Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №607/4568/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.03.2026 Справа №607/4568/26 Провадження №2-о/607/221/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Бойко О.В.

заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 02.03.2026 звернулася із заявою, у якій просить встановити факт смерті своєї матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Мирне Волноваського району Донецької області, Україна.

В обґрунтування заявлених вимог заявник вказує на те,що вона є дочкою ОСОБА_2 , яка проживала в смт. Мирне Волноваського району Донецької області та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, 19 листопада 2025 року, незаконно створеним «Тельмановский районный отдел записи актов гражданского состояния Управления ЗАГС Донецкой Народной Республики» видано Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , у якому зазначено дату та місце смерті ОСОБА_2 .. Проте, дане свідоцтво, відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є недійсним на території України. Заявниця проживає та зареєстрована, як внутрішньо переміщена особа в м. Тернополі та на її зверненняу Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про видачу свідоцтва про смерть її матері, було відмовлено. Встановлення даного факту необхідноОСОБА_1 для оформлення своїх спадкових прав, пов`язаних із смертю матері.

Ухвалою судді від 02.03.2026 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду по суті.

ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала повністю та просить суд їх задовольнити з підстав зазначених у заяві.

ПредставникВідділу державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з`явився, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив

02 лютого 1959 року народилася ОСОБА_3 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 13 лютого 1959 р. Новозарівським сільським бюро ЗАГС Ст.-Бешівського району Сталінської області) і її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

08 липня 1978 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (Свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , видане Мирненською селищною радою Тельмановського району Донецької області) і після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_6 ».

Відповідно до Довідки від 12.09.2025 року №6117-5003808579 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Як вбачається із копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Волноваським РВ ГУ ДМС України в Донецькій області 12.11.2014, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована в АДРЕСА_3 з 25.04.2000 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 незаконно створеною установою, яка розташована на території, що окупована та не підконтрольна українській владі (Тельмановський відділ Управління ЗАГС ДНР) видано довідку про смерть С-00606, не встановленої на території України форми, згідно якої, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Мирне. причина смерті: хронічна судинно-мозкова недостатність; церебральний атеросклероз з гіпертензією і67.2.7.

Також, 19.11.2025 зазначеним незаконно створеним органом видано Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , у якому зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Мирне.

Проте, означені документи, відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. №1207-VII, є недійсними на території України.

Відповідно до Переліку тимчасово окупованих територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025, смт. Мирне Волноваського (до 2020 року – Тельманівського) району Донецької області, із 24.02.2022 належить до тимчасово окупованих територій Російською Федерацією.

Згідно із вимогами ч. ч. 3-4 статті 49 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В силу вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України № 545 від 08 серпня 2006 року.

Відповідно до вимог підпункту 2.2. Розділу 2 вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинтальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Вимогами статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. ч. 2, 3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Вимогами статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави – члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Мирне Волноваського району Донецької області, України, підтверджено та у суду не має підстав ставити під сумнів достовірність та правдивість фактів, повідомлених заявником.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 76, 89, 259, 263, 265, 293, 294, 315-317, 319, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 всмт. Мирне Волноваського району Донецької області, Україна.

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (ч.2 ст.319 ЦПК України).

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій територій України, визначеній такою відповідно до законодавства підлягає негайному виконанню. (ч.4 ст.317 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення складено 03.03.2026.

Головуючий суддя В. В. Ромазан