Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №711/3430/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 711/3430/25

Номер провадження2/205/1443/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Мовчана Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі – ТОВ «ФК ЕЙС», Позивач) через систему «Електронний суд»,звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.05.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 (далі – Відповідач) було укладено Договір про споживчий кредит № 140952 (індивідуальна частина). Відповідно до договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» зобов`язалося надати та надало відповідачу фінансовий кредит у розмірі 10 667 грн. 00 коп. (зокрема, кредит у розмірі 3 927 грн. 63 коп. для погашення заборгованості позичальника за Договором про споживчий кредит № 136233 від 04.04.2024 року, у розмірі 4 072 грн. 62 коп. на № рахунку /картки позичальника № НОМЕР_1 та 2 666 грн. 75 коп. - на оплату комісії відповідно до п.2.5 індивідуальної частини договору), а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит, а також, сплачувати проценти та комісію за користування ним.

Далі позивач зазначає, що 10.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» було укладено Договір факторингу № 10102024, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» передає (відступає) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги та приймає належні Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, що підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників за вказаним Договором факторингу.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 10102024 від 10.10.2024 року ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 140952 від 21.05.2024 року.

Позивач наголошує на тому, що оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов`язання станом на 25.02.2025 року виникла заборгованість за Договором про споживчий кредит № 140952 від 21.05.2024 року у загальному розмірі 14 912 грн. 72 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 9 448 грн. 43 коп., заборгованості за відсоткам за користування кредитом – 4 963 грн. 29 коп. та заборгованості по комісії за користування кредитом – 501 грн. 00 коп.

У зв`язку з чим, позивач змушений звернутися до суду та просити стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором про споживчий кредит № 140952 від 21.05.2024 року, станом на 25.02.2025 року, у загальному розмірі 14 912 грн. 72 коп., судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. 00 коп.

Відповідач у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк відзив на позовну заяву не подав.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. У такій заяві представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» зазначає про повне підтримання своїх позовних вимог, просить здійснити розгляд справи за його відсутності, позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечують.

Від відповідача будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 08.12.2025 року вирішено витребувати у АТ «Райффайзен Банк» (місце знаходження: 01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд.4а, код ЄДРПОУ 14305909) інформацію: 1) чи емітовалась на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), платіжна карточка № НОМЕР_3 хх-хххх-6081 чи імітувалась будь –яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); 2) про зарахування коштів на картковий рахунок – маска карти № НОМЕР_3 хх-хххх-6081, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), за період з 21.05.2024 року по 26.05.2024 року у сумі 4 073 грн. 62 коп. (безготівкове зарахування згідно транзакції № 1411856109 від 21.05.2024 року); 3) чи є /був номер телефону НОМЕР_4 фінансовим номером телефону за картковим рахунком – маска картки № НОМЕР_3 хх-хххх-6081.

Процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить судова повістка, ніяких письмових заяв чи клопотань до суду не надходило.

У відповідності до ч.4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, яка належним чином був повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті та враховуючи, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив та не подав відзив, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, то суд у відповідності до норм ст. 280 ЦПК України ухвалив здійснювати заочний розгляд справи.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів сторін, суд ухвалює заочне рішення з огляду на наступне.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 21.05.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 140952 (індивідуальна частина) та паспорт споживчого кредитування продукту. Відповідно до договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» надало та ОСОБА_1 кредит у розмірі 10 667 грн. 00 коп. в наступному порядку: кредит у розмірі 3 927 грн. 63 коп. для погашення заборгованості позичальника за Договором про споживчий кредит № 136233 від 04.04.2024 року, у розмірі 4 072 грн. 62 коп. на № рахунку /картки позичальника № НОМЕР_1 та 2 666 грн. 75 коп. - на оплату комісії відповідно до п.2.5 індивідуальної частини договору. Строк користування кредитом - 84 дні, тобто з 21.05.2024 року по 13.08.2024 року. У свою чергу позичальник зобов`язався вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти та комісію в рекомендовані дати платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості. Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 390,0 %.

Вказаний договір було підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатору d3568644.

Матеріалами справи підтверджено, що факт перерахування 21.05.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» кредитних коштів у розмірі 10 667 грн. 00 коп. на картковий рахунок відповідача підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» про успішність операцій згідно з договором укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім», інформацією з АТ «Райффайзен Банк» та випискою про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 відкритому на ім`я ОСОБА_1 .

Матеріалами справи також підтверджено, що 10.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» було укладено Договір факторингу № 10102024, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» передає (відступає) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги та приймає належні Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, що підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників за вказаним Договором факторингу.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 10102024 від 10.10.2024 року ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 140952 від 21.05.2024 року.

Позивач наголошує, що відповідач, як позичальник, має непогашену заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» за Договором про споживчий кредит № 140952 від 21.05.2024 року, станом на 25.02.2025 року, у загальному розмірі 14 912 грн. 72 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 9 448 грн. 43 коп., заборгованості за відсоткам за користування кредитом – 4 963 грн. 29 коп. та заборгованості по комісії за користування кредитом – 501 грн. 00 коп.

Оскільки товариство наполягає на тому, що відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, кредитну заборгованість не погашає, а сторона відповідача заперечує наявність заборгованості у вказаному розмірі, то суд доходить висновку, між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626,628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексівУкраїни може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

У статті 526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як зазначалося вище з матеріалів справи вбачається, що відповідач уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» відповідний Договір про споживчий кредит № 140952 від 21.05.2024 року, який підписаний електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора.

Вказаний кредитний договір містить такі істотні умови як сума кредитного ліміту, строк дії кредиту, тип та розмір процентної ставки, розмір реальної процентної ставки, орієнтовну загальну вартість кредиту.

Також матеріали справи містять підписаний позичальником вказаним способом Паспорт споживчого кредитування, який містить інформацію щодо основних умов кредитування, розмірів реальної процентної ставки, платежів за супроводження кредиту.

Тобто позивач довів обставину ознайомлення відповідача з істотними умовами такого кредитного договору зокрема про розмір та порядок повернення кредиту, розмір та порядок сплати процентів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 зазначено, що стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про укладання та підписання відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора вказаного кредитного договору у повній мірі свідчить про обставину укладення такого між первісним кредитором та відповідачем, як позичальником.

Таким чином, оскільки між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язалася прийняти грошові кошти, та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також, сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.

Суд вважає, що позивачем доведено факт отримання відповідачем коштів за наявним в матеріалах справи кредитним договором, що зокрема підтверджується довідками про здійсненні транзакції на суму 10 667 грн. 00 коп. первісним кредитором на картковий рахунок позичальника суми кредитних коштів та банківською випискою про зарахування коштів на кредитний рахунок відповідача. Така виписка відповідає має всі ознаки первинного бухгалтерського документу, який беззаперечно свідчить про надання боржнику кредитних грошових коштів та існування у позичальника заборгованості за кредитним договором. Аналогічна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19.

З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

В даному випадку матеріалами справи також підтверджено, що відповідач на виконала зобов`язання щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого допустила заборгованість за кредитним договором.

Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд доходить висновку, що відповідач зобов`язана повернути позивачу фактично отриману суму кредитних коштів. У зв`язку із тим, що отримання у кредит грошових коштів Відповідачем, підтверджено належними доказами по справі, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути такі кошти частинами, у розмірах та у строки, зазначеними у кредитному договорі, то позов в частині стягнення заборгованості за тілом позики ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.

Також частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Разом із цим, за змістом статті 1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 04 липня 2018 року (справа №310/11534/13-ц), в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року (справа №300/438/18).

За умовами Договору про споживчий кредит № 140952 від 21.05.2024 року передбачено надання кредиту в розмірі 10 667 грн. 00 коп. строком на 84 дні, а тому з відповідача на користь позивача має підлягати стягнення заборгованість по процентам у розмірі 4 963 грн. 29 коп., які були нараховані кредитодавцем в межах установленого в договорі строку кредитування, згідно наданого суду розрахунку заборгованості.

У зв`язку з чим суд стягує проценти в межах строків кредитування у розмірі 4 963 грн. 29 коп. на підставі такого Договору.

Стосовно вимоги про стягнення комісії суд вказує на таке.

Статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, у тому числі, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

В даному випадку, вказані витрати щодо комісії передбачені кредитним договором та чітко визначені у графіку щомісячних платежів, які були підписані відповідачем. Вказані витрати врегульовані положеннями Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 8), як такі, що входять до загальних витрат за споживчим кредитом, які сплачуються споживачем.

Відтак, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача комісії у вказаному вище розмірі.

Щодо наявного у позивача права вимоги за вказаним кредитним договором, суд вказує на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

Разом із тим щодо суб`єктного складу таких правовідносин ч. 3 ст.1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Стаття 4 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» відносить факторинг до виду фінансових послуг.

З інформації бази даних Державного реєстру фінансових установ, яка є у відкритому доступі, встановлено, що позивач є внесеним до такого реєстру із датою отримання ліцензії 07.05.2019 року, а відтак така особа має право на здійснення відповідних факторингових послуг.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14, зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.

В даному випадку матеріали справи містять як кредитний договір, так і договір факторингу із відповідними розрахунками та сумами кредитної заборгованості позивача.

Вказаний договір факторингу регламентує, що перехід право вимоги відбувається із моменту підписання відповідного акту прийому-передачі прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників.

Суд вважає, що наявність підписаного Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором Факторингу № 10102024 від 10.10.2024 року та витягу з реєстру боржників свідчить про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідача.

Суд також зауважує, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про розгляд даної цивільної справи по суті, в судове засідання не з`явився, заперечень на позов та доказів на їх обґрунтування суду не надав, що дає суду право при заочному розгляді справи обмежитись доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу наведених норм процесуального законодавства вбачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, але при цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо, оскільки при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Отже, в матеріалах даної справи наявний укладений 04 лютого 2025 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» Договір про надання правничої допомоги № 04/02/25-01, відповідно до умов якого, адвокатському бюро надається право представляти права та інтереси клієнта (бути представником клієнта) в усіх судових установах України, а також, в органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах та організаціях, органах МВС України, прокуратурі, у приватних виконавців. Адвокатському бюро надається право на подання та підписання усіх документів, необхідних для виконання доручень клієнта, в тому числі й від імені клієнта.

Згідно п.п.3.1 та 3.2 вказаного Договору отримання винагороди Адвокатським бюро з надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару. При визначені розміру гонорару враховується: обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосується доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю Адвокатським бюро інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; характер і тривалість професійних відносин Адвокатського бюро з клієнтом; професійний досвід, науково - теоретична підготовка та репутація Адвокатського бюро.

Згідно п.3.3 Договору гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами у Додатку №1 до цього Договору: усна консультація 1 година – 500 грн. 00 коп., підготовка адвокатського запиту – 1 година - 500 грн. 00 коп., вивчення матеріалів справи 1 година - 500 грн. 00 коп., аналіз судової практики –1 година - 500 грн. 00 коп., складання позовної заяви – 1 година - 2 500 грн. 00 коп., участь у судовому засіданні – 1 година – 1200 грн. 00 коп.

Пунктом 3.4 Договору про надання правничої допомоги передбачено, що після належного виконання доручення Адвокатського бюро надає клієнту Акт прийому – передачі наданих послуг.

Відповідно до Акту прийому – передачі наданих послуг від 04.02.2025 року, який є невід`ємною частиною до Договору про надання правничої допомоги № 04/02/25-01 від 04.02.2025 року, Адвокатського бюро «Тараненко та партнери» надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» наступні послуги по клієнту ОСОБА_1 : складання позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 140952 від 21.05.2024 року - 2 години - 5000 грн. 00 коп.; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника, яким є ОСОБА_1 за Кредитним договором № 140952 від 21.05.2024 року – 2 години 1 000 грн. 00 коп., підготовка адвокатського запису щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за Кредитним договором № 140952 від 21.05.2024 року на рахунок боржника, яким є ОСОБА_1 - 1 година – 500 грн. 00 коп., підготовка і подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за Кредитним договором № 140952 від 21.05.2024 року на рахунок боржника, яким є ОСОБА_1 – 1 година – 500 грн. 00 коп.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04).

Суд звертає увагу на те, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що її складання не потребувало від фахівця у галузі права, будь-яких надмірних додаткових зусиль та знань, тому, як наслідок, сума витрат на її написання є значно завищеною, оскільки її обсяг становить 8 (вісім) двосторонніх аркушів, а також містить прохальну частина позову та перелік додатків до позовної заяви, виконання яких не потребує додаткового та надмірного інтелектуального навантаження. При цьому у самому тексті позову здебільше наведені норми чинного законодавства, використання яких є виключно типовим для даного виду цивільно-правових спорів, та процесуальні застереження, формулювання та наявність яких визначена нормами ЦПК України. Окрім цього безпосередньо представник позивача участь у судових засіданнях не приймав.

У зв`язку із чим, суд доходить висновку, що позивачем не обґрунтовано розмір витрат на правничу допомогу в їх повному обсязі, адже витрати часу на консультацію та написання позовної заяви у сумарній кількості 4 години є завищеними, відтак сума таких витрат є неспівмірною, оскільки не відповідає складності справи та наданому адвокатом об`єму допомоги.

Таким чином, суд вимушений констатувати, що позивачем не обґрунтовано у повній мірі розмір витрат на правничу допомогу в їх повному обсязі, сума таких витрат є неспівмірною, оскільки не відповідає складності справи та наданому адвокатом об`єму допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує практику Європейського суду з прав людини з розв`язання питання відшкодування судових витрат, яка зазначена ним у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», і зроблено висновок, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З огляду на вищенаведене, суд вважає співмірним в даному випадку є стягнення на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. 00 коп., з урахуванням складності справи та фактичного обсягу виконаних робіт.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 526, 527,530, 615, 625, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141,258, 259, 263, 265, 280 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, – задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (юридична адреса: 02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) за Договором про споживчий кредит № 140952 від 21.05.2024 року, станом на 25.02.2025 року, у загальному розмірі 14 912 грн. 72 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 9 448 грн. 43 коп., заборгованості за відсоткам за користування кредитом – 4 963 грн. 29 коп. та заборгованості по комісії за користування кредитом – 501 грн. 00 коп.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (юридична адреса: 02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судові витрати по справі у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн. 00 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (юридична адреса: 02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржувати заочне рішення до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Мовчан Д.В.