду, в частині позбавлення права керування транспортними засобами, при цьому маючи можливість її виконати 12 січня 2025 року близько 01 год. 10 хв. ОСОБА_8 , підриваючи авторитет органів правосуддя України, всупереч постанові суду від 10 жовтня 2024 року керував транспортним засобом марки: «Mazda 323» д.н.з. « НОМЕР_2 », та був зупинений працівниками поліції Коломийського РВП ГУГП в Івано-Франківській області, на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». У зв`язку із чим відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 126 ч. 5, ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Постановою Коломийського міськрайонного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 346/318/25, яка набрала законної сили 07 березня 2025 року ОСОБА_8 визнано винним за ст.ст. 126 ч. 5, 130 ч. 2 КУпАП.

В апеляційній скарзі прокурор вважає вирок Коломийського міськрайонного суду від 10 листопада 2025 року таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, внаслідок м`якості.

Зазначає, що суд першої інстанції при призначені покарання не врахував те, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив дії, які виразились в умисному не виконанні рішень суду від 10.10.2024 року, що набрало законної сили, яким його визнано винним за ст. 130 КУпАП.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, полягає у невиконанні обвинуваченим заборони керування транспортними засобами, причому у формі повторного скоєння адміністративного правопорушення за ст. 130 КУпАП з незначним інтервалом з моменту набрання законної сили постанови суду про накладення адміністративного стягнення.

Окрім того, призначене судом покарання по даному кримінальному провадженні, яке є наслідком невиконання постанов суду за вчинення кількох адміністративних правопорушень, не узгоджується із положеннями чинної редакції санкції найсуворіших із них, передбачених ч.3 ст. 130 КУпАП, де сам факт керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо – транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є в приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк 15 діб з позбавленням права керувати транспортними засобами на десять років з конфіскацією транспортного засобу.

Дані, які характеризують особу обвинуваченого, не дають підстав для призначення ОСОБА_8 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст. 382 КК України.

Просить вирок Коломийського міськрайонного суду від 10.11.2025 року щодо ОСОБА_8 за ч.1 ст. 382 КК України скасувати. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік. В решті вирок залишити без змін.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор, підтримав подану апеляційну скаргу просив її задовольнити;

- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 , заперечили з приводу поданої апеляційної скарги прокурора, просили залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 409 ч.2 КПК України підставою для скасування вироку суду першої інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і його висновок про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України ґрунтується на належно зібраних і досліджених по кримінальному провадженні достовірних доказах яким дано правильну правову оцінку, і кваліфікація дій обвинуваченого не оспорюється.

Однак, згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Даних вимог закону суд першої інстанції не дотримався та призначив обвинуваченому явно несправедливе та занадто м`яке покарання.

Доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими, оскільки призначене обвинуваченому покарання не відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Згідно ст. 420 ч.1 п. 2 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції на підставі зібраних доказів правильно кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст. 382 КК України і вина його у вчиненні даного кримінального правопорушення доведена повністю, проте призначене покарання обвинуваченому не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому повинно бути більш суворим.

Окрім цього, призначаючи покарання обвинуваченому суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_8 вчинив дії, які виразились в умисному не виконанні рішення суду, що набрало законної сили, яким його визнано винним за ст. 130 КУпАП. Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 ч.1 КК України, полягає у невиконанні обвинуваченим заборони керування транспортними засобами, причому у формі повторного скоєння адміністративного правопорушення за ст. 130 КУпАП, з незначним інтервалом з моменту набрання законної сили постанови суду про накладення адміністративного стягнення.

Поза увагою суду залишилась і усталена практика Верховного Суду, в якій неодноразово наголошувалось, що керування в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки руху. Тяжкість зумовлена ступенем суспільної небезпечності такого діяння, оскільки водій у стані алкогольного сп`яніння становить загрозу для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху, безпосередньо для себе, і серед іншого для третіх осіб.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 колегія враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України те, що відповідно до ст. 12 КК України дане кримінальне правопорушення, віднесено до категорії нетяжких злочинів, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання в силу ст. 66, 67 КК України.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, колегія суддів визнає повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого апеляційним судом не встановлено.

Також колегією суддів враховано, дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він є особою молодого віку, неодружений, офіційно не працевлаштований, позитивно характеризується по місцю проживання, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває.

З врахуванням наведеного, доводи прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно призначив обвинуваченому мінімальне покарання є обґрунтованими, а тому колегія суддів вважає, що покарання ОСОБА_8 слід призначити більш суворе.

Однак, згідно з ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи обставини кримінального правопорушення, його тяжкість, особу винного, обставини, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, а також те, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується по місцю проживання, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, колегія суддів вважає можливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання, з випробуванням.

При визначені обов`язків, які необхідно покласти на обвинуваченого та тривалості іспитового строку, апеляційний суд враховує характер і тяжкість вчиненого злочину, вид і строк призначеного покарання, дані, що характеризують особи обвинуваченого, обставини, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують.

Суд апеляційної інстанції вважає, що іспитовий строк, необхідний для того, щоб обвинувачений ОСОБА_8 довів своє виправлення без реального відбування покарання, підлягає визначенню тривалістю два роки.

На переконання колегії суддів, призначене покарання з подальшим звільненням від відбування є справедливим та законним з врахуванням всіх фактичних обставин в кримінальному провадженні у їх сукупності, таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд звертає увагу, що звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Так, відповідно до ст. 78 КК України якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою, і наведені в ній доводи дають підстави для її часткового задоволення, а тому вирок суду першої інстанції, слід скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок.

Керуючись ст.ст.374, 405, 407,409, 413,414 ,418,420 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу прокурора – задовольнити частково.

Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання – скасувати, та ухвалити новий вирок.

Вважати ОСОБА_8 визнаного винуватим за ч.1 ст.382 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановити іспитовий строк терміном 2 ( два) роки.

Відповідно до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий ОСОБА_3

Судді: ОСОБА_4

ОСОБА_5