Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №462/6163/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6163/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючої-судді - Гедз Б.М.,

за участю секретаря судових засідань – Сеньків Х.М.,

позивача у режимі відеоконференції – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Яциника В.В.,

відповідачки – ОСОБА_2 ,

представника відповідачки у режимі відеоконференції – адвоката Резуненка Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду за допомогою підсистеми «Електронний Суд» із позовом, в якому просить стягнути із відповідачки ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 190 000,00 доларів США, а також понесені позивачем судові витрати.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що 19 березня 2019 року та 14 травня 2019 року він здійснив два перекази грошових коштів розміром 100 000 доларів США та 90 000 доларів США на користь ОСОБА_2 на банківський рахунок НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ «КРЕДОБАНК».Вказані грошові кошти були його особистими заощадженнями, надбаними ним наполегливою працею за кордоном і передавалися відповідачці виключно з метою придбання нею нерухомого майна в Україні на його ім`я.Відповідно до усних домовленостей між ними, перераховані ним кошти мали бути використані відповідачкою на придбання об`єктів комерційної нерухомості на його ім`я, володіння якими надалі мали приносити йому дохід шляхом здачі в оренду.Натомість, усупереч досягнутим домовленостям та без його погодження, зазначені кошти були використані відповідачкою на власний розсуд. Жодного об`єкта нерухомого майна на його ім`я не було придбано, що свідчить про порушення їхніх усних домовленостей та безпідставне збагачення за рахунок його особистих коштів. Більше того, за даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що відповідачка придбала об`єкти нерухомості, які, очевидно, були придбані саме за рахунок переданих ним коштів, однак надалі оформлені на ім`я відповідачки, що вважає грубим порушенням домовленостей та безпідставним збагаченням за його рахунок, а тому грошові кошти у розмірі 190 000 доларів США перебувають у відповідачки без достатньої правової підстави. Позивач зазначає, що у досудовому порядку звертався до відповідачки із зверненням щодо добровільного повернення коштів, які нею безпідставно отримані, а саме 31 липня 2025 року шляхом надсилання рекомендованою кореспонденцією, однак у своїй відповіді від 05.08.2025 відповідачка повідомила, що вимогу щодо повернення коштів заперечує, оскільки вважає, що грошові кошти були подарунком і обов`язок повертати вказані грошові кошти у неї відсутній. У зв`язку із відмовою відповідачки повернути грошові кошти, набуті нею безпідставно, просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13 серпня 2025 року судом відмовлено задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 02.09.2025 відкрито провадження у справі, на виконання вимог ч. 1 ст. 189 ЦК України розпочато підготовче провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Відповідачці роз`яснено право та порядок подання відзиву на позовну заяву та встановлено п`ятнадцятиденний строк для його подання.

02.10.2025 представник відповідачки – адвокат Резуненко Д.С. за допомогою підсистеми «Електронний Суд» подав до суду відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову ОСОБА_1 просив відмовити. Заперечуючи проти заявлених позовних вимог пояснив, що дійсно 20.03.2019 та 15.05.2019 відповідачка отримала банківські перекази від

позивача у сумі 100 000 доларів США та 90 000 доларів США відповідно. Твердження позивача про безпідставність набуття нею грошових коштів в силу усних домовленостей щодо купівлі відповідачкою на користь позивача нерухомості не відповідають дійсності, оскільки кошти у розмірі 190 000 доларів США були переказані відповідачці як матеріальна допомога батька – доньці.Тривалий час працюючи в США, Позивач допомагав Відповідачці фінансово, в тому числі і спірними коштами (190 000 доларів США). Хоча позивач і зазначає, що вказані кошти передавалися ним доньці виключно з метою придбання нерухомого майна в Україні на його ім`я, однак як вбачається з виписки по особових рахунках з 01.01.2019 до 31.12.2019 АТ «Кредобанк», призначення платежу 20.03.2019 у розмірі 90 000 доларів США -«private transfer», у перекладі на українську мову "приватний переказ", а призначенням платежу від 15.05.2019 на суму 100000 доларів США є «support for daughter»- у перекладі на українську «допомога доньці». Вказує, що даний позов ОСОБА_1 спровокований побутовим конфліктом, який виник між сторонами на початку літа та має затяжний характер. Представник звертає увагу на те, що ОСОБА_2 з власної волі надала батьку (Позивачу) власне житло в Україні, зокрема позивач проживав у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності відповідачки. До того ж відповідачка набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 - 26.06.2020, а квартиру за адресою: АДРЕСА_2 – 27.06.2023. Тобто дані об`єкти нерухомості були придбані зі спливом тривалого часу після отримання грошових переказів від позивача.І якщо б кошти у сумі 190 000 доларів США переказувались саме з метою (хоча призначення платежів вказують на інше) доручити відповідачці придбання в інтересах ОСОБА_1 нерухомого майна, як на цьому наполягає позивач, він мав би видати відповідну довіреність відповідачці, оскільки придбання (реєстрації права власності) будь-якої нерухомості в Україні за відсутності особи-покупця без наявності нотаріальної довіреності є неможливою. У разі безпідставного набуття згаданих грошових коштів відповідачкою, позивач жодним чином не обґрунтовує звернення до суду із вказаним позовом з приводу неправомірних дій відповідачки по спливу понад 6 років після перерахування ним коштів. З огляду на відсутність будь-яких підстав для повернення чи стягнення із відповідачки спірних грошових коштів просить у задоволенні позову відмовити у зв`язку із необґрунтованістю такого.

