Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №175/10465/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/10465/25

Провадження № 2/175/2137/25

РІШЕННЯ

Іменем України

19 січня 2026 року с-ще. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Бойка О.М.

із секретарем Кальченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про визнання спільної сумісної власності та за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про визнання спільної сумісної власності та за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання права власності.

В позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд:

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) починаючи з березня 2021 року по 01.07.2025 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) наступне майно: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 179,4 кв.м., житлова площа 114,1 кв.м., житловий будинок літ. И-1 загальною площею 81,5 кв.м., житлова площа 37,1 кв.м., майстерня літ. Б, сараї літ. В. та літ Д, вбиральня літ. Г, лазня літ. Е, альтанка літ. Ж, сауна з басейном літ. З, басейн літ.бас, колодязь літ. К, огорожа та споруди № 1-13, змощення І, II, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; будинок рибалки будинок рибалки, А-2, а-1 сходи, ОСОБА_4 ,- навіси, Д - альтанка, №1,2-споруди, загальною площею 44,5 кв.м., житлова площа 24,6 кв.м., що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 3/4 частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 179,4 кв.м., житлова площа 114,1 кв.м., житлового будинку літ. И-1 загальною площею 81,5 кв.м., житлова площа 37,1 кв.м., майстерні літ. Б, сараїв літ. В. та літ Д, вбиральні літ. Г, лазня літ. Е, альтанки літ. Ж, сауни з басейном літ. З, басейн літ.бас, колодязь літ. К, огорожі та споруди № 1-13, змощення І, II, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 3/4 частини будинку рибалки літ. А-2 загальною площею 44,5 кв.м., житлова площа 24,6 кв.м. що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Обґрунтовує свої вимоги тим, що в січні місяці 2021 року ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_2 , і з березня 2021 року почали проживати разом.

Вказує, що з початку спільного проживання разом створили сім`ю, оскільки вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали спільних дохід тощо, також між нами існували взаємні права та обов`язки, які притаманні подружжю. Офіційний шлюб не реєстрували, оскільки вважали що є міцною та дружньою сім`єю.

Тому відносини, що виникли між сторонами були сімейними, але вони перебували у незареєстрованому шлюбі, проживали однією родиною, як чоловік та дружина, вели спільне господарство, спільно харчувалися, вели спільний сімейний бюджет, спільно витрачали грошові кошти, разом їздили відпочивати.

Таким чином, з березня 2021 року по теперішній час - сторони мали стосунки які притаманні союзу чоловіка та жінки як сім`я.

02.03.2023 року, за час спільного проживання з відповідачем як сім`я - вони набули у власність житлове нерухоме майно, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

Однак, договір про придбання вказаного вище житлового будинку був укладений на відповідача.

В 2025 році вони з Відповідачем за спільні кошти здійснили капітальний ремонт та реконструкцію придбаного нерухомого майна, покращили умови проживання, вдосконалили житло.

Крім того, за час спільного проживання з відповідачем зі спільного бюджету та за рахунок спільних зусиль було збудовано об`єкт нерухомого майна - будинок рибалки будинок рибалки, А-2, а-1 сходи, Б-вбиральня, ОСОБА_5 , - навіси, Д - альтанка, №1,2 - споруди, що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, під час спільного проживання з відповідачем як сім`я - вони стали власниками об`єктів нерухомого майна.

Наразі виникло питання щодо здійснення поділу вказаного вище нерухомого майна, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі, кошти на придбання та ремонт надавалися та формувалися зі спільного бюджету, тощо.

