Суд: Глухівський міськрайонний суд Сумської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 02 березня 2026 р.
Справа: №591/13831/25
Суддя: Сапон О. В.
Справа № 591/13831/25
Провадження № 2/576/348/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 березня 2026 року м. Глухів
Глухівський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді Сапона О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 653099393 від 08.03.2025 у сумі 28479,48 грн. Крім того просить стягнути з відповідача 2422,40 грн. витрат по сплаті судового збору та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що 08.03.2025 року між товариством з обмеженою відповідальність «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 653099393 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідно до умов договору кредитодавець надав відповідачу кредит на суму 9400,00 грн, перерахувавши кошти на його банківську картку № НОМЕР_1 .
13.05.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 653099393 від 08.03.2025 ТОВ «Таліон Плюс» відповідно до договору факторингу № МВ-ТП/35.
Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання, у зв`язку з чим має непогашену заборгованість перед ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 653099393 від 08.03.2025 у розмірі 28479,48 грн. (заборгованість по кредиту – 9400,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 18515,48 грн., заборгованість по комісії за надання кредиту – 564,00 грн.).
Ухвалою суду від 02 лютого 2026 року відкрито спрощене провадження у даній справі. Цього ж дня ухвала про відкриття провадження у справі була направлена учасникам справи. Крім того, позивачем на адресу відповідача була направлена копія позовної заяви разом з доданими до неї документами. Також відповідачу судом був визначений п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач 04 лютого 2026 року отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі. У встановлений судом строк відзив на позов не подав.
За таких обставин суд приходить до висновку про можливість вирішення справи за наявними матеріалами у відповідності до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Так, судом встановлено, що 08.03.2025 року між товариством з обмеженою відповідальність «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 653099393 у формі електронного документу з використанням електронного підпису позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Відповідно п.п. 2.1, 3.1 договору позичальник отримав кредит у вигляді кредитної лінії в сумі кредитного ліміту у розмірі 9400,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності та зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Строк кредитування – 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом нараховується в порядку передбаченому п. 3.2 договору.
Згідно Розділу 4 договір підписаний на підставі Закону України «Про електронну комерцію».
Пунктом 5.1 договору передбачено, що кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 , що відбувається не пізніше ніж протягом 3 банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання чергового траншу за договором.
13.05.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/35, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає ТОВ «Таліон Плюс» за плату, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 653099393 від 08.03.2025 у сумі 20066,32 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором № 653099393 від 08.03.2025 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 24 766,32 грн. (заборгованість по кредиту – 9400,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 5342,32 грн., заборгованість по комісії за надання кредиту – 564,00 грн., 4700,00 грн. – неустойка).
Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 653099393 від 08.03.2025 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 33179,48 грн., (заборгованість по кредиту – 9400,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 18515,48 грн., заборгованість по комісії за надання кредиту – 564,00 грн., 4700,00 грн. – неустойка).
Надані позивачем розрахунки відповідачем не оспорюються.
Факт отримання коштів відповідачем за кредитним договором № 653099393 від 08.03.2025 підтверджується довідками ТОВ «Профітгід» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», з яких вбачається, що з 08.03.2025 об 11 год. 25 хв. на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в загальній сумі 9400,00 грн. за реквізитами платіжної картки № 4441-11ХХ-ХХХХ-9513.
Первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» повідомлено відповідача про відступлення права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» – про дострокове розірвання кредитного договору з 04.10.2025 та необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 33179,48 грн.
Статтею 205 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).
Отже, ТОВ «Таліон Плюс», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до розрахунку банку, який не спростований відповідачем, заборгованість за тілом кредиту становить – 9400,00 грн., за відсотками – 18515,48 грн., неустойка – 4700,00 грн., за комісією – 564,00 грн. а всього – 33179,48 грн.
Однак, позивач просить стягнути з відповідача 28479,48 грн., враховуючи те, що він, діючи в межах своїх прав, самостійно визначає обсяг та склад позовних вимог, що підлягають стягненню, а саме, заборгованість за кредитом – 9400,00 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом – 18515,48 грн., заборгованість за комісією – 564,00 грн.
За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою у межах позовних вимог. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позов та заперечити проти нього, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 28479,48 грн., тобто в межах заявлених позивачем вимог.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених по справі судових витрат, то суд виходить із наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2422,40 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Так, частинами 1 та 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до положень ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову – на відповідача;
2) у разі відмови в позові – на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, в силу вимог ч.4 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до вимог ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторони, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, закон вимагає від суду дослідження питань розумності і справедливості цього виду судових витрат. Так, у справі № 755/9215/15 Верховний Суд вказав: «Велика Палата Верховного Суду приймає до уваги положення ч. 3 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню». Тобто, суд вправі зменшити розмір відшкодування правничої допомоги у разі несправедливості (необґрунтованості) такої вимоги або і взагалі відмовити у такому відшкодуванні (якщо у таких витратах відсутня необхідність).
Тому, враховуючи складність вказаної справи, - а саме, що це справа про стягнення заборгованості за кредитними договором, а тому не є складною, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого ним на виконання таких робіт, що справа розглядалась в порядку спрощеного провадження і адвокат не приймав безпосередню участь в судових засіданнях, а його участь фактично звелась лише до складання позовної заяви, а також, враховуючи принцип розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. з урахуванням співмірності виконаних адвокатом робіт та заявленої суми до стягнення.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 141, 178, 274-279, 263-265 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», розташованого по вул. Жабинського, 13 в м. Чернігів, код ЄДРПОУ 39700642, заборгованість за кредитним договором на загальну суму 28479,48 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» 2422,40 грн. витрат по сплаті судового збору та 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Суддя Глухівського міськрайонного суду О.В.Сапон
Оригінал: reyestr.court.gov.ua