Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №185/4719/25 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/4719/25

Провадження № 2/185/785/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 лютого 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О., за участю секретаря судового засідання Преображенської К.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Кислого А.М., представника відповідача адвоката Іванової Г.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Павлоградської міської ради про повернення дитини на попереднє місце проживання

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з даним позовом у якому просить суд:

Негайно постановити рішення про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Повернути малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за попереднім місцем проживання: АДРЕСА_1 .

Судові витрати покласти на відповідачку ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що 23.10.2019 р. позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 у позивача та відповідачки народився син ОСОБА_3 . 20.09.2022 р. рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано. З 14.05.2015 р. і по теперішній час відповідно до Витягу з реєстру Павлоградської територіальної громади від 29.04.2025 р. місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . З 19.02.2020 р. і по теперішній час відповідно до Витягу з реєстру Павлоградської територіальної громади від 29.04.2025 р. місце проживання ОСОБА_3 також зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.04.2025 р. Сторони у справі не мають спільного бачення щодо виховання дитини та її майбутнього; питання щодо місця проживання дитини між позивачем та відповідачкою не вирішено, з цього питання не надається можливим знайти спільне рішення. У лютому 2022 р. без згоди позивача відповідачка разом з дитиною виїхала до Івано Франківської області, в вересні 2022 р. відповідачка разом з дитиною повернулася у місто Павлоград без наміру продовжувати спільне сімейне життя з позивачем. Згодом відповідачка самочинно, без згоди позивача змінила місце проживання ОСОБА_3 способом його викрадення. На теперішній час позивачу невідомо де перебуває його син ОСОБА_3 . Таким чином, малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позбавлений свого місця проживання. Позивач вважає такі дії відповідачки протиправними та звертається до суду з цім позовом про повернення дитини у попереднє місце проживання.

Відповідач звернулася до суду з відзивом на позов у якому просить суд у задоволенні позовних вимог позивача, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення малолітньої дитини у попереднє місце проживання, відмовити повністю.

Обґрунтовуючи свої заперечення на позов зазначає, що в своїй позовній заяві позивач не навів жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про наявність правових чи фактичних підстав для примусового повернення дитини до її місця реєстрації, тому позов задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні позивач позов підтримав посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнала посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні встановлено наступне. Сторони по справі від спільного життя мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сім`я розпалася, дитина проживає разом з відповідачем по справі.

У своїй позовній заяві позивач зазначає про те, що: “Сторони у справі не мають спільного бачення щодо виховання дитини та її майбутнього; питання щодо місця проживання дитини між позивачем та відповідачкою не вирішено, з цього питання не надається можливим знайти спільне рішення. Разом з тим після початку повномасштабного вторгнення на територію України у квітні 2022 року, відповідачка разом із старшим сином та малолітнім сином ОСОБА_5 вимушено переїхала до більш безпечного регіону Івано-Франківської області, де зареєструвалася як внутрішньо переміщена особа. Нараз відповідачка з дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_2 . У вересні 2022 року відповідачка приїздила до м. Павлоград Дніпропетровської області з метою зібрання речей та організації тимчасового спілкування батька з дитиною, а також повідомила позивача про намір припинити подальше спільне проживання. У жовтні 2022 року відповідачка остаточно повернулася з дитиною до м. Надвірна Івано-Франківської області, уклала договір оренди житла, влаштувалася на роботу медичною сестрою. Наразі відповідачка працює барменом в кафе “Траторія”. Дитина також зареєстрована як переселенець. Відповідачка не приховувала свого місця проживання від позивача, та постійно забезпечувала належний догляд за дитиною та створила для нього безпечні й комфортні умови життя.

В грудні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з батьком. Справу розглядав Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області (Справа № 348/2340/22) У процесі розгляду було враховано Висновок органу опіки та піклування Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області від 26.02.2024р. № 61, у якому зазначено, що доцільно визначити місце проживання малолітньої дитини з матір`ю. Окрім того працівниками служби у справах дітей Надвірнянської міської ради систематичного та неодноразово відвідували сім`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання санітарно-гігієнічні умови задовільні в квартирі чисто, прибрано. Для виховання, розвитку та проживання дитини створені належні умови, придбані меблі для дитячої кімнати. За дітьми здійснюється належний догляд та нагляд. ОСОБА_5 любить свою маму та братика, любить гратися з братиком, часто обіймає та цілує їх, що свідчить про теплі відносини, які панують в даній сім`ї”. ОСОБА_6 відвідує Надвірнянський ЗДО (Ясла-садок) “Берізка”. Мати виконує рекомендації вихователів групи, приводить дитину до садка та забирає вчасно, дитина чистенька та акуратно одягнена. Артемій легко йде на контакт з дорослими та однолітками, що підтверджується характеристикою Надвірнянського ЗДО (Ясла-садок) “Берізка” від 14.11.2022 року.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області по справі № 348/2340/22 від 27.05.2024 року позовні вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком залишено без задоволення. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, Рішення Надвірнянського районного суду Івано Франківської області від 27 травня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року залишено без змін.

У позовній заяві позивач стверджує, що на теперішній час йому невідоме місце перебування його сина ОСОБА_3 . Однак вказане твердження не відповідає дійсності. Ще під час переїзду до м. Надвірна Івано-Франківської області відповідачка повідомила позивачу свою фактичну адресу проживання з дітьми: АДРЕСА_3 . Більше того, під час розгляду справи про визначення місця проживання дитини, у січні 2024 року позивач звертався до Служби у справах дітей Павлоградської міської ради Дніпропетровської області із заявою про бажання брати участь у вихованні дитини. У результаті, органом опіки та піклування було погоджено графік побачень, відповідно до якого позивачу надано можливість бачитися з сином двічі на місяць - у другі та четверті суботи й неділі кожного місяця в присутності матері в м. Надвірна, а також один тиждень взимку та два тижні влітку на період його відпустки - також у присутності матері. Однак встановлений графік позивачем не виконується. Навіть у тих випадках, коли він приїздив до м. Надвірна для участі у судових засіданнях щодо визначення місця проживання дитини, до сина він не навідувався, попри те, що має контактний номер телефону матері (відповідачки) та її точну адресу проживання.

Відповідачка повідомила, що позивач телефонує їй, однак жодного разу не виявляв зацікавленості станом здоров`я чи потребами дитини. Участі в утриманні дитини він не бере: аліменти не сплачує, лікуванням дитини не займається, матеріальної допомоги не надає. Періодично надсилає поштові посилки, вміст і час відправлення яких визначає на власний розсуд, без попереднього узгодження з матір`ю. Зазначене свідчить про відсутність реальної батьківської турботи та участі з боку позивача у вихованні малолітньої дитини.

Позивач стверджує, що дитина була позбавлена свого місця проживання, а дії відповідачки є протиправними, у зв`язку із чим звертається до суду з вимогою про повернення дитини до попереднього місця проживання. Однак такі твердження є безпідставними. Відповідачка була змушена переїхати з дітьми до більш безпечного регіону у зв`язку з початком повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України. Переїзд до м. Надвірна Івано-Франківської області був вимушеним та продиктованим необхідністю гарантувати дітям безпеку, захист та стабільність. Відповідачка переїхала з дітьми в межах держави, на більш безпечну територію, де змогла забезпечити їм належні умови для життя, навчання та розвитку. Переїзд до Івано-Франківської області не позбавляє позивача можливості спілкування з дитиною та участі у її вихованні. У нього є всі законні та практичні можливості приїздити до місця проживання дитини, підтримувати з нею зв`язок, брати участь у її житті, однак він цими можливостями належним чином не користується. Відстань між регіонами не є перешкодою для відповідального батьківства, особливо з огляду на те, що дитина залишається на території України, а її місце проживання та контакти матері завжди були відомі позивачу.

Уже понад три роки діти проживають разом із матір`ю в м. Надвірна, мають сформований усталений спосіб життя, відвідують дошкільний навчальний заклад та школу, мають друзів, розвиваються в соціальному середовищі. У місті Надвірна дитина не перебуває під постійним стресом, пов`язаним із повітряними тривогами, вибухами чи іншими бойовими діями, що притаманні регіону попереднього місця проживання. Вказане середовище є стабільним і безпечним для гармонійного розвитку дитини. У разі повернення дитини до попереднього місця проживання вона буде розлучена зі своїм старшим братом, із яким має міцний емоційний зв`язок. Така розлука є потенційно психотравмуючою як для ОСОБА_5 , так і для старшого сина відповідачки. Вони росли разом, емоційно прив`язані один до одного, і роз`єднання братів без виняткових обставин суперечить найкращим інтересам обох дітей.

Крім того, повернення дитини до позивача створить додаткові труднощі у забезпеченні постійного контакту матері з сином, зважаючи на те, що позивач проживає разом з іншою жінкою. Це може спричинити додаткове психологічне навантаження на дитину, а також ускладнити належну реалізацію матір`ю її батьківських прав.

Під час розгляду справи про визначення місця проживання в Надвірнянському районному суді Івано-Франківської області по справі № 348/2340/22, було проведено судово-психіатричну експертизу ОСОБА_5 . У висновку № 1369 від 18.12.2023 року експертом встановлено, що індивідуально-психологічні особливості, когнітивномнестична сфера, психічна діяльність в даному віці є в процесі дозрівання, формування та постійних змін. Однак на момент дослідження малолітньому ОСОБА_5 властиво комунікабельність, бажання бути серед важливих об`єктів (люблячих матері та батька), пізнавати навколишній світ та адаптацію у мікросоціумі. Артемію необхідний спокій та багато опіки люблячих людей, для того, щоб запобігти різного роду розладам в даний час та майбутньому. В процесі біосоціального розвитку, а це у підлітковому віці, ОСОБА_5 сам має визначитись, без навіювання та установочної поведінки дорослих - з ким проживати, де навчатись і як проводити дозвілля. Однак участь батька та матері у вихованні дитини має бути обов`язковою. Разом з тим, на думку експерта, часта зміна місця проживання малолітнього ОСОБА_7 , враховуючи його індивідуально - психологічні особливості, не рекомендується, що може потягнути за собою важки наслідки для психологічного стану дитини, а тому спільна опіка над дитиною у такому ранньому віці може зашкодити самій дитині, її психологічному стану і вихованню. Родинні зв`язки між близькими родичами, зокрема між братами і сестрами охоплюють в собі поняття «сімейного життя», про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року. Крім того, пунктом 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага повинна приділятися найкращим інтересам дитини. Враховуючи сталі соціально-побутові умови проживання дитини, емоційний зв`язок із матір`ю, належний догляд, стабільне середовище, у якому вона перебуває протягом останніх років, відсутні правові чи фактичні підстави для примусового повернення дитини до місця її реєстрації.

В своїй позовній заяві позивач не навів жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про наявність правових чи фактичних підстав для примусового повернення дитини до її місця реєстрації. Також позивач не обґрунтував, яким чином повернення дитини саме до зареєстрованого місця проживання відповідатиме її найкращим інтересам, не зазначив жодних конкретних фактів, які б свідчили про неналежні умови проживання дитини з матір`ю чи про наявність будь-якої загрози її життю, здоров`ю, розвитку чи психоемоційному стану. Натомість є всі підстави вважати, що позов ґрунтується виключно на формальному факті реєстрації дитини, який не може бути визначальним при вирішенні питання про місце проживання малолітньої особи. Реєстрація місця проживання є адміністративним актом та не створює матеріальних прав на спільне проживання або виховання дитини.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79,80 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Правове обґрунтування. При вирішенні спорів щодо повернення малолітньої дитини до попереднього місця проживання, суду слід керуватися принципом найкращих інтересів дитини, закріпленим у статті 3 Конвенції ООН про права дитини та статті 161 Сімейного кодексу України. Варто зазначити, що принцип врахування якнайкращих інтересів дитини базується на принципі 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, дитині повинен забезпечуватися спеціальний захист, надані можливості та створені сприятливі умови, які дозволять їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи та гідності. При прийнятті з цією метою законів головною метою має бути якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Більш того, з 21 лютого 2016 року вказаний принцип знайшов своє детальне розкриття і в українському законодавстві. Так, забезпечення найкращих інтересів дитини визначається як дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»). Принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року чітко вказує, що «малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю» (a child of tender years shall not, save in exceptional circumstances, be separated from his mother).

Зокрема, в перерахованих в ч. 2 ст. 161 СКУ (матір не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини). Згідно з правовою позицією Верховного Суду, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки дитини та її права на життя, що включає перебування у стабільному та безпечному середовищі. Зокрема, у постанові від 09.02.2023 року у справі № 753/572/20 Верховний Суд прямо зазначив, що: «Першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки та права на життя дитини, у тому числі її перебування в безпечному середовищі».

У справі, що розглядається, відповідачка, була змушена переїхати разом із дітьми до м. Надвірна Івано-Франківської області, яка є відносно безпечною територією в умовах збройного конфлікту. Від часу переміщення минуло майже три роки, і за цей час дитина адаптувалася до нових умов, соціально інтегрувалася в громаду, має друзів, захоплення, забезпечена належним медичним доглядом та навчається у місцевому закладі освіти.

Верховний Суд у своїй постанові від 27.02.2019 року у справі № 752/24280/17 (провадження № 61-42994св18) висловив чітку позицію з цього приводу: «Коли з моменту переміщення дитини минуло більше року, а мати має постійне місце проживання, роботу та стабільне джерело доходу, створила всі умови для виховання та розвитку дитини, — наявні підстави для висновку, що дитина прижилася у новому середовищі». Факт адаптації дитини до нового середовища є вирішальним фактором при оцінці доцільності її повернення до попереднього місця проживання. Верховний Суд, зокрема у постановах: • від 06.06.2018 року у справі № 686/15274/14-ц (провадження № 61-20940св18), • від 04.07.2018 року у справі № 640/688/17 (провадження № 61-21205св18), вказував, що про приживання дитини в новому середовищі можуть свідчити такі обставини, як: відвідування гуртків, закладів дошкільної чи загальної середньої освіти, наявність друзів і захоплень, усталені сімейні зв`язки, забезпечення дитини медичним доглядом, зміна мови спілкування тощо.

Таким чином, повернення малолітньої дитини до попереднього місця проживання після тривалого періоду адаптації в новому середовищі, за відсутності виняткових обставин, суперечить її найкращим інтересам та може завдати шкоди її психічному й емоційному стану.

Вказані обставини є підставою для відмови у задоволенні позову. Згідно із частиною восьмою статті 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована постановою Верховної Ради України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і набула чинності для України 11 вересня 1997 року) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. При вирішенні даного спору про повернення малолітньої дитини у попереднє місце проживання мають інтереси перш за все самої дитини. При вирішенні даного питання судом повинні бути враховані інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, малолітній вік дитини (5 років), стан її здоров`я, необхідність проходження лікування і реабілітації, сталі соціальні зв`язки в місці її постійного проживання разом із матір`ю, наявність в сім`ї рідного старшого брата, розлучення з яким може стати психотравмуючою подією для дитини, а збереження зв`язків із сім`єю відповідає найкращим інтересам дитини, а також той факт, що в інтересах дитини є забезпечення її розвитку у більш безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яким є місто Надвірна Івано-Франківської області за місцем проживання матері ОСОБА_2 , яка виявляє більшу увагу і турботу до дитини.

Судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.76,81,263,264,265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Павлоградської міської ради про повернення дитини на попереднє місце проживання– відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 04 березня 2026 року.

Суддя: В. О. Головін