Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №342/917/25 — Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/917/25

Провадження № 3/342/34/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року м. Городенка

Суддя Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдич Р.М. ознайомившись із матеріалами справи про адміністративне правопорушення, яка надійшла від від ВП №2 (м.Городенка) Коломийського РВП ГУ НП в Івано-Франківській області відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , громадянки України,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 51 КпАП України,-

В С Т А Н О В И В:

До суду 20.01.2026 поступили матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 за ч.2 ст.51 КУпАП.

Згідно змісту протоколу серії ВАД №251446 від 18.09.2025, ОСОБА_1 14.07.2025 біля АЗС «ОККО» по вул.Станіславській м.Городенка, вчинила дрібну крадіжку рюкзака власником якого є ОСОБА_2 , в якому знаходились окуляри «ДЕСПАДА» в чохлі б/у, кошти в сумі 450 грн., зарядний пристрій до телефону «Айфон» та паспорт громадянина України. Сума викраденого становить 1250 гривень.

В судовому засіданні 03.03.2026 ОСОБА_3 повідомила, що вона дійсно ідучи повз на дорозі біля АЗС «ОККО» в м.Городенка побачила рюкзак, який на вигляд був точно такий як в її чоловіка. Вона взяла цей рюкзак, бо думала, що чоловік його загубив, та принесла додому. З рюкзака вона взагалі нічого не вибирала. Потім працівники поліції приїхали і забрали рюкзак. Наміру щось викрадати вона не мала і нічого не викрадала, а взяла його помилково.

Вислухавши ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

Зокрема, в рішенні у справі «Ващенко проти України» Європейський суд вказав, що «"обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру».

В рішенні у справі «Абрамян проти Росії» Європейський Суд зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення».

В цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Суд звертає увагу на те, що сутність пред`явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчиненням правопорушення. При цьому суд, відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і змінювати формулювання висунутого обвинувачення та відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до рішення колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 липня 2023 року (справа № 127/12269/20, провадження № 51-1602км23) під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. Наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності повинні давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, у зв`язку з чим конкретність викладення фактичних обставин у кримінальному провадженні, а отже, і обвинувачення особи, не повинно викликати сумнівів.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини («Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення ( «Камінські проти Австрії»).

Крім того, Суд нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду ( «Пелісьє та Сассі проти Франції», «Матточіа проти Італії», «І.Н. та інші проти Автсрії», №42780/98, п. 34).

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції («Пелісьє та Сассі проти Франції» «Даллос проти Угорщини»).

Такий недолік висунутого обвинувачення як неконкретність обвинувачення виключає можливість прийняття матеріалів провадження до судового розгляду і має своїм правовим наслідком повернення матеріалів провадження з метою усунення такого недоліку до органу, який висунув відповідне обвинувачення.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно положень КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд повинен вжити всіх передбачених законом заходів для повного, всебічного і об`єктивного дослідження доказів по справі та з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Органом поліції вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 51 КУпАП.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 51 КУпАП відповідальність настає за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Диспозиція ч. 2 ст. 51 КУпАП передбачає відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 51 КУпАП настає у разі, якщо вартість викраденого майна на момент вчинення крадіжки не перевищує 757 грн (1514 х 0,5), а за ч. 2 ст. 51 КУпАП настає у разі, якщо вартість викраденого майна становить від 757 грн до 3028 грн.

Тобто, при кваліфікації діяння, яке підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 51 КУпАП, обов`язково необхідно визначати вартість викраденого, розтраченого майна, або майна, отриманого внаслідок шахрайських дій.

В протоколі поліцейським зазначено, що загальна вартість викраденого Логойдою майна: рюкзака, окулярів в чохлі, грошових коштів в сумі 450 грн., зарядного пристрою до телефону «Айфон» - становить 1250 гривень.

З приводу вилучення майна в протоколі поліцейським зазначено – не вилучалось.

Суд зазначає, що належних і допустимих доказів на підтвердження вказаної вартості майна органом поліції до протоколу додано не було. Чим керувався працівник поліції при визначенні вартості саме викраденого майна, яке зазначено в тексті в протоколу, в самому протоколі не зазначено, зважаючи, що це майно не вилучалось.

Доказів проведення оцінки саме вартості викраденого майна, а не аналогічного майна в закладах торгівлі, компетентними особами не надано.

В матеріалах справи тільки міститься накладна датована 20.08.2025 в котрій зазначено підприємцем, що загальна вартість б/у рюкзака і окулярів становить 800 гривень.

Суд звертає увагу, що це накладна надана приватним підприємцем із зазначенням вартості якихось речей, не є належним підтвердженням вартості саме викрадених речей у потерпілого ОСОБА_2 . А є тільки твердженням про можливу реалізацію зазначених в накладній речей підприємцем по вказаних ним цінах.

З приводу визначення вартості зарядного пристрою до телефону працівником поліції нічого не надано.

Також в протоколі нічого не зазначено про її подальші дії із викраденим паспортом громадянина України та грошовими коштами в сумі 450 гривень.

