Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №500/4718/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Мартиць О.І.

03 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/4718/25 пров. № А/857/50525/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 500/4718/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

07.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, у якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №0207922-2407-1918-UA61040070000079091 від 30.03.2025р. яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік в розмірі 88233,96 грн.

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №0207923-2407-1918-UA61040070000079091 від 30.03.2025р. яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік в розмірі 13968,19 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.11.2025р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління ДПС у Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.11.2025р. скасувати та прийняти нову постанову, якою у позові відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

ч.1 ст.308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, видно, що у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка та 281/2000 частка будівель майнового комплексу, що складається із механічної майстерні та зерноскладу, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 933,5 кв.м., площа належної позивачу частки становить 131,16 кв.м. вказаний об`єкт є предметом оподаткування за податковим повідомленням-рішенням.

Водночас, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відсутні відомості щодо перебування у власності ОСОБА_1 будь-яких інших об`єктів нерухомості або ж їх часток, зокрема частки площею 800,32 кв.м. від 2226,20 кв.м. загальної площі,

Головне управління ДПС у Тернопільській області виніс податкові повідомлення-рішення:

-форми "Ф" №0207922-2407-1918-UA61040070000079091 від 30.03.2025р. яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік в розмірі 85233,96 грн. об`єктом оподаткування визначено частину нежитлової будівлі загальною площею 2226,2 кв.м., площа частки, яка за інформацією контролюючого органу належить позивачу становить 800,32 кв.м.

-форми "Ф" №0207923-2407-1918-UA61040070000079091 від 30.03.2025р. яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік в розмірі 13968,19 грн. об`єктом оподаткування визначено частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 933,5 кв.м., площа частки, що становить 131,16 кв.м.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.67 Конституції України видно, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

ст.265 ПК України передбачено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно пп. 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України).

Згідно п.п.266.3.1, п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

ст.10 ПК України встановлено, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

В пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України видно, що органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1. п.266.2 ст.266 ПК України).

пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №0207922-2407-1918-UA61040070000079091, колегія суддів звертає увагу на таке.

пп. 266.3.1. п.266.3. ст.266 ПК України, визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

В п.п.266.3.2. п.266.3 ст.266 ПК України, видно, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка та 281/2000 частка будівель майнового комлексу, що складається із механічної майстерні та зерноскладу, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 933,5 кв.м., площа належної позивачу частки становить 131,16 кв.м.

Контролюючий орган переконаний, що у власності позивача перебуває 2 частки об`єктів нерухомого майна, а саме:

- 281/2000 частка будівель майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 719/2000 частка будівель майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .

Із долученої до відзиву інформаційної довідки, видно лише щодо запису про перебування у власності позивача 281/2000 частка будівель майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , міститься відмітка Актуальна інформація.

п.57 "Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26.10.2011р., передбачено, що інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав містить актуальні на дату і час її надання відомості з Державного реєстру прав, а також відомості з його невід`ємної архівної складової частини або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, обтяжень речових прав.

Крім того, у рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.07.2021р., яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021р. у справі №500/1286/21 та у рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.11.2022р., залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2023р., у справі №500/3836/22, рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.09.2023р. у справі №500/3644/23, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024р., предметом розгляду яких були податкові повідомлення - рішення Головного управлінням ДПС у Тернопільській області, якими ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2019, 2020, 2021, 2022 роки, судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником 281/2000 частки нерухомого майна, загальна площа якого 933,5 кв.м, що становить 131,16 