Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №127/38993/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/38993/25

Провадження № 3/127/1439/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2026м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., дослідивши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 08.12.2025 о 02.17 год по вул. С. Зулінського, 41 в м. Вінниці ОСОБА_1 не виконав законну вимогу поліції припинити висловлюватись нецензурною лайкою в бік працівників поліції, чим вчинив злісну непокору законній вимозі.

ОСОБА_1 у судові засідання не з`являвся. У зв`язку з неявкою особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд застосував до нього привід. Однак неодноразові постанови про привід виконані не були. Матеріали були неодноразово повернуті до органу поліції для встановлення місця перебування особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. З наданих суду матеріалів випливає, що явку особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, забезпечити в судове засідання не представляється за можливе у зв`язку з неможливістю його встановлення за місце проживання згідно з наданими суду матеріалами.

Вирішуючи питання щодо можливості здійснення судового розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП), справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185 КпАП розглядаються протягом доби (з часу їх надходження до суду). Крім того, відповідно до вимог статті 268 КпАП, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185 КпАП присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є обов`язковою та в разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді міського суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.

Згідно з частиною першою статті 277-2 КпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Вище суд зазначив, що судом були вжиті неодноразові заходи, спрямовані на забезпечення явки особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в судове засідання. Однак вжиті судом заходи результату не дали. Тому суд вважає за доцільне здійснити судовий розгляд за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на підставі наданих суду матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 245 КпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

З диспозиції статті 185 КпАП випливає, що відповідальність за даною нормою настає у разі злісної непокори законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку.

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі – ВСУ) № 8 від 26.06.1992 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» (далі – Постанова № 8) дане роз`яснення, згідно з якими злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

Слід також мати на увазі, що адміністративна відповідальність за названою статтею настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.

У пункті 8 зазначеної Постанови № 8 ВСУ зазначив, що на відміну від злісної непокори, передбаченої статтею 185 КпАП, вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником міліції, членом громадських формувань з охорони громадського порядку, військовослужбовцем обов`язку по охороні громадського порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбачений статтею 188-1 Кримінального кодексу.

Отже, для вирішення питання щодо наявності в діянні ОСОБА_2 ознак правопорушення, передбаченого статтею 185 КпАП, необхідно вирішити, чи були вимоги працівників поліції законними.

Зі змісту статті 2 Закону України «Про національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII) випливає, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до пункту 1, 3 та 5 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.

З наданих суду матеріалів справи випливає, що ОСОБА_1 обвинувачений у вчиненні злісної непокори законній вимозі працівника поліції. При цьому наданий суду протокол про адміністративне правопорушення не містить посилання на те, які саме діяння були вчинені ОСОБА_1 . З наданого до протоколу про адміністративне правопорушення рапорту випливає, що ОСОБА_1 вчинив порушення громадського порядку. Разом з тим, суд враховує, що надані суду матеріали містять копію протоколу про адміністративне правопорушення та рапорт поліцейського.

У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) Верховний Суд (далі – ВС) зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічний висновок ВС був зроблений у постанові від 12.07.2023 (справа 607/5610/23).

Саме тому наданий суду рапорт суд має оцінити у сукупності з іншими доказами, наданими на підтвердження винуватості ОСОБА_1 .

Як суд зазначив, у рапорті наявне посилання на порушення громадського порядку. Однак докази на підтвердження зазначеної обставини суду не надані.

У постановах від 22.01.2025 (справа № 335/6977/22) та від 13.03.2019 (справа № 712/7385/17) ВС зазначив, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

При цьому в постанові від 22.06.2023 (справа № 752/5417/19) ВС зауважив, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

З огляду на викладене суд вважає, що копія протоколу про адміністративне правопорушення не може бути визнана єдиним доказом вчинення протиправного діяння. Інші докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні будь-якого діяння, суду не надані.

Суд враховує, що у Рапорті та протоколі про адміністративне правопорушення наявне посилання на те, що доказом винуватості ОСОБА_1 є записи з нагрудних камер поліцейських, однак зазначені записи суду не надані.

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об`єктивною перевіркою.

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.

При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов`язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов`язку для правозастосовного органу довести вину суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття „вина“ і обов`язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб`єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).

Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).

Санкція правопорушення, за фактом вчинення якого складений протокол, передбачає з-поміж іншого такий вид стягнення як адміністративний арешт строком до 15 діб. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.

Аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів (точніше їх відсутність) з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об`єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.

Керуючись статтями 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, – закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: