Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №127/31328/21 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/31328/21

Провадження № 22-ц/801/325/2026

Категорія: 16

Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 рокуСправа № 127/31328/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя – доповідач),

суддів Оніщука В.В., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 127/31328/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Вінницької міської ради Вінницької області про зміну часток у домоволодінні та встановлення порядку користування земельною ділянкою,

за апеляційною скаргою ОСОБА_8 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2025, ухвалене у складі судді Жмудя О.О. в приміщенні суду в м. Вінниці, повний текст рішення складено 17.11.2025, -

в с т а н о в и в :

17.11.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Вінницької міської ради Вінницької області про зміну часток у домоволодінні та встановлення порядку користування земельною ділянкою, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог /т.2 а. с. 139-140/, просила :

(1) визначити частки співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи за № 675 від 31.10.2023, а саме : ОСОБА_7 – 36/100 частки; ОСОБА_6 – 7/100 частки; ОСОБА_5 – 12/100 частки; ОСОБА_9 - 29/100 частки; ОСОБА_2 - 7/100 частки; ОСОБА_3 – 5/100 частки; ОСОБА_4 – 1/25 частки;

(2) встановити порядок користування земельною ділянкою, загальною площею 0,1103 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту 2 (додатки 4, 5) судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи за № 675 від 31.10.2023.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власницею 3/25 часток житлового будинку з господарським будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Решта часток належать відповідачам: ОСОБА_2 9/100; ОСОБА_3 - 5/100; ОСОБА_4 - 1/25; ОСОБА_5 - 17/100; ОСОБА_6 9/50; ОСОБА_7 - 7/20.

Належний сторонам на праві спільної сумісної власності житловий будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,1103 га, яку було виділено рішенням виконкому Вінницької міської Ради депутатів трудящих від 10.05.1954.

На даний час частки учасників спільної власності підлягають зміні, оскільки після проведення інвентаризації з`ясувалося, що не всі об`єкти та перепланування у них зареєстровано в установленому законом порядку.

За таких обставин є невідповідність у інвентаризаційних документах, що позбавляє можливості оформити технічну документацію на земельну ділянку. На даний час у позивачки виникла необхідність приватизувати належну їй частину земельної ділянки, розмір якої є пропорційним частці у праві власності на домоволодіння.

Позивачці стало відомо про те, що один зі співвласників домоволодіння, ОСОБА_7 отримав Державні акти на право власності на земельні ділянки, які входили до загальної площі спірної земельної ділянки. Отже, вказані земельні ділянки були виділені із спільної земельної ділянки і тому не мають бути врахованими при встановленні порядку користування земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . Для того, щоб реалізувати своє право на приватизацію, позивачці необхідно встановити порядок користування спільною земельною ділянкою.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2025 в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 витрати на правову допомогу в розмірі 16000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Мишковською Т.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить : скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги; стягнути на користь позивача судові витрати.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції невірно визначив площу земельної ділянки, яка повинна була залишитись в користуванні співвласників будинковолодіння після передачі частини ділянки у приватну власність ОСОБА_7 , оскільки земельна ділянка 0, 0120 га яка була додатково виділена ОСОБА_7 не входить до меж земельної ділянки площею 1128, 0 кв.м, а тому суд невірно відняв її площу від загальної площі виділеної у 1954 році ділянки. На час проведення експертизи у фактичному користуванні співвласників перебуває земельна ділянка площею 724 кв.м (розрахунок 1224 – 208 – 292 = 724 кв.м.). Дане свідчить, що розрахунок експерта є вірним, і за висновком судової експертизи визначено варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою у вірному розмірі, який не перевищує розміру ділянки, яку було виділено під будинковолодіння. Також суд не вказав яку саме частину земель Вінницької міської територіальної громади експерт протиправно включив до порядку користування, зокрема не вказано щодо якої площі та конфігурації ділянки зроблено даний висновок. Крім того, відхиляючи висновок експерта, як доказ, суд не зазначив, які саме самочинно зведені споруди експертом незаконно враховано (їх кількість та перелік, розміщення в технічній документації). Суд не врахував, що самовільно побудовані будівлі, споруди та прибудови не перешкоджають розробці варіантів порядку користування земельною ділянкою, що передбачено п.4.2.6.12 Методики «Організація проведення судових будівельно-технічних експертиз по цивільних справах», рішення про державну реєстрацію 5.06.2009, реєстраційний код 10.6.02. Суд не мотивував причин відмови у зміні часток домоволодіння.

5.01.2026 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 93/26-вх) ОСОБА_7 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

13.01.2026 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 452/26-вх) ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Також у відзиві ставиться питання про поновлення/продовження строку на його подання, оскільки ОСОБА_6 отримав копію ухвали 30.12.2025, але фактично проживає в м. Полонне Шепетівського району Хмельницької області та святкові дні, матеріали були передані представнику лише 10.01.2025, тому відзив раніше не було можливості подати так як ОСОБА_6 самостійно не міг скласти відзив, оскільки не є фахівцем в галузі права та не володіє всіма матеріалами справи.

Колегія суддів, ознайомившись із відзивом, дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання поновлення/продовження строку на його подання, оскільки наведені причини пропуску строку є неповажними. Тому, поданий відзиві слід залишити без розгляду відповідно до частини другої статті 126 ЦПК України.

18.02.2026 до апеляційного суду надійшла заява (вх № 2094/26-вх) ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , про стягнення витрат на правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_6 в сумі 20000 грн.

19.02.2026 до апеляційного суду надійшла заява (вх № 2102/26-вх) ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Вiдповiдачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

ОСОБА_7 та його представник ОСОБА_11 , представник ОСОБА_6 - ОСОБА_10 заперечили проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення.

Інші часники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце її розгляду.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення експерта Данилюка В.О., учасників справи та їх представників, переглянувши справу за наявними в ній доказами, оглянувши матеріали інвентаризаційної справи № 378, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша, четверта статті 367 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 756/1529/15-ц).

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі судом встановлені наступні обставини.

10.05.1954 рішенням № 17/526 Виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих «Про зміну рішення Виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих № 28/1063 від 27.08.1953 про наслідки обміру земель будівельному кварталу № 200. У зміну рішення Міськвиконкому від 27.08.1953 № 28/1063, Виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих» зареєстровано за землекористувачами по АДРЕСА_2 земельну ділянку площею 1128,0 кв.м. /т.1 а. с. 26/.

18.08.1981 між ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 укладено договір про порядок користування реальними частками житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору ОСОБА_12 і ОСОБА_7 належить 7/10 частки домоволодіння; ОСОБА_13 належить 1/24 частки домоволодіння; ОСОБА_14 належить 9/100 частки домоволодіння; ОСОБА_17 належить 9/100 частки домоволодіння; ОСОБА_16 належить 2/25 частки домоволодіння /т. 1 а. с. 108/.

30.01.1985 між ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_20 укладено договір про порядок користування реальними частками будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /т. 1 а. с. 109/.

16.11.1993 рішенням Народного суду Староміського райсуду м. Вінниці по справі № 2-397/1993 затверджена мирова угода, укладена між ОСОБА_7 і ОСОБА_21 на наступних умовах: ОСОБА_22 виділяється ділянка – смуга землі від межі з земельною ділянкою ОСОБА_4 шириною – 1 метр, вздовж стіни коридора – кухні ОСОБА_22 . Далі по цій лінії смужка землі шириною 4 метри вздовж стіни з вікнами ОСОБА_22 до відстані 1 метр від кута його частини будинку, далі по цій стороні смуга звужується на 1 метр так, що виділяється смуга землі в користь ОСОБА_7 шириною 1 метр і довжиною 3 метра до межі з території двору будинку АДРЕСА_3 . З іншої сторони лінія межі проходить одною лінією в т.ч. через сарай Г ОСОБА_7 , який зноситься і його земельна ділянка ділиться по вказаній лінії. Також в користування ОСОБА_22 виділяється смужка землі вздовж Глухої стіни ОСОБА_22 шириною 1 метр і довжиною 4 метри. Відповідача за позовом ОСОБА_19 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 також погоджуються з умовами мирової угоди, оскільки цим розділом їх інтереси не обмежуються /т. 1 а. с. 99, 103/.

Відповідно до рішення Вінницької міської ради від 27.05.2022 22 сесії 8 скликання про перейменування площ, вулиць, провулків, тупиків на території Вінницької міської територіальної громади, вулицю Тімірязєва перейменовано на вулицю Захисників Неба.

Стосовно власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (3/25 частки).

26.07.1994 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 належить 2/25 часток домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 , належних померлій ОСОБА_16 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою вінницької державою нотаріальною конторою 01.04.1981 за реєстром № 2-272, зареєстрованого в Вінницькому обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації 14.04.1981 під № 376 та договору про порядок користування реальними частками домоволодіння, посвідченого Другою вінницькою державною нотаріальною конторою 30.01.1985 року за реєстровим № 2-121. На земельній ділянці розташовані: будинок з прибудовою, цегляний, жилою площею 98,4 кв.м., означений в плані літерою «А»; будинок з прибудовою саманний, обкладений цеглою, жилою площею 73,2 кв.м., означений в плані літерою «Б»; хліви «В», «Г», «ЕІ», «г»; гараж «Н» та льох «п/З». Самовільно збудовані: хліви «К», «Л»; гараж «Е» та літня кухня «З» до складу спадкового майна не входять /т. 1 а. с. 9/.

Відповідно до копії акта № 95 прийомки до експлуатації прибудов та господарських будівель від 23.02.1995, затверджений рішенням виконкому ВМР народних депутатів м. Вінниці № 175 від 30.03.1995, комісія вирішила пред`явлену до здачі будівлю прийняти до експлуатації (частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , до якої прибудовано кухню (5-1) пл. 7.3 м.2, житлову кімнату (5-2) пл. 7.5 м.2, а також збудованю лютню кухню (З) розм. 7.90х3.5 м., сарай (К) розміром 2.9х1.5 м. /т. 1 а. с. 15/.

3.03.1998 Управління архітектури та містобудування Виконавчого комітету Вінницької міської ради Народних Депутатів надало дозвіл № 02-26 ОСОБА_1 на встановлення металевого гаража /т.1 а. с. 17/.

22.12.2004 рішенням Староміського суду м. Вінниці по праві № 2-1811-2004 визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/25 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_22 .. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/25 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , що складається з кімнати 4-1 розміром 10,5 кв.м. та кімнати 4-2 розміром 10,4 кв.м.; кухні ІІІ площею 3,9 кв.м. /т.1 а. с. 10, 104/.

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 30.03.2005, виданого Вінницьким обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації, 1/25 частина будинковолодіння АДРЕСА_1 зареєстрованого за ОСОБА_1 з правом особистої власності на підставі рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 22.12.2004 справа № 2-1811 записано в реєстрову книгу № 68 за реєстровим № 376 /т. 1 а. с. 11/.

Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 28.10.2020 власниками будинку є: ОСОБА_1 (3/25 частки), ОСОБА_7 (7/20 частки), ОСОБА_3 (5/100 частки), ОСОБА_4 (1/25 частки), ОСОБА_5 (17/100 частки), ОСОБА_2 (9/100 частки), ОСОБА_6 (9/50 частки) /т. 1 а. с. 27/.

Згідно архівного витягу рішення № 304 від 27.04.1995 виконкому Вінницької міської ради Народних Депутатів вбачається, що ОСОБА_1 додатково надано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 84 кв.м. в тимчасове довгострокове користування строком на 10 років /т.1 а. с. 18/.

На підставі рішення від 27.04.1995 № 304, 14.05.1995 ОСОБА_1 видано акт про відведення земельної ділянки під забудову загальною площею 84 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 /т. 1 а. с. 19/.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0506327352017 від 27.04.2017, 06.07.2012 Вінницька міська рада надала в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0084 га, кадастровий номер 0510100000:03:002:0090, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 /т.1 а. с. 12-13/.

Стосовно права власності на будинковолодіння ОСОБА_6 (9/50 частки)

3.11.2009 на підставі ухвали Староміського районного суду м. Вінниці у справі № 2-1886/09 (інв спр № 378 арк 554) про визнання мирової угоди, укладеної 2.11.2009 між ОСОБА_6 та ОСОБА_23 (інв спр № 678 арк 555) ОСОБА_6 набув право власності на 9/50 частки, яке зареєстровано КП «ВМБТІ», номер витягу 24703250 від 7.12.2009 (інв спр № 78, арк 556).

Згідно витягу про реєстрацію права власності №24703250 від 7.12.2009 ОСОБА_6 належить на праві приватної спільної часткової власності 9/50 частки домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 /т.2 а. с. 197/.

Стосовно права власності на будинковолодіння ОСОБА_7 (7/20 частки).

6.11.959 на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого нотаріусом Другої вінницької міської державної нотаріальної контори Папернік Ф.Ю. та зареєстрованого в реєстрі № 7546, дублікат якого видано 9.08.2005 Слободяником О.І. державним нотаріусом Державного нотаріального архіву Вінницької області, видане свідоцтво про право на спадщину замість втраченого, зареєстрованого в реєстрі за № 1-81 (інв. спр. № 678, арк. 467). 4/20 частки зареєстровано КП «ВМБТІ» 11.08.2005 та записано в реєстрову книгу за № 90, стор 291 за реєстровим номером № 376 (інв спр. № 378, арк 468).

Стосовно права власності на будинковолодіння ОСОБА_5 (17/100 частки)

Право власності виникло на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Товарній біржі «Капітал» від 15.03.2006 (інв спр № 378, арк 478). 17/100 частки зареєстровано КП «ВООБТІ» 15.03.2006 та записано в реєстрову книгу за № 90 стор 291 за реєстровим № 376 (інв спр 378, арк 479).

Стосовно права власності на будинковолодіння ОСОБА_2 (9/100 частки).

Право власності виникло на підставі угоди купівлі-продажу нерухомості від 1.03.1999, реєстраційний номер № 26566. 9/100 частки зареєстровано КП «ВООБТІ» 17.03.1999 за № 376, книга 90, стор 291. Відповідно угоди купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала об`єкт нерухомості по АДРЕСА_4 ; Ж кімната6-2, сарай Е житлова площа 12,3 кв. м., що складає 9/100 ідеальної частки (інв спр № 378, арк 339).

Стосовно права власності на будинковолодіння ОСОБА_3 (5/100 частки).

Право власності виникло на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Товарній біржі «Капітал» від 19.12.2007 (інв спр № 378 арк 513). 5/100 частки зареєстровано КП «ВООБТІ» 19.12.2007 та записано в реєстрову книгу за № 68, стор 119 за реєстровим № 376 (інв спр № 378 арк 514).

Стосовно права власності на будинковолодіння ОСОБА_4 (1/25 частки (9/100).

Право власності виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.12.1990, як зареєстровано в реєстрі за № І-3823 та посвідчене старшим державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори (інв спр № 378, арк 283) Старковою Л.А. старшим державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори (інв спр № 378 арк 283). 9/100 частки зареєстровано КП «ВООБТІ» 21.12.1990 за реєстровим № 376.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно -технічної та земельно-технічної експертизи № 675 від 31.10.2023 /т.2 а. с. 36- 95/ експерт зазначає, що фактичні частки співвласників, без врахування частки самовільно збудованих (переобладнаних) приміщень складають: ОСОБА_7 – 36/100 частки; ОСОБА_6 – 7/100 частки; ОСОБА_5 – 12/100 частки; ОСОБА_9 - 29/100 частки; ОСОБА_2 - 7/100 частки; ОСОБА_3 – 5/100 частки; ОСОБА_4 – 1/25 частки.

Станом на час проведення дослідження у фактичному користуванні співвласників перебуває земельна ділянка площею 1224,00 кв.м. Частина земельної ділянки площею 0,408 га у приватній власності ОСОБА_7 ..

Площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що лишилась в користуванні співвласників з врахуванням фактичних меж станом на час проведення дослідження та того, що співвласнику домоволодіння ОСОБА_7 було передано у власність та користування частину земельної ділянки становить 724,00 кв.м.

За результатами проведених розрахунків, ідеальні частки співвласників у земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 724,0 кв.м. становлять (відповідно до часток у домоволодінні станом на час проведення дослідження): 9/50 частки ОСОБА_6 - 200,00 кв.м.; співвласник 17/100 частки ОСОБА_5 - 189,00 кв.м.; співвласник 12/100 частки ОСОБА_1 - 134,00 кв.м.; співвласник 9/100 частки ОСОБА_2 – 100,00 кв.м.; співвласник 5/100 частки ОСОБА_3 – 56,0 кв.м.; співвласник 4/100 (1/25) частки ОСОБА_4 – 45,00 кв.м.

За результатами проведених розрахунків, ідеальні частки співвласників у земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 724,0 кв.м. становлять: співвласник 7/100 частки ОСОБА_6 – 79,0 кв.м.; співвласник 12/100 частки ОСОБА_5 - 136,00 кв.м.; співвласник 29/100 частки ОСОБА_1 - 328,00 кв.м.; співвласник 7/100 частки ОСОБА_2 – 79,00 кв.м.; співвласник 5/100 частки ОСОБА_3 – 57,0 кв.м.; співвласник 4/100 (1/25) частки ОСОБА_4 – 45,00 кв.м.

На підставі проведених розрахунків часток кожного із співвласників будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідно до того, якими будівлями та спорудами фактично користуються співвласники, без врахування у частки самовільно збудованих (переобладнаних) приміщень, фактичні частки співвласників складають: ОСОБА_7 – 36/100 частки; ОСОБА_6 – 7/100 частки; ОСОБА_5 – 12/100 частки; ОСОБА_9 - 29/100 частки; ОСОБА_2 - 7/100 частки; ОСОБА_3 – 5/100 частки; ОСОБА_4 – 1/25 частки.

На підставі проведеного дослідження експерт запропонував варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 між співвласниками відповідно до часток після їх перерахунку з врахуванням рішення Староміського районного суду м. Вінниці по справі № 2-397/1993 та з врахуванням меж земельних ділянок, які перебувають у приватній власності.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26.08.2024, вбачається що документ, що підтверджує прийняття в експлуатації об`єкта, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2282024105101, загальною площею 258,8 кв.м., житловою площею 121,7 кв.м., на будівлі літ. «П», «а2», «О», «Ж» - відсутній /т. 3 а.с. 8/.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що суд може встановити порядок користування земельною ділянкою, лише на підставі висновку експерта, оскільки для вирішення цього питання необхідні спеціальні знання у сфері іншій ніж право. Наявний у справі висновок експерта, суд вважав неналежним доказом, оскільки він ґрунтується на включенні до нього земель, які належать Вінницькій міській територіальній громаді та не перебувають у користуванні співвласників домоволодіння, а також при визначені зміни часток у будинковолодінні експертом враховані самочинні споруди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 з огляду на наступне.

З матеріалів інвентарної справи № 378 апеляційним судом встановлено, що з 1945 року спірне будинковолодіння АДРЕСА_5 (далі АДРЕСА_6 складалось, крім господарських будівель, з одного житлового будинку А та флігеля (додаткова і невід`ємна частина основної будівлі) /аркуш інвентарної справи 22, 53, 83, 88/.

У подальшому, в технічній документації з 1951 року за спірним будинковолодінням значяться два житлові будинки «А» та «Б», тобто флігель визначено у технічній документації БТІ, як житловий будинок «Б». У матеріалах інвентарної справи відсутнє рішення міської ради про зміну статусу будівлі «флігель» та визначення його основною будівлею.

У зв`язку із зміною співвласників, ОСОБА_1 набула у власність 3/25 частини саме у флігелі, у подальшому будинок «Б».

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками, які користуються приміщеннями у будинку « Б».

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є співвласниками, які користуються приміщеннями у будинку «А».

Відповідно до рішення виконавчого комітету Староміської районної ради народних депутатів від 11.12.1985 року № 427 квартира АДРЕСА_7 визнано ветхою не підлягаючою ремонту та внесено до списку ветхого житлового фонду району. / арк. 371-372 інвентарної справи/

У висновку технічної експертизи від 28.06.1993 року експерт враховуючи, що рішенням Вінницького міськвиконкому № 105 від 10.06.1992 року будинок «Б» визнаний ветхим і підлягає переобладнанню під нежитлові приміщення, вважав за можливе запропонувати варіанти поділу земельної ділянки загальної площі 932 м.кв, двір – 491, 2 м.кв, під будівлями – 440, 8 м.кв. / інвентарна справа арк.433-436\.

Даного рішення сторонами не надано.

Щодо вимоги про зміну часток у домоволодінні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю(частина перша статті 356 ЦК України).

Згідно з частинами першою - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи за № 675 від 31.10.2023 при визначені нових часток будинковолодіння частка позивача збільшується.

Згідно ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Згідно з постановою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 570/4748/15 співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов`язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об`єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв`язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.

Наведені правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. Обов`язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов`язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Фактичними підставами позову позивач зазначила те, що на даний час частки учасників спільної власності підлягають зміні, оскільки після проведення інвентаризації з`ясувалося, що не всі об`єкти та перепланування у них зареєстровано в установленому законом порядку.

У судовому засіданні позивач зазначила, що підставою для зміни часток у будинковолодінні є те, що літня кухня «З» (1956 р.буд) та гаражі « Н» (1975 р.б.) та «Р» (2000 р.б) не були враховані при встановлені часток. / а.с. 25/

У висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи за № 675 від 31.10.2023 зазначено, що відповідно до договору про порядок користування реальними частинами домоволодіння від 30.01.1985, встановлено порядок користування домоволодінням відповідно до генерального плату від 21.01.1985 : ОСОБА_7 має користуватись в будинку «А»: кімнатою 1-1 житловою площею 17,7 кв.м., складовою 1-2, кімнатою 1-4 житловою площею 14,9 кв.м., сіньми 2-1, кухнею 11,3 кв.м. – 2,1, кімнатою 2-2 житловою площею 8,6 кв.м., сараєм «В», сараєм «Г»; ОСОБА_24 (станом на час проведення дослідження ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) має користуватись в будинку «Б» кухнею 5-1, кімнатою 5-2 житловою площею 7,5 кв.м., кімнатою 5-3 житловою площею 12,4 кв.м., та сараєм «Е»; ОСОБА_18 (станом на час проведення дослідження ОСОБА_6 ) має користуватися в будинку «А»: кухнею 3-1, тамбуром 3-ІІ, кімнатою 3-2 житловою площею 19,4 кв.м та сараєм «г»; ОСОБА_19 (станом на час проведення дослідження ОСОБА_5 ) має користуватися в будинку «А»: Кімнатою 8-1 житловою площею 19,5 кв. м; також він збудував самовільно кухню 8-7; ОСОБА_15 (станом на час проведення дослідження ОСОБА_2 ) має користуватися в будинку «Б»: тамбуром 6-IV, кухнею 6-1, кімнатою 6-2 житловою площею 12,3 кв. м. та сараєм «Е». Вона збудувала самовільно сарай «Р»; ОСОБА_16 (станом на час проведення дослідження ОСОБА_1 ) має користуватися в будинку «Б»: тамбуром 7-І; кімнатою 7-2 житловою площею 9,1 кв. м.; кімнатою 7-3 житловою площею 11,9 кв. м.; гаражем «Н». Вона звела самовільно времянку з прибудовою «З» та сарай «К»; ОСОБА_25 (станом на час проведення дослідження ОСОБА_1 ) має користуватися в будинку «Б»: кухнею 4-ІІІ, кімнатою 1 житловою площею 10,5 кв. м., кімнатою 4-2 житловою площею10,4 кв. м. /т. 2 а. с. 40 зворотна сторона – 41/.

Фактично порядок користування домоволодінням АДРЕСА_1 станом на час проведення дослідження склався наступним чином : у фактичному користуванні співвласника ОСОБА_1 – 3/25 частки перебуває : в прибудові літ :б2»: кухня 7-І пл 2,8 кв.м., в будинку літ «Б» прихожа 7-2 пл 9,1 кв. м., кімната 7-3 пл 7,2 кв.м., комора 7-4 пл 3,7 кв.м, кімната 4-1 пл 10,5 кв.м., кімната 4-2 пл 10,4 кв.м., в тамбурі літ «б3»: кухня ІІІ пл 3.9 кв.м., гараж літ «Н», гараж літ «Р», літня кухня літ «З», сарай літ «К; у фактичному користуванні співвласника ОСОБА_2 – 9/100 частки перебуває: в прибудові літ «б2»: тамбур IV пл 2.9 кв.м., в будинку літ «Б»: кухня 6-1 пл 8,4 кв.м, кімната 6-2 пл 12,3 кв.м, сарай літ «Е1», убиральня літ «О», гараж літ «Ж» (документ, що підтверджує прийняття до експлуатації відсутній); у фактичному користуванні співвласника ОСОБА_3 – 5/100 частки перебуває: в прибудові літ «б1»: кухня 5-1 пл 7,3 кв.м., в будинку літ «Б»: кімната 5-2 пл 7.3 кв.м.; у фактичному користуванні співвласника ОСОБА_4 1/25 частки перебуває: в будинку літ «Б»: кімната 9-1 пл 12.7 кв.м., погріб літ «п/п», гараж літ «П» (документ, що підтверджує прийняття до експлуатації відсутній); у фактичному користуванні співвласника ОСОБА_5 17/100 частки перебуває : в будинку літ «А»: магазин 8-1 пл 24,4 кв.м, коридор 8-2 пл 8,3 кв.м., підсобне приміщення 8-3 пл 4,8 кв.м., магазин 11-1 пл 9,5 кв.м, реконструйована прибудова літ «а1», до складу якої входить коридор V пл 7,4 кв.м. (документ, що підтверджує прийняття до експлуатації відсутній); у фактичному користуванні співвласника ОСОБА_6 9/50 частки, перебуває: в будинку літ «А»: магазин 3-1 пл 14,0 кв.м., магазин 3-2 пл. 14,0 кв.м, прибудова літ «а3», до складу якої входить магазин 3-3 пл. 11,6 кв. м. (документ що підтверджує прийняття до експлуатації відсутній); у фактичному користуванні співвласника ОСОБА_7 7/20 частки. Перебуває : в будинку літ «А»: тамбур 1-1 пл 0,8 кв.м, комора 1-2 пл 0,8 кв.м, кухня 1-3 пл 13,7 кв.м, кімната 1-4 пл 14,9 кв.м, туалет 1-5 пл 2,0 кв.м, ванна 1-6 пл 2,4 кв.м, кімната 2-1 пл 20,2 кв.м.; кімната 2-2 пл 16,8 кв.м, в тамбурі літ «а»: тамбур – І пл 2,4 кв.м, сарай літ «В», сарай літ «Г», гараж літ «М» з оглядовою ямою літ «о/я».

У постанові ВС від 14.04.2020 у справі № 457/238/18 зазначено, що при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої Ради і за згодою решти учасників спільної власності.

Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок. Отже, при здійсненні перебудов житлового будинку, позовні вимоги про перерозподіл часток співвласників у праві спільної частково власності із виділенням в натурі новостворених часток, про що відсутня згода кожного із таких співвласників, не можуть бути задоволені.

Вірно міським судом було зазначено і те, що не підлягають поділу (виділу), а відповідно і не є підставою для зміни часток у будинковолодінні, об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги про зміну часток у будинковолодінні, враховуючи, що позивачем не доведено умов, передбачених статтею 357 ЦК України для зміни розміру часток співвласників, адже спорудження позивачем господарських будівель: літньої кухні та гаражів не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок. Крім того, доказів про згоду усіх співвласників на спорудження даних будівель позивач не надала.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок експерта № 675 від 31.10.2023 не є належним доказом на підтвердження позовних вимог про зміну розміру часток в домоволодінні.

Як вбачається з висновку експерта № 675 від 31.10.2023 при його обґрунтуванні експерт керувався наказом № 55 від 18.6.2007 Міністерства з питань ЖКГ України, у п. 3.4 якого зазначено, що при розрахунку частки кожного співвласника в будинку необхідно визначити всю внутрішню площу будинку, а також площу, яка належить кожному співвласнику окремо відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773.

У п.3.6 Наказу зазначено, що зношеність будинків визначається за їх конструктивними елементами відповідно до вимог чинних нормативних документів з цих питань. / т. 2 а.с. 45/

У судовому засіданні експерт ОСОБА_26 пояснив, що розмір часток визначався ним по вартості часток кожного із співвласників, при цьому на запитання головуючої яким чином було враховано рішення виконавчого комітету Староміської районної ради народних депутатів від 11.12.1985 року № 427, яким квартиру АДРЕСА_8 визнано ветхою та у якому саме будинку «А» чи « Б» знаходилась дана квартира, а також яким чином визначалась вартість кожного із співвласника, враховуючи, що відповідно довідки БТІ від 2020 року станом на 05.10.2011 року кімната в будинку «А» переобладнана в магазин експерт відповіді не надав. Також експерт пояснив, що наявність двох окремих житлових будинків на одній земельній ділянці були враховані ним як одне домоволодіння. Крім того, експерт ОСОБА_26 на запитання у зв`язку з чим змінилися частки співвласників у спірному домоволодінні повідомив, що «щось добудувалося та щось розвалилося», на запитання головуючої чи було з`ясовано під час проведення експертизи, що «добудовувалось та в яких спорудах ?»; експерт повідомив, що «це ним не з`ясовувалось під час проведення експертизи».

Дані обставини не були відображені і у висновку експерта. З огляду на зазначене, у висновку експерта № 675 від 31.10.2023 не враховано істотних обставин, а також фактичні витрати на поліпшення майна співвласниками, допущено неточності визначення вартості майна. Крім того, у висновку відсутні посилання та врахування норм законодавства, які були чинні на час здійснення будівництва кожним співвласником.

Щодо вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Також стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки (стаття 88 ЗК України).

Загальні правила вирішення спорів щодо порядку володіння й користування земельною ділянкою застосовуються також у випадку, коли належний особам на праві спільної власності житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться в їх користуванні.

Порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований належний співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, у зв`язку з чим при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду.

При вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначаючи варіанти користування, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.

Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до роз`яснень, наданих судам у пунктах 19, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. При пред`явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо.

Суд може встановити порядок користування земельною ділянкою, лише на підставі висновку експерта, оскільки для вирішення цього питання необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Ці вимоги передбачені ст.103 ЦПК України.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів інвентарної справи, земельні питання за даним домоволодінням вирішувалися рішеннями виконкому № 494 від 05.05.94 року, № 967 від 05.12.1996 відповідно до зкопіювання схематичного плану якого за даним будинковолодінням закріплювалась земельна ділянка площею 1172, у фактичному користуванні перебувала земельна ділянка площею 1242, захват 70 м.кв. /а. с. 247, 349 інвентарна справа/

У висновку експерта від 11.05.1993 року є посилання на рішенням Вінницького міськвиконкому від 10.05.1954 № 17/526, яким за будинком закріплено земельну ділянку площею 1012 м.кв, однак фактично загальна площа земельної ділянки складає 932 м.кв . Частина земельної ділянки віддана під дорогу. / арк. 438- 440/

У схемі розташування будівель та споруд іде посилання на рішення виконкому № 1798 від 30.12.99 року та визначено площу земельної ділянки 1194 м.кв. / аркуш інв.спр. 645/

На аркуші 663 інвентарної справи міститься рішення виконкому Вінницької міської ради № 17/526 від 10.05.1954 року відповідно до якого за домоволодінням АДРЕСА_9 , АДРЕСА_9 за землекористувачами зареєстровано земельну ділянку площею 1128 м.кв.

Визначаючи варіанти порядку користування спірною земельною ділянкою, експерт виходив з того, що за будинковолодінням рішенням міськвиконкому від 10.05.1954 року № 17/526 закріплено земельну ділянку площею 1128 кв.м, однак не зазначив чому не було взято до уваги рішення виконкому, які приймалися після 1954 року. Рішення виконкому за 1994, 1996, 1999 роки у матеріалах цивільної та інвентарної справи не містяться. Клопотання про витребування даних доказів позивачем та експертом заявлено не було.

У судовому засіданні експерт пояснив, що оскільки фактично площа земельної ділянки наближено відповідала площі, зазначеній у рішенні від 10.05.1954 року, а інших рішень матеріали справ не містили, при визначені порядку користування земельною ділянкою було взято за основу саме дане рішення виконкому.

Заявляючи вимогу про встановлення порядку користування земельною ділянкою, позивач просила визначити порядок користування за варіантом 2 додатку 4 експертизи на якому відображено порядок користування земельною ділянкою між співвласниками відповідно до часток станом на час проведення дослідження, з урахуванням рішення Староміського районного суду м. Вінниці по справі № 2-397/1993 та з урахуванням меж земельних ділянок, які перебувають у приватній власності.

Відмовляючи у позові суд вірно врахував, що рішенням народного суду Староміського суду м. Вінниці від 16.11.1993 року між співвласниками будинковолодіння встановлювався порядок користування земельною ділянкою, який у відповідності до вимог ст. 358 ЦК України є обов`язковим і для наступних власників (правонаступників).

У постанові ВС від 26.06.2024 по справі № 2-1850/11 зазначено, що за відсутності правовстановлюючих документів, якими підтверджується право користування співвласниками будинку земельною ділянкою визначеною площею, суд не має повноважень на виділення/надання земельної ділянки користувачам шляхом встановлення порядку користування нею між співвласниками будинковолодіння в більших розмірах.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість висновку експерта в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,0724 га, яка є більшою від тієї, що була надана власникам будинку та з виключенням площі земельної ділянки наданої у приватну власність ОСОБА_7 (0,1128 га за рішенням від 10.05.1954 – 0,0409 га у приватній власності ОСОБА_7 = 0,0719 га).

Не зазначення судом у рішенні де саме здійснено захват земельної ділянки не є підставою для скасування рішення, оскільки дане питання перед експертом не ставилось та на схематичному плані не відображено.

Ненадання доказу або надання доказу чи доказів, які не є належними, допустимими, достовірними та достатніми є підставою для відмови у задоволенні позову за недоведеністю.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

У свою чергу, колегія суддів також звертає увагу, що ДБН Б.2.2-12:20193:56 Планування та забудова території визначають, що садибний будинок (індивідуальний будинок) - це житловий будинок з присадибною ділянкою та господарськими спорудами, призначеними для одного домогосподарства.

Тотожне визначення міститься в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, де будинок садибного типу – житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень.

З аналізу статті 381 ЦК України, 121 ЗК України, 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вбачається, що термін «житловий будинок», на відміну від «господарських будівель і споруд» вживається в однині, з чого виснується, що розміщення двох і більше житлових будинків на одній присадибній земельній ділянці не допускається.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що крім недоведеності позовних вимог, вимоги ОСОБА_1 є також передчасними, оскільки першочергово співвласникам необхідно привести технічну документацію на будинковолодіння у відповідність до вимог закону.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 подали заяви про розподіл судових витрат в суді першої інстанції.

ОСОБА_7 надав докази понесення 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором від 6.02.2024 укладеним з адвокатом Федчук Т.М., актом/звітом виконаних робіт від 15.09.2025, відповідно до якого оплата (гонорар) за надані юридичні послуги (правову допомогу) визначена як фіксована за домовленістю сторін в розмірі 10000,00 грн, квитанцією до прибуткового касового ордера №3 від 6.02.2024, відповідно до якого ОСОБА_7 здійснив оплату за договором від 6.02.2024 в розмірі 10000,00 грн.

Представник відповідача ОСОБА_6 адвокат Оверковський К.В. надав докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн, що підтверджується: договором про надання правової допомоги №1 від 13.03.2024, розрахунком наданих послуг по договору №1 від 13.03.2024 про надання правової допомоги від 25.09.2025, актом наданих послуг №1 від 25.09.2025, квитанціями до прибуткового касового ордера від 25.09.2025, від 13.03.2024, відповідно до якого вбачається, що ОСОБА_6 здійснив оплату по договору про надання правової допомоги №1 від 13.03.2024 двома платежами в загальному розмірі 16000,00 грн.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що надані відповідачами докази підтверджують понесення ними витрат на правничу допомогу, пов`язану з цією справою.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.03.2025 у справі 275/150/22, в якій зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконаних робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК України, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Заяв щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу від позивача не надходило.

Суд першої інстанції правомірно стягнув з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу на користь ОСОБА_6 в розмірі 16000,00 грн та на користь ОСОБА_7 в розмірі 10000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, з якими погоджується апеляційний суд.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу, понесену відповідачами у суді апеляційної інстанції.

Згідно з статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно з частиною другою статті 174 ЦПК України заявами по суті справи є, серед іншого, відзив.

Відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не зазначалось у першій заяві по суті справи (відзиву на позовну заяву) орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу, яку відповідачі очікували понести в суді апеляційної інстанції.

В суді апеляційної інстанції, 5.01.2026 ОСОБА_7 подано відзив (вх № 93/26-вх), в якому просив стягнути витрати на правничу допомогу з позивача на свою користь в розмірі 10000 грн.

13.01.2026 ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , подано заяву (вх № 2094/26-вх від 18.02.2026) про стягнення витрат на правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_6 в сумі 20000 грн.

У постанові ВП ВС від 22.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

З огляду на наведене, враховуючи, що відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 разом з першою заявою по суті спору не було подано попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, розмір яких є значним, колегія суддів приходить висновку про відмову відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у відшкодуванні судових витрат на правничу допомогу.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2025 у даній справі залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за позивачем.

У стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_6 судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 2.03.2026.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: В. В. Оніщук

І. М. Стадник