Вирок від 02 березня 2026 р. у справі №145/1761/25 — Тиврівський районний суд Вінницької області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2026 с-ще Тиврів 145/1761/25

1-кп/145/81/2026

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Тиврів кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62025240040001256 від 18.03.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Гнівань Тиврівського району Вінницької області, з середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової частина НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2024 № 284 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду - курсант 6 зведеного навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .

24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 у зв`язку з військовою агресією проти України, в Україні введено воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022, строк дії якого продовжено по теперішній час.

Крім того, цього ж дня Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №55/2022 у зв`язку з військовою агресією проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової й мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань на території України оголошено проведення загальної мобілізації.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ та організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Солдат ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, окрім іншого, зобов`язаний свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно й чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, удосконалювати свою виучку та майстерність, знати та виконувати свої обов`язки й додержуватись вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, завжди пам`ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України в цілому, точно та вчасно виконувати покладені на нього обов`язки та поставлені йому завдання, додержуватись військової дисципліни, не допускати негідних учинків, виконувати розпорядок дня військової частини, точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), а також. у разі потреби відлучитись питати дозволу у командира відділення, а після повернення доповідати йому пpo прибуття.

Статтею 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що розподіл часу у військовій частині протягом доби та протягом тижня здійснюється згідно з розпорядком дня, яким установлюється виконання основних заходів повсякденної діяльності, навчання та побуту особового складу підрозділів, штабів.

Згідно зі ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, окрім іншого, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог Статутів Збройних Сил України, а також зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватись Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги Статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Солдат ОСОБА_5 20.10.2024 без поважних причин, з метою тимчасового ухилення від військової служби, залишив розташування військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 .

Так, 20.10.2024 у військовослужбовця військової служби за мобілізацією солдата ОСОБА_5 виник злочинний умисел тимчасово ухилитися від проходження військової служби, в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 , в порушення вищевказаних нормативно - правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїй дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, 20.10.2024 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_2 , та ухилявся від проходження військової служби понад три доби.

За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_5 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв, та проводив час на власний розсуд, до моменту встановлення його місця знаходження представниками військової служби правопорядку 31.01.2025 та доставлення особи до військової частини НОМЕР_2 для продовження проходження військової служби.

Отже, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Крім цього, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.02.2025 № 37 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду солдата резерву рядового складу роти резерву рядового складу.

06.02.2025 у військовослужбовця військової служби за мобілізацією солдата ОСОБА_5 виник злочинний умисел тимчасово ухилитися від проходження військової служби, в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 в порушення вищевказаних нормативно - правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, 06.02.2025 повторно самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_2 , що дислокується у АДРЕСА_2 , та ухилявся від проходження військової служби понад три доби.

За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_5 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв, та проводив час на власний розсуд до моменту затримання його, за місцем проживання, в порядку ст. 208 КПК України 29.09.2025 працівниками відділення поліції № 2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області.

Отже, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 не оспорював час, місце, спосіб, форму вини за інкримінованими йому злочинами, свою вину визнав у повному обсязі, підтвердив обставини їх скоєння, викладені в обвинувальному акті, в тих межах, які пам`ятає, погодився з кваліфікацією його дій.

Суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності їх позиції у суду відсутні. Окрім того, учасникам судового провадження роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

ОСОБА_5 у судовому засіданні дав показання, що восени 2024 року проходив службу в Збройних силах України, а саме у військовій частині НОМЕР_1 . Приблизно у вересні 2024 року в нього захворіла мати, якій 65 років та яка проживає по АДРЕСА_1 . З цих причин він 20.10.2024 самовільно залишив місце розташування військової частини в АДРЕСА_2 та поїхав додому. Він здійснював догляд за матір`ю та їздив на роботу, при цьому мав намір повернутися на службу. Десь у січні-березні 2025 року, коли він їхав на роботу, при в`їзді в м. Вінниця, був затриманий поліцейськими. Оскільки мав намір продовжувати військову службу, то був доставлений в АДРЕСА_3 , до військової частини НОМЕР_2 , хоча згоду на проходження служби саме у вказаній частині не надавав. У військовій частині НОМЕР_2 пробув десь 10 днів, однак мати знову прихворіла, тому знову залишив місце розташування військової частини. Коли вдруге залишив військову частину, то вдома перебував десь 7 місяців. Мати офіційно на обліку в лікарів не перебуває. З рапортом до командування щодо надання відпустки чи щодо необхідності відлучитися до матері, яка хворіє, не звертався.

Визнає, що двічі самовільно залишив військову частину, в обох випадках терміном більше трьох днів, під час воєнного стану, при цьому розумів, що за це передбачена кримінальна відповідальність. Зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому та бажає продовжити служити.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_5 визнав свою вину у повному обсязі, надав показання про обставини вчинених ним кримінальних правопорушень, які узгоджуються з відомостями, викладеними в обвинувальному акті, фактичні обставини справи учасниками не оспорюються. Дії ОСОБА_5 вірно кваліфіковані за ч.5 ст. 407 КК України, тому враховуючи особу обвинуваченого, обставини справи, просить призначити покарання у виді п`яти років 1 місяця позбавлення волі.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_4 зазначив, що його підзахисний визнав вину у вчиненому, щиро розкаявся, раніше не судимий, бажає проходити військову службу, тому просив призначити мінімальний термін покарання.

Суд вважає показання обвинуваченого ОСОБА_5 є достовірними, правдивими, належними та допустимими, оскільки вони не спростовуються, а навпаки підтверджуються наданими письмовими доказами.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У силу ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Будь-яких вагомих, достовірних доказів, які надають розумні підстави сумніватися у доведеності вини ОСОБА_5 у судовому засіданні не встановлено.

З огляду на викладене, суд, враховуючи позицію обвинувачення та визнання обвинуваченим вини, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та вважає, що його дії правильно кваліфіковані за за ч. 5 ст.407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Отже, суд, за внутрішнім переконанням, дійшов висновку про те, що встановлені судом обставини дозволяють ухвалити обвинувальний вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_5 .

Під час вирішення питання про призначення ОСОБА_5 покарання, суд керується вимогами ст. 65-67 КК України, приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Під час обрання виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Так, суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 виду та міри покарання, бере до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України, є тяжкими злочинами, конкретні обставини кримінального провадження, їх наслідки, дані про особу обвинуваченого, зокрема, ОСОБА_5 раніше не судимий, неодружений, на обліках в лікарів нарколога та психіатра не перебував та не перебуває, характеризується позитивно.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 суд не встановив.

Отже, у урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи обвинуваченого, суд вважає, що останньому відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, передбаченої ч. 5 ст. 407 КК України.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, на переконання суду, захід примусу визначений судом, є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу винного, та зможе забезпечити виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК України, та буде необхідним, справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, водночас, не порушить справедливий баланс між вказаними інтересами суспільства та правами громадянина ОСОБА_5 .

Згідно з протоколом затримання ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 208 КПК України 29.09.2025. У межах цього кримінального провадження ухвалою слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 01.10.2025 ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який було неодноразово продовжено ухвалами Тиврівського районного суду Вінницької області.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_5 слід зарахувати у строк покарання період його тримання під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 29.09.2025 по дату набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 слід рахувати з дати набрання вироком законної сили.

Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

Витрати на залучення експертів відсутні.

Керуючись ст. 12, 50-53, 55, 63, 65-67, 71, 407 КК України, ст. 366-368, 369, 370, 374 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дня набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання строк попереднього ув`язнення (тримання під вартою) ОСОБА_5 з моменту його затримання в порядку ст. 208 КПК України з 29 вересня 2025 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити без змін - тримання під вартою, але не довше, ніж на 60 днів.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів обвинуваченим - з моменту вручення йому копії вироку, рештою учасників процесу - з моменту його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Тиврівський районний суд Вінницької області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги, судове рішення набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити прокурору та обвинуваченому.

Суддя ОСОБА_1