Відповідно не зрозумілим є, яким чином працівник поліції визначив, що загальна вартість викраденого майна в потерпілого ОСОБА_2 становить саме 1250 гривень.

Суддя наголошує, що обов`язок надання належних та допустимих доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається саме на особу, яка має право складати відповідний протокол, та не може бути перекладено на суд.

На дані недоліки протоколу вказувалось судом під час направлення матеріалів даної справи на до оформлення. Однак працівниками поліції вказані недоліки не було виправлено та не надано жодних даних на підтвердження встановленої належним чином вартості викраденого майна.

Потерпілим в даному адміністративному правопорушенні є ОСОБА_2 і, як зазначено в протоколі саме йому цим правопорушенням заподіяно матеріалу шкоду.

Підтвердження того, що проводився особистий огляд ОСОБА_1 не надано, як і нема підтвердження того, що речі для тимчасового зберігання у неї вилучалися.

Серед іншого суд звертає увагу, що, під крадіжкою необхідно вважати таємне протиправне викрадення чужого майна.

При цьому, від майном необхідно розуміти предмети матеріального світу, які перебувають у власності суб`єкта права, у тому числі: окрема річ, сукупність речей, майнові права та обов`язки, гроші і цінні папери, а також майнові права на них.

За таких обставин, у протоколі про адміністративне правопорушення повинно бути чітко зазначено та конкретизовано майно, яке було викрадено та його вартість.

Зазначення у протоколі про адміністративне правопорушення даних, які конкретизують обвинувачення в частині викраденого майна та його вартості, без підтвердження цих тверджень належними та допустимими доказами, не дозволяє особі, яка звинувачується у вчиненні правопорушення організувати ефективний захист своїх інтересів та позбавляє суд перевірити обґрунтованість висунутого обвинувачення, встановити фактичні обставини правопорушення та прийти до переконання про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Встановлення належним чином кількості викраденого майна та вартості викраденого майна набуває особливого значення для доведення поза розумним сумнівом винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки крадіжка є злочином із матеріальним складом. Тому, при розгляді провадження за обвинуваченням у вчиненні викрадення майна суд зобов`язаний на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи встановити, яке саме майно було викрадено, з`ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної правопорушенням , наявність причинного зв`язку між вчиненим і шкодою, що настала, яка має значення для визначення ступеню суспільної небезпеки вчиненого правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 280, 283 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя зобов`язаний з`ясувати чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, необхідні для правильного вирішення справи. Постанова судді повинна бути законною і обґрунтованою.

Відповідно до виписаних у статтях 254, 255, 256 КУпАП положень, протокол про адміністративне правопорушення – це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, у якому крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів за умови, що він був складений на місці події, безпосередньо після вчиненого правопорушення.

Однак обвинувачення зазначене в протоколі з приводу викрадення ОСОБА_1 14.07.2025 біля АЗС «ОККО» по вул.Станіславській м.Городенка, рюкзака власником якого є ОСОБА_2 , в якому знаходились окуляри «ДЕСПАДА» в чохлі б/у, кошти в сумі 450 грн., зарядний пристрій до телефону «Айфон» та паспорт громадянина України, на загальну вартість 1250 гривень не підтверджене належними та допустимими доказами. Також із матеріалів справи неможливо встановити яким чином працівниками поліції було виявлено факт крадіжки Лагойдою майна Кропатницького в тій кількості яка вказана в протоколі та на зазначену в протоколі вартість.

Водночас спірний протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може бути беззаперечним та однозначним доказом вчинення Логойдою адміністративного правопорушення, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які інші належні та допустимі докази його вини.

Така правова позиція викладена в Постанові Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі № 524/5741/16-а.

Наявність певних сумнівів у відповідності до вимог закону повинна тлумачитись на користь особи, яка обвинувачується у вчиненні правопорушення.

Так, відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Суд звертає увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні судового, а досягнення правосуддя, в зв`язку з чим суд зобов`язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.

Логойда вину у вчиненні правопорушення не визнає та вважає, що не вчиняла правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.51 КУпАП.

Суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які дозволяють спростувати вищевказані доводи та прийти до висновку про доведеність поза розумним сумнівом вини у вчиненні правопорушення.

Згідно із ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні по справі «Кобець проти України» зазначено, що Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Згідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

За обставин викладених вище, суд вважає недоведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушенння, передбаченого ч.2 ст.51 КУпАП.

Відповідно до п.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу правопорушення.

Таким чином, за викладених вище обставин суд приходить до переконання про відсутність належних, достатніх і переконливих доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували, що ОСОБА_1 14.07.2025 вчинила дрібне викрадення чужого майна вартість якого становила від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян шляхом крадіжки.

А тому суд приходить до висновку про відсутність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 51 КУпАП, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 38, 51, 173, 245, 247, 253, 280, 283-287 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 51 Кодексу України про адміністративне правопорушення, закрити на підставі п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю в її діях складу даного адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Городенківський районний суд.

Суддя: Гайдич Р. М.