Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №127/17309/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/17309/25

Провадження № 22-ц/801/637/2026

Категорія: 60

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 рокуСправа № 127/17309/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Оніщука В.В., Рибчинського В. П.,

з участю секретаря судового засідання: Ходакової М. Г.

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.01.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору - Державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант Марини Володимирівни, про скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування його реєстрації у Спадковому реєстрі, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації права власності у Спадковому реєстрі. Зазначала, що підставою для видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину було рішення Вінницького міського суду від 10 липня 2024 року, яким ОСОБА_1 було усунуто від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 та змінено черговість спадкування на користь ОСОБА_2 . Саме на підставі цього рішення 10 жовтня 2024 року державним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 та проведено державну реєстрацію за нею права власності на спадкове майно. Разом з тим, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року дію рішення суду першої інстанції було зупинено, а постановою цього ж суду від 28 листопада 2024 року вищезазначене рішення скасовано з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову про усунення позивачки від права на спадкування відмовлено. Посилаючись на те, що після скасування рішення від 28.11.2024 року ОСОБА_2 втратила правові підстави для набуття спадкового майна, свідоцтво про право на спадщину підлягає скасуванню. Крім того, оскільки державна реєстрація права власності та внесення відомостей до Спадкового реєстру були здійснені на підставі свідоцтва, яке втратило свою правову основу, вважає що підлягають скасуванню відповідні реєстраційні дії.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.01.2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації у Спадковому реєстрі відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вищезазначене рішення скасувати через порушення норм матеріального та процесуального права та скасувати свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_2 та скасувати реєстрацію у спадковому реєстрі. Зазначає, що суд не оцінив належність та допустимість кожного доказу тому рішення є незаконним та необгрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права,а доводи скарги безпідставними. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи , рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає залишенню без задоволення , виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.70).

рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року позов ОСОБА_2 було задоволено: ОСОБА_1 усунуто від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , та змінено черговість спадкування ОСОБА_2 на першу чергу спадкування.(а.с.3-13)

На підставі зазначеного рішення суду, яке на той час набрало законної сили, 10.10.2024 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину, а саме квартиру АДРЕСА_1 , № 2-3080 державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М.В. (а.с.172)

Право власності ОСОБА_2 на спадкове майно на підставі вказаного свідоцтва було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.10.2024 року № 73114211 (а.с.173)

Таким чином, на момент видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 набула право на спадкове майно правомірно на підставі судового рішення, яке набрало законної сили та не було скасоване.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року ОСОБА_1 було поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження. Зупинено дію рішення Вінницького міського суду від 10.07.2024 року. (а.с.14-15)

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28.11.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.07.2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування та зміну черговості спадкування відмовлено.(а.с.16-20)

ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на вищезазначені рішення. Ухвалою Верховного суду від 20.01.2025 року відкрито касаційне провадження та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Вінницького апеляційного суду від 14.10.2024 року.(а.с.21-22)

Таким чином, станом на час розгляду даної справи спір між сторонами щодо спадкового майна у справі № 127/20270/23 перебуває на розгляді суду касаційної інстанції.

Відповідно до матеріалів спадкової справи №57/2023 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 .

31.01.2023 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини до Першої вінницької державної нотаріальної контори.(а.с.103)

01.03.2023 року ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини до Першої вінницької державної нотаріальної контори.(а.с.111)

19.04.2023 року ОСОБА_4 подала заяву про прийняття спадщини до Першої вінницької державної нотаріальної контори. (а.с.112)

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив із того, що на момент видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину набрало законної сили рішення суду, яким ОСОБА_1 було усунуто від права на спадкування та змінено черговість спадкування, а отже нотаріус діяв у межах судового рішення. Крім того, суд врахував, що спір про право на спадкування між сторонами продовжує розглядатися в касаційному порядку, а тому заявлені вимоги мають похідний характер від основного невирішеного спору. Водночас ОСОБА_1 не надала доказів звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та отримання відмови у його видачі, що відповідно до правових висновків Верховний Суд свідчить про передчасність звернення до суду. Суд також дійшов висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки чинне законодавство передбачає можливість внесення змін до свідоцтва або визнання його недійсним, але не його «скасування», а неправильно обраний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови в позов.

Колегія суддів, вважає ,що суд вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, вірно визначив спірні правовідносини та застосував норми права ,внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову тому доводи апеляційної скарги є безпідставними з огляду на наступне.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям законності та обгрунтованості не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

Аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого звернення спадкоємця до суду з вимогами, пов`язаними з реалізацією спадкових прав, є передчасним за відсутності підтвердження неможливості отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальному порядку, зокрема за відсутності доказів відмови нотаріуса у видачі такого свідоцтва.

Верховний Суд у зазначеній постанові вказав, що саме відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину або інші підтверджені обставини, які унеможливлюють оформлення спадкових прав у позасудовому порядку, свідчать про наявність спору про право, що є підставою для звернення до суду.

За відсутності таких доказів суд не має правових підстав дійти висновку про порушення або оспорювання цивільного права позивача, а відтак відсутність доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статей 4, 5 ЦПК України та статті 16 ЦК України суд здійснює захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у спосіб, визначений законом або договором, при цьому обраний позивачем спосіб захисту має бути ефективним, таким, що реально спрямований на усунення порушення та відновлення відповідного суб`єктивного права.

Так, відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій його видано, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, прямо встановлених законом.

Відповідно до ст.1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Верховний Суд у постанові від 04.11.2024 року у справі № 504/3606/14-ц дійшов висновку, що ЦК України передбачає два способи захисту прав спадкоємця, якому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину: "внесення змін до свідоцтва про право на спадщину" (стаття 1300 ЦК України) та "визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину" (стаття 1301 ЦК України). Вибір способу захисту здійснює позивач.

Таким чином, цивільне законодавство України передбачає вичерпний перелік способів судового захисту спадкових прав, а саме: — внесення змін до свідоцтва про право на спадщину; — визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Можливість застосування такого способу захисту як скасування свідоцтва про право на спадщину законом не передбачена, а отже, обрання позивачем саме такого способу захисту суперечить вимогам статті 16 ЦК України та не може вважатися належним і ефективним способом захисту порушеного права.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 243/2499/20, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вимога про скасування свідоцтва про право на спадщину не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 4 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц звернув увагу на те, що « недійсність свідоцтва про право на спадщину як документа зумовлюється наявністю певних правових «вад», які повинні існувати саме на момент його видачі, зокрема, відсутністю у особи права на спадкування або нікчемністю правової підстави набуття спадкових прав. Водночас підстави для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину не пов`язані з протиправною поведінкою спадкоємця та можуть виникнути як у зв`язку з обставинами, що існували, але не були відомі на час видачі свідоцтва, так і внаслідок обставин, які виникли після його видачі.»

Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів звернення позивача до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та отримання відмови у його видачі із зазначенням причин такої відмови.

На момент видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину існувало та набрало законної сили рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року, яким ОСОБА_1 було усунуто від права на спадкування та змінено черговість спадкування. Державний нотаріус діяв у межах наданих повноважень та відповідно до судового рішення, а тому правові підстави для видачі свідоцтва були належними і дійсними саме на момент його оформлення. Подальше скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом саме по собі не свідчить про наявність правових вад свідоцтва на момент його видачі. Відповідно до статті 1301 ЦК України підставою для визнання свідоцтва недійсним є встановлення відсутності права на спадкування саме на час його видачі. Таких обставин у справі не встановлено.

Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку про те ,що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки цивільне законодавство передбачає можливість внесення змін до свідоцтва або визнання його недійсним, але не його «скасування». Неправильно обраний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову відповідно. Також матеріали справи не містять доказів звернення позивача до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та отримання мотивованої відмови, що свідчить про передчасність звернення до суду та відсутність належно підтвердженого порушення її прав. З урахуванням наведеного, рішення суду ії є законним і обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлених судом обставин.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права ,а тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382-384, ЦПК України, суд,

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.01.2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач С. Г. Копаничук

судді: В.В. Оніщук

В.П. Рибчинський