13.10.2025 за допомогою підсистеми «Електронний Суд» представник позивача – адвокат Яциник В.В. подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій пояснив, що на початку 2000-х років позивач був змушений виїхати до Сполучених Штатів Америки на заробітки з метою покращити матеріальне становище сім`ї та забезпечити житлом дітей. Попри тривалу відсутність, він постійно підтримував родину регулярними грошовими переказами, неодноразово надсилав відповідачці, колишній дружині та іншій доньці кошти через міжнародну систему грошових переказів Moneygram. Саме завдяки цій підтримці обидві його доньки — ОСОБА_3 та ОСОБА_4 — здобули вищу освіту, а також відповідачка отримала власне житло у 2013 році за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач неодноразово перераховував грошові кошти на користь відповідачки та не звертався із вимогою про повернення таких грошових коштів, оскільки такі очевидно були фінансовою допомогою на користь відповідачки, разом з тим перекази надіслані 14.05.2019 та 19.03.2019 на суму 190 000 доларів США попередньо узгоджувались із відповідачкою саме з метою придбання комерційної нерухомості для позивача та надалі їх передання в оренду і отримання коштів, які мали розприділятись також між сестрою та матір`ю. Відповідачка запевнила позивача у виконанні такої домовленості, однак не дотрималась умов, грошові кошти витратила в особистих цілях. Звертає увагу суду на те, що у квитанції від 19 березня 2019 року на суму 90 000 доларів США, як у виписці по банківському рахунку відповідачки не зазначено, що ці надіслані кошти є матеріальною допомогою дочці, а зазначено, що це є «PRIVAT TRANSFER» (приватний трансфер), що не вказує на те, що це є даруванням чи матеріальною допомогою, натомість така примітка — «Private transfer» — лише свідчить про факт здійснення приватного грошового переказу без уточнення його правової природи чи мети. Таким чином, саме формулювання призначення платежу не підтверджує, що кошти були передані з мотивів сімейної підтримки, а навпаки — вказує на звичайну фінансову операцію між двома особами, яка могла мати будь-яке підґрунтя, у тому числі й виконання певних домовленостей, пов`язаних із придбанням майна в інтересах позивача. У квитанції від 14.05.2019 року на суму 100 000 доларів США та виписці по банківському рахунку відповідача щодо зарахування цих коштів вбачається певні розбіжності, а саме те, що позивач не зазначав при надсиланні грошових коштів інформації про те, що це матеріальна допомога донці і така інформація лише відображена у банківській виписці відповідачки. В первинному документі (квитанції платника) призначення платежу відсутнє, а в українській виписці отримувача зазначено “Support for daughter”, то вірогідно, що це формулювання додано автоматично банком-посередником або українським банком на підставі шаблонів, а не з ініціативи платника. Різниця між квитанцією платника та випискою отримувача не свідчить про зміну суті переказу, а лише про технічну трансформацію платіжного реквізиту під час проходження через банківську систему. Доказом того, що між сторонами існувала домовленості та ці кошти були надіслані з конкретною метою вказує переписка через месенджер у мережі «Facebook». Після отримання грошових коштів, відповідачка не дотрималась домовленостей, і витратила отримані від позивача грошові кошти на власний розсуд, а саме: 27.05.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 Відповідач укладено договір купівлі-продажу квартири від 27.05.2019, згідно з яким, Відповідач придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_4 за 1 464 137, 00 гривень, що станом на дату укладення договору становило 55 313,07 доларів США, яка надалі була відчужена 04 червня 2020 року, що підтверджується договором купівлі-продажу №3104, який посвідчений приватним нотаріусом Г.М. Дума. 26.06.2020 відповідачем придбано одна друга частка в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . 05.08.2022 року Відповідачем придбано земельну ділянку з кадастровим номером 4623682800:08:000:0358, що розташована за адресою: Львівська область, Львівський район, Жирівська сільска рада, сад тов. Ремонтник». 27.06.2023 відповідачем придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Наголошує на тому, що потреби у придбанні власного нерухомого майна у відповідача у 2019 році не було, оскільки у 2013 році відповідачка отримала від позивача 60 000 доларів США на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Жодного комерційного об`єкта нерухомого майна на ім`я позивача, ні на ім`я відповідачки не було придбано, натомість вбачається, що відповідачка після отримання грошових коштів почала їх витрачати на власні потреби і придбавати на своє ім`я нерухоме майно, що вказує не лише про порушення домовленостей між сторонами, але й безпідставне збагачення за рахунок коштів позивача. Оскільки такі грошові кошти підлягають поверненню позивачу у повному обсязі, як безпідставно набуті відповідачкою, просить позов задовольнити.

Представник відповідачки – адвокат Резуненко Д.С. 16.10.2025 за допомогою підсистеми «Електронний Суд» 16.10.2025 скористався правом подання заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому наголосив, що позивач у своїй відповіді на відзив на позовну заяву підтвердив обставини про свій виїзд за кордон перш за все для того, щоб покращити матеріальне становище сім`ї та забезпечити житлом дітей. Позивачем не було долучено жодного допустимого, достатнього та належного доказу на підтвердження того, що спірні грошові кошти були переказані для виконання певного (договірного) зобов`язання, а не були черговою матеріальною допомогою для доньки. Перекази спірних грошових коштів могли мати будь-яке підґрунтя. В даному контексті варто звернути увагу, що предметом даної справи є саме стягнення безпідставного набутого майна. Тобто саме Позивач має довести, що грошові кошти були набуті відповідачкою за відсутності правової підстави. А отже, доведення їх нібито цільового призначення – обов`язок позивача. Таким чином, позивачем було визнано обставини, які очевидно вказують на безпідставність позовної заяви та на те, що спірні грошові кошти не містять ознак безпідставно набутих. Вважає, що твердження позивача про те, що призначення «Support for daughter» вірогідно додано автоматично банком-посередником або українським банком на підставі шаблонів, а не з ініціативи платника є виключно домислами і не підтверджуються жодними доказами, оскільки банк лише виконує інструкції клієнта, без права тлумачити зміст чи змінювати реквізити платежу. До того ж, незалежно від формулювання призначення платежу – суть платежу не відображає будь-яких договірних зобов`язань. Покликається на неналежність як доказу переписки у соціальній мережі Facebook, яка є фрагментарною та неможливо встановити справжній контекст та навіть зрозуміти чи йде мова про якісь домовленості і про які саме, на яких постійно наголошує позивач. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

28.10.2025 ухвалою суду також задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Яциника Володимира Васильовича про поновлення процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву у справі, поновлено стороні позивача у справі строк для подачі відповіді на відзив на позовну заяву у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

У судовому засіданні позивач, допитаний як свідок, підтримав доводи, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, дав показання, що він протягом тривалого часу проживає і працює в США, постійно переказував невеликі суми коштів сім`ї, фінансово підтримуючи обох дочок, одна з яких відповідач у справі ОСОБА_2 та і їх маму, яка з 1995 року ніде не працювала, оскільки були на його утриманні. Зокрема, з 2000 року він здійснював кожного року мінімальний платіж на загальну суму 5000 доларів США на проживання дочок і їх мами, на день народження по 2000 доларів США. На інші їхні потреби окремо також переказував грошові кошти. Із позовними вимогами про повернення цих коштів не звертався, бо мав обов`язок перед колишньою дружиною, з якою розлучився в 2014 році і дочками щодо їх утримання. Пояснив, що забезпечував належно відповідачку, зокрема, у 2013 році придбав для неї житло за 60 000 доларів США, додатково ще 23 500 доларів США витратив на ремонт, тобто вважає, що свій батьківський обов`язок виконав ще у 2013 році. Він не планував переказувати відповідачці таку велику суму коштів, планував приїхати в Україну з грошима і самостійно придбати для себе нерухомість, але пояснив, що відповідачка телефонувала і скаржилася на своє погане матеріальне становище та у 2019 році ним особисто в банку зроблено два великі грошові перекази доньці ОСОБА_2 на загальну суму 190000 доларів США, але в призначеннях цих переказів як «підтримка дочки» він не зазначав та не може пояснити яким чином на переказах з`явилися записи про призначення коштів, адже він при переказі коштів нічого не зазначав. Однак, ці кошти вони домовилися вкласти на його пенсійне забезпечення після повернення в Україну, а саме відповідачка мала придбати комерційне приміщення, з оренди якого отримувати кошти, які надалі слугували б і його пенсійним забезпеченням і водночас мала підтримувати маму, сестру. На залишок коштів він би вибрав собі ще також житло. За його припущеннями, якщо вкласти 150000 доларів США в комерційне приміщення, то з урахуванням 1000 доларів США від оренди, якби відповідачка помірно використовувала ці кошти на своє утримання, то мав би бути залишок коштів, в тому числі і сестра ще б мала якийсь дохід. Домовленість між ним і донькою була таким чином, що відповідачка мала знайти комерційне приміщення, він повинен був підтвердити його купівлю. На момент переказу ним коштів на суму 190 000 доларів США відповідачці, конкретного приміщення на цю конкретну суму ще не було обрано, та після переказу коштів, мали розглядати варіанти приміщень, які є на ринку нерухомості. Ніяких письмових договорів щодо придбання майна, де б ними було визначено істотні умови, вони з відповідачкою не укладали. Пояснив, що накопичував грошові кошти, щоб мати на ліки і на власне житло, натомість відповідачка використала його кошти на відпочинок, за його припущеннями, в Об`єднаних Арабських Еміратах. Зазначив, що відповідачка не працювала, а жила на ці гроші. Він зрозумів, що не зможе впливати на відповідачку щодо використання коштів, оскільки перебував за кордоном. В той же час коли він прибув в Україну в 2024 році, то між ним та відповідачкою стався побутовий конфлікт, з приводу того, що він хотів бути обізнаним, що придбала дочка за переказані ним кошти в 2019 році, так як відповідач не звітувала перед ним про рух коштів (покупки, продажі), заявила йому що кошти тепер на її рахунку і вона не зобов`язана звітувати перед ним, і тепер він повинен радитися з нею, а не навпаки. Коли він вирішив поїхати оглянути квартиру АДРЕСА_5 , яку придбала відповідач за його кошти, але в той час виявилося, що там були орендарі, які відчинили йому двері, дозволили зайти та оглянути квартиру. Однак з дочкою виник конфлікт у зв`язку з тим, що він без її відома, як власниці і без погодження з орендарями прийшов дивитися квартиру, заявила, що він її ганьбить. Зазначив, що відповідачка відмовилася від нього, як від батька, припинила з ним переписку в соцмережі «Фейсбук», яку вони до того вели, припинила з ним спілкування. Він намагався добровільно вирішити питання повернення коштів, які переказав відповідачці і які заощаджував для придбання житла для себе, однак безрезультатно. Коли прибув в Україну, то відповідачка сказала, що дозволить йому пожити в квартирі, така зухвала поведінка дочки його обурила. Вважає, що відповідачка присвоїла його гроші, придбавши квартиру на АДРЕСА_6 в новобудові, в 2024 році казала, що має прибуток з цієї квартири у розмірі 20000 доларів США. Повернувшись в США, вважав, що відповідачка перегляне свою поведінку по відношенню до нього, як до батька, але вона уникає контакту. Просить позов задовольнити.

Представник позивача – адвокат Яциник В.В. у судовому засіданні підтримав у повному обсязі обставини, викладені позивачем, вимоги позовної заяви і доводи наведені у ній та своїх заявах по суті. Доповнив, що позивач, проживаючи і працюючи тривалий час в США, підтримував колишню дружину і двох дочок, зокрема і відповідачку. Ніколи не звертався і не мав наміру звертатися із позовними вимогами про повернення коштів, які переказував раніше, однак, до цих двох грошових переказів на суму 90 000 доларів США і 100 000 доларів США у позивача є питання та обґрунтовані претензії, оскільки ці кошти відповідачка використала на власний розсуд всупереч усним домовленостям між позивачем та відповідачем. Дані кошти мали бути використані на придбання нерухомості. Звертає увагу на те, що позивач особисто жодним чином не зазначав у грошових переказах інформації про те, що призначення коштів, як підтримка дочці. Така інформація міститься у банківській виписці і зазначена банківською установою. У первинних документах не зазначено такого призначення платежу на суму 90 тисяч доларів США, а зазначено - «приватний переказ», що не слід трактувати «як підтримка дочці». Після отримання коштів у розмірі 100000 доларів США відповідач придбала нерухоме майно – квартиру в будинку на АДРЕСА_7 , приблизно за 60000 доларів США, хоча необхідності у придбанні цього майна не було. Відповідач володіла квартирою на АДРЕСА_6 . Надалі ця квартира продана нею приблизно за 806000 грн, за заниженою ціною вдвічі. 26.06.2020 відповідач придбала квартиру на АДРЕСА_6 і земельну ділянку, яка знаходиться на території Жирівської сільської ради. 27.06.2023 придбала квартиру на АДРЕСА_2 . У відзиві на позов відповідач фактично цю інформацію приховала. У відзиві відсутнє посилання на докази джерел доходів відповідачки на придбання об`єктів нерухомості, позаяк ці об`єкти нерухомості придбані за рахунок саме платежів позивача. Відповідачка не навела правових підстав для збереження коштів у неї, тому такі кошти підлягають поверненню позивачу. Позивач вів переписку з відповідачкою у соцмережі «Фейсбук», мав намір жити в Україні, підстав юридично оформлювати документи в нього не було, до прикладу, оформляти довіреність, щоб дочка придбала нерухомість на його ім`я, бо він неодноразово підтримував дочку і розраховував на її добросовісність. Дочка повинна була розпорядитися цими коштами в інтересах позивача, але цього не виконала, тому позивач змушений звернутись із позовом до суду. Позивач не вважає, що звертаючись до суду більше як через шість років пропустив позовну давність, оскільки були об`єктивні поважні причини, такі як Covid-19 та воєнний стан. Просив позов задовольнити.

Відповідачка у судовому засіданні заявлені позовні вимоги заперечила, підтримала доводи наведені у поданих до суду відзиві та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначила, що позивач у справі ОСОБА_1 - її батько, який перебуває за кордоном, впродовж всього її життя допомагав їй фінансово. Підтвердила факт отримання нею від батька ОСОБА_1 , який проживає та працює в США, грошових коштів на суму 190000 доларів США двома платежами в першій половині 2019 році, як кошти подаровані їй батьком. Це не було її рішення, це було свідоме рішення батька підтримати її. Призначення переказів вказано в банківських документах. Оскільки в них не завжди прості відносини з батьком, то вона пообіцяла йому, що він буде в курсі справи на що витрачено ці кошти. Домовленості про застосування цих коштів з батьком були усні, а саме, що кошти повинні були бути використані на започаткування бізнесу її і сестри, за умови надання житла для проживання позивачу, за потреби, при його прибутті в Україну. Надалі щодо розгляду варіантів вкладення коштів нею було повідомлено позивача, він знав які об`єкти на розгляді, чи розвивався бізнес, з даного приводу в нього жодних заперечень не було. Також батько не просив оформляти ні бізнес, ні будь-яку нерухомість на нього. Обговорювали, що придбання нерухомості буде на неї і її сестру. Ці кошти на суму 190 000 доларів США вона використала на придбання нерухомості на АДРЕСА_8 (пізніше продала майнові права по переуступці в 2023) і бізнес, зареєструвалася як ФОП, більше року здійснювала підприємницьку діяльність, але почався ковід і бізнес не виправдав очікувань. Після продажу майнових прав на вул. Трускавецькій придбали квартиру на АДРЕСА_4 , загальною площею 57 кв.м. А квартиру на АДРЕСА_6 - після продажу квартири на АДРЕСА_7 . Решту коштів використали на бізнес. Пояснила, що раніше як мінімум два рази з батьком і сестрою узгоджували купівлю квартири, зокрема на АДРЕСА_7 , всі троє спілкувалися по скайпу, проводили відеоогляд квартири. В другому випадку, за його згодою і схваленням, сказала, що бере кошти на відкриття магазину. Знімала для батька відео проведеного ремонту і які товари придбані. До 2019 року, коли востаннє позивач зробив перекази, від батька були ще інші перекази, в т.ч. на дні народження на суму приблизно 1000 доларів, на потреби у лікуванні, інші потреби, але в яких розмірах не пригадує, приблизно більше десяти переказів. Ще один суттєвий переказ був в 2013 році, за ці кошти вона придбала квартиру на АДРЕСА_6 , для свого проживання і проживання сестри. Позивач змінив своє рішення після його прибуття в Україну, вимагав негайного продажу нерухомості, потім перереєстраціі житла на рідну сестру, а потім передачі майна у власність йому. Також мав місце конфлікт між ними, через дії позивача по відношенню до неї і орендарів квартири на АДРЕСА_9 у 2024 році, який наведений вище. До 2024 року вони нормально спілкувалися з позивачем по телефону, в соцмережі «Фейсбук», по скайпу. Але позивач долучив до позовної заяви лише фрагменти переписки, на спростування обставин, викладених позивачем в свою чергу долучає теж переписку, яку вела з ним. Звертає увагу на те, що позивач лише через шість років після здійснення переказів коштів звернувся із позовними вимогами. Жодних письмових договорів між ними не існувало, існували усні домовленості та вона як дочка розуміла обов`язок утримувати батька в старості, саме тому після його прибуття в Україну він міг на свій вибір обрати житло для проживання, яке наявне у неї. Квартира на АДРЕСА_6 належить їй і сестрі по частки, та вона надала цю квартиру позивачу для користування, при цьому позивач вимагав оформити договір дарування на нього, передавши квартиру у власність йому. Просить відмовити у позові.

