Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №260/8875/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/8875/25 пров. № А/857/6532/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кухтея Р. В.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 260/8875/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

місце ухвалення судового рішення м. Ужгород

суддя у І інстанціїВащиліна Р.О.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 260/8875/25 залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що стосуються оскарження постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яроша С.І. від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916.

Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно ч. 15 ст. 171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Натомість суд дійшов висновку, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ, в якому просила визнати:

1) визнати протиправним та скасувати рішення начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції – Когутича Є.Д., яке викладене у відповіді від 27.10.2025 р. № 3614 щодо відмови у скасуванні постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.02.2024 р. у виконавчому проваджені №13967916;

2) визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яроша С.І. від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916;

3) зобов`язати Відділ примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити виконавче провадження №13967916 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О., що виданий 12.05.2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 444, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 677090,87 грн. боргу, про що винести відповідну постанову.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі з особливостями, визначеними ст. 287 КАС України.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 залишено без руху позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог, що стосуються оскарження постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яроша С.І. від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916. При цьому позивачу запропоновано подати до суду протягом п`яти днів з дня вручення ухвали заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску цього строку (у разі наявності таких).

05 грудня 2025 року представник позивача подав через особистий електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" заяву про поновлення пропущеного строку звернення, в якій зауважує, що до моменту скасування постановою Верховного Суду від 11.09.2024 постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023 у справі №308/2184/14 постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження фактично була винесена у встановленому законом порядку, а тому не було підстав для її оскарження. Вважає, що оскільки Відділ примусового виконання рішень не був учасником справи №308/2184/14, то відповідач міг дізнатися про наявність підстав для поновлення виконавчого провадження тільки після отримання відповідної інформації від стягувача чи боржника. З метою відновлення своїх прав позивач 10 вересня 2025 року звернулася до начальника Відділу примусового виконання рішень із заявою, в якій просила відновити спірне виконавче провадження. Однак у задоволенні такої було відмовлено. З огляду на зазначене вважає, що відлік строків звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання оскарженої відмови.

Ухвалою від 08.12.2025 Закарпатський окружний адміністративний суд продовжив ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року, та запропонував подати до суду протягом п`яти днів з дня вручення ухвали заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням інших причин поважності пропуску цього строку (за їх наявності).

15 грудня 2025 року представник позивача подав через особистий електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" заяву про поновлення пропущеного строку звернення, в якій зазначив, що початок перебігу строку на звернення до суду з оскарженням постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не слід пов`язувати з винесенням Верховним Судом постанови від 11.09.2024 у справі №308/2184/14. Вважає, що скасування постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023 у справі №308/2184/14 створило передумови для починання процедури відновлення виконавчого провадження, який не обмежено будь-яким присічним строком. Стверджує, що її права були порушені виключно з моменту отримання відмови начальника Відділу примусового виконання рішень у відновленні виконавчого провадження.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Предметом оскарження в цій справі є постанова державного виконавця від 12 лютого 2024 року. Оскарженою постановою від 12.02.2024 заступник начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яроша С.І. закінчив виконавче провадження №13967916, стягувачем в якому була ОСОБА_1 .

З матеріалів наданого до суду виконавчого провадження №13967916 убачається, що оскаржена постанова державного виконавця була надіслана на адресу позивача супровідним листом №8-800 від 12.02.2024, що не заперечується позивачем.

Підставою для ухвалення оскаржуваної постанови слугувала постанова Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023 у справі №308/2184/14 якою скасовано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу 12.05.2009, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 677090,85 грн боргу.

Не погодившись з правомірністю постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023 у справі №308/2184/14 ОСОБА_3 оскаржила її в касаційному порядку.

За наслідком розгляду касаційної скарги Верховним Судом ухвалено постанову від 11.09.2024 №308/2184/14-ц, якою скасовано постанову Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023, а провадження у справі закрито. Позивач не заперечує обставин з приводу його обізнаності із змістом постанови Верховного Суду від 11.09.2024 №308/2184/14-ц з моменту її оприлюднення в ЄДРСР (16.09.2024) та відповідного направлення учасникам справи.

Скаржник зауважує, що скасування постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023 у справі №308/2184/14-ц стало передумовою для відновлення державним виконавцем виконавчого провадження №13967916, а відмова начальника відділу примусового виконання рішень у відновленні такого виконавчого провадження є моментом порушення прав позивача в спірних правовідносинах.

До адміністративного суду з позовом з приводу оскарження постанови державного виконавця від 12 лютого 2024 року у виконавчому провадженні №13967916 позивач звернувся майже через 11 місяців з дня винесення Верховним Судом постанови від 11.09.2024 №308/2184/14-ц та майже через 20 місяців з дня винесення оскаржуваної постанови, а зокрема- 05 листопада 2025 року.

За приписами ст.5 КАС України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 287 КАС України встановлені процесуальні строки для звернення учасників виконавчого провадження до суду з питань оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

Так, згідно п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що звернувшись до суду 05 листопада 2025 року з позовом щодо оскарження постанови державного виконавця від 12 лютого 2024 року у виконавчому провадженні №13967916, позивач пропустив строки звернення для такого оскарження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 за справою №0940/2276/18 визначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

При цьому суд зауважує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Подаючи заяву про поновлення процесуального строку позивач зазначив, що звернувся до суду в межах встановленого КАС строку звернення до суду з цією позовною вимогою, позаяк з дня винесення Верховним судом постанови від 11.09.2024 року у справі №308/2184/14 відпала обставина, яка слугувала підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №13967916 від 12.02.2024 року. Однак, постанова про закінчення виконавчого провадження №13967916 від 12.02.2024 року не стала автоматично протиправною з дня винесення Верховним Судом постанови від 11.09.2024 року у справі №308/2184/14, і не з цією датою слід пов`язувати початок перебігу строку на звернення до суду про її скасування. Жодним нормативно-правовим актом не зазначено жодного строку, протягом якого у стягувача виникає обов`язок на звернення до органу ДВС з заявою про відновлення виконавчого провадження у разі, якщо відпала підстава для прийняття відповідної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження. Зазначає, що права позивача стали порушеними тільки з моменту, коли Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ відмовив їй у відновленні виконавчого провадження, про що прийнято рішення у формі листа-відмови начальника Відділу примусового виконання рішень від 27.10.2025 року.

Надаючи оцінку вказаним доводам скаржника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що питання моменту обізнаності позивача про порушення суб`єктом владних повноважень її прав при оскарженні постанови державного виконавця від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916 жодним чином не пов`язане з відмовою начальника відділу примусового виконання рішень самостійно відновити спірне виконавче провадження. Отож приведена позивачем обставина не змінює моменту, коли позивач дізналася та повинна була дізнатися про порушення своїх прав рішенням державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, а вказує виключно на те, коли вона почала вчиняти активні дії для їх захисту.

Щодо твердження скаржника про наявність у неї права на оскарження обумовленої постанови державного виконавця та надмірного судового формалізму, то колегія суддів роз`яснює, що обмеження строку на оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

За приведених обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що наведені скаржником доводи, якими обґрунтовано заяву про поновлення процесуального строку оскарження постанови державного виконавця від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916 не пов`язані з об`єктивними перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неповажності наведених скаржником причин і відсутності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Отже визнавши неповажними наведені позивачем підстави для поновлення строку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення строку для оскарження постанови державного виконавця від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916 та як наслідок, наявність підстав для залишення без розгляду позову у названій частині на підставі ч. 3 ст. 123 КАС України та ч. 15 ст. 171 КАС України.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з посиланням на правові висновки апеляційного суду та Верховного Суду (за переліком справ приведеним у апеляційній скарзі), позаяк перелічені ним справи стосується правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин в оскаржуваній частині у цьому апеляційному провадженні, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом першої інстанції норм права при ухваленні судового рішення.

Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 260/8875/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос