Вирок від 25 лютого 2026 р. у справі №404/11791/25 — Фортечний районний суд міста Кропивницького

Справа № 404/11791/25

Номер провадження 1-кп/404/399/25

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року Фортечний районний суд м.Кропивницького у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому кримінальне провадження №12025120000000472 про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Корюківка Корюківського р-н. Чернігівської обл., українки, громадянки України, офіційно не працевлаштованої, людино з інвалідністю ІІ групи, має на утриманні неповнолітню доньку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не заміжня, зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України

за участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7

обвинуваченої ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ :

24.02.2022 відповідно до Указу Президента України 64/2022 ''Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Законом №2102-ІХ від 24.02.2022, на території України у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строком на 30 діб.

23.07.2024 відповідно до Указу Президента України №469/2024, який затверджений Законом №3891-ІХ від 23.07.2024, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України ''Про правовий режим воєнного стану", частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 ''Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-IX, Указом від 5 лютого 2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-IX, та Указом від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-IX, Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року №740/2024 затвердженим Законом України № 4024-IX від 29.10.2024 Указом від 14 січня 2025 року № 26/2025, затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-IX, Указом від 15 квітня 2025 №235/2025, затвердженим Законом України від 16 квітня 2025 року № 4356-IX), Указом від 14 липня 2025 №478/2025, затвердженим Законом України від 15 липня 2025 року № 4524-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про ведення військового стану» визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію та постановлено здійснити призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку). Поряд з цим, згідно ст. 22 даного Закону, передбачено, що граничний вік перебування на військовій службі (в тому числі в резерві), встановлюється для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду - до 60 років.

Пунктом 6 частини 1 статті 8 даного Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Враховуючи вказане, на період введення воєнного стану в Україні, на законодавчому рівні заборонено виїзд за межі території України, осіб, які підлягають мобілізації для несення військової служби, відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Пунктом 2-1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» № 57 від 27.01.1995 визначено перелік підстав для надання права на перетин державного кордону у разі введення на території України воєнного.

Зокрема, відповідно до зазначеної норми у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність.

Однак, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не пізніше початку серпня 2025 року, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, переслідуючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення за рахунок вчинення умисних, незаконних дій у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, достовірно знаючи про введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України воєнного стану, будучи обізнаною про проведення загальної мобілізації на підставі Указу Президента України №65/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та забезпеченням оборони держави, підтриманням бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України, інших військових формувань, а також про наявність діючих обмежень на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, обрала способом незаконного збагачення – сприяння незаконному переправленні осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів.

Будучи обізнаною з вказаними вище положеннями чинного законодавства, ОСОБА_3 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці та у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше серпня 2025 року, розробила план сприяння незаконному переправленні через державний кордон України осіб чоловічої статі, які у період дії воєнного стану в Україні, не маючи підстав, передбачених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правилами перетинання державного кордону громадянами України», мають намір виїхати за межі державного кордону України.

Відповідно до розробленого ОСОБА_3 плану та усвідомлюючи, що вона має другу групу інвалідності, що дає можливість особам призовного віку укласти з нею фіктивний шлюб без намірів створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя та супроводжуючи її, як фіктивну дружину, на підставі абз. 2 п. 21 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженого постановою КМУ від 27.01.1995 № 57, перетнути державний кордон України.

Відтак, на початку серпня 2025 року, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_3 за допомогою соціальної мережі «Facebook» та сервіс обміну повідомленнями «Messenger» почала спілкуватись з раніше їй не знайомим мешканцем міста Кропивницького Кіровоградської області ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В ході спілкування з ОСОБА_8 , ОСОБА_3 стало відомо, що ОСОБА_8 бажає на законних підставах виїхати за межі України. Відтак, остання реалізуючи свій злочинний корисливий умисел вирішила використати вказану інформацію та запропонувала свою допомогу в перетині державного кордону за певну грошову суму, шляхом укладення з нею, як особою яка має другу групу інвалідності, фіктивного шлюбу, для подальшого її супроводження при перетині державного кордону України. На вказану пропозицію, ОСОБА_8 , погодився.

Так, у період з початку серпня по 09 вересня 2025 року, ОСОБА_3 у спілкуванні з ОСОБА_8 надавала свої поради та вказівки, за допомогою яких можливо було реалізувати попередню домовленість, тобто укласти фіктивний шлюб з нею як особою, яка має інвалідність для подальшого супроводження її при перетині державного кордону.

Внаслідок вказаного спілкування, ОСОБА_3 остаточно домовилась з ОСОБА_8 , прибути до міста Кропивницького з метою відвідування відділу реєстрації актів цивільного стану для укладення фіктивного шлюбу, та отримання відповідного свідоцтва про реєстрацію шлюбу, при цьому обумовлено, що після реєстрації такого шлюбу, ОСОБА_8 за вказані дії, надані засоби для перетину державного кордону повинен буде передати їй грошову винагороду у розмірі 3000 доларів США, а також протягом півроку кожного місяця надавати по 16 000 гривень на утримання останньої, а пізніше під час перетину кордону останню частину винагороди у розмірі 3000 доларів США, тим самим ОСОБА_3 з ОСОБА_8 обумовила, що загальна сума винагороди за таке сприяння складатиме 6000 доларів США та 96 000 гривень.

Так, 08.09.2025 року приблизно о 14 годині 55 хвилин ОСОБА_3 , реалізовуючи свій корисливий умисел прибула до міста Кропивницького та зустрілась з ОСОБА_8 в обумовленому ними місці, а саме по вулиці Соборній біля будинку №6 в м. Кропивницькому.

Після чергової зустрічі, ОСОБА_3 обговорила з ОСОБА_8 свій реальний намір укласти з ним фіктивний шлюб, та подальшого її супроводження і перетину державного кордону військовозобов`язаним чоловіком, у підтвердження продемонструвавши власні персональні документи, які підтверджували її особу та наявність інвалідності. Після цього, ОСОБА_8 супроводив ОСОБА_3 до її тимчасового місця проживання з вищевказаною адресою, а саме до кв. АДРЕСА_2 , домовившись при цьому, зустрітись наступного дня, для відвідування відділу державної реєстрації актів цивільного стану, з метою подачі заяви про укладення шлюбу.

Наступного дня, 09.09.2025, приблизно о 10 годині, ОСОБА_3 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, переслідуючи корисливий мотив, зустрілась з ОСОБА_8 біля будинку № 6 по вул. Соборній в місті Кропивницькому, звідки вони разом прослідували до Фортечного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), розташованого за адресою: м. Кропивницький, вул. Незалежності 26.

В подальшому, маючи при собі необхідні документи, серед яких в тому числі паспорти, ідентифікаційні коди, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , спільно подали заяву про державну реєстрацію шлюбу між собою, у дійсності фіктивного, залишили свої підписи у необхідних журналах потрібних для реєстрації шлюбу та очікували видачі свідоцтва про шлюб.

В подальшому, приблизно о 14.00 год., повернувшись до вищевказаного відділу державної реєстрації актів цивільного стану, останні отримали відповідне свідоцтво про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_1 від 09.09.2025. Після цього, ОСОБА_8 на виконання вказівок ОСОБА_3 , передав обумовлену нею частину грошових коштів у сумі 142 000 грн. (які еквівалентні 3000 доларів США) за сприяння в перетині державного кордону України.

У подальшому, цього ж дня о 14 год. 22 хв. ОСОБА_3 затримано після скоєння кримінального правопорушення в порядку статті 208 КПК України.

Вказаними діями ОСОБА_3 вчинила сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів, вчинене з корисливих мотивів, тобто, кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.332 КК України.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю та показала, що на початку серпня 2025 року вона написала ОСОБА_8 в мережі «Facebook» в групі «Фіктивний шлюб». В групі було багато чоловіків і жінок. Так як вона мала фінансові труднощі, оскільки їй потрібно було пройти лікування і мала другу групу інвалідності, вона написала ОСОБА_8 . Вони почали переписувалась, а потім вирішили спілкуватися по телефону. ОСОБА_8 повідомив їй, що має борг перед державою, хоче виїхати за кордон і для цього йому потрібно укласти фіктивний шлюб. Тоді адвокат ОСОБА_8 повинен був піти з даними документами і допомогти оформити йому відстрочку, поки він вирішить всі свої питання. Він попросив надати йому всі документи, які підтверджують її групу інвалідності. Матеріальну винагороду ОСОБА_8 запропонував їй сам, вона її влаштувала. Першу суму коштів – 3 тисячі доларів він повинен був одразу їй передати після укладання шлюбу, протягом пів року кожного місяця по 16 000 грн. та 3 000 доларів США після перетину ним кордону. Він запитав її як виїхати за кордон, їй це було не відомо. 09.09.2025 року вона з дитиною приїхала до Кропивницького. Після укладення шлюбу ОСОБА_8 передав їй першу частину коштів. Того ж дня вона і була затримана. Вона мала намір лікуватися, а він оформлював відстрочку. Вона розуміла з якою метою укладала шлюб. На сьогоднішній день вона проходить лікування, проходити реабілітацію. Зазначила, що має двоє неповнолітніх дітей на утриманні, оскільки батько від них відмовився. Також має мати 65 років, у якої хворе серце яка потребує допомоги.

Вона повністю підтверджує всі обставини вчинення злочину, вказані у висунутому їй обвинуваченні, вказує, що розкаюється у вчиненому, просить суворо не карати.

Враховуючи те, що обвинувачена ОСОБА_3 у повному обсязі визнала свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті та вироку суду, та приймаючи до уваги, що інші учасники, також не оспорюють фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачена та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши положення ч.3 ст.349 КПК України, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Таким чином, проводячи судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення відповідного до вимог ст.337 КПК України, обвинувачення, висунуте ОСОБА_3 відповідно до обвинувального акта, визнається судом доведеним, воно ніким не оспорюється, а тому суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч.3 ст.332 КК України як сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів, вчинене з корисливих мотивів.

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_3 покарання, суд відповідно до ст.ст.50, 65 КК України враховує ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є умисними закінченим тяжким злочином, особу винної, яка є осудною, не заміжньою, є особою з інвалідністю 2 групи, не перебуває на обліках в лікарнях, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

До визначених ч.1 ст.66 КК України обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченій, суд відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне визнання провини, перебування на утриманні двох неповнолітніх дітей, інвалідність 2 групи.

Визначених ч.1 ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій, судом не встановлено.

Попри це, беручи до уваги конкретні обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, причини та сукупність тяжких життєвих обставин, які спонукали до його вчинення, позицію обвинуваченої, яка беззаперечно визнала вину, щиро розкаялась у скоєному, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення на досудовому розслідуванні, що сприяло ефективності та дієвості слідства, та суду у встановленні істини у кримінальному провадженні, про що свідчить і той факт, що кримінальне провадження розглянуте в порядку ч.3 ст.349 КПК України, що є обставинами, які пом`якшують покарання та істотно знижують тяжкість вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, відсутність обтяжуючих обставин, а також встановлені судом вищенаведені дані про її особу, яка є особою з інвалідністю 2 групи, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, суд вважає можливим призначити ОСОБА_3 покарання, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.3 ст.332 КК України, у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк три роки, оскільки таке покарання буде справедливим, необхідними та достатніми для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому, за наведених мотивів, керуючись ч.2 ст.69 КК України, суд вважає за можливе не застосовувати відносно обвинуваченої передбачене ч.3 ст.332 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості застосуватист.75 КК України, оскільки застосування звільнення від покарання з випробуванням потребує врахування і оцінки конкретних обставин кримінального провадження, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація дискреційної функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосуванняст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженої без відбування покарання.

Враховуючи тяжкість і конкретні обставини скоєного ОСОБА_3 кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої, відсутність будь-яких негативних її характеристик чи даних про її поведінку або діяльність, її ставлення до вчиненого, яке побудоване на критичній оцінці своєї протиправної поведінки, усвідомлення скоєного та готовність понести покарання, наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, суд, з урахуванням вимог ст.75 КК України, дійшов висновку про звільнення ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням,оскільки її виправлення можливе без реального відбування такого покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки, який буде оптимальним за її життєвих обставин, необхідним і достатнім для того, щоб обвинувачена в умовах здійснення контролю за її поведінкою довела своє виправлення і неможливість вчинення нею в подальшому інших кримінальних правопорушень.

При цьому, суд вважає за необхідне покласти на обвинувачену ОСОБА_3 обов`язки, передбачені п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.2 ст.76 КК України.

Таке покарання обвинуваченій ОСОБА_3 перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного та особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Процесуальні витрати на залучення експертів відповідно до ст.124 КПК України необхідно стягнути з обвинуваченої на користь держави, а долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

У якості речового доказу у кримінальному провадженні визнано мобільний телефон «Samsung A05s», який використовувався при вчиненні злочину.

Оскільки зазначена річ була використана як засіб і знаряддя вчинення кримінального правопорушення, що випливає з висунутого обвинувачення, із чим погодилися сторони, вони належать обвинуваченій ОСОБА_3 , що підтверджено у судовому засіданні, відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.96-1, п.4 ч.1 ст.96-2 КК України, п.1 ч.9 ст.100 КПК України, вони підлягають спеціальній конфіскації.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ :

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України та призначити їй покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять ) років з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування основного призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Згідно зі ст.76 КК України протягом іспитового строку покласти на ОСОБА_3 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_3 період перебування під вартою з 09.09.2025 року до 10.09.2025 року.

Речові докази: 12 аркушів паперу, формату А4, на яких зображені знімки з екрану переписки між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 в мобільному додатку «Месенджер», 2 екземпляра свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 09.09.2025, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , заяву про державну реєстрацію шлюбу на 1 аркуші, заяву про прискорення реєстрації шлюбу на 1 аркуші, чек про сплату державного мита на 1 аркуші, актовий запис про шлюб на 1 аркуші зберігати в матеріалах кримінального провадження; 46 купюр номіналом по 1000 грн. та 192 купюри номіналом по 500 грн. повернути Управлінню Служби безпеки в Кіровоградській області; мобільний телефон «Samsung A05s» - примусово безоплатно вилучити у власність держави, застосувавши спеціальну конфіскацію.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати у кримінальному провадженні на залучення експерта для проведення експертизи у розмірі 17 828 грн.

Відповідно до ст.532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду згідно зі ст.ст. 395, 396 КПК України, з особливостями визначеними ч.2 ст.394 КПК України може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Фортечний районний суд м.Кропивницького протягом 30 діб з моменту його проголошення.

Згідно зі ст.376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Фортечному районному суді м.Кропивницького копію цього вироку, подавши відповідну заяву.

Суддя ОСОБА_1