Однак, Відповідач в добровільному порядку не бажає здійснити поділ майна придбаного спільного під час проживання чоловіка та жінки як подружжя, що відповідно змушує ОСОБА_1 звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 просить суд:

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наступне майно: житловий будинок літ. И-1 загальною площею 81,5 кв.м., житлова площа 37,1 кв.м., вбиральня літ. Д, альтанка літ. Ж, сауна з басейном літ. З, огорожа та споруди № 1,4,5,6,7,8,11,12,13, змощення II, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; будинок з господарськими спорудами А-2, загальною площею 44.5 кв.м., сходи - а-1, Б-вбиральня, ОСОБА_5 ,-навіси, Д - альтанка, №1,2-споруди, що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. И-1 загальною площею 81,5 кв.м., житлова площа 37,1 кв.м., вбиральня літ. Д, альтанка літ. Ж, сауна з басейном літ. З, огорожа та споруди № 1,4,5,6,7,8,11,12,13, замощення II, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовує зустрічний позов тим, що на початку січня 2021 року познайомився з ОСОБА_1 . Підтверджує, що з березня 2021 року вони почали проживати разом, тобто фактично з цього часу створили сім`ю.

Ними був придбаний житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

За період спільного проживання зробили разом капітальний ремонт та реконструкцію придбаного житла.

Вказує, що за цей час збудував об`єкт нерухомого майна який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Вважає, що позивач за первісним позовом безпідставно просить суд визнати за нею право власності на 3/4 частки спірного нерухомого майна, та вважає що спірне майно має бути поділене порівну.

У позовних вимогах третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 , вона просить:

Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на об`єкт нерухомого майна: будинок з господарськими спорудами А-2, загальною площею 44.5 кв.м., сходи - а-1, Б-вбиральня, ОСОБА_5 ,-навіси, Д - альтанка, №1,2-споруди, що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю об`єкт нерухомого майна: а саме на будинок з господарськими спорудами А-2, загальною площею 44.5 кв.м., сходи - а-1, Б - вбиральня, ОСОБА_5 ,-навіси, Д - альтанка, №1,2-споруди, що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини об`єкту нерухомого майна, а саме на будинок з господарськими спорудами А-2, загальною площею 44.5 кв.м., сходи - а-1, Б-вбиральня, ОСОБА_6 , - навіси, Д - альтанка, №1,2-споруди, що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 – просить відмовити.

Обґрунтовує свої вимоги тим, що ОСОБА_3 , за договором оренди, володіє на праві користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, яка розташована на території с. Надія Синельниківський район Дніпропетровська область.

Стверджує, що право оренди на вказану земельну ділянку у неї виникло ще в 2014 році та діє по теперішній час.

В період з кінця по липень 2019 року, на території вказаної вище земельної ділянки, нею був збудований об`єкт нерухомого майна - будинок з господарськими спорудами А-2, загальною площею 44.5 кв.м., сходи - а-1, Б-вбиральня, ОСОБА_5 ,- навіси, Д - альтанка, №1,2- споруди, дане підтверджується технічним паспортом на даний об`єкт нерухомого майна.

Вказує суду, що будівництво вказаного об`єкту нерухомого майна здійснювалось за нею особисто без участі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та за її особисті кошти ОСОБА_3 на орендованій нею земельній ділянці, але за сприянням у формі порад, вказівок, під керуванням процесом будівництва тощо зі сторони ОСОБА_2 , який жодних майнових та інших прав на даний об`єкт нерухомого майна не має.

Зазначає, що ОСОБА_1 , яка є співмешканкою ОСОБА_2 , не має прав на спірне майно, що є предметом спору.

Необґрунтовані, на думку ОСОБА_7 , доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у їх позовних заявах слугували підставою для її звернення до суду, як третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору.

У судовому засіданні ОСОБА_1 не з`явилась. Про час та місце розгляду цивільної справи була повідомлена належним чином. Представник позивачки надав клопотання в якому розгляд справи просив проводити за її відсутності. Позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити.

ОСОБА_2 у судовому засіданні не з`явився. Про час та місце розгляду цивільної справи був повідомлений належним чином. Через свого представника – адвоката Татарко О.О. просив справи слухати за його відсутності. Просить задовольнити позовні вимоги за його зустрічним позовом.

Третя особа із самостійними вимогами, щодо предмету спору ОСОБА_3 у судовому засіданні не з`явилась. Про час та місце розгляду цивільної справи була повідомлена належним чином. Надала клопотання про розгляд справи без її участі.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи здійснення розгляду справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первісних позовних вимог, часткового задоволення зустрічних позовних вимог та задоволення позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що в січні 2021 року ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_2 . З березня 2021 року вони проживають разом.

