Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №588/35/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №588/35/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Огієнко О. О.

Номер провадження 33/816/988/26 Суддя-доповідач Терещенко О. І.

Категорія 173-2 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Терещенко О.І., розглянув справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову судді Тростянецького районного суду Сумської області від 27 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,

УСТАНОВИЛА:

Постановою судді Тростянецького районного суду Сумської області від 27 січня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

Не погодившись зі вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову судді та закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на незаконність оскаржуваної постанови, необґрунтованість, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Події, викладені у протоколі, не відповідають дійсності, в тому числі його письмовим поясненням, наданим поліцейським, які не прийняті судом до уваги. Вказує, що 03 січня 2026 року приблизно о 18:30 год ОСОБА_2 прибула за адресою його проживання, просилася переночувати та, отримавши відмову з пропозицією викликати машину для повернення її додому, почала нецензурно лаятися в його бік та погрожувати фізичною розправою і знищенням його майна. Не зважаючи на її маніпуляції, він не погодився, і остання побила скло у вікні коридору його будинку, кидалася на нього шляхом нанесення ударів по обличчю, після чого, відчувши загрозу своєму здоров`ю, він сам покинув своє домоволодіння та пішов до своїх батьків. Вказує, що мав намір викликати поліцію, однак не мав телефону, бо його викрала ОСОБА_2 . Жодних сімейних чи дружніх відносин між ними немає. Будь-яких словесних образ, психологічного чи фізичного насильства з його боку відносно останньої та її дитини не застосовував. Потерпілими у справі є ОСОБА_2 та її малолітня дитина, однак у справі не залучено законного представника дитини чи орган опіки та піклування. У протоколі не вказано, яке саме діяння (дії або бездіяльність) фізичного, психологічного чи економічного характеру, а також яка саме шкода фізичному або психологічному здоров`ю потерпілих завдана. Домашнє насильство має місце тоді, коли діяння фізичного, психологічного або економічного характеру тягнуть настання чи фактичне настання фізичної чи психологічної шкоди. Ініціатором конфлікту була ОСОБА_2 , саме вона лаялася нецензурною лайкою в його бік та погрожувала фізичною розправою та знищенням його майна, а виклик поліції лише був маніпуляцією з її боку, оскільки він повідомив, що йде викликати поліцію. Вказане не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Обставини домашнього насильства, викладені у протоколі, не містять доказів настання події та наявність у його діях складу правопорушення.

Особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_2 у судове засідання не прибули. ОСОБА_1 подав заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі, просив її задовольнити. ОСОБА_2 , будучи належним чином сповіщеною про день, час і місце розгляду справи, не повідомила суду про причини свого неприбуття.

Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданого клопотання , апеляційний суд вважає, що вказане вище клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 62 Конституції України визначено, що вина особа, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований та зробленим на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Оскаржувана постанова судді суду першої інстанції ґрунтується на тому, що факт скоєння правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №715563 від 08 січня 2026 року, письмовими поясненнями ОСОБА_2 , а також рапортом помічника чергового ВП №1 (м. Тростянець) Охтирського РВП ГУНП в Сумській області.

Згідно з матеріалами справи суддя першої інстанції не достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній докази та дійшов хибного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб.

Диспозицією ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення діяння, передбаченого частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Об`єктивна сторона вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Тобто, виходячи з тлумачення диспозиції даної норми КУпАП, орган поліції зобов`язаний при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна або могла бути заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов`язковим.

Відповідно до положень Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Отже, діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, зокрема як домашнє насильство психологічного характеру.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 03 січня 2026 року о 19:30 год у АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї співмешканки ОСОБА_2 , а саме умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні нецензурною лайкою у присутності малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2025 року народження, внаслідок чого була завдана шкода потерпілій. Вказаними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП (а. с. 2).

Крім того, в матеріалах справи містяться письмові пояснення ОСОБА_2 , відповідно до яких остання повідомила, що 03 січня 2026 року вона прийшла додому, де проживає її співмешканець, який запитав у неї з нецензурною лайкою чому вона прийшла, на що остання повідомила, що ходила до його хрещеної. Після цього ОСОБА_1 почав хапати її за волосся, ображав її нецензурною лайкою. Вона, вирвавшись, зателефонувала на лінію 102 та, коли він почув про це, то пішов у невідомому напрямку. Але при цьому вона не зазначила, що діями ОСОБА_1 їй заподіяна психологічна шкода (а. с. 5).

Зі змісту письмових пояснень ОСОБА_1 , які були надані ним під час складання протоколу, вбачається, що 03 січня 2026 року ОСОБА_2 прибула за адресою його проживання та почала нецензурно лаятись у його бік, погрожувати йому, пошкодила скло у вікні, що знаходиться у коридорі будинку, кидалася на нього шляхом нанесення ударів по обличчю. Відчувши загрозу для життя, він покинув будинок та пішов до батьків. Мав намір викликати поліцію, однак ОСОБА_2 забрала у нього його телефон. ОСОБА_1 вказав, що жодних сімейних чи дружніх стосунків з ОСОБА_2 він не підтримує. Жодних словесних образ, психологічного насилля та насильницьких дій чи інших дій психологічного чи фізичного характеру відносно останньої не застосовував. ОСОБА_1 просив поліцейських прийняти заходи до ОСОБА_2 , яка проти його волі проникла до місця його проживання та викрала його мобільний телефон, нецензурно лаялась, кидалась на нього, завдала удари по обличчю (а. с. 6-7).

До матеріалів справи також долучено рапорт поліцейського ГРПП ВП №1 (м. Тростянець) Охтирського РВП ГУНП в Сумській області за фактом надходження повідомлення зі служби 102 від ОСОБА_2 про побиття ОСОБА_1 , який знаходився у стані алкогольного сп`яніння, її та піврічної дитини (а. с. 4).

Апеляційний суд зазначає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 виклав аналогічні пояснення події, що сталася 03 січня 2026 року між ним та ОСОБА_2 , про що зазначав під час складання протоколу.

Отже, матеріали справи містять взаємо суперечливі між собою пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Окрім того, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 у своїх поясненнях не вказали, що під час конфліктної ситуації між ними була присутня малолітня дитина ОСОБА_3 , про що зазначено у протоколі.

При вирішенні питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, апеляційний суд звертає увагу на те, що обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Однак доказів завдання чи можливості завдання такої шкоди потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Крім того, надані сторонами пояснення свідчать про те, що між ними виникла конфліктна ситуація та вони взагалі не є подружжям та не проживають разом.

Суд не може прийняти як доказ винуватості ОСОБА_1 пояснення ОСОБА_2 , оскільки вони не підтверджуються іншими матеріалами справи, а навпаки, суперечать їм.

Суд першої інстанції не допитав ОСОБА_2 та не усунув зазначені протиріччя, апеляційний суд допитати потерпілу не зміг з причин її неприбуття.

Відсутні в матеріалах справи і докази того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у сімейних стосунках та що остання є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , 2025 року народження.

Оскільки наявні у справі матеріали не містять безперечних доказів і є недостатніми для однозначного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, апеляційний суд уважає, що його винуватість у вчиненні інкримінованого правопорушення не доведена.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що домашнє насильство важливо відрізняти від конфліктних ситуацій. Так людина, що чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права і свободи. Тоді як конфлікт - це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій.

При цьому, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли вони спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Насильство у родині будь-якого характеру відрізняється від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім`ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків, тим, що при домашньому насильстві завжди дії того, хто допускає таке насильство, носять навмисний характер, з наміром досягнення бажаного результату, тягнуть спричинення шкоди; відбувається порушення прав і свобод людини; наявна значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.

Отже, самі по собі нецензурні висловлювання під час сварки, які вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, не формулюють собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликають обґрунтовані побоювання за свою безпеку чи безпеку інших людей, а також завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відтак, лише факт конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може свідчити про психологічне насильство, в тому числі вчинене в сім`ї, у розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що вони не містять належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, тобто вчинення домашнього насильства.

При цьому апеляційний суд враховує те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі «Карелін проти Російської Федерації», апеляційний суд дійшов висновку, що протокол не може бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.

З урахуванням вказаних вище обставин справи, з огляду на те, що наявні сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, апеляційний суд не вбачає обґрунтованих підстав для висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, а тому його апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтею 294 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову судді Тростянецького районного суду Сумської області від 27 січня 2026 року задовольнити.

Постанову судді Тростянецького районного суду Сумської області від 27 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.173-2 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн, скасувати та ухвалити нову постанову, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя О. І. Терещенко