Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №462/1014/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1014/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 березня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря Глушко С. І., за участю захисника Найди І. А., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП,

встановив:

ОСОБА_1 , 02.02.2026 року близько 12 год. 42 хв. у м. Львові на пл. Двірцевій, 1 керуючи транспортним засобом марки «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснював провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів на таксі без державної реєстрації як суб`єкта господарювання та ліцензії, чим порушив вимоги ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 164 КУпАП.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_1 – адвокат Найда І. А. заявила клопотання про закриття провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП у зв`язку з малозначністю діяння. Клопотання мотивоване тим, що у день події ОСОБА_1 прибув на пл. Двірцеву, 1 у м. Львові з метою разового перевезення пасажирів. Раніше підприємницькою діяльністю не займався, як суб`єкт господарювання не зареєстрований та ліцензії не мав. Намір здійснювати перевезення на постійній основі був відсутній, оскільки це була його перша спроба отримати додатковий дохід. Зазначає, що ОСОБА_1 повністю визнає вину, щиро розкаюється та просить застосувати ст. 22 КУпАП у зв`язку з малозначністю правопорушення, оскільки діяння мало одноразовий характер, не було систематичним, шкоди державним чи громадським інтересам не завдано, прав пасажирів не порушено, загрози безпеці не створено. Звертає увагу суду, що мотивом вчинення правопорушення стало складне матеріальне становище ОСОБА_1 , оскільки останній не має стабільного доходу, офіційно не працевлаштований, стабільного джерела доходу не має, зобов`язаний сплачувати аліменти на двох малолітніх дітей та має значну заборгованість, яка виникла, зокрема, через технічні особливості зарахування платежів. З огляду на одноразовість порушення, відсутність негативних наслідків та складний майновий стан, захисник просить визнати правопорушення малозначним і обмежитися усним зауваженням.

Заслухавши позицію захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходжу до наступних висновків.

Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами тощо.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Частиною 1 статті 164 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов`язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Відповідно до п. 14.1.36 ст. 14 Податкового Кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів внутрішнім водним, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Водночас, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів в тому числі на такий вид робіт як надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі.При цьому наведеним законом передбачено надання послуг з перевезення пасажирів різних видів: для регулярних, спеціальних, нерегулярних пасажирських перевезень, також перевезень на замовлення, таксі, тощо, в залежності від чого у ст. 39 цього Закону визначений перелік документів, які мають бути наявні у водія.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування посадові особи суб`єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративну відповідальність.

Зі змісту ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» вбачається, що основним критерієм для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 164 КУпАП є відсутність дозволу на перевезення, ліцензії та свідоцтва про підприємницьку діяльність.

Дослідивши матеріали справи, в тому числі протокол про адміністративне правопорушення № 000949 від 02.02.2026 року, долучені до матеріалів справи фотознімки, відеозаписи з нагрудних камер, вважаю, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП.

Суд звертає увагу, що складанні протоколу ОСОБА_1 не був позбавлений можливості викласти свої заперечення, надати пояснення, однак будь-яких зауважень ним заявлено не було.

Доводи захисника, щодо одноразового характеру та відсутності у діях ОСОБА_1 ознак систематичності, суд оцінює критично, оскільки аналіз диспозиції ч. 1 ст. 164 КУпАП, в редакції станом на момент розгляду справи, не дає підстав вважати, що до адміністративної відповідальності може бути притягнена фізична особа лише у разі систематичного порушення порядку провадження господарської діяльності. Сам по собі факт вчинення особою адміністративного правопорушення щодо здійснення провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів без державної реєстрації, як суб`єкта господарювання та без одержання необхідної ліцензії на провадження цієї діяльності, становить склад правопорушення, за який передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 164 КУпАП.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти росії» від 6 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідками.

Досліджені та перевірені судом обставини, поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме провадження господарської діяльності без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, що охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), п. 161, SeriesA заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

В свою чергу доказів, які б спростовували вину ОСОБА_1 , наведені в протоколі обставини або породжували обґрунтовані сумніви у достовірності цих обставин, судді не надано.

Згідно ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Статтею 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 22 КУпАП, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Під малозначністю вчинення адміністративного правопорушення слід розуміти такі дії, які в результаті їх вчинення, не спричинили значної шкоди охоронюваним законом інтересам.

Водночас, пояснення сторони захисту та долучені нею докази не дають суду підстав вважати, що його діяння є малозначним, оскільки таке призвело порушення безпеки пасажирів та недоотримання бюджетом України коштів у вигляді податку та адміністративного збору, жодних дій для усунення наслідків свого діяння ОСОБА_1 не вчинив (зокрема, звернувся для отримання ліцензії).

Крім того, на думку суду, застосуванням ст. 22 КУпАП не буде досягнуто мети виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та попередження вчинення нею інших адміністративних правопорушень.

Таким чином, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, дотримуючись принципу неупередженості та об`єктивності, з дотриманням вимог ст. ст.245, 251, 252, 280 КУпАП, суд дійшов обґрунтованих висновків про доведеність вини ОСОБА_1 «поза будь-яким розумним сумнівом» у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, а тому у даному випадку підстав для застосування ст. 22 КУпАП, на чому наполягає сторона захисту, суд не вбачає.

За таких обставин, відповідно до ст. 33 КУпАП, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, суд вважає, що на нього має бути накладено стягнення у виді штрафу без конфіскації грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, у разі винесення суддею постанови про накладання адміністративного стягнення, особою, на яку накладено таке стягнення, сплачується судовий збір у відповідності до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665,60 грн.

Керуючись ст. ст. 40-1, 164, 283, 284 КУпАП, суд –

ухвалив:

В задоволенні клопотання про закриття провадження у справі відмовити.

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та обрати йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн без конфіскації грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення.

Стягнути із ОСОБА_1 в дохід держави 665,60 грн судового збору.

Роз`яснити, що відповідно до вимог статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу протягом 15 днів з дня вручення копії постанови, при примусовому виконанні постанови суду згідно ч. 2 ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф підлягає стягненню у подвійному розмірі.

Постанову може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом 10-ти днів з дня винесення постанови.

Суддя: Постигач О. Б.