Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №523/11687/23 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/11687/23

Провадження №2/523/2117/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси, у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря – Дяченко Т.С.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Бурега І.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Миколюк А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 в м. Од еса, в загашльному позовному провадженні, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Пересипський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Одеси про визнання батьківства,

ВСТАНОВИВ:

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

Доводи позову.

12.07.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Пересипський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Одеси про визнання батьківства, якою просить:

- визнати його ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьком дитини (сина) – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 являється батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У зв`язку з тим, що у позивача на той час був паспорт громадянина СРСР, тому у ВДРАЦС при видачі свідоцтва про народження його сина, його прізвища не записали. Позивач разом із ОСОБА_4 та сином ОСОБА_3 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, виховували сина. Дані факти підтверджуються: фотознімками; в графі батько зазначено: ОСОБА_5 ; місце реєстрації сина ОСОБА_6 , мати ОСОБА_4 та позивача, одна й та сама, що підтверджується: довідкою Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного – 26А» від 01.06.2023 за №14; рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26.02.2016 року № 523/1778/16-ц; показами свідків – ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 . Крім того, його син ОСОБА_6 , щодо якого позивач просить встановити батьківство, був мобілізований до лав Збройних Сил України. 29.12.2022 року він був визнаний безвісті відсутній. Його син був одружений з ОСОБА_2 , у них народився син ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно єдиним гарантованим шляхом встановлення його батьківства щодо сина ОСОБА_6 , є призначення судом судової медичної експертизи ДНК, про родинне споріднення між ним та онуком. Встановлення його батьківства щодо сина ОСОБА_6 необхідне для отримання майнових та немайнових прав після сина ОСОБА_6 .

Доводи відзиву на позов.

27.03.2024 року представником відповідача – адвокатом Пошали К.С. через підсистему «Електронний суду» подано відзив на позовну заяву, яким сторона відповідача позрв не визнала, просила відмовити у задоволенні позову. Обгрунтовано відзив настувпним: 1) в позовній заяві не наведені докази, та навіть взагалі проігнорований факт на підставі чого був зроблений запис в свідоцтві про народження ОСОБА_3 . Не зазначено доказів того, чи перебувала мати ОСОБА_3 в шлюбі з іншою особою на час народження ОСОБА_3 . 2) При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім`ю. Разом із тим, позивачем не надано жодного доказу ведення спільного господарства матір`ю дитини та ОСОБА_1 , не надано жодного доказу: переписки, чеків на переказ грошей, тощо. Щодо доданих до позовної заяви фотографій (без зазначення осіб зображених на них, часу та обставин при яких фотографії були зроблені), то Верховний Суд зазначив, що показання свідків та спільні фотографії сторін, не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання. 3) Відповідно до частини четвертої ст. 128 СК України позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. На теперішній час не встановлено, на підставі якої статі зроблений первинний запис в свідоцтві про народження ОСОБА_3 в графі батько. Не встановлено чи перебувала мати ОСОБА_3 у шлюбі під час народження з іншою особою. 5) Позивач пропустив строки звернення до суду із позовом, оскільки він повинен був звернутися до суду в межах одного року (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №202/5601/18. У своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що про факт походження ОСОБА_3 йому було відомо з народження останього, однак не зазначає чому, саме зараз він звернувся до суду, після порушення кримінальної провадження №12023164490000200 від 04.06.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні проводилось групою дізнавачів: дізнавачем СД відділу поліції №о 3 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Демидовським Євгенієм Віталійовичем. А саме, за підробку документів від імені зниклого безвісті ОСОБА_3 , йому знадобилось встановлювати батьківство. Враховуючи вищезазначене, представник просив відмовити у задоволенні позову.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 17 липня 2023 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08 січня 2024 року за клопотанням позивача було витребувано у Суворовського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) такі відомості: 1) актовий запис про одруження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; 2) актовий запис № 175 про народження ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2024 року витребувано з Суворовського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) такі відомості: 1) належним чином завірену копію актового запису про одруження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; 2) належним чином завірену копію актового запису № 175 про народження ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2024 року витребувано з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), належним чином завірену копію актового запису № 175 від 07.02.1995р про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , видане Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Суворовської райради народних депутатів м.Одеси, 07.02.1995 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 березня 25 року витребувано з Пересипського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси), належним чином завірену копію повного Витягу актового запису № 175 від 07.02.1995р про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , видане Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Суворовської райради народних депутатів м.Одеси, 07.02.1995 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2025 року суд повернувся зі стадії постановлення ухвали на стадію розгляду клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2025 року витребувано з Пересипського Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) належним чином завірену копію актового запису № 352 від 06.03.2021р про народження ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року призначено у справі судову молекулярну-генетичну експертизу, виконання якої доручено експертам Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи».

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2025 року поновлено провадження у справі, призначено розгляд справи у підготовчому засіданні.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду.

ІІІ. Позиції сторін.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним у позові, додатково зазначив що мав паспорт СРСР, тому йому три разі відмовляв у реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 . Він мешкає в Україні з 1991 року. Отримав громадянство у 2017 році. Син у нього народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , від цивільного шлюбу з ОСОБА_4 . Вони постійно проживали однією сім`єю, вели спільне госполарство, були подружжям. Коли вона народила сина, то записали її як мати одиначку, щоб вона отримувала виплати. Він одразу не записав сина на себе, оскільки жили добре, питання про це не стояло. Наразі, його невістка вигнала з квартири, яку він отримував, його син зник безвісти, тому у нього не має іншого шляху захисту своїх прав, інакше ніж визнання батьківства.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Бурега І.В. підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача – адвокат Миколюк А.П. у судовому засіданні заперечував проти заявлених вимог, просив відмовити у задоволенні позову. Надав пояснення аналогічні заявленим у відзиві на позов. Зазначив, що ОСОБА_2 була обізнана про виклик до Державної спеціалізованої установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», однак не виявила бажання з`явитись. Додатково повідомив, що просить відмовити у задоволенні з натсупних підстав: 1) ОСОБА_2 не є належним відповідачем по справі, оскільки хоча ОСОБА_3 і рахується зниклим безвісти, однак доказів що він загинув не має, навіть позивач вважає його живим, тому саме він повинен бути відповідачем за позовом. 2) позивач пропустив строки звернення до суду, строк для звернення сплинув давно – 1993 році, у 2017 році, коли позивач отримав громадянство України, так точно.

Представник третьої особи Пересипського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Одеси у судове засідання не з`явився, про час, місце та дату розгляду справи сповіщений належним чином. Будь-яких клопотань або заяв до суду не подавав.

Свідок ОСОБА_7 , будучи допитаним у судовому засіданні, пояснив що являється рідним братом ОСОБА_4 . ОСОБА_14 приїхав в Україну у 1991 році разом із сестрою свідка – ОСОБА_15 , та вони проживали в гуртожитку. У них народився син – ОСОБА_6 . Всі знали, що рідним батьком ОСОБА_6 являється ОСОБА_14 . Проживали спільно вони безперервно. ОСОБА_2 свідок бачив три рази. ОСОБА_6 ніколи не сумнівався, що ОСОБА_14 його батько, таких навіть думок не було. У ОСОБА_6 був син він ОСОБА_16 .

Свідок ОСОБА_8 , будучи допитаною у судовому засіданні, пояснила що є дружиною брата померлої ОСОБА_4 . З 1994 року вона знайома з ОСОБА_17 , коли увійшла в їх сім`ю. ОСОБА_3 є рідним сином ОСОБА_1 , він навіть ззовні був його копією. Вони дружили сім`ями, як родичі. ОСОБА_6 постійно приїжджав до них в гості. Сумнівів з приводу батьківства ОСОБА_14 ніколи не було, ОСОБА_14 та ОСОБА_6 між собою спілкувалися як батько та син. ОСОБА_18 та ОСОБА_4 проживали як чоловік та дружина, однією сім`єю, до смерті ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_19 , будучи допитаною у судовому засіданні, пояснила що була сусідкою ОСОБА_14 . З 1989 проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_2 . В свою чергу, ОСОБА_14 в цьому будинку проживає з 1991 року, в`їхав разом із ОСОБА_15 , вони проживали однією сім`єю, пізніше у них нарожився син ОСОБА_6 . ОСОБА_14 проживав з ОСОБА_15 однією сім`єю, як чоловік та дружина, безперервно, до її смерті. Відносини між ОСОБА_14 та ОСОБА_6 , були як між батьком та сином. ОСОБА_14 виконував свої батьківські обов`язки у повному обсязі. У подальшому, квартиру залишили ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_20 , будучи допитаною у судовому засіданні, пояснила що ОСОБА_1 знає з 1991 року, являлась його сусідкою, він приїхав з ОСОБА_21 , одразу з ОСОБА_4 , та заселився у гуртожиток. У них був спільний син ОСОБА_6 , який народився пізніше, у 1995 році, вже у гуртожитку. Вони вели спільне господарство, були сім`єю. Каландар проживав із ОСОБА_15 як чоловік та дружина, до самої смерті ОСОБА_15 . ОСОБА_6 був сином ОСОБА_14 біологічним, він виконував стосовно нього всі обов`язки батька. Ввалентини ховали разом. ОСОБА_14 з ОСОБА_6 порошинки здував.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

