Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №128/255/23 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 128/255/23

Провадження 2/127/2447/23

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, розгляд якої відбувався у порядку загального позовного провадження.

12.02.2026 у вищевказаній справі було ухвалено рішення.

Адвокатом позивачки та адвокатом відповідача було повідомлено суд про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених позивачкою та відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі, а тому адвокати просили суд вирішити дане питання після ухвалення рішення по суті позовних вимог, посилаючись на ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

В зв`язку із вищевказаним, судом було встановлено позивачці та відповідачу п`ятиденний термін після ухвалення рішення суду (до 17.02.2026) для надання суду доказів щодо розміру понесених судових витрат і призначено судове засідання для вирішення даного питання.

Ухвалою суду від 03.03.2026 заяви адвокатів позивачки та відповідача про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог залишено без розгляду. Водночас, судом прийнято до уваги, що вказана заява була обґрунтована адвокатом позивачки неможливістю надання до закінчення судових дебатів у справі додаткових доказів, що підтверджують розмір понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, крім тих, що були надані в ході розгляду справи, що обумовлено умовами договору про надання правничої допомоги.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд зауважує, що підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Також суд зауважує, що коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суд про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до ст. 270 ЦПК України.

Судом прийнято до уваги, що потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів у підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання, яке не було вирішено судом, а механізмом довести суду розмір понесених витрат, як умову для їх розподілу.

Хоча додаткові докази, що підтверджують розмір понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у встановлений судом строк позивачкою та/або її адвокатами, як встановлено ухвалою суду від 03.03.2026, не надано, однак інші докази таких витрат були надані адвокатом позивачки, як і заява про їх відшкодування, до ухвалення рішення суду по суті позовних вимог, суд вважає, що залишення заяви адвоката позивачки про вирішення на підставі ст. 246 ЦПК України питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог без розгляду з вказаних підстав, не позбавляє суд, в даному випадку, можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір і виконати свій обов`язок щодо розподілу таких витрат, ухваливши додаткове рішення на підставі ст. 270 ЦПК України.

Так, згідно із п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі і в тому самому порядку, що й судове рішення.

У судове засідання учасники справи та/або їх представники не з`явились, хоча у відповідності до ст. 128 ЦПК України були належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомлено. Водночас, в матеріалах справи міститься заява адвоката позивачки про вирішення питання про судові витрати у її відсутність.

Враховуючи вищевикладене, заяву адвоката позивачки, а також положення ст. 223 і ч. 4 ст. 270 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність учасників справи (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу засідання).

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Рішенням суду у даній цивільній справі від 12.02.2026 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Також судом вирішено питання про розподіл судового збору та витрат пов`язаних із проведенням експертизи.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

На виконання положень п. 17 ч. 2 ст. 197 ЦПК України в підготовчому засіданні судом було з`ясовано розмір заявлених сторонами судових витрат. Так, адвокатом позивачки, крім витрат на оплату судового збору та пов`язаних із проведенням експертизи, які були розподілені судом під час ухвалення 12.02.2026 рішення по суті позовних вимог, зокрема було заявлено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000, 00 гривень, які вона просила стягнути з відповідача на користь позивачки.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Склад та розмір витрат пов`язаних із оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі.

Враховуючи вищевикладене на підтвердження судових витрат позивачки на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правничої допомоги б/н від 13.12.2021; додаток №1 до договору про надання правничої допомоги б/н від 13.12.2021; квитанції до прибуткових касових ордерів від 13.12.2021 і від 29.04.2025. (т. 2 а.с. 139-142)

Судом встановлено, що 13.12.2021 між ОСОБА_1 та адвокатами Мишковською Т.М. і ОСОБА_3 було укладено договір про надання правничої допомоги, на підставі якого було видано ордер. (т. 1 а.с. 6, т. 2 а.с. 140-141)

Крім того, 31.05.2022 між ОСОБА_1 та адвокатом Ткачук В.В. було укладено договір про надання правової допомоги б/н, на підставі якого було видано ордер. (т. 1 а.с. 61)

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України, Мишковська Т.М., Калачик Н.М. і Ткачук В.В. є адвокатами, здійснюють адвокатську діяльність на підставі свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю № 000264, виданого 16.05.2018; № 000624, виданого 03.01.2020; № 000895, виданого 27.05.2022, відповідно.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Як вбачається із додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги б/н від 13.12.2021, враховуючи п. 4.1 цього договору, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу, є фіксованим і становить 16 000, 00 гривень. (т. 2 а.с. 140-141)

Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, як у даному випадку, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.

Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

На виконання умов вищевказаного договору позивачкою 13.12.2021 було сплачено 6 000, 00 гривень і 29.04.2025 – 5 000, 00 гривень, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів. (т. 2 а.с. 142) При цьому судом прийнято до уваги, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, тому адвокат може видати клієнту на його вимогу, зокрема складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. ЦПК України не визначено конкретної форми документа, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката. Таким чином, надані адвокатом позивачки квитанції є належним доказом оплати позивачкою правових послуг адвоката. Такі висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 16.04.2020 по справі № 727/4597/19, від 15.09.2021 по справі № 440/4206/19.

Крім того судом враховано, що такі витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов`язок щодо оплати послуг в сумі 16 000, 00 гривень наявний, то такого обов`язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачці.

На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Матеріали справи не містять клопотання сторони відповідача про зменшення витрат позивачки на оплату правничої допомоги адвокатів, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Надання адвокатських послуг позивачці і адвокатом Ткачук В.В., і адвокатом Мишковською Т.М. підтверджується матеріалами справи. Водночас, як вже суд зазначав, склад та розмір витрат пов`язаних із оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі, а такі докази щодо понесення позивачкою витрат на оплату допомоги саме адвокатом Ткачук В.В., зважаючи на те, що між позивачкою і вказаними адвокатами були укладені різні договори про надання правничої допомогу у даній справі, як те вбачається із ордерів, виданих на підставі цих договорів, суду не надано. Суд зауважує, що з аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

Судом прийнято до уваги, що беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації і захисту прав та інтересів клієнта. Однак суд прийшов до висновку, що зазначена адвокатом позивачки сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000, 00 гривень, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, приймаючи до уваги складність цієї справи, а також наступне.

З матеріалів справи вбачається, що адвокатом Мишковською Т.М. на участь у судових засіданнях, було витрачено загалом 1 год. 19 хв. (04.04.2023 з 15 год. 00 хв. до 15 год. 05 хв.; 24.10.2023 з 14 год. 42 хв. до 15 год. 45 хв.; 30.07.2024 з 14 год. 17 хв. до 14 год. 28 хв.). При цьому судом враховано, що участь у судових засіданнях являє собою не формальну присутність на них, а підготовку адвоката до цих засідань, витрачений час на очікування судових засіданнях та безпосередню участь у них.

Зважаючи на вищевикладене судом не досліджується участь адвоката Ткачук В.В. в судових засіданнях.

Оцінка дій адвоката позивачки - Мишковської Т.М., як то вбачається з матеріалів справи, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії хоч і вимагали певного обсягу юридичної і технічної роботи, однак не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є занадто значними.

Зважаючи на вищевикладене судом не оцінюються дії адвоката позивачки - Ткачук В.В.

Також судом враховано поведінку сторін під час розгляду справи, дії сторін щодо досудового врегулювання спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи; значення справи для сторін; фінансовий стан сторін; те, що сума витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачкою до відшкодування – 16 000, 00 гривень неістотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку – 15 000, 00 гривень. Однак судом прийнято до уваги, що сторона позивача передбачала точний розмір витрат на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку разом із позовом, враховуючи умови договору про надання правничої допомоги.

При цьому суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачкою сумі (16 000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 10 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000, 00 гривень. Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачкою.

Як встановлено рішенням суду від 12.02.2026, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 263-265, 270, 273, 354-355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 гривень.

Решту витрат на професійну правничу допомогу залишити за ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Додаткове рішення складено 03.03.2026.

Суддя