Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №362/934/26 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа 362/934/26

Провадження 3/362/477/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.03.2026 року м. Васильків

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі судді Дорошенко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Василькові Київської області справу про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, житель АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 966641 від 06.01.2026, 06.01.2026 близько 09:30 год. у АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 за місцем свого проживання вчинив домашнє насильство щодо своєї колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме виражався у її адресу нецензурними словами, виганяв з будинку, внаслідок чого потерпіла отримала психологічну шкоду здоров`ю.

У судовому засіданні 02.02.2026 ОСОБА_1 свою винуватість заперечив і пояснив, що з своєю колишньою дружиною вони прожили у шлюбі близько 22 років, у шлюбі народилося двоє дітей. За цією адресою проживає близько 9 років, це будинок його батьків. Після розірвання шлюбу 28.10.2025 пішов жити до матері у будинок, який знаходиться поряд на одному подвір`ї. З колишньою дружиною припинив спілкування через її поведінку після розлучення. 06.12.2025 зайшов до будинку, де проживає колишня дружина з дітьми, щоб забрати свої особисті речі. Тоді ж сказав дружині, щоб вона виселялася. Після цього вона почала кричати, ображати його нецензурною лайкою. Після цього він забрав речі і пішов з будинку. Запевнив суд, що протиправних дій не вчиняв.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Шифердеккер О.О. (діє на підставі ордеру серія АІ № 2116424 від 01.02.2026 та договору № 01/2026 від 30.01.2026) просила суд закрити провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що ОСОБА_1 не вчиняв насильницьких і психологічних дій щодо колишньої дружини, не принижував її, не ображав, не виганяв, а лише повідомив, щоб вона підготувалася до звільнення будинку. Звернула увагу суду, що протокол про адміністративне правопорушення складено більш ніж через місяць, без свідків, без доказів шкоди, виключно зі слів ОСОБА_2 . Пояснила, що будинок, де проживало колишнє подружжя і зараз проживає ОСОБА_2 з дітьми, є об`єктом незавершеного будівництва і отриманий у спадщину матір`ю ОСОБА_1 . На разі між сторонами наявні спірні юридичні питання.

ОСОБА_2 18.02.2026 надіслала на адресу суду письмові пояснення, а також 02.03.2026 додаткові письмові пояснення, які підтримала у судовому засіданні. З-поміж іншого пояснила суду, що проживає з дітьми ( 12 і 22 роки) у АДРЕСА_1 . Цей будинок є об`єктом незавершеного будівництва. До розірвання шлюбу з ОСОБА_1 у цьому будинку проживали разом. У процесі розлучення і після цього спілкування з колишнім чоловіком припинили. 06.12.2025 близько 09:30 год. вона перебувала вдома, діти були у своїх кімнатах. Раптово на кухню ввірвався ОСОБА_1 , поводив себе агресивно, висловлювався нецензурною лайкою, чинив на неї психологічний тиск, вимагав сплатити комунальні платежі, а також погрожував фізичною розправою, вимагаючи, щоб з дітьми збирала речі та до 25.12.2025 звільнили будинок. На крик діти повибігали зі своїх кімнат і лише тоді колишній чоловік припинив висловлювання. Вважає, що стосовно неї відбулося психологічне та економічне насильство, дії ОСОБА_1 сприйняла як реальну загрозу для себе і дітей, відчула стрес і шок, діти були налякані. Викликала поліцейських. Ввечері 06.12.2025 колишній чоловік повернувся додому, закрився у кімнаті, а наступного дня вранці пішов з дому, повернувся ввечері 08.12.2025, зібрав речі і пішов до будинку матері, який знаходиться поруч. Там і мешкає до сьогодні. Наголосила, що після подій 06.12.2025 перебувала у стані значного психоемоційного напруження, однак за медичною допомогою не зверталася, оскільки перебувала на лікарняному по догляду за хворою дитиною, що підтвердила документально. Вказала, що свій психоемоційний стан намагалася стабілізувати самостійно, використовуючи техніки саморегуляції та психологічної стабілізації, яким навчалася.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, приходить до висновку про таке.

За правилами ст. 7 КУпAП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з aдміністративним прaвопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про aдміністративні прaвопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Диспозиція ч. 1 ст. 173-1 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.

Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі – Закон України) визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно з п. 14 ст. 1 цього Закону, психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру ( п. 4 ст. 1 Закону України).

Об`єктивна сторона ст. 173-2 КУпАП передбачає існування обов`язкової ознаки, якою є можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.

Отже, законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду, що вказує на те, що обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією частини 1 статті 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою настання чи можливість настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Однак у протоколі серії ВАД № 966641 від 06.01.2026 про адміністративне правопорушення, складеному щодо ОСОБА_1 , не конкретизовано, яка саме шкода була завдана чи могла бути заподіяна потерпілій ОСОБА_2 , у чому це проявилося, хоча це прямо випливає з диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Як вбачається з пояснень, наявних в матеріалах справи та наданих в судовому засіданні, колишнє подружжя тривалий час перебуває у конфлікті, вони обвинувачують один одного у неправомірних діях, словесних образах та взаємних різких висловлюваннях.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодного доказу у розумінні ст. 251 КУпАП, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 06.01.2026 поставленого в провину правопорушення та спростували б його твердження щодо його невинуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме домашнього насильства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (пункт 34 Рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, пункт 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року та інші), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 КУпАП при накладені адміністративного стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Згідно з ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття,а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником такі іншими особами.

Зважаючи на викладене, дослідивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов до висновку про недоведеність у даному випадку вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за стандартом доведення «поза розумним сумнівом» і наявність підстав для закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 cт. 247 КУпAП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. ст. 247, 283-285, 294 КУпАП, суд

постановив:

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП на підставні п 1 cт. 247 КУпАП.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду через Васильківський міськрайонний суд Київської області.

Суддя В.М. Дорошенко