З`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є уродженцем селища Гараути Колхозобадського району Республіки Таджикистан.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 26 лютого 2016 року було встановлено юридичний факт, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає на території України з квітня 1991р. по теперішній час.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Суворовським РВ у м.Одесі ГУДМС України в Одеській області 08 лютого 2017 року.

Зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 відповідно до довідки А3-96168-ф/л від 26.05.2023 року є: АДРЕСА_3 .

Предметом розгляду суду є позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання батьківства відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 09.04.2025 року, № витягу 00050562758, щодо актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №175, матір`ю зазначено – ОСОБА_4 , батьком зазначено – ОСОБА_5 (відомості про батька внесені за заявою матері, відповідно до ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України).

Відповідно до копії Актового запису про народження №352 від 06.03.2021 року ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком зазначено – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , матір`ю зазначено – ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Підстава запису відомостей про батька – спільна заява батьків про визнання батьківства.

Відповідно до копії Актового запису про шлюб №1146 від 27.08.2022 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрували шлюб 27.08.2022 року, про що видано свідоцтво серія НОМЕР_3 .

Відповідно до виданої Головою правління ОСГ «Заболотного 26А» - Л.О.Статнік довідки вих. №14 від 01.06.2023 року, вбачається, що ОСОБА_1 проживає зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9 , та сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно в кімнатах АДРЕСА_4 (гуртожиток). Станом на дату видачі довідки, зазначено, що на даний час ОСОБА_1 проживає один у вказаних кімнатах, оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а син ОСОБА_3 був визнаний безвісно відсутнім.

Суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

01 січня 2004 року набрав чинності СК України, у зв`язку із чим, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися під час розгляду справ про встановлення батьківства, слід виходити з дати народження дитини, тому якщо дитина, батьківство щодо якої оспорюється, народилась до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати норми КпШС України (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 161/10712/21 (провадження № 61-1153свп23)).

Правила частин другої та третьої статті 53 КЗпШС застосовуються для встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала в шлюб і у відношенні дітей, що народилися після 01 жовтня 1968 року

Враховуючи те, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , тому питання про встановлення батьківства, у цьому випадку, повинно регулюватися нормами КпШС України.

Частинами другою та третьою статті 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть буті: листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) зазначено, що «доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги».

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людинияк джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини, зокрема, вказував, що:

«раніше розглядав справи, в яких чоловік бажав ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини. Суд неодноразово встановлював, що провадження щодо встановлення батьківства або його оспорювання стосуються «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності (див. рішення у справі «А.Л. проти Польщі» (A.L. v. Poland), заява № 28609/08, пункт 59, від 18 лютого 2014 року, з подальшими посиланнями). Суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше у неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши «повагу» до «приватного життя» заявника. Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню; проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 16, 21, 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року);

«провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності (див. рішення у справі «А.Л. проти Польщі» (A.L. v. Poland), заява № 28609/08, пункт 59, від 18 лютого 2014 року, з подальшими посиланнями). … У цій справі питання полягає не в діях держави, а в стверджуваній неналежності захисту національними судами приватного життя заявника у спорі між приватними сторонами. У справах такого типу має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами (див., наприклад, рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункти 98 і 99, ЄСПЛ 2012). До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (див. рішення у справі «Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії» [ВП] (Neulinger and Shuruk v. Switzerland) [GC], заява № 41615/07, пункт 135, ЄСПЛ 2010)» (M. T. v. UKRAINE, № 950/17, § 18, 23, ЄСПЛ, від 19 березня 2019 року).

Європейський суд з прав людини нещодавно вказав, що:

національні суди відмовили у задоволенні позову заявника, головним чином, тому, що він не зміг довести, що його мати та покійний стверджуваний батько коли-небудь проживали разом або що пан Ч. будь-яким способом визнавав своє батьківство. Наявність цих обставин передбачалася Кодексом про шлюб та сім`ю України 1969 року, який вважався застосовним до справи заявника відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 2006 року у зв`язку з датою народження заявника;

Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 року було прийнято в той час, коли ДНК-експертизи ще не були широко розповсюдженими. Таким чином, положення статті 53 Кодексу давали можливість встановити батьківство на «соціальних» підставах. Ці положення залишалися незмінними протягом десятиліть, навіть коли вже широко використовувалися результати надійної ДНК-експертизи;

суд неодноразово зазначав, що проведення ДНК-експертизи з метою встановлення батьківства наразі є простим і дуже надійним методом, а «її доказова цінність суттєво переважає будь-які інші докази, надані сторонами для підтвердження або спростування факту близьких стосунків» (див., наприклад, згадане рішення у справі «Калачева проти Росії», пункт 34, «Брауер проти Німеччини», заява № 3545/04, пункт 43, від 28 травня 2009 року, та «Цветелін Пєтков проти Болгарії» заява № 2641/06, пункт 55, від 15 липня 2014 року);

зважаючи на це, суд не повинен вирішувати будь-які питання щодо достовірності результатів ДНК-експертизи, оскільки в будь-якому випадку з міркувань національних судів випливає, що, оскільки у справі заявника застосовувався Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 року, фактично лише «соціальні» обставини могли вважатися відповідними доказами батьківства, як це передбачалося цим Кодексом. Питання, яке стоїть перед Судом, полягає не в тому, чи були докази у вигляді результатів ДНК-експертизи надійними або чи був пан Ч. батьком заявника, а лише чи вказував застосований підхід і результат провадження на порушення позитивних зобов`язань держави за статтею 8 Конвенції;

під час провадження на національному рівні, яке розпочалося у 2012 році, суди дотримувалися Постанови Пленуму Верховного Суду України 2006 року, яка передбачала застосування Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року до справи заявника, роблячи доказ наявності спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, застосування такого підходу, подібного до підходу, який передбачає відсутність гнучких часових обмежень або наявність інших процесуальних обмежень, призвело до унеможливлення встановлення чи оскарження батьківства, зокрема за допомогою нових методів експертизи. Суд неодноразово встановлював, що такі обмеження суперечать важливості інтересів приватного життя (див. згадані рішення у справах «А.Л. проти Польщі», пункт 71, «Тавли проти Туреччини», пункт 34 та, як нещодавнього прикладу, згадане рішення у справі «Больєвіч проти Сербії», пункт 55);

хоча завдання Суду не полягає у тлумаченні національного законодавства чи висловленні точки зору щодо відповідності правового регулювання, обраного законодавчими органами держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з розглядом наданого їм доказу у вигляді результатів ДНК-експертизи з недостатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя (MOLDOVAN v. UKRAINE, № 62020/14, § 45 - 47, 51 - 53, ЄСПЛ, від 14 березня 2024 року).

Касаційний суд у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 753/23080/23 обміркувавши викладене та рішення у справі «MOLDOVAN v. UKRAINE», підкреслив, що:

- встановлення батьківства складає «приватне життя». Позивач може мати як майновий інтерес в отриманні спадщини, так і для нього це може бути важливо з моральної точки зору, оскільки він хоче зберегти пам`ять про свого батька на все життя;

- встановлення батьківства, на підставі статті 53 КпШС з урахуванням «філософії» Європейського суду з прав людини, може відбуватися на підставі будь-яких доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Тобто як на підставі «соціальних» доказів (спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, чи спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства), так і за допомогою результатів ДНК-експертизи.

У даній справі, позивач ОСОБА_1 намагається довести свої батьківство щодо ОСОБА_3 який рахується безвісті відсутнім, враховуючи наявність у безвісті відсутнього ОСОБА_3 – єдиного рідного сина ОСОБА_12 , заявленням клопотання про призначення по справі судової молекулярно-генетичної експертизи.

По даній справі, з метою повного та всебічного розгляду справи, ухвалою суду від 08.05.2025 року у справі було призначено судову молекулярну-генетичну експертизу. На вирішення судової молекулярно – генетичної експертизи поставлено питання:

1) чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнім ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

2) чи являється ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 біологічним дідусем ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто батьком його батька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проведення судової молекулярно – генетичної експертизи доручено експертам комунальної установи «Одеське обласне бюро судово–медичної експертизи» (код за ЄДРПОУ 05480950, місцезнаходження: 65082, м.Одеса, провулок Валіховський, 4).

Роз`яснено сторонам у справі положення статті 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.08.2025 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_23 залишено без задоволення. Ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від.08.05.2025 року залишено без змін.

19.08.2025 року на адресу суду з Одеського апеляційного суду були повернуті матеріали справи, та напрвленні до Державної спеціалізованої установи «Одеського обласного бюро судово–медичної експертизи» для проведення експертизи.

Листами Державної спеціалізованої установи «Одеського обласного бюро судово–медичної експертизи» від 25.09.2025 №3422-11 та від 20.10.2025 №3752-11, було викликано сторін до експертної установи для відбору біологічних зразків на 16.10.2025 року, та на 30.10.2025 року.

Наведені Листи Державної спеціалізованої установи «Одеського обласного бюро судово – медичної експертизи» від 25.09.2025 №3422-11 та від 20.10.2025 №3752-11 були одразу скеровані судом сторонам по справі, їх представникам, та вручені ним, що підтверджується матеріалами справи, зокрема кур`єрською доставкою. Також суд завантажив наведені Листи в підсистемі ЕС, в сканованому вигляді, що зумовило їх доставку до електронних кабінетів адвокатів в підсистемі ЕС, та підтверджує належне повідомлення сторін про необхідність явки до експертної установи для відбору біологічних зразків на 16.10.2025 року, та на 30.10.2025 року.

05.11.2025 року матеріали справи були повернуті з експертної установи без виконання експертизи, у зв`язку із неприбуттям 16.10.2025 року та 30.10.2025 ОСОБА_2 та дитини ОСОБА_12 до експертної установи. ОСОБА_1 прибув до експертної установи.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також, яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Зазначена норма процесуального права є імперативною щодо правових наслідків ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі. Законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо провести експертизу для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту, для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц (провадження № 61-6484св22), від 27 листопада 2024 року у справі № 132/338/19 (провадження № 61-12432св24).

Судова практика з вказаного процесуального питання щодо застосування статті 109 ЦПК України є сталою та незмінною.

Суд констатує, що ОСОБА_2 разом із ОСОБА_12 не з`явилась для відбору експериментальних зразків до ДСУ «Одеське обласне бюро судово–медичної експертизи», будучи належним чином повідомленою про дати відбору біологічних зразків - 16.10.2025 року та 30.10.2025.

При з`ясуванні у судовому засіданні причин не явки ОСОБА_2 разом із ОСОБА_12 для відбору експериментальних зразків до ДСУ «Одеське обласне бюро судово–медичної експертизи», представник ОСОБА_2 – адвокат Миколюк А.П. не заперечував обізнаність відповідачки про дати відбору біологічних зразків, повідомив про відсутність у відповідачки такого бажання. Зауважив на відсутності підстав для задоволення позову, оскільки позивач пропустив строки звернення до суду, та ОСОБА_2 взагалі не є належним відповідачем по справі.

Суд зазначає, що вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надають суду можливість визнати факт та встановити, з урахуванням інших доказів, батьківство позивача ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від позивача (стаття 109 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд також констатує, що навіть якщо не брати до уваги неявку відповідача ОСОБА_2 до експертної установи, та застосування судом по даній справі положень ст. 109 ЦПК України, батьківство ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 підтверджується матеріалами справи.

Судом встановлено фактичне проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 за однією адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю, як чоловіка та дружини, веденя спільного господарства, народження під-час їх спільного проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Це підтверджується:

а) Довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №561109-2020 від 06.10.2020, згідно якої ОСОБА_24 з 27.09.2014 року зареєстрований за наведеною адресою;

б) копією рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26.02.2016 року у справі № 523/1778/16-ц, мотивувальна частина якого містить обставини проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 з квітня 1991 року;

в) Довідкою Об`єднання співвласників гуртожитку «Заболотного-26А» від 01.06.2023 вих. №14, згідно якої ОСОБА_1 проживає зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 та сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 однією родиною в кімнатах 529-530 (стара нумерація кімнати 124-125) на 5 поверсі гуртожитку АДРЕСА_2 , та сплачують житлово-комунальні послуги. На даний момент в кімнатах проживає лише ОСОБА_1 , тому що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а син ОСОБА_3 був визнаний безвісно відсутнім.

г) Фотографіями, на яких зображені позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які були досліджені у судовому засіданні;

д) показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_25 , ОСОБА_20 .

Також, суд приймає до уваги прізвище ОСОБА_3 – « ОСОБА_26 », що відповідає імені позивача « ОСОБА_14 », та є рідким прізвищем.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що не визнаючи позовні вимоги, у відзиві на позов, відповідачка не зазначає, що ОСОБА_1 не являється батьком ОСОБА_3 , та що батьком дитини являється інша особа.

Таким чином, матеріали справи містять докази, які у відповідності до ч. 3 ст. 53 КпШС України підтверджують спільне проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до народження ОСОБА_3 , та після його народження, спільне виховання батьками та утримання ОСОБА_3 , та те, що ОСОБА_1 визнавав своє батьківство, та факт його батьківства ніколи і ніким не ставився під сумнів.

Надаючи правову оцінку доводами представників відповідача ОСОБА_2 – адвокату Пошали К.С. та ОСОБА_27 про пропуску позивачем встановленого ст. 129 Сімейного кодексу України річного строку для звернення до суду, то суд зазначає що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Сімейного кодексу України.

Статтею 129 СК України передбачено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

Тотожні положення містилися в статті 56 КпШС.

За обставин даної справи, матеріали справи не містять доказів перебування ОСОБА_4 у шлюбі з іншим чоловіком, станом на момент зачаття або народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В свою чергу, позивач по даній справі не ставить питання про оспорювання батьківства, а враховуючи проведення запису про батька, в актовому записі про народження ОСОБА_3 , за заявою матері, ставить питання про визнання батьківства, що відповідає ч.2 ст. 53 КпШС.

З огляду на викладене правові висновки Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі №202/5601/18, на які посилається сторона відповідача, не є релевантними до спірних правовідносин.

Суд виходить із того, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу (частина перша статті 20 СК України).

Тлумачення норм СК України свідчить, що:

- законодавець передбачив різні підстави для пред`явлення позовної вимоги про визнання батьківства відповідно до статті 128 СК України та статті 129 СК України;

- у статті 128 СК України регулюється випадок, за яким запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Саме в такому разі особа, яка вважає себе батьком дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого батьківства. При цьому, з врахуванням змісту частини першої статті 20 СК України та статті 128 СК України, позовна вимога про визнання батьківства згідно зі статтею 128 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності;

- частина перша статті 129 СК України стосується ситуації, за якої оспорити батьківство може чоловік, який вважає себе батьком дитини, а батьком дитини записана інший чоловік. Тобто позивачем є чоловік, який вважає себе батьком дитини, а відповідачем - чоловік, який записаний батьком дитини.

У даному випадку, з огляду звернення позивача ОСОБА_1 до суду в порядку ст.128 СК України (ст. 53 КпШС), на його вимоги про визнання батьківства не застосовуються строки позовної давності.

Таке правозастосування узгоджується із правовими висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Також суд критично відноситься до доводів представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Миколюк А.П. щодо того, що ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 є належним відповідачем по даній справі, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У судовому засіданні було встановлено, та ця обставина визнавалась як стороною позивача, так і стороною відповідача, що ОСОБА_3 був мобілізований до лав Збройних сил України, та визнаний безвісно відсутнім.

Суд зазначає, що у безвісті відсутнього ОСОБА_3 , є дружина – відповідач ОСОБА_2 та єдиний рідний син ОСОБА_12 , законним представником якого являється ОСОБА_2 .

Як вбачається зі змісту позову, встановлення батьківства необхідне позивачу ОСОБА_1 для отримання майнових та немайнових прав після сина ОСОБА_3 .

Наразі між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 існують непорозуміння майнового характеру, які неможливо вирішити без встановлення батьківства позивача.

Суд виходить із того, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Таке правозастосування узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права дос спірних правовідносин.

З огляду на викладене, позиція сторони відповідача ОСОБА_2 позбавлена правового та доказового обгрунтування, в свою чергу позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження матералами справи, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України,

УХВАЛИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Пересипський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Одеси про визнання батьківства - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_4 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження видане відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Суворовської райради народних депутатів м. Одеси від 07.02.1995 року, серія № НОМЕР_5 , актовий запис за №175 від 07.02.1995 року).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду складено 16.02.2026 року.

Суддя К.О. Далеко