Вирок від 03 березня 2026 р. у справі №944/759/26 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/759/26

Провадження №1-кп/944/1044/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.03.2026м.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яворові кримінальне провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62025140110003120 від 18.08.2025, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Соснина Іваничівського району Волинської області, з середньою освітою, не одруженого, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

встановив:

солдат військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 підозрюється в тому, що він під час проходження військової служби за мобілізацією у Збройних Силах України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), в порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, о 17 год. 40 хв. 19.06.2025 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , розташовану у АДРЕСА_2 , та незаконно перебував поза її межами, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, та в період часу з 19.06.2025 по 01.12.2025 був відсутній на службі без поважних причин, чим вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України

Обвинувачений ОСОБА_4 в ході судового розгляду справи, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним в обвинувальному акті. У вчиненому щиро розкаявся. Просив врахувати те, що він бажає і надалі служити в Збройних Силах України та призначити йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.5 ст.407 КК України. Зазначив, що вважає недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки такі ним не оспорюються.

Захисник в судовому засіданні просила призначити обвинуваченому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.5 ст.407 КК України.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого та захисника, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155 км 20).

У відповідності до сформованого об`єднаною Палатою ККС ВС в постанові від 16 вересня 2024 року, (справа № 444/870/22, Провадження № 51-2989кмо23), висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: Суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).

Оскільки обвинувачений повністю визнав вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначених кримінальних правопорушень, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України як дії, які виразились у самовільному залишенні військової частини тривалістю понад три доби, вчиненому військовослужбовцем в умовах воєнного стану.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання ст. 65 КК України, та враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином та дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на диспансерному обліку не перебуває, за місцем проходження служби характеризується посередньо, та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Як обставини, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідно до ст. 50 КК України необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, здійснення виховного впливу та попередження вчинення ОСОБА_4 нових кримінальних правопорушень, є призначення йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України строком 5 років.

Також суд зазначає, що у зв`язку із набранням 27 січня 2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст. ст. 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Тобто, вказаний Закон вносить зміни до статей 69 та 75 Кримінального кодексу і виключає можливість призначення більш м`якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, враховуючи те, що в умовах воєнного стану обвинуваченим ОСОБА_4 було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, відсутні правові підстави застосування положень ст. 69 та ст. 75 КК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 475, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, суд у вироку вирішує питання, зокрема, про заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

На момент ухвалення вироку до обвинуваченого у вказаному кримінальному провадженні було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Зокрема, ухвалою слідчого судді Нововолинського міського суду Волинської області від 01.12.2025 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

16.01.2026 ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16.03.2026.

Таким чином, строк тримання під вартою обчислюється з моменту проголошення ухвали 01.12.2025.

За змістом ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Отже, суд вважає необхідним відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 у строк відбування покарання термін його попереднього ув`язнення з 01.12.2025 до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Оскільки призначається покарання у вигляді позбавлення волі, з метою забезпечення виконання вироку на підставі п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили, залишити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 366, 371, 373, 374, 381, 382 КПК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років.

У відповідності до ч.5 ст.72 КК України, зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_4 строк його попереднього ув`язнення, з 01.12.2025 до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з 01.12.2025.

Застосований до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст.394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_6