Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №440/13815/25 — Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа №440/13815/25

Провадження №2-а/524/6/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі головуючого судді Андрієць Д.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Кременчуці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії AB № 00007908 від 12.09.2025 та закриття провадження по справі, ухвалив таке рішення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позов було обґрунтовано тим, що 12.09.2025 відносно нього була винесена постанова у справі про адміністративне правопорушення серії AB № 00007908 за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП. З постановою він не погоджується. Просив врахувати, що відповідно до законодавства він не вважається перевізником, а тому не має нести відповідальність за п. 22.5 ПДР України.

Крім того вважає, що відсутній сам факт порушення, оскільки загальна вага товару, що перевозився за двома накладними становила 6677,28 кг.

У відповіді на відзив позивач просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.08.2023 по справі №600/1407/22.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА

В своєму відзиві відповідач вказав, що проти задоволення позову він заперечує.

Просив врахувати, що факт порушення був зафіксований технічними засобами фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі. Вказав, що товарно-транспортна накладна не є первинним документом, який підтверджує фактичну масу товарно-матеріальних цінностей. Звертав увагу на те, що надані позивачем документи не підтверджує навантаження на одиночну вісь.

Зазначив, що суб`єкт відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП визначений у ст.14-3 КУпАП і ним є особа за якою зареєстрований транспортний засіб.

У запереченнях відповідач просив врахувати, що положення ст. 60 Закону №2344-ІІІ не застосовуються під час габаритно-вагового контролю на автоматичних пунктах. Просив врахувати, що відносини в даній справі та відносини з приводу притягнення автомобільного перевізника як суб`єкта господарювання до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт шляхом застосування адміністративно-господарського штрафу згідно до ст. 60 Закону №2344-ІІІ за своїм змістом та природою є різними правовідносинами та не можуть вважатись подібними.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

12.09.2025 головний спеціаліст відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту реалізації державної політики та нагляду(контролю) за безпекою на наземному транспорті Солов`янчик С.І. прийняла постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.

В постанові зазначено, що 11.09.2025 о 17 год 37 хв., за адресою М-01, км 49+495, Київська обл., зафіксовано транспортний засіб DAF AS 47 XS, ДНЗ НОМЕР_1 , відповідальна особа, якого допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених в п. 22.5 ПДР України: навантаження на одинарну вісь транспортного засобу на 11,391% (1.31 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на вісь 11.5 тон.

НОРМАТИВНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із п. 22.5 в Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують навантаження на вісь для автомобільних доріг державного значення становить 11,5 тонн; На здвоєні осі, якщо відстань між осями менш як 1 метр - 11,5 тонн; від 1 до 1,3 метра – 16 тонн; від 1,3 до 1,8 метра при неспарених колесах – 18 тонн; від 1,3 до 1,8 метра при спарених колесах, за умови, що навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни – 19 тонн; від 1,3 до 1,8 метра чотирьохвісних автомобілів, ведучі вісі яких оснащені спареними колесами, за умови, що навантаження на кожну ведучу вісь не перевищує 11,5 тонни – 23 тонни; від 1,8 до 2,5 метра для причепів та напівпричепів - 20 тонн; На строєні осі, в тому числі транспортних засобів спеціалізованого призначення (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів, якщо відстань між осями: 1,3 метра або менше – 21 тонна; понад 1,3 до 1,4 метра – 24 тонни.

Згідно з ч. 2 ст. 132-1 КУпАП перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.

Приміткою до ст. 132-1 КУпАП передбачено, що дія частини першої цієї статті не поширюється на правопорушення, пов`язані з перевищенням габаритних та/або вагових параметрів. Підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої частинами першою і другою цієї статті, є наявність дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Згідно з ч. 1 ст. 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті КУпАП відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, у випадках, передбачених статтею 279-7 цього Кодексу.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ОЦІНКА СУДУ

Суд відзначає, що для належного притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно: 1) встановити факт порушення; 2) дотриматись процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Оцінюючи наведені позивачем обставини щодо правомірності притягнення його до адміністративної відповідальності, суд відзначає наступне.

Копіями свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №4/7769 від 03.09.2025 та №813 від 03.09.2025 підтверджується встановлення елементів системи моніторингу за станом доріг та умовами руху на автодорозі державного значення М-01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі(на м. Гостомель), км 49+495, відповідність встановленого приладу для зважування транспортних засобів WAGA-WIM35, застосованим вимогам технічного регламенту та стандартам ДСТУ. Прилад призначений для визначення маси транспортного засобу, навантаження на вісь та на групу осей упродовж його проїзду через вантажоприймальний пристрій ваг.

Свій позов позивач обґрунтував, в тому числі, тим, що фактична вага транспортного засобу підтверджується товарно-транспортною накладною.

Разом із тим, суд погоджується із доводами відповідача про те, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності було перевищення максимального навантаження на вісь, а не загальної маси транспортного засобу.

Крім того, відповідно до абзацу двадцять сьомого глави 1 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 «Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» товарно-транспортна накладна — єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені Законом України «Про автомобільний транспорт» та цими Правилами.

Отже, з урахуванням визначення поняття товарно-транспортної накладної та її змісту, зокрема відомостей, які в ній зазначені, вказаний документ не може підтвердити фактичне навантаження на кожну вісь відповідного транспортного засобу. З цих підстав, суд вважає, що в цій справі наданий позивачем доказ не є належним для підтвердження позиції позивача.

З цих підстав, суд вважає, що факт порушення вимог п. 22.5 ПДР України був зафіксований належним чином. В свою чергу позивач не надав доказів на спростування вказаного факту.

Також, суд враховує те, що оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, містить усі, передбачені положеннями ст. 283 КУпАП, обов`язкові відомості щодо події правопорушення, суб`єкта адміністративної відповідальності, накладеного стягнення та порядку його сплати, а також порядку ознайомлення та оскарження постанови, а також інші обов`язкові відомості, визначені ст. 283 КУпАП, крім того постанова містить додаткову інформацію про транспортний засіб, визначену Інструкцією.

Щодо суб`єкта відповідальності суд відзначає наступне.

В п. 8.2, 10 рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 7-р(I)/2025 зазначено, що в частині першій статті 14-3 Кодексу закладено презумпцію факту, за якою відповідальну особу на момент правопорушення prima facie (на перший погляд) вважають такою, що керувала транспортним засобом. Таке унормування є виправданим з огляду на шкоду, якої можуть завдати транспортні засоби, допущені до руху з перевищенням норм габаритно-вагового контролю, та узгоджується із потребою у забезпеченні безпеки дорожнього руху та безпеки на автомобільному транспорті, захисту інтересів суспільства та держави в цілому. Така презумпція може бути спростована відповідальною особою у спосіб, визначений законодавцем у межах адміністративних процедур або в судовому порядку. Отже, частина перша статті 14-3 Кодексу не суперечить принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, установленому частиною другою статті 61 Конституції України. … Оцінюючи відповідність частини другої статті 132-1 Кодексу принципу верховенства права, закріпленому в частині першій статті 8 Основного Закону України, Конституційний Суд України зауважує, що „принцип верховенства права, зокрема така його вимога, як принцип домірності, є взаємопов`язаними фундаментальними засадами функціонування усієї юридичної системи України конкретні санкції за адміністративні правопорушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності“ [абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 21 липня 2021 року № 3-р(II)/2021].

За наведених обставин, суд вважає, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення знайшов своє підтвердження, а оскаржувана постанова є обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам законодавства.

Керуючись ст. 6, 10, 14, 241-246, 255, 286, 293 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Діна АНДРІЄЦЬ