З початку спільного проживання разом створили сім`ю, оскільки ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет, мають спільний дохід тощо, також між нами існують взаємні права та обов`язки, які притаманні подружжю. Офіційний шлюб не реєстрували, оскільки вважають що є міцною та дружньою сім`єю.

Тому відносини, що виникли між сторонами є сімейними, але вони перебували у незареєстрованому шлюбі, проживали однією родиною, як чоловік та дружина, вели спільне господарство, спільно харчувалися, ведуть спільний сімейний бюджет, спільно витрачають грошові кошти, разом їздять на відпочинок.

Таким чином, з березня 2021 року по теперішній час - сторони мають стосунки які притаманні союзу чоловіка та жінки як сім`я.

02.03.2023 року, за час спільного проживання з відповідачем як сім`я – ОСОБА_1 та ОСОБА_8 набули у власність житлове нерухоме майно, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

Однак, договір про придбання вказаного вище житлового будинку був укладений на відповідача.

В 2025 році вони з Відповідачем за спільні кошти здійснили капітальний ремонт та реконструкцію придбаного нерухомого майна, покращили умови проживання, вдосконалили житло.

Таким чином, під час спільного проживання з відповідачем як сім`я – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали власниками об`єктів нерухомого майна.

Наразі виникло питання щодо здійснення поділу вказаного вище нерухомого майна, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі, кошти на придбання та ремонт надавалися та формувалися зі спільного бюджету, тощо.

Однак, Відповідач в добровільному порядку не бажає здійснити поділ майна подружжя, що відповідно змушує ОСОБА_1 звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Здійснюючи правосудця, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.

Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачкою заявлена з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.

Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити який обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).

При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлена у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічний висновок міститься у постанові ВС від 23.05.2024 у справі № 441/1811/20.

Як зазначалось вище, згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У статті 60 СК України (яка міститься у главі 8 цього Кодексу) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у п. 22 зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п. 23 вказаної вище постанови Верховного суду України вбачається, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до п.30 вказаної вище постанови Верховного суду України передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружися на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 та 2 ст. 71 СК України).

Згідно ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був придбаний житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . За період спільного проживання вони зробили разом капітальний ремонт та реконструкцію придбаного житла.

Суд приходить до висновку, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 безпідставно просить суд визнати за нею право власності на 3/4 частки спірного нерухомого майна, та вважає що спірне майно має бути поділене порівну під ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , щодо вказаного будинку у с. Обухівка.

Так, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Варто вказати, що згідно статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (перше речення абзацу 2 частини 1 статті 71 Кодексу).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружися за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст.372 Цивільного кодексуУкраїни у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положення даної статті поділ майна може бути здійснений за домовленістю між співвласниками, у зв`язку з чим діє презумпція рівності часток. Разом з тим, чинне законодавство передбачає можливість відступу від рівності часток у випадку поділу майна, що знаходиться в спільній сумісній власності.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За повідомленими суду обставинами та наданими доказами, вбачається, що позивач за первісним позовом не довела, що її частка в спірному майні може бути збільшена.

Таким чином частки мають бути рівними.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.

Відповідно до правил статті 78 ЦПК про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 81, 82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов`язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, встановленим ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 та 2 ст. 71 СК України).

ОСОБА_9 та ОСОБА_2 не довели, що об`єкт нерухомого майна було збудовано за кошти подружжя за адресою АДРЕСА_2 , тому у суду немає підстав задовольняти вимоги щодо визнання права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та поділу майна за вказаною адресою, оскільки сторони не надали жодних доказів або посилань на докази належності їм вказаного майна або прав на нього, а навпаки спростовується доказами наданими третьою стороною по справі.