Представник відповідачки – адвокат Резуненко Д.С. підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив. В доповнення пояснень відповідачки звертає увагу на те, що позивач, переказуючи своїй доньці 19.03.2019 і 14.05.2019 двома переказами грошові кошти в загальній сумі 190 000 доларів США, самостійно визначав призначення платежів, як допомога доньці, оскільки у неї не було доходів, а вона мала намір розпочати бізнес. Позивач мав таку суму коштів і розпорядився нею на власний розсуд. Не відповідають дійсності твердження позивача, що банк міг визначити призначення платежу на підставі заяви одержувача, це не передбачено жодними нормативно-правовими актами, оскільки саме відправник зазначає призначення платежу. Позивач тривалий час підтримував фінансово дочку. Заслуговує на увагу факт, що позивач протягом шести років не звертався до суду із позовними вимогами про повернення коштів. Крім цього, сторона позивача надає суперечливі пояснення, спочатку заявляли, що ці кошти мали бути використані на купівлю нерухомості для бізнесу, пізніше зазначали, що у зв`язку з відсутністю житла повинна була придбати якесь житло. Отриманими коштами від батька відповідач розпорядилася на власний розсуд, а саме витратила на заснування торгівельного бізнесу і придбання житла для себе, однак бізнес не виправдав очікувань та зазнав невдачі, коли почався ковід. Відповідачка не мала обов`язку повідомляти позивача на що витратила кошти. Не відомо яким чином і які домовленості із позивачем відповідачка мала виконати, адже позивач довіреності на її ім`я на представництво його інтересів не оформив і не надіслав їй. У 2024 році між сторонами виник побутовий конфлікт, коли позивач вирішив повернутися в Україну. В той час коли він повернувся в Україну, у квартирі, яку придбала відповідачка, проживали орендарі і позивач з метою огляду придбаного дочкою помешкання, без погодження з нею, без попередження орендарів, самостійно вирішив прийти в квартиру, яку в той час винаймали орендарі, однак враховуючи, що позивач завчасно не попередив про своє рішення, орендарі не були готові до цього, як наслідок з дочкою виник конфлікт. Після чого позивач вимагав у відповідачки кошти за квартиру АДРЕСА_10 , мотивуючи тим, що ця квартира не подарована. Підтвердив, що сторони спілкувалися в соцмережі «Фейсбук». Просить в позові відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у справі докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, суд приходить до такого висновку.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справа не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З приписів ч. 1 ст. 5 ЦПК України вбачається, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із Актовим записом про народження № 545, здійсненого Стрийським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 є батьком відповідачки у справі – ОСОБА_2 .

Як встановлено під час судового розгляду справи позивач у справі протягом тривалого часу проживає у Сполучених Штатах Америки.

Згідно із відомостей платіжного документа від 19.03.2019 та квитанції про грошовий переказ за допомогою Українсько-американської федеральної кредитної спілки «Самопоміч» від 14.05.2019 ОСОБА_1 здійснив перекази грошових коштів на ім`я відповідачки ОСОБА_2 , зокрема 19.03.2019 (платіжна операція зарахування АТ «Кредобанк» 20.03.2019) на суму 90 000 доларів США та 14.05.2019 (платіжна операція зарахування АТ «Кредобанк» 15.05.2019) на суму 100 000 доларів США.

Під час судового розгляду відповідачка підтвердила факт перерахування їй батьком та отримання нею зазначених грошових коштів на загальну суму 190 000 доларів США.

Позивач звертаючись до суду із позовом до відповідачки про стягнення з неї грошових коштів у розмірі 190 000 доларів США на підставі ст. 1212 ЦК України, покликається на безпідставність набуття відповідачкою таких грошових коштів, з огляду на порушення домовленості між ними щодо придбання та оформлення відповідачкою на його ім`я в Україні об`єктів нерухомості.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина перша статті 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

У постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року, провадження № 6-3090цс15, сформульований правовий висновок, що характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача),з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц роз`яснено, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20 визначено, що набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

За нормами частини першої, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття78 ЦПК України).

Так, позивач обґрунтовуючи підставність пред`явлених ним позовних вимог до відповідачки вказує на існуючу між ним та донькою усну домовленість щодо придбання нею на території України об`єктів нерухомості, на виконання чого ним і здійснювали два платежі для відповідачки на загальну суму 190 000,00 доларів США.

В порядку досудового врегулювання позивач 31.07.2025 звернувся до ОСОБА_7 із вимогою повернення грошових коштів у сумі 190 000,00 доларів США або передання у його власність нерухомості, придбаної позивачкою, на його думку, на перераховані ним грошові кошти у згаданому розмірі.

