Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №495/8396/19 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/8396/19

№ провадження 2/495/660/2026

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

26 лютого 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород – Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого – одноособово судді Прийомової О.Ю.

за участю секретаря Іванченко А.С., Дарій О.М., П`єлик Д.О.. Чибукової О.В.

справа № 495/8396/19,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білгород – Дністровському Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати,

представника позивача – адвоката Гербей А.А.,

представника відповідача – адвоката Кравченко І.В.,

ВСТАНОВИВ:

13 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.01.2020 року, залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_2 .

Позивач уточнивши свої позовні вимоги 16.08.2021 року остаточно просила суд: встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_1 працювала у ФОП ОСОБА_7 на посаді адміністратора ринку у АДРЕСА_3 , з 01.01.2009 року по 11.07.2013 року, з 12.07.2013 року по 31.08.2013 року, а також з 01.09.2013 року по 01.09.2019 року ; стягнути з ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2009 року по 01.09.2019 року у розмірі 336 000 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача та третіх осіб

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона з 2004 року перебуває у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_7 на посаді адміністратора ринку у АДРЕСА_3 .

Вказує, що з 2004 року до 2009 року заробітна плата їй не виплачувалась, оскільки ще у 1992 році на земельній ділянці по АДРЕСА_3 нею був побудований магазин, та на підставі того, що вона не сплачувала ОСОБА_7 орендну плату за землю, відповідач не виплачував позивачу заробітну плату.

Позивач зазначає, що в 2009 році ФОП ОСОБА_7 та його дружина ОСОБА_4 висловили претензію щодо несплати орендної плати за землю, на що, позивач також вказала про несплату їй заробітної плати.

Таким чином, з 01.01.2009 року між позивачем та ФОП ОСОБА_7 було укладено строковий трудовий договір – з 01.01.2009 року по 11.07.2013 року, де було зазначено посаду та розмір заробітної плати позивача – 1500 грн.

Далі, в червні 2013 року ФОП ОСОБА_7 повідомив, що планується перевірка органами Державної служби з питань праці по працевлаштуванню найманих працівників та 12.07.2013 року між сторонами знову було укладено трудовий договір з тими самими умовами, що і попередній.

Даний договір також було зареєстровано у Білгород-Дністровському міськрайонному центрі зайнятості 18.07.2013 року за № 15011301235.

Вказує, що після закінчення строку другого трудового договору, позивач відмовилась виконувати свої обов`язки адміністратора та між нею та ФОП ОСОБА_7 було укладено третій трудовий договір від 01.09.2013 року, де було зазначено, що він є безстроковим та збільшено заробітну плату до 3500 грн.

Проте, незважаючи на укладені трудові договори, позивач стверджує, що за весь цей час не отримувала грошових коштів від ФОП ОСОБА_8 в рахунок виплати заробітної плати або в рахунок погашення заборгованості по ній.

Позивач стверджує, що увесь час роботи ОСОБА_1 за наймом, відповідач посилався на тяжкий матеріальний стан, а тому позивач, як людина добропорядна та жаліслива продовжувала «входити у положення» відповідача та працювала до 01.09.2019 року.

Проте, оскільки загальна сума заборгованості по виплаті заробітної плати значно зросла, вона змушена звернутись до суду з наведеним позовом.

18.05.2020 від третьої особи ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких зазначила, що вона ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_7 , з малку допомагала та працювала на ринку разом з батьками та сестрою.

Батько погано себе почував, переніс інсульти, та на підставі договору дарування від 02.03.2015 передав безоплатно у приватну власність, а вона спільно з сестрою ОСОБА_6 прийняли у рівних частинах, безоплатно у дар в приватну власність цілісний майновий комплекс промислово – продовольчого ринку «Сонячний-2» АДРЕСА_3 .

Позивач ОСОБА_1 орендувала у батька торгове місце на ринку з 2006 року та вона була вхожа в їх родину, була подругою матері.

Коли стан здоров`я батька погіршився позивачка запропонувала йому взяти на себе роботу по ринку, але батько повідомив їй, що ринок передає своїм дочкам.

Це ОСОБА_9 не сподобалось та вже 2016 році вона перестала орендувати на ринку приміщення та надала для продажу товар іншим орендарям, які орендували у них майно.

28.12.2016 позивач припинила свою підприємницьку діяльність.

Посилання позивача що вона була адміністратором ринку круглий рік не відповідає дійсності, оскільки сам ринок працює з середини травня по вересень, та у період з жовтня по квітень ринок закривається.

У 2019 році вони випадково дізналися, що це все було задумано, щоб відібрати, тобто здійснити рейдерський захват ринку.

Слідчим відділу Білгород – Дністровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області розглянуті матеріали кримінального провадження по заяві ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про рейдарський захват ринку, шляхом підробки документів та перевищення повноважень посадовими особами селищної ради.

Так, особи ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 підозрюються у підробці документів, для подальшого заволодіння ринком. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнані потерпілими.

Станом на 28.04.2020 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, у скоєні злочину передбаченого ч. 3 ст. 15, ч.4 ст. 190 КК України, тобто у незакінченому замаху на заволодіння чужим майном (шахрайство) шляхом обману, вчинене у особливо великих розмірах, під час якого особа з причин, що не залежали від її волі усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця не вчинила.

Ухвалою слідчого судді до ОСОБА_1 застосований запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Якщо уважно дослідити надані позивачем документи, то видно, що на копіях документів, які нібито підтверджують її працю адміністратором, то видно, що вона просто дописує своє ім`я.

Тобто жодного документу, який би був виданий їй як адміністратору вона не надала, тому що її не наймали на роботу.

23.06.2020 аналогічні письмові пояснення надійшли від третьої особи ОСОБА_6 .

13.06.2025 представником відповідача ОСОБА_2 наданий відзив на позовні вимоги позивача, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування у трудових відносинах та стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у розмірі 336 000 (триста тридцять шість тисяч) грн. 00. Коп., зазначаючи, що 13.09.2019 ОСОБА_1 (надалі за текстом – ОСОБА_1 та/або Позивач) звернулась до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (надалі за текстом – ФОП ОСОБА_7 ) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

18.09.2019 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відкрито спрощене провадження у справі № 495/8396/19.

16.08.2021 ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву, в прохальній частині якої просила: 1) встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що Позивач працювала у ФОП ОСОБА_7 на посаді адміністратора ринку в періоди: з 01.01.2009 по 11.07.2013; з 12.07.2013 по 31.08.2013; з 01.09.2013 по 01.09.2019; 2) стягнути з ФОП ОСОБА_7 суму заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2009 по 01.09.2019 у сумі 336 000,00 грн.

21.12.2021 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області постановлено ухвалу про продовження розгляду справи у порядку загального позовного провадження

В подальшому, у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 , ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.01.2025 у справі № 495/8396/19 залучено як правонаступників відповідача ФОП ОСОБА_7 – ОСОБА_2 (надалі за текстом – ОСОБА_2 та/або Відповідач 1), ОСОБА_3 (надалі за текстом – Відповідач 2) та ОСОБА_4 (надалі за текстом – Відповідач 3).

Зі свого боку, ОСОБА_2 заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 , вважає їх повною мірою безпідставними, що пояснює наступним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що між ОСОБА_1 як Працівником та ФОП ОСОБА_7 як Фізичною особою за період з 2009 по 2013 укладено наступні трудові договори: 01.01.2009 Трудовий договір між працівником і фізичною особою (надалі за текстом – Трудовий договір від 01.01.2009). Відповідно до пункту 3 вказаного договору Фізична особа зобов`язується оплачувати працю Працівника у розмірі 1 500,00 грн. на місяць; 12.07.2013 Трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю (надалі за текстом – Трудовий договір від 12.07.2013).

Згідно з пунктом 3 вказаного договору Фізична особа зобов`язується оплачувати працю Працівника у розмірі 1 500,00 грн. на місяць; 01.09.2013 Трудовий договір між працівником і фізичною особою (надалі за текстом – Трудовий договір від 01.09.2013). Пунктом 3 вказаного договору Фізична особа зобов`язується оплачувати працю Працівника у розмірі 3 500,00 грн. на місяць.

Як зазначає Позивач за змістом позовної заяви, в строк до 01.09.2019 ФОП ОСОБА_7 не виплачено заробітну плату за вищевказаними трудовими договорами, у зв`язку з чим заборгованість перед ОСОБА_1 складає 336 000,00 грн., з яких: 81 750,00 грн. – заборгованість за Трудовим договором від 01.01.2009 (з 01.01.2009 по 11.07.2013); 2 250,00 грн. – заборгованість за Трудовим договором від 12.07.2013 (з 12.07.2013 по 31.08.2013); 252 000,00 грн. – заборгованість за Трудовим договором від 01.09.2013 (з 01.09.2013 по 01.09.2019).

Зі свого боку, наведені вимоги ОСОБА_1 щодо встановлення факту трудових відносин та, як наслідок, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, ОСОБА_2 вважає повною мірою безпідставними.

Щодо пропущення ОСОБА_1 строків позовної давності при зверненні до суду з позовною заявою про встановлення факту трудових відносин та про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за Трудовим договором від 01.01.2009, Трудовим договором від 12.07.2013 та Трудовим договором від 01.09.2013.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (надалі за текстом – ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, Кодексом законів про працю України встановлено спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин.

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі за текстом – КЗпП України) (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В свою чергу, ОСОБА_2 наголошує на тому, що ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом про встановлення факту трудових відносин та стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, пропущено встановлений КЗпП України спеціальний строк позовної давності для таких правовідносин.

Відповідно до умов пункту 1 Трудового договору від 01.01.2009 цей договір є таким, що укладається на визначений термін за погодженням сторін з 01.01.2009 по 11.07.2013.

Згідно з пунктом 1 Трудового договору від 12.07.2013 цей договір є таким, що укладається на визначений термін за погодженням сторін з 12.07.2013 по 31.08.2013.

Пунктом 1 Трудового договору від 01.09.2013 встановлено, що цей договір є таким, що укладається на визначений термін за погодженням сторін з 01.09.2013 на безстроковий термін.

Разом з тим, звертає увагу суду на те, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) неодноразово здійснював державну реєстрацію та припинення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець, а саме: дата державної реєстрації: 16.04.1999, дата припинення підприємницької діяльності: 08.11.2017; дата державної реєстрації: 13.11.2017, дата припинення підприємницької діяльності: 08.10.2018; дата державної реєстрації: 15.08.2019, фактична дата припинення підприємницької діяльності: ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата смерті ОСОБА_7 ).

Таким чином, ОСОБА_7 як фізична особа-підприємець вперше припинив підприємницьку діяльність 08.11.2017 – під час дії Трудового договору від 01.09.2014 – у зв`язку з чим, такий договір припинив свою дію в той же день, оскільки був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 саме у статусі фізичної особи-підприємця.

Відтак, припинення ОСОБА_7 підприємницької діяльності 08.11.2017 автоматично спричинило припинення 08.11.2017 Трудового договору від 01.09.2014.

Додатково зазначає, що відомості про припинення 08.11.2017 підприємницької діяльності ОСОБА_7 містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і, відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», є відкритими і загальнодоступними, у зв`язку з чим Позивач мав об`єктивну можливість з ними ознайомитися.

При цьому, навіть якщо ОСОБА_7 пізніше повторно реєструвався як ФОП, це не відновлює попередні трудові відносини.

У такому випадку сторони повинні були укласти новий трудовий договір, оскільки попередній втратив чинність.

Таким чином, навіть якщо припустити існування трудових правовідносин між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_7 , з урахуванням положень статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), право ОСОБА_16 на звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, зокрема щодо встановлення факту трудових відносин та стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, виникло: за Трудовим договором від 01.01.2009 – з 12.07.2013, за Трудовим договором від 12.07.2013 – з 01.09.2013, за Трудовим договором від 01.09.2013 – з 09.11.2017.

Разом з тим, Позивач звернулась з позовною заявою лише 13.09.2019 – тобто з очевидним пропуском тримісячного строку позовної давності щодо кожного з вказаних трудових договорів.

З огляду на вказане, ОСОБА_2 у даному відзиві просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту трудових відносин та про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за Трудовим договором від 01.01.2009, Трудовим договором від 12.07.2013 та Трудовим договором від 01.09.2013, оскільки таке пропущення строків позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові.

Додатково звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 звернулась з позовною вимогою про встановлення факту трудових відносин, яка є основною у межах даного спору. Водночас вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, є похідною, оскільки її задоволення напряму залежить від встановлення самого факту трудових відносин.

Відтак, у зв`язку з пропущенням ОСОБА_1 тримісячного строку звернення з основною вимогою про встановлення факту трудових відносин, яка не може бути задоволена, похідна вимога про стягнення заробітної плати також не підлягає задоволенню.

Близькі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.04.2022 у справі № 185/1908/18.

Окрім того, надані ОСОБА_1 договори (Трудовий договір між працівником і фізичною особою від 01.01.2009 та Трудовий договір між працівником і фізичною особою від 01.09.2013) не містять жодних записів, що підтверджували б їх реєстрацію в органах державної служби зайнятості, як того беззаперечно вимагала стаття 24-1 КЗпП України.

Відсутність такої реєстрації є прямим підтвердженням того, що вказані договори не подавались для державної реєстрації, а отже, жодні трудові відносини за ними у встановленому законом порядку не виникали.

Сам лише факт підписання таких договорів без їх належної реєстрації у встановленому законодавством порядку не свідчить про виникнення трудових відносин.

Окрім того, Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, не надає копію трудової книжки, з відомостей якої можливо б було дійти висновку про існування трудових відносин між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_7 .

Зауважує, що саме у трудовій книжці, серед іншого, мали б міститися записи про прийняття та звільнення з роботи, а також відповідні відмітки органу державної служби зайнятості про реєстрацію та зняття з реєстрації таких трудових договорів.

Позивач також не надала доказів на підтвердження направлення на адресу ФОП ОСОБА_7 копії паспорту, або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, інших документів на підтвердження бажання укладення та реєстрації трудового договору відповідно до вимог трудового законодавства (зокрема, вимог статті 24 КЗпП України).

Разом з тим, при укладенні трудового договору з фізичною особою, яка використовує найману працю, обов`язок належного оформлення трудових відносин покладено на обидві сторони трудового договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.08.2019 у справі № 465/7901/14-ц).

Виходячи з вищевикладеного, можливо дійти висновку, що Позивач фактично усвідомлювала відсутність оформлення трудових відносин з ФОП ОСОБА_7 , а отже й погоджувалася з цим.

Таким чином, відсутність реєстрації трудових договорів в органах державної служби зайнятості, разом із ненаданням Позивачем належних доказів трудових відносин, таких як трудова книжка, копії наказів про прийняття на роботу чи звільнення з роботи, табелів обліку робочого часу, наказів (розпоряджень) про відпустки, документів про проходження інструктажів з охорони праці та техніки безпеки тощо, з урахуванням спільного обов`язку сторін щодо оформлення трудових відносин, свідчить про відсутність таких трудових відносин, що не дозволяє задовольнити позовні вимоги на підставі наданих доказів.

При цьому, відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 754/12104/20-ц підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення трудового договору. Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документа про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Окрім вищезазначеного, в наданих Позивачем договорах у розділі, що стосується обов`язків, які зобов`язаний виконувати працівник, зазначено лише «адміністратор ринку» (пункт 2 Трудового договору від 01.01.2009; пункт 3 Трудового договору від 12.07.2013; пункт 2 Трудового договору від 01.09.2013) без будь-якої деталізації конкретних характеристик роботи, переліку виконуваних завдань, вимог до рівня її виконання, підзвітності та порядку контролю.

Не зазначає про перелік обов`язків за нібито укладеними трудовими договорами ОСОБА_1 і за змістом позову.

Така відсутність конкретики унеможливлює встановити, які саме обов`язки повинен виконувати працівник за нібито укладеними трудовими договорами.

Відповідно до норм КЗпП України (зокрема, ст. 21 КЗпП України) трудовий договір має містити вичерпний перелік прав та обов`язків працівника, що необхідно для чіткого визначення трудової функції такого працівника, підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку тощо.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі № 462/7621/15-ц; від 13.04.2020 у справі № 344/2293/19; від 24.11.2021 у справі № 361/3422/19, від 16.06.2022 у справі № 638/16444/19.

Відсутність належної деталізації в поданих Позивачем трудових договорах свідчить, що такі договори у розумінні Кодексу законів про працю України не є укладеними.

Звертає увагу суду на те, що посада «адміністратор ринку», яку Позивач зазначає у позові як таку, що вона обіймала, відсутня в Класифікаторі професій, затвердженому Наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (надалі за текстом – Класифікатор професій).

Відповідно до положень Класифікатора професій, робота - певні завдання та обов`язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою; кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи; професія - здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації.

Отже, посада повинна мати чітке визначення відповідно Класифікатора професій, відповідати певному кваліфікаційному рівню та бути коректно відображена у трудовому договорі.

Однак, у наданих Позивачем трудових договорах у графі «вид діяльності» зазначено «адміністратор», а не «адміністратор ринку». Разом з тим поняття «адміністратор» є надто загальним і не відображає специфіки діяльності, яку, як стверджує Позивач, вона фактично здійснювала. Наявна розбіжність між назвою посади, зазначеною у позовній заяві («адміністратор ринку»), та вказаною у трудових договорах («адміністратор») додатково свідчить про фактичну невизначеність трудової функції Позивача.

Це, у свою чергу, ставить під сумнів факт належного оформлення трудових відносин, а також вказує на відсутність усвідомлення Позивачем змісту та обсягу своїх посадових обов`язків.

Таким чином, відсутність чітко визначеної посади відповідно до Класифікатора професій, а також ненадання жодних документів, які б конкретизували посадові обов`язки Позивача, свідчить про те, що надані трудові договори не можуть вважатися укладеними у розумінні вимог трудового законодавства.

Без належного визначення спеціальності, кваліфікації або посади, без закріплення трудової функції та ознак підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку – відсутні істотні умови трудового договору.

Отже, у такому випадку відсутні правові підстави вважати спірні правовідносини такими, що мають характер трудових.

Крім вищенаведеного, за змістом позову ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги, подає до суду перелік документів, зокрема: акти перевірки дотримання санітарного законодавства, попередження про припинення постачання електроенергії; рахунки-фактури, направлення тощо. Однак такі документи не є належними та допустимими доказами в розумінні вимог цивільного процесуального законодавства України, на наданих документах, які Позивач нібито підписувала від імені ФОП ОСОБА_7 , міститься така абревіатура як «Адм.», «Адмін.» або «Адм-р», що, в свою чергу, не дозволяє однозначно встановити зміст правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , зокрема – зайняття певної штатної посади або наявність трудових відносин у розумінні КЗпП України.

Жоден з поданих Позивачем документів не розкриває суті посадових обов`язків, не деталізує характер виконуваних робіт, не підтверджує кваліфікаційні вимоги, не визначає підпорядкованість чи звітність у межах трудового процесу.

Крім того, у жодному з наданих Позивачем трудових договорів не міститься положень про надання ОСОБА_1 повноважень діяти від імені ФОП ОСОБА_7 , зокрема — розписуватись у документах, отримувати рахунки-фактури або виступати представником, що додатково підтверджує відсутність належних та допустимих доказів для встановлення факту трудових відносин та стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, які б у своїй сукупності переконливо свідчили про наявність трудових відносин між сторонами.

Таким чином, сам по собі факт надання копій трудових договорів без додаткових належних і допустимих доказів не може свідчити про виникнення та існування трудових відносин, а отже, не може бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за такими договорами.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

18.09.2019 Ухвалою суду по вказаній справі було відкрито провадження.

27.11.2019 Ухвалою суду в задоволені заяви про забезпечення позову було відмовлено.

17 січня 2020 року Ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача про залучення до справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

21 грудня 2021 року суд Ухвалою задовольнив клопотання представника позивача та перейшов до загального позовного провадження з призначенням справи до її підготовчого розгляду.

13 вересня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача про призначення комплексної судово почеркознавчої експертизи, провадження по справі на час проведення експертизи було зупинено.

22.05.2024 провадження по справі було поновлено.

20.06.2024 Ухвалою суду підготовче провадження було закрито с призначенням справи до її розгляду по сутті.

13 січня 2024 року відповідач помер, про що суду надано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7

12 вересня 2024 року Ухвалою суду витребувано з Першої державної нотаріальної контори копію спадкової справи померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7

29 листопада 2024 року Ухвалою суду витребувано з Другої Білгород – Дністровської державної нотаріальної контори , копію спадкової справи померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 .

23.12.2024 на адресу суду надійшла копія спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_7 .

14 січня 2025 року Ухвалою суду залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як правонаступників відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 з позовними вимогами не погодився, просить суд в їх задоволені відмовити.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, були повідомлені належним чином, відзив на позовні вимоги позивача ними не наданий.

Треті особи в судове засідання не з`явились, від них надійшли письмові пояснення від 18.05.2020 та від 23.06.2020, відповідно до яких треті особи не погоджувались та заперечували проти задоволення позовних вимог.

Зі згоди представника позивача, представника відповідача, суд розглядає справу за відсутність належним чином повідомлених відповідачів та третіх осіб.

Фактичні обставини, встановлені судом

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, допитавши в якості свідка ОСОБА_17 , дослідивши матеріали справи, перевіривши надані докази,суд дійшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що дійсно 01.01.2009 року між працівником ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_7 було укладено трудовий договір, згідно якого позивач зобов`язалась виконувати обов`язки адміністратора ринку. ФОП ОСОБА_7 зобов`язався оплачувати працю працівника у розмірі 1500 грн. на місяць. Договір було укладено строком з 01.01.2009 року по 11.07.2013 року /а.с.5/.

12.07.2013 року між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір № 15011301235, за умовами попереднього трудового договору /а.с.6/. Вказаний договір було зареєстровано Білгород-Дністровським МРЦЗ 18.07.2013 року за № 15011301235. Термін дії договору до 31.08.2013 року.

01.09.2013 року між сторонами було укладено третій трудовий договір, проте умовами договору встановлено його безстроковість, та змінено розмір заробітної плати працівника до 3500 грн щомісяця.

Обґрунтовуючи виконання своїх посадових обов`язків в повному обсязі, позивач приєднала документи, пов`язані з виконанням її роботи, а саме: рахунок-фактура № СФ-Р000869 від 25.06.2013 року, № СФ-Р001028 від 26.07.2013 року,№ СФ-Р000660 від 27.05.2013 року, № 632 РП від 24.05.2012 року, № 959-РП від 25.04.2012 року, № СФ-Р001189 від 27.08.2013 року /за реактивну електроенергію/, а також копію договору про надання ветеринарних послуг суб`єкту господарювання №55 від 17.06.2013 року, акт від 24.07.2012 року, акт № 3-2 перевірки дотримання санітарного законодавства від 16.06.2011, акт санітарно-епідеміологічного обстеження від 15.07.2011, акт перевірки дотримання санітарного законодавства від 10.07.2011 року.

Всі вказані документи адресовані на ім`я ФОП ОСОБА_7 .

Дійсно з усіх названих документів вбачається ведення господарської діяльності ринку «Сонячний», де власником був СПД ОСОБА_7 , та відповідно у трудових відносинах з яким перебувала позивач саме у весняно-літній період, здебільшого з квітня по серпень, що свідчить про здійснення в т.ч. і трудової діяльності позивача сезонно.

Згідно безкоштовного запиту загальної інформації про фізичну особу ОСОБА_7 , він зареєстрований як фізична особа –підприємець з 16.04.1999 року. Вид діяльності: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна /основний//код КВЕД 68.20/, надання інших інформаційних послуг /код КВЕД 63.99/, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування напоями та тютюновими виробами /код КВЕД 47.11/.

Згідно Довідки № 4599 про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку від 01.07.2010 року, ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із суб`єктом підприємницької діяльності –ФОП ОСОБА_7 , який відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку є платником єдиного податку в 2010 році /л.с.16/.

Разом з тим, позивач вказувала на факт не виплати її роботодавцем заробітної плати за час перебування із ФОП ОСОБА_7 у трудових відносинах, а саме починаючи з 01.01.2009 року по 01.09.2019 року.

Нормативне обґрунтування

Частиною 1 ст. 315 ЦПК України, конкретизовано категорії справ про встановлення факту, які розглядає суд.

Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

За положеннями статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно роз`яснень, які містяться у п.7постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992року "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Згідно ст. 43 Конституції України,- кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»,- працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, на час виникнення спірних правовідносин, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 241-1 КЗпП України.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 233 КЗпП України, частина 2, що діяла на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

В силу ч.6 ст 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінка аргументів сторін, висновки суду

Судом дійсно встановлено, та в ході судового розгляду справи підтверджено факт перебування у трудових відносинах ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_7 , що підтверджується відповідними копіями трудових договорів між працівником та фізичною особою від 01.01.2009 року, від 12.07.2013 та від 01.09.2013 року, а також довідкою № 4599 про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку від 01.07.2010 року.

Крім того, судом враховується наявність письмових доказів таких як: рахунок-фактура, акти, повідомлення, направлення тощо, де фігурує працівник ОСОБА_1 при виконанні її посадових обов`язків.

Поміж з цим, період перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем встановлений посезонно, у весняно-літній період, що вбачається зокрема з виду діяльності самого ринку на ст. Сонячна в смт. Затока, а також випливає з письмових доказів.

Крім того, період виконання позивачем своїх посадових обов`язків з вересня 2013 року до 01.09.2019 року, у зв`язку з укладанням безстрокового трудового договору не визначений, з огляду на фактичні обставини справи, встановлені судом.

Так, суперечливість перебування у трудових відносинах сторін з 2015 року виникла в ході розгляду справи, коли третіми особами було приєднано до матеріалів справи копію договору дарування, укладеного 02.03.2015 року між ОСОБА_7 /відповідачем по справі/ та ОСОБА_5 та ОСОБА_6 /треті особи/, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Рязанцевою О.Ю., за яким відповідач передав безоплатно у приватну власність третім особам цілісний майновий комплекс промислового ринку « ІНФОРМАЦІЯ_3 »,що знаходиться в АДРЕСА_3 .

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджено проведення реєстрації права власності за третіми особами по частині цілісного майнового комплексу промислового ринку «Сонячний-2».

З цього постає питання, яким чином пролонгувались трудові відносини позивача та відповідача з 01.09.2013 року до 01.09.2019 року, адже посада адміністратора ринку могла надаватись лише її власником, а ОСОБА_7 з 2015 року відчужив цілісний майновий комплекс промислового ринку «Сонячний-2» своїм донькам.

Не доведеним залишається момент наявності трудових відносин з ФОП ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , наприклад з 08.11.2017 року, та надалі з 08.10.2018 року, адже за підтверджених даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач в цей період припиняв свою підприємницьку діяльність, тож очевидно він не міг виступати роботодавцем.

Разом з тим, позивачем не надано суду жодного належного та достовірного доказу про не отримання нею заробітної плати, у період з 01.01.2009 року по 31.08.2013 року/за час перебування у трудових відносинах, у період дії строкових трудових договорів/.

Як встановлено матеріалами справи, позивач перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_7 з 01.01.2009 року, який сплачував за такого найманого працівника відповідний податок.

Проте, позивач вказує про невиплату заробітної плати за увесь період виконання нею трудових обов`язків, починаючи з дати першого укладання трудового договору.

Разом з тим, суд ставиться критично до наведених тверджень позивача, адже вона декілька разів переукладала трудовий договір з відповідачем по закінченню дії попереднього, доки сторони не дійшли згоди укласти безстроковий трудовий договір.

Увесь цей час вона виконувала свої посадові обов`язки адміністратора ринку, про що надала відповідні документи.

