Вирок від 02 березня 2026 р. у справі №629/6430/25 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Кримінальне провадження №629/6430/25

Номер провадження 1-кп/629/81/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання – ОСОБА_2 , за участю прокурора – ОСОБА_3 , обвинуваченого – ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого - ОСОБА_5 , потерпілого- ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лозова Харківської області матеріали кримінального провадження №12025221110000523 від 25.04.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лозова Харківської області, громадянина України, неодруженого, не працюючого, що навчається на 2 курсі заочного відділення Класичного приватного університету Інституту здоров?я, спорту і туризму імені Тетяни Самоленко та у Харківському політехнічному інституті на спеціальності “Психологія”, з середньою спеціальною освітою, військовозобов?язаний, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України

в с т а н о в и в :

Так, 24.04.2025 року о 19:42 год, ОСОБА_4 знаходився на спортивному майданчику розташованому на території КЗ «Лозівський ліцей №7» за адресою: Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 3, буд. 29, де також знаходився раніше йому невідомий ОСОБА_6 .

У подальшому, ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_6 та почав висловлювати йому претензії з приводу того, що останній палить на спортивному майданчику. У ході словесного конфлікту між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , у останнього виник злочинний умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, ОСОБА_4 цього ж дня, у той же час, перебуваючи за вищевказаною адресою, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень і бажаючи їх настання, умисно, з мотиву раптово виниклих особистих неприязних відносин, наніс три удари кулаком правої та лівої руки в праву частину обличчя ОСОБА_6 . Внаслідок нанесення вище зазначених ударів, ОСОБА_4 , згідно висновку експерта №12-14/115-ЛЗ/25 від 22.05.2025, умисно спричинив потерпілому ОСОБА_6 синець в правій навколоочній ділянці (гематома повік правого ока), субкон`юктивальний крововилив правого ока; закритий перелом кісток лицьового черепа зправа: задньої стінки правого верхньощелепного синусу, дна орбіти, виличної дуги зі зміщенням уламків та вінцевого відростка нижньої щелепи з правого боку, гематосинус.

За ступенем тяжкості – закритий перелом кісток лицьового черепа - це середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження, за критерієм тривалості розладу здоров`я, так як для зростання перелому необхідно більш як 21 день, синець в правій навколоочній ділянці (гематома повік правого ока), субкон`юктивальний крововилив правого ока - це легкі тілесні ушкодження.

Прокурор у судовому засіданні просив притягнути ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ст.122 ч.1 КК України, призначивши йому покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, цивільний позов просив задовольнити в повному обсязі.

Потерпілий просив притягнути ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ст.122 ч.1 КК України, призначивши йому покарання, яке було запропоноване прокурором, цивільний позов просили задовольнити повністю.

Обвинувачений ОСОБА_4 при проведенні судових дебатах винним себе визнав, проти задоволення цивільного позову заперечував частково.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 просив прийняти як пом?якшуючу обставину те, що ОСОБА_4 визнав свою вину та застосувати статтю 75 КК України з обмеженням волі на строк 1 рік 6 місяців.

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий, суддя та суд встановлюють наявність чи відсутність фактів, обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

У відповідності до ч. 1 ст. 86 КПК України, докази визнаються допустимими, якщо вони отримані в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 86-89 КПК України, доказ визнається недопустимим, якщо він отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами у порядку невстановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Положення ст. 87 КПК України можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у разі істотного порушення прав і свобод людини.

За ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Вина ОСОБА_4 повністю доводиться наступними зібраними та дослідженими у кримінальному провадженні доказами, обсяг яких був визначений за погодженням з учасниками судового провадження, а саме зібраними доказами відповідно до вимог ст.ст. 352, 353 КПК України та дослідженими в судовому засіданні протоколами слідчих дій та долученими до матеріалів кримінального провадження документами, показами потерпілого та свідка, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення факту і обставин кримінального провадження, що відповідає вимогам ст. 358 КПК України, та іншими доказами, а саме:

-витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.75 том 1);

-рапортом про надходження повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від працівника лікарні (а.с.76 том 1);

-протоколом огляду місця події від 24.04.2025 з фототаблицею (а.с.77-82 том 1);

-протоколом прийняття заяви ОСОБА_6 про кримінальне правопорушення від 24.04.2025 року (а.с.83 том 1);

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.07.2025 року (а.с.84-86 том 1);

-висновком експерта № 12-14/115-ЛЗ/25 від 23.06.2025 року (а.с.87-88 том 1);

-висновком експерта №12-14/150-ЛЗ/25 від 02.07.2025 року про проведення додаткової судово-медичної експертизи (а.с.89-90 том 1);

-листом з КНП «Лозівське ТМО» № 1864 від 21.07.2025 року (а.с.91-92 том 1);

- висновком судово-психіатричного експерта № 543 від 21.08.2025 року згідно якого ОСОБА_4 у період вчинення кримінального правопорушення міг усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с.93-97 том 1);

-відеозаписом з камер відеоспостереження за адресою: Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 3, буд. 29 на території КЗ «Лозівський ліцей № 7» (а.с.121 том 1);

-протоколом огляду вказаного відеозапису за участі потерпілого ОСОБА_6 від 03.07.2025 року (а.с.122,128 том 1) з фотознімками (а.с.123-127 том 1);

-постановою про визнання речових доказів від 29.04.2025 року згідно якої DVD-диск із відеозаписом з камер відеоспостереження, які розташовані на території КЗ «Лозівський ліцей № 7», за адресою: м. Лозова, мікрорайон 3, буд. 29 визнано речовим доказом (а.с.129-130 том 1);

-протоколом проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_6 від 22.05.2025 року (а.с.131-133 том 1) з відеозаписом слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_6 (а.с.134 том 1);

-протоколом проведення слідчого експерименту за участі підозрюваного ОСОБА_4 від

05.09.2025 року (а.с.135-137 том 1) з відеозаписом під час якого підозрюваний розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення (а.с.138 том 1).

Потерпілий у судовому засіданні 22.01.2026 року пояснив, що 24 квітня близько 19-00 год. він йшов додому зі служби у тверезому стані, через територію Лозівського ліцею №7 та спілкувався по телефону, потім зупинився біля спортивного майданчика, запалив цигарку. До нього підійшов незнайомий на той час чоловік, яким як виявилося пізніше був ОСОБА_4 , з претензією щодо того що потерпілий палить, на що останній вказав, що якщо ОСОБА_4 вбачає у його діях правопорушення то він має право викликати поліцію. Після цього у потерпілого та обвинуваченого виник конфлікт, який тривав хвилин 10-15, у ході якого ОСОБА_4 наніс потерпілому два-три удари по правій стороні обличчя, точну кількість потерпілий назвати не може. Потерпілий намагався відбиватися, але у нього нічого не вийшло. Прийшовши додому потерпілий викликав швидку та його забрали до лікарні, де йому була проведена складна операція в ході якої йому були поставлені пластини у щелепу. Загалом лікування зайняло майже 2 місяці. Потерпілий вказує, що після подій 24 квітня стан його здоров`я значно погіршився. На даний час потерпілому з боку ОСОБА_4 нічого відшкодовано не було.

ОСОБА_4 у судовому засіданні 05.02.2026 року надав покази, в яких вказав, що у квітні 2025 року він на території Лозівського ліцею №7 займався спортом та побачив чоловіка який палив цигарку та помітив, що у цього чоловіка неприязний погляд. Потім обвинувачений вирішив зробити даному чоловіку зауваження з приводу того, що той палить цигарку, але чоловік почав лаятися на обвинуваченого нецензурною лайкою. Після цього обвинувачений вибив з рук потерпілого цигарку, останній почав провокувати обвинуваченого та намагався нанести йому удар, однак не зміг. Обвинувачений відштовхнув потерпілого руками у тулуб, однак останній наніс йому удар по ногам і тоді вже обвинувачений дав потерпілому відсіч, нанісши два удари у обличчя, живіт та голову. Потім потерпілий відійшов та обвинувачений намагався налагодити з ним контакт, але потерпілий почав йому погрожувати тим, що у нього є “зв`язки”. Після цього обвинувачений наніс потерпілому удар, бо той його зпровокував. Після цього потерпілий присів, а обвинувачений продовжив далі тренуватися. Обвинувачений вказує, що свідок ОСОБА_7 вказав, що він наніс більше ударів через те, що він “підставний свідок”, а потерпілий вказав, що він наніс більше ударів, через те, що хоче заробити грошей на цьому. ОСОБА_4 зазначає, що просив вибачення у потерпілого, однак жодних витрат йому не відшкодовував, та такого наміру не має, бо не вважає за потрібне. У вчиненому обвинувачений розкаюється, але вважає себе правим у ситуації, що склалася між ним та потерпілим.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні 05.02.2026 року пояснив, що він гуляв з дитиною, коли саме це було не пам`ятає, вказує, що це був 2025 рік було вже тепло, проходячи повз 10 будинку він почув крики, то кричали жінки з дитячого майданчика, та побачив двох хлопців які штовхають один одного, обвинувачений бив іншого хлопця по голові, потім розмовляв з ним, потім знову бив по голові. Свідок зазначив, що удари наносив саме обвинувачений, оскільки він був до нього лицем, а потерпілий спиною. Це продовжувалося приблизно 5-10 хвилин. Після цього свідок побачив, що потерпілий з розбитою головою йде додому та як виявилося, свідок його знає. Загалом свідок бачив, як обвинувачений наносить потерпілому близько 5-6 ударів. Потерпілий не наносив ударів обвинуваченому.

Оцінюючи, згідно вимог ст. 94 КПК України, всі докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши потерпілого та свідка, запропонованих стороною обвинувачення, дослідивши подані докази, висновки експертиз, перевіривши доводи учасників процесу, з`ясувавши у них, чи всі докази на підтвердження своїх доводів були ними надані, суд прийшов до висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України. Що стосується визнання вини обвинуваченим на стадії судових дебатів, суд розцінює таке визнання провини намаганням уникнути відповідалності за скоєне і не приймає як встановлений факт каяття, оскільки обвинувачений визнав свою вину лише після вивчення усіх доказів обвинувачення, жодних коштів потерпілому не відшкодував.

Згідно зі ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Беручи до уваги докази в їх сукупності, дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 122 КК України, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров”я.

Суд вважає обґрунтованою таку кваліфікацію дій обвинуваченого та такою, що знайшла своє підтвердження в судовому засіданні. При таких обставинах, підстав для зміни правової кваліфікації дій обвинуваченого або його виправдання, суд не вбачає.

Призначаючи покарання обвинуваченому, у відповідності зі ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7 (із наступними змінами та доповненнями), суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Окрім того, метою призначення покарання, виходячи із положень ч. 2 ст. 50 КК України є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_4 скоїв нетяжкий злочин.

Дослідженням особи обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем м. Лозова Харківської області, громадянином України, неодружений, не працюючий, навчається на 2 курсі заочного відділення Класичного приватного університету Інституту здоров?я, спорту і туризму імені ОСОБА_8 , на заочному відділенні в Харківському політехнічному інституті на спеціальності “Психологія”, з середньою спеціальною освітою, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, на військовому обліку перебуває, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого.

Згідно досудової доповіді Лозівського районного відділу №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області від 30.10.2025 року, ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення є середнім, ризик небезпеки для суспільства –середній, ризик шкоди життю і здоров`ю оцінюється як середній.

Відповідно до ст. 66 КК України обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом не встановлено.

Згідно із ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом не встановлено.

Відповідно до ст. 50 і ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даними про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сукупності усіх обставин, що його характеризують, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, даних про особу обвинуваченого, обставин вчинення злочину і ставлення обвинуваченого до вчиненого, суд вважає можливим призначити обвинуваченому покарання в межах санкції ч.1 ст. 122 КК України і приходить до висновку про те, що виправлення обвинуваченого неможливо без ізоляції від суспільства та таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і

достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 ст.ст. 69, 69-1, 75,76 КК України у суду немає.

На стадії досудового розслідування ОСОБА_4 запобіжний захід не обирався.

В зв?язку з вищевикладеним суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та взяти його під варту з зали суду.

Відповідно до ч.2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Як вбачається з ч.5 ст.128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

На стадії підготовчого судового засідання потерпілим ОСОБА_6 було подано цивільний позов, який у подальшому було збільшено, в обгрунтування якого зазначено, що внаслідок дій ОСОБА_4 йому було нанесено тілесні ушкодження середньої тяжкості (зокрема, переломи кісток обличчя), що потребувало тривалого лікування та дороговартісної операції з металоостеосинтезу. Витрати підтверджуються відповідними квитанціями та договором на виконання послуг. Моральну шкоду позивач обґрунтовує глибокими фізичними та психологічними стражданнями, зміною звичного способу життя, неможливістю тривалий час виконувати службові обов`язки та переживаннями за своє життя та здоров`я. Також наголошується, що напад на нього як на військовослужбовця є "символом захисту та безпеки", що посилює його моральні страждання. Враховуючи викладене ОСОБА_6 просить стягнути з ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 113 272,20 гривень та моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.(а.с.22-42, а.с.52-55 Том 1).

У судовому засіданні суд ухвалив прийняти цивільний позов, визнав цивільним позивачем ОСОБА_6 , цивільним відповідачем ОСОБА_4 . Цивільному відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов та роз`яснено право на пред`явлення зустрічного позову у строк для подання відзиву.

Захисником ОСОБА_4 було надано відзив на позовну заяву, в обгрунтування якого вказано, що на даний час кримінальне провадження щодо факту нанесення тілесних ушкоджень ще триває, і вина обвинуваченого не доведена належними та допустимими доказами "поза розумним сумнівом". Крім того вказує, що вчинення правопорушення було спровоковано самим позивачем, а відповідач діяв у стані необхідної оборони, оскільки позивач першим почав наносити удари. Вказує, що хоча ОСОБА_6 і отримав небезпечні для життя травми, проте тілесні ушкодження є середньої тяжкості і не були небезпечними для життя. Також відповідач вказує, що не знав про статус позивача як військовослужбовця на момент конфлікту і сприймав його як звичайну людину та вважає, що позивач не надав належних доказів наявності моральних страждань та погіршення стану здоров`я, які б обґрунтовували заявлену суму відшкодування. Таким чином представник просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відзив чи зустрічний позов цивільним відповідачем подано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди, що пов`язана із лікуванням потерпілого, суд враховує надані ним докази у виді договору на виконання послуг №282058 від 30.04.2025, предметом якого є 3D-моделювання, проектування та виготовлення індивідуальних титанових конструкцій для металоостеосинтезу обличчя; акту виконаних робіт від 07.05.2025 з переліком складу замовлення, що підтверджує отримання послуг та відсутність претензій щодо їх якості; виписка з медичної карти та довідка про тимчасову непрацездатність, де зафіксовано діагноз (травматичний перелом кісток обличчя) та факт проведення операції металоостеосинтезу; квитанція №ПН3343275 від 30.04.2025 на суму 35 555,00 грн ; квитанція №ПН3343275К від 30.04.2025 на суму 284,40 грн.; квитанція №ПН3348703 від 08.05.2025 на суму 75 965,00 грн (оплата за товари медичного призначення); квитанція №ПН3348703К від 08.05.2025 на суму 455,80 грн.; чек №107057 від 08.05.2025 на суму 1 012,00 грн (придбання медикаментів).

Враховуючи вищевикладене, суд виходячи із засад розумності і справедливості, приходить до висновку, що позовні вимоги матеріального характеру підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у спричиненні фізичного болю та страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду від 25.05.2001), згідно якого у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Крім того, у вказаній Постанові, в п. 9 звернуто увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Способи відшкодування моральної шкоди передбачені ч. 1 ст. 1168 ЦК України, виходячи з якої вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

В ході судового розгляду було встановлено, що потерпілий через тривале лікування та зміну звичного способу життя перебував у депресивному стані. Через травму було порушено нормальний графік його життя, ОСОБА_6 був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя протягом тривалого часу. Крім того, як військовослужбовець тривалий час не міг виконувати свої службові обов`язки, що підтверджується довідками про тимчасову непрацездатність та рішеннями ВЛК про потребу у відпустці для лікування. Також позивач акцентує увагу на тому, що він є офіцером Збройних Сил України, який здійснює конституційний обов`язок із захисту Батьківщини. Напад на нього він розцінює не просто як фізичне насильство, а як зневажливе ставлення до статусу захисника держави, що спричинило йому глибоку психологічну травму через "явну диспропорцію між його статусом захисника Нації та фактом насильства над ним".

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди потерпілому, суд враховує обставини вчиненого кримінального правопорушення, характер заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень та їх наслідки, а також враховує матеріальний стан обвинуваченого, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги потерпілого з відшкодування моральної шкоди частково, а саме у розмірі 50 000,00 гривень, яка виходячи з вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, має бути відшкодована одноразово в грошовому вираженні. Суд вважає, що саме такий розмір грошового відшкодування разом із винесенням обвинуваченому обвинувального вироку та призначенням останньому покарання за вчинений злочин буде відповідати обсягу моральних страждань потерпілого.

З урахуванням вище викладеного, дослідивши докази у їх сукупності, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

У справі відсутні судові витрати на залучення експертів.

У справі наявні речові докази, а саме: оптичний носій інформації DVD-R диск з відеозаписом з камер відеоспостереження розташованих на території КЗ “Лозівський ліцей №7” розташованому за адресою: м. Лозова, м-н 3, буд.29 від 24.04.2025 року.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 371, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

Визнати ОСОБА_4 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначити йому покарання у вигляді 1 (одного) року 6 місяців позбавлення волі.

До вступу вироку в законну силу обрати обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту з зали суду.

До вступу вироку в законну силу ОСОБА_4 залишити в умовах ДУ “Харківський слідчий ізолятор”.

Строк відбування покарання обчислювати з дня затримання обвинуваченого, а саме з 03 березня 2026 року.

Цивільний позов ОСОБА_6 -задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 моральну шкоду у розмірі 50 000, 00 гривень та матеріальну шкоду у розмірі 113 272,20 грн.

Витрати на залучення експертів у справі відсутні.

Речові докази по справі, а саме: оптичний носій інформації DVD-R диск з відеозаписом з камер відеоспостереження розташованих на території КЗ “Лозівський ліцей №7” розташованому за адресою: м. Лозова, м-н 3, буд.29 від 24.04.2025 року- залишити в матеріалах справи.

Долю речових доказів вирішити після набрання вироком законної сили.

Згідно ч.15 ст.615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Суддя ОСОБА_1