Відповідачка категорично заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про безпідставне набуття нею згаданих грошових коштів, вказує на те, що грошові кошти у сумі 190 000 доларів США дійсно отримала, однак такі перекази здійснювались позивачем на її користь як фінансова допомога, яку протягом усього часу проживання позивача за кордоном останній постійно надавав їй, її сестрі та їхній матері, жодних зобов`язань на користь позивача за фактом отримання таких коштів на себе не брала, договорів із батьком не укладала, відтак розпорядилась коштами на власний розсуд, при цьому забезпечивши батька місцем проживання в України, надавши йому у користування квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Дослідивши представлені суду платіжні квитанції про здійснені позивачем за допомогою Українсько-американська федеральна кредитна спілка «Самопоміч» перекази грошових коштів від 19 (20).03.2019 на суму 90 000 доларів США та від 14 (15).05.2019 на суму 100000 доларів США судом встановлено, що у призначенні таких платежів, зокрема за 19.03.2019 зазначено «переказ на особистий рахунок» (в оригіналі документа записи здійснені англійською мовою «private trasfer» та «Support for daughter»).

Наведене також підтверджується і представленими відповідачкою виписками по особовим рахункам з АТ «Кредобанк», згідно якого здійснено перерахування 20.03.2019 грошових коштів у сумі 90 000,00 доларів США на рахунок ОСОБА_2 від ОСОБА_1 із зазначенням призначення платежу «приватний переказ через Банк Нью-Йорка», а 15.05.2019 здійснено перерахування на рахунок ОСОБА_2 від ОСОБА_1 на суму 100 000,00 доларів США із зазначенням призначення такого платежу: «матеріальна допомога доньці».

Позивач з приводу зазначення у платіжних документах призначення здійснених ним платежів від 20.03.2019 та 15.05.2019, вказує на помилковість таких та внесення призначення платежів самовільно банківською установою.

Суд критично оцінює такі твердження позивача виходячи з такого.

Практика Верховного Суду вказує на те, що призначення платежу в розрахункових документах визначається виключно платником, і банки не мають права самостійно виправляти цю інформацію. Саме платник несе відповідальність за правильність заповнення реквізитів платежу, що дозволяє ідентифікувати транзакцію.

Зокрема Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду у своїй постанові № 917/1283/21 від 05 вересня 2023 року зазначав, що за змістом положень пунктів 1.19, 3.1, 3.4, 3.7 Інструкції № 22 (чинної до 31.07.2022) банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом.

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Згідно із положення ст. 1090 ЦК України в редакції, яка діяла на час здійснення позивачем платежів у 2019 році, банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

При цьому за змістом листа Національного банку України від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 "Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення, вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку.

Тобто сторони не позбавлені права на власний розсуд та за взаємною згодою без участі банку змінити волевиявлення щодо розпорядження уже перерахованими коштами.

Разом з тим, позивач у даному випадку, виявивши, що зміст призначення здійснених ним платежів не відповідає умовам домовленості, на виконання якої перераховував на користь відповідачки грошові кошти розмірами 90 000,00 доларів США та 100 000,00 доларів США, мав можливість звернутись до відповідачки із уточненням дійсного призначення перерахованих ним коштів задля уникнення непорозуміння щодо цільового призначення таких грошових коштів, однак таким правом протягом більш ніж 6 років з часу проведення таких платежів не скористався.

Наведене, на переконання суду, свідчить про дійсність мети перерахування позивачем за власним волевиявленням на користь відповідачки, зокрема 100 000,00 доларів США, саме в якості фінансової допомоги для доньки.

Із вказаного призначення платежу на суму 90 000,00 доларів США на користь ОСОБА_2 яке зазначено як «приватний переказ», незважаючи на запевнення сторони позивача, що такий слід розцінювати звичайну фінансову операцію між двома особами, яка могла мати будь-яке підґрунтя, у тому числі й виконання певних домовленостей, пов`язаних із придбанням майна в інтересах Позивача, в той же час за відсутності будь-яких інших належних доказів, що свідчили б про правову природу такого переказу на виконання існуючого правочину/домовленості між сторонами у справі, суд позбавлений можливості дійти безсумнівного висновку, що перерахування таких грошових коштів здійснювалось позивачем саме на виконання, за позицією позивача, усної домовленості із відповідачкою на придбання нею на його ім`я об`єктів нерухомості.

Відповідно до положень ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справах про стягнення безпідставно набутих коштів (ст. 1212 ЦК України) доведення факту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави покладається на позивача.

Відтак, представлені квитанції суд розцінює лише як письмові докази передачі позивачем відповідачеві грошових коштів, але у межах розгляду вказаної справи не є обставинами, достатніми для того, щоб дійти достовірного висновку про існування між сторонами договірних відносин.

В той же час, покликання відповідачки на факт надсилання позивачем їй фінансової допомоги, зокрема і шляхом переказу, що мав місце 15.05.2019, знайшли своє підтвердження наявністю запису призначення такого платежу саме як «підтримка для доньки».

Під час судового розгляду справи сторонами підтверджено, що позивач з часу свого виїзду за межі України та протягом всього часу проживання за кордоном систематично надавав матеріальну допомогу сім`ї в Україні, зокрема і доньці ОСОБА_1 , при цьому позивачем жодним чином не спростовано, що конкретно платежі за 19 (20).03.2019 та 14 (15).05.2019 не були його черговими добровільними перерахуваннями грошових коштів на фінансову підтримку доньки, беручи до уваги відсутність будь-яких оформлених сторонами у належному порядку двосторонніх зобов`язань та водночас вичерпне за змістом призначення здійснених платежів.

Щодо наявних у матеріалах справи роздруківок листування сторін у месенджері соціальної мережі «Facebook», суд ознайомившись із змістом таких, встановив таке.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо оцінки роздруківки листування (скриншотів), зокрема, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі (пункт 51 постанови від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, провадження № 12-8гс23).

Так, у судовому засіданні сторони підтвердили дійсність представленого суду листування між ними за допомогою соціальних мереж, а саме між позивачем та відповідачкою у справі у месенджері соціальної мережі «Facebook».

З оглянутих скріншотів повідомлень між сторонами вбачається, що 24 січня 2019 року ОСОБА_2 зверталась до позивача із проханням «вислати їй гроші на якийсь час, тільки так, щоб ніхто не знав», на що ОСОБА_1 уточнював у відповідачки скільки грошей їй надіслати, водночас оцінюючи наведене у сукупності із поясненнями, наданими позивачем у суді, зокрема про те, що він «не планував переказувати відповідачці таку велику суму коштів, планував приїхати в Україну з грошима і самостійно придбати для себе нерухомість, але пояснив, що відповідач телефонувала і скаржилася на своє погане матеріальне становище», при цьому враховуючи також і те, що переказ грошових коштів на суму 90 000 доларів США визначений як «приватний переказ» на ім`я відповідачки був здійснений незадовго після прохання відповідачки про фінансову допомогу - 19 (20) 03.2019, наведе узгоджується із твердженнями відповідачки, що такий переказ було здійснено її батьком, як і всі попередні з часу його проживання за кордоном, саме для її фінансової підтримки та позивачем належними, допустимими доказами таких доводів відповідачки не спростовано.

Проаналізувавши надані обома сторонами скриншоти їхнього листування між собою у месенджері соцмережі Facebook, вбачається, що суду представлені лише епізодичні витяги з такого листування, разом з тим, дослідивши подані сторонами фрагменти їхнього листування у сукупності, судом будь-яких доказів на підтвердження погодження сторонами зобов`язання, а саме розпорядження позивача відповідачці про придбання нерухомого майна на користь позивача не встановлено, зі змісту переписки вбачається наявність певного конфлікту у стосунках батька з донькою, а також вимога батька щодо надання відповідачкою фінансової звітності перед позивачем, зокрема розпорядження перерахування наявних на рахунку коштів на рахунок інших осіб, представлення документів про купівлю та оформлення права власності на квартиру саме на відповідачку, водночас із наступним повідомленням позивача про те, що більше 10 років він працював складав гроші, які вислав особисто, щоб відповідачці легше жилося, безбідне життя, а також звітність про понесені нею витрати, балансу на банківському рахунку, прохання про надання адрес квартири, бізнесу та фотозвітів із зазначених приміщень, витрати на оренду та оплату найманим відповідачкою працівникам. З наведеного вбачається обставини фінансового моніторингу позивачем використання донькою наданих ним коштів, однак відсутні будь-які дані, які б вказували про існування між ними будь-якого роду договірних зобов`язань, позивачем жодним чином не згадується домовленість щодо доручення відповідачці купівлі нерухомості із оформленням права власності такої на ім`я позивача чи обставини не виконання нею такого доручення.

Будь-яких інших доказів оформлення доручення на відповідачку, чи погодження сторонами договору/домовленості у належному порядку з приводу придбання нерухомості матеріали справи не містять, клопотань про виклик та допит свідків, які б могли підтвердити факт існування домовленості між сторонами позивачем не заявлялось, окрім ствердження позивача про усну домовленість із відповідачкою, жодні з представлених ним до суду документів не містять відомостей на підтвердження наведеного, а відтак із врахуванням недоведеності позивачем заявлених позовних вимог про стягнення коштів у порядку ст. 1212 ЦК України як безпідставно набутих відповідачкою, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦП України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.13, 19, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. 1212 ЦК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрвоане місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено 04.03.2026.

Суддя ( підпис) Б.М. Гедз

З оригіналом згідно.

Оригінал рішення у справі № 462/6163/25

Суддя Б.М.Гедз