Тож, постає питання за яких підстав вона продовжувала трудові відносини із відповідачем, якщо останнім не виконувались умови договору. Позивач за увесь вказаний період жодного разу не оскаржувала невиконання її роботодавцем обов`язків з виплати їй заробітної плати, натомість наполягає на сумлінному виконанні нею посадових обов`язків.

У позові позивач стверджувала, що до укладання трудових договорів їх ФОП ОСОБА_7 , у неї з відповідачем була домовленість щодо несплати нею орендної плати за земельну ділянку по АДРЕСА_3 , де вона побудувала магазин, а відповідач звільнявся від обов`язку оплати їй заробітну плату.

Оскільки розмір орендної плати за земельну ділянку дійсно міг відповідати розміру заробітної плати ОСОБА_1 , тож судом не заперечується факт ймовірності вказаної домовленості.

Однак, чи змінились підстави вказаної домовленості між сторонами, чи почала позивач сплачувати орендну плату після укладання трудових договорів, чи дійсно відповідач ухилявся від сплати заробітної плати, чи ухилявся він від вказаного обов`язку за увесь період перебування із позивачем у трудових відносинах, чи тимчасово, жодної інформації матеріали справи не містять та доказів зазначеного позивачем не надано.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин справи, прийнявши до уваги, що у матеріалах справи відсутні докази перебування у трудових відносинах ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_8 з 02.03.2015 року, в той час як позивач наполягала на їх існуванні з 2009 року по 2019 рік, що спростовано матеріалами справи, прийнявши до уваги, суперечливість факту невиплати позивачу заробітної плати у період перебування з ФОП ОСОБА_7 у трудових відносинах у розмірі 336 000 грн, в той час як наявний факт добровільного та невимушеного продовження трудової діяльності з відповідачем, про що свідчать неодноразові переукладання трудових договорів, суд приходить до висновку про відмову у задоволення позовних вимог в частині саме як в недоведених.

В частині позовних вимог щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 працювала у фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 на посаді адміністратора ринку у АДРЕСА_3 , у період з 01.01.2009 року по 11.07.2013, з 12.07.2013 року по 31.08.2013 року, та з 01.09.2013 року по 02.03.2015 року /посезонно/, а саме у весняно-літній період позовні вимоги є доведеними, разом з тим, суд погоджується з ствердженнями представника відповідача щодо пропуску звернення з такими вимогами та зазначає наступне.

Частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтею 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Встановлено, позивач ОСОБА_1 була обізнана про порушення свого права з 2009 року, про що зазначає у позовних вимогах, однак до суду з уточненими позовними вимогами до відповідача про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту того, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем у цій справі звернулася лише 16 серпня 2021 року, тобто з пропуском тримісячного строку позовної давності, встановленого ч.1 ст. 233 КЗпП України.

У своїх позовних вимогах зазначила, що за весь період часу вона не зверталася до суду, оскільки відповідач та його дружина повідомляли про тяжкий матеріальний стан та вона як порядна, жаліслива людина не зверталася до суду, а продовжувала працювати до 2019 року, однак доказів на підтвердження поважності пропуску строків позовної давності, визначених ст.233 КЗпП України, яка діяла на час спірних правовідносин, суду не надано.

Отже, у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 в частині встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 працювала у фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 на посаді адміністратора ринку у АДРЕСА_3 , у період з 01.01.2009 року по 11.07.2013, з 12.07.2013 року по 31.08.2013 року, та з 01.09.2013 року по 02.03.2015 року /посезонно/, а саме у весняно-літній період, повинно бути відмовлено у зв`язку з пропуском строків позовної давності.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволені позовних вимог позивача, звільненням її від сплати судового збору, компенсувати витрати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 21,24 ЗУ «Про оплату праці», ст. ст.97, 115, 241-1, 233 КЗпП, ст. ст. 12, 13, 81, 83, 263, 264, 265,315, 354ЦПК України , суд, -

УХВАЛИВ :

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати – відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_6 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_7 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 та ОСОБА_6 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений 03 березня 2026 рік

Суддя: