Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №472/122/25 — Миколаївський апеляційний суд

03.03.26

22-ц/812/399/26

Провадження № 22-ц/812/399/26 Суддя першої інстанції Орленко Л.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 березня 2026 року м. Миколаїв Справа № 472/122/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Лівшенку О.С. ,

за участі представника відповідача ТОВ «ПРАТ Миколаївське» - Головатюка С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАТ Миколаївське» на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Орленко Л.О., в залі судового засідання в с-ще Веселинове, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАТ Миколаївське», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про визнання договорів оренди землі недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію речового права,

В С Т А Н О В И В:

29 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАТ Миколаївське» (далі – ТОВ «ПРАТ Миколаївське»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про визнання договорів оренди землі недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Позов обґрунтовано тим, що 14 серпня 2018 року було укладено договір оренди землі між орендодавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та орендарем ТОВ «ПРАТ Миколаївське», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:02:000:0133, площею 2,0186 га, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Степівської сільської ради (колишньої Катеринівської сільської ради) Миколаївського району Миколаївської області, який зареєстрований згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43204131 від 26 вересня 2018 року, державним реєстратором Веселинівської селищної ради Миколаївської області Волощук І.В.

Також 14 серпня 2018 року було укладено договір оренди землі між орендодавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та орендарем ТОВ «ПРАТ «Миколаївське», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:02:000:0076, площею 2,5125 га, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Степівської сільської ради (колишньої Катеринівської сільської ради) Миколаївського району Миколаївської області, який зареєстрований згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43205136 від 26 вересня 2018 року, державним реєстратором Веселинівської селищної ради Миколаївської області Волощук І.В.

Зазначеними договорами оренди земельних ділянок порушуються права позивачки як співвласника наданих в оренду земельних ділянок, оскільки вказані договори були укладені без її згоди як співвласника, а тому, укладаючи договір оренди, відповідачі порушили норми чинного законодавства.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:02:000:0133, укладений 14 серпня 2018 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «ПРАТ Миколаївське» та договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:02:000:0076 укладений 14 серпня 2018 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «ПРАТ Миколаївське» та скасувати рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 14 серпня 2018 року, укладений між орендодавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та орендарем ТОВ «ПРАТ Миколаївське», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:02:000:0133, площею 2,0186 га, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Степівської сільської ради (колишньої Катеринівської сільської ради) Миколаївського району Миколаївської області, який зареєстрований згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43204131 від 26 вересня 2018 року, державним реєстратором Веселинівської селищної ради Миколаївської області Волощук І.В.

Визнано недійсним договір оренди землі від 14 серпня 2018 року, укладений між орендодавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та орендарем ТОВ «ПРАТ Миколаївське», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:02:000:0076, площею 2,5125 га, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Степівської сільської ради (колишньої Катеринівської сільської ради) Миколаївського району Миколаївської області, який зареєстрований згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43205136 від 26 вересня 2018 року, державним реєстратором Веселинівської селищної ради Миколаївської області Волощук І.В..

Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог про скасування рішень державного реєстратора Веселинівської селищної ради Миколаївської області Волощук І.В. індексний номер: 43204131 від 26 вересня 2018 року та індексний номер: 43205136 від 26 вересня 2018 року.

Стягнуто з ТОВ «ПРАТ Миколаївське», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі по 403 грн 73 коп з кожного відповідача.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали оспорювані договори оренди земельних ділянок без згоди позивачки ОСОБА_1 , не повідомивши її про укладення договорів та не маючи з нею жодної домовленості. Через це позивачка обмежена у користуванні своєю власністю і визнання договорів оренди недійсними є єдиним способом, який відповідає усуненню перешкод у користуванні належним позивачці майном, оскільки ТОВ «ПРАТ Миколаївське» незаконно користується належними їй 1/3 частками земельних ділянок, на підставі незаконно укладених договорів оренди на всю площу земельних ділянок.

Оскільки позивачці належить 1/3 частка в спірних земельних ділянок з дня відкриття спадщини, то на момент укладення оспорюваних договорів оренди відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були власниками (співвласниками) усього спадкового майна, та мали отримувати згоду на укладення правочину у позивачки ОСОБА_1 .

У даній справі, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування рішень державного реєстратора Веселинівської селищної ради Миколаївської області Волощук І.В, оскільки судове рішення про визнання недійсними спірних договорів оренди землі від 14 серпня 2018 року вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень на спірні земельні ділянки.

Не погодившись з рішення суду, ТОВ «ПРАТ Миколаївське» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент укладення договорів оренди зареєстрованими власниками земельних ділянок були ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в рівних частках 1/2 що підтверджується матеріалами справи, таким чином, на момент укладання договорів оренди земельних ділянок не потрібна була згода ОСОБА_1 , вона не була власником згідно інформації з державних реєстрів, а про її існування та будь-яку залученість або інтерес до даних земельних ділянок ТОВ «ПРАТ Миколаївське» не було відомо.

Станом на дату укладання договорів оренди земельних ділянок власники діяли відповідно до чинного законодавства та мали право розпоряджатись своїм майном.

В момент вчинення правочину сторонами договорів оренди не було порушено жодного положення ЦК України, таким чином вони не можуть бути визнані недійсними.

Крім цього, спосіб захисту у вигляді визнання правочину недійсним є неналежним. Належним способом захисту може бути визнання окремих частин правочину недійсними, а саме, в частині належних позивачці 1/3 частки земельних ділянок.

Позивачкою вибрано неналежний спосіб захисту, позивачка замість відновлення свого порушеного права порушує права та інтереси інших співвласників земельних ділянок.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельних ділянок, вважає порушеним, може бути усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом подачі позову про повернення таких ділянок.

Суд першої інстанції при ухвалені рішення порушив право ТОВ «ПРАТ Миколаївське» на легітимні очікування щодо права користування зазначеними земельними ділянками.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 04 березня 2005 року на підставі розпорядження Веселинівської районної державної адміністрації земельні ділянки з кадастровими номерами 4821780600:02:000:0133, 4821780600:02:000:0076 належали на праві власності ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 відповідно до приписів статті 1261 ЦК України отримали її доньки: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, та ОСОБА_1 , яка на день смерті проживала з померлою.

Між тим, відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право на спадщину по частки кожна успадкованих земельних ділянок у зв`язку з чим рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 18 листопада 2019 року припинено право власності цих відповідачів на вказані частки спадкового майна. Це судове рішення набрало законної сили 19 грудня 2019 року.

14 серпня 2018 року було укладено договір оренди землі між орендодавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та орендарем ТОВ «ПРАТ Миколаївське», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:02:000:0133, площею 2,0186 га, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Степівської сільської ради (колишньої Катеринівської сільської ради) Миколаївського району Миколаївської області, який зареєстрований згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43204131 від 26 вересня 2018 року, державним реєстратором Веселинівської селищної ради Миколаївської області Волощук І.В.

В цей же день було укладено договір оренди землі між орендодавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та орендарем ТОВ «ПРАТ Миколаївське», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:02:000:0076, площею 2,5125 га, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Степівської сільської ради (колишньої Катеринівської сільської ради) Миколаївського району Миколаївської області, який зареєстрований згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43205136 від 26 вересня 2018 року, державним реєстратором Веселинівської селищної ради Миколаївської області Волощук І.В.

Рішенням Веселинівського районного суду від 25 червня 2024 року, яке набрало законної сили 06 серпня 2024 року визнано право власності позивачки ОСОБА_1 та відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 1/3 частки кожній на земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:02:000:0133, площею 2,0186 га, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Степівської сільської ради (колишньої Катеринівської сільської ради) Миколаївського району Миколаївської області та земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:02:000:0076, площею 2,5125 га, з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Степівської сільської ради (колишньої Катеринівської сільської ради) Миколаївського району Миколаївської області. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Спільна власність - це майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Спільна власність поділяється на: спільну сумісну власність - власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності; спільну часткову власність- власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Відповідно до частини 1 статті 86 ЗК України, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, в тому числі, при прийнятті спадщини на земельну ділянку (пункт «в» частина 1 статті 87 ЗК України).

Частинами 1, 3, 4 статті 88 ЗК України визначено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а уразі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Згідно з частинами 1, 2 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України).

Відповідно до частин 1-3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Отже, у разі відсутності згоди у визначенні порядку користування земельною ділянкою між співвласниками, особа має право звернутися з позовом до інших співвласників про визначення порядку користування земельною ділянкою, або ж вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Порядок користування майном, що перебуває у спільній сумісній чи частковій власності, також регулюється договором, укладеним співвласниками такого майна.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи що спір між сторонами виник щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4821780600:02:000:0133, 4821780600:02:000:0076, які є спільною частковою власністю позивачки ОСОБА_1 та відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , кожен з яких на підставі судового рішення є власником 1/3 частки земельної ділянки без визначення відповідних часток в натурі (на місцевості).

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 4 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина 1 статті 4 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статті 215 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

В постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 394/301/19 зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Якщо предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Виключне право на підписання договору оренди землі належить лише власнику землі або уповноваженій ним у встановленому законом порядку особі, а підписання договору іншою, не уповноваженою власником землі особою свідчить про порушення законних прав орендодавця під час укладення та підписання договору оренди.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Встановивши, що право власності на 1/3 частку спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 4821780600:02:000:0133, 4821780600:02:000:0076 належить позивачці ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладення оспорюваних договорів оренди землі від 14 серпня 2018 року іншими співвласниками 1/3 цього майна, без згоди позивачки та всупереч її інтересам, порушує майнові права останньої, які підлягають судовому захисту у обраний нею спосіб, зокрема, шляхом визнання договору оренди недійсним.

В апеляційній скарзі ТОВ «ПРАТ Миколаївське» просить скасувати оскаржуване судове рішення повністю, проте апеляційна скарга не містить обґрунтування щодо незгоди скаржника з відмовою суду першої інстанції у задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та обтяжень на спірні земельні ділянки, а тому оскаржуване рішення в цій частині слід залишити без змін.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника в апеляційній скарзі про те, що на момент укладання договорів оренди земельних ділянок не потрібна була згода ОСОБА_1 , вона не була власником згідно інформації з державних реєстрів, а про її існування та будь-який інтерес до даних земельних ділянок ТОВ «ПРАТ Миколаївське» не було відомо, відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент смерті (відкриття спадщини) вважається таким, що автоматично прийняв спадщину (стаття 1268 ЦК України) якщо не подав заяву про відмову від спадщини.

Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України ( постанова ВС від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц).

За встановленими обставинами позивачка ОСОБА_1 набула право власності на 1/3 частку спірних земельних ділянок з часу відкриття спадщини, тобто з 10-11 лютого 2011 року, а тому на час укладення спірних договорів ОСОБА_1 була співвласницею орендованих земельних ділянок, у зв`язку з чим відповідачі, не отримавши згоди ОСОБА_1 на укладення спірних договорів оренди спадкових земельних ділянок, діяли протиправно, порушуючи права позивачки як співвласника зазначеного нерухомого майна.

Той факт, що про існування іншого співвласника орендованих земельних ділянок орендар ТОВ «ПРАТ Миколаївське» на час укладення спірних договорів оренди не знало, не свідчить, що договори оренди земельних ділянок укладенні відповідно до наведених норм закону.

Твердження в апеляційній скарзі, що станом на дату укладання договорів оренди земельних ділянок відповідачки діяли відповідно до чинного законодавства та мали право розпоряджатись своїм майном не заслуговують на увагу, оскільки за встановленими у справі обставинами відповідачки безпідставно не повідомили нотаріуса про наявність ще однієї спадкоємиці їх сестри ОСОБА_1 та відповідно до судового рішення від 18 листопада 2019 року припинено право власності цих відповідачів на вказані частки спадкового майна.

В момент вчинення правочину сторонами договорів оренди землі було порушено вимоги, зокрема статі 358 ЦК України та статті 88 ЗК України, а тому посилання в апеляційній скарзі, що спірні договори оренди земельних ділянок відповідають приписам законодавства, суперечать встановленим обставинам справи та наведеним нормам права.

Аргументи апеляційної скарги, у ситуації, яка виникла у справі, що переглядається, стосовно того, що підлягає визнанню недійсним окрема частина правочину, а саме, в частині належних позивачці 1/3 частки земельних ділянок, є неприйнятними, оскільки частки співвласників в натурі не були виділені, та до теперішнього часу орендовані земельні ділянки перебувають у спільній частковій власності спадкоємців, тобто мають ідеальні частки, а не реальні.

З цих же підстав не є належним способом захисту у даній ситуації, як стверджує скаржник, усунення перешкод у користуванні належним ОСОБА_1 майном, а саме шляхом подачі позову про повернення таких ділянок.

Обраний позивачкою спосіб захисту, зокрема шляхом визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, повністю забезпечує поновлення її порушеного права, а отже, є ефективним.

Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції при ухвалені рішення порушив право ТОВ «ПРАТ Миколаївське» на легітимні очікування щодо права користування зазначеними земельними ділянками, оскільки товариство при укладенні договорів оренди земельних ділянок протиправно позбавило позивачку права власності на частку орендованих земельних ділянок, позбавивши її можливості користуватися та розпоряджатися своєю часткою нерухомого майна.

Таким чином, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 367, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАТ Миколаївське» залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 03 березня 2026 року.