Однак, суд вбачає за можливе задовольнити частково позовні вимоги за первісним ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_2 , а саме встановивши факт спільного проживання як подружжя без реєстрації шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати право власності за спірним об`єктом за адресою: АДРЕСА_1 по 1/2 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Щодо позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору судом встановлено, що ОСОБА_3 , за договором оренди, володіє на праві користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, яка розташована на території с. Надія Синельниківський район Дніпропетровська область. Право оренди на вказану земельну ділянку у неї виникло ще в 2014 році та діє по теперішній час.

В період з кінця по липень 2019 року, на території вказаної вище земельної ділянки, саме нею був збудований об`єкт нерухомого майна - будинок з господарськими спорудами А-2, загальною площею 44.5 кв.м., сходи - а-1, ОСОБА_4 ,- навіси, Д - альтанка, №1,2- споруди, дане підтверджується технічним паспортом на даний об`єкт нерухомого майна.

Будівництво вказаного об`єкту нерухомого майна здійснювалось за особисті кошти ОСОБА_3 на орендованій нею земельній ділянці, але за сприянням у формі порад, вказівок, керуванням процесом будівництва тощо зі сторони ОСОБА_2 , який жодних майнових та інших прав на даний об`єкт нерухомого майна не має.

ОСОБА_1 , яка є співмешканкою ОСОБА_2 , не має прав на спірне майно, що є предметом спору.

Необґрунтовані, на думку ОСОБА_7 , доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у їх позовних заявах слугували підставою для її звернення до суду, як третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору.

Судова практика по спорам щодо майна подружжя є сталою та Верховним Судом ухвалено численну кількість судових рішень в яких зроблені відповідні правові висновки.

Верховний Суд у своїх правових висновках вказував та вказує, що вирішуючи питання щодо правового режиму майна подружжя, суди зазвичай мають також встановлювати факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовувати час придбання спірного майна, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте) такого майна, а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 14.07.2020 року у справі № 552/5693/18 окреслив основні критерії надання такому майну статусу спільного сумісного, а також виклав певні нюанси таких справ, які заслуговують на увагу, зокрема, Верховний Суд зазначив, що при наданні майну статусу спільного сумісного (якщо особи проживають сім`єю без укладення шлюбу) враховується, що майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї - якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Тобто суд має встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. А спільною працею осіб вважаються їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття такого майна, або ж ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету.

Судові рішення по таким справам мають бути обґрунтовані належними і допустимими доказами, про які суд зазначає у мотивах судового рішення з посиланням на конкретні факти.

Жодних доказів, які підтверджують обставину будівництва позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 об`єкта нерухомості на земельній ділянці із кадастровим номером 1224882500:01:001:0152 - у останніх не можуть існувати оскільки фінансування будівництва відбувалось за рахунок ОСОБА_10 як власником та користувачем на орендованій нею земельній ділянці.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Чого при розгляді цієї цивільної справи здійснено не було.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Натомість, третьою стороною із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 надано до суду копію технічного паспорту на будинок з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_2 , з якої вбачається, що ОСОБА_3 є замовником із 1/1 розміром частки власності на об`єкт нерухомості.

Надала, зокрема, витяг із технічної документації з нормативної-грошової оцінки земельної ділянки за заявою ОСОБА_3 .

За актом приймання-передачі земель водного фонду по договору оренди від 19 листопада 2012 року вбачається, що ОСОБА_3 отримала право на платне використання в оренду від районної державної адміністрації землі водного фонду площею 86,5162 га на території Кислянської сільської ради.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №328898915 ОСОБА_3 є орендарем вказаного об`єкту нерухомості.

З Розпорядження Голови районної державної адміністрації Синельниківської районної державної адміністрації №Р-61/0/115-18 від 06.02.2018 року вбачається вимога до ОСОБА_3 , як орендаря землі водного фонду на території Кислянської сільської ради про надання на державну реєстрацію договір оренди зі змінами.

Враховуючи вищевикладене, до суду не надано жодних належних та допустимих доказів або посилань на докази наявності прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

За положеннями статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, регламентується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомому майна.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України (постанова ВПВС від 20.07. 2022 у справі № 910/5201/19).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності (п.38 постанови ВПВС від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

Також Велика Палата Верховного Суду вказує, що у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований, належать одній особі, подальше відчуження об`єкта нерухомості окремо від земельної ділянки, а також земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості не допускається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 в чергове звертає увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею).

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці. зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява №38722/02). Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами абз.2 п.п.1. п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір позовних вимог ОСОБА_1 складає 2 200 000,00 грн. вимоги задоволені частково на суму 982 179,12 грн. (1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ), а сплачено судовий збір у розмірі 15754,20 грн., що перевищує законодавче обмеження у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму, яке складає 15140,00 грн., тому суд визначає розмір судових стягнень керуючись законодавством та сумою у розмірі 15140,00 грн.

Враховуючи вищевикладене із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за її первісним позовом підлягає стягненню розмір судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 8781,20 грн. за вимогу майнового характеру та немайнового характеру.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , то ОСОБА_11 було сплачено судовий збір у розмірі 15754,20 грн., що також є вищою сумою ніж обмежена законодавством відповідно до абз.2 п.п.1. п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», яка була описана вище.

Враховуючи висновок суду за зустрічним позовом ОСОБА_2 про його вимоги були задоволенні частково на суму 982 179,12 грн. (1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ), тому із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає сума стягнення за судові витрати у розмірі 7570,00 грн. за вимоги майнового характеру.

Щодо судових витрат за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 слід вказати наступне.

З позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що розмір позовних вимог складає 300 000,00 грн. та її позовні вимоги були задоволенні.

Відповідно до норми абз.2 п.п.1. п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

ОСОБА_3 сплатила судовий збір у розмірі 12422,70 грн., що значно перевищує 1 відсоток від ціни позову, який складає 3000,00 грн., тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за позовом третьої особи із самостійними вимогами пропорційно до задоволених вимог лише кошти у розмірі 3000,00 грн. по 1500 гривень з кожного.

Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 89, 263, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності – задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) починаючи з березня 2021 року по 01.07.2025 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) наступне майно: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 179,4 кв.м., житлова площа 114,1 кв.м., житловий будинок літ. И-1 загальною площею 81,5 кв.м., житлова площа 37,1 кв.м., майстерня літ. Б, сараї літ. В. та літ Д, вбиральня літ. Г, лазня літ. Е, альтанка літ. Ж, сауна з басейном літ. З, басейн літ.бас, колодязь літ. К, огорожа та споруди № 1-13, змощення І, II, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 179,4 кв.м., житлова площа 114,1 кв.м., житлового будинку літ. И-1 загальною площею 81,5 кв.м., житлова площа 37,1 кв.м., майстерні літ. Б, сараїв літ. В. та літ Д, вбиральні літ. Г, лазня літ. Е, альтанки літ. Ж, сауни з басейном літ. З, басейн літ.бас, колодязь літ. К, огорожі та споруди № 1-13, змощення І, II, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 8781,20 грн.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про визнання спільної сумісної власності – задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наступне майно: житловий будинок літ. И-1 загальною площею 81,5 кв.м., житлова площа 37,1 кв.м., вбиральня літ. Д, альтанка літ. Ж, сауна з басейном літ. З, огорожа та споруди № 1,4,5,6,7,8,11,12,13, змощення II, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. И-1 загальною площею 81,5 кв.м., житлова площа 37,1 кв.м., вбиральня літ. Д, альтанка літ. Ж, сауна з басейном літ. З, огорожа та споруди № 1,4,5,6,7,8,11,12,13, замощення II, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 7570,00 грн.

Позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на об`єкт нерухомого майна: будинок з господарськими спорудами А-2, загальною площею 44.5 кв.м., сходи - а-1, Б-вбиральня, ОСОБА_5 ,-навіси, Д - альтанка, №1,2-споруди, що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 1224882500:01:001:0152, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути пропорційно до задоволених позовних вимоги з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 3000,00 грн. тобто по 1500 гривень з кожного.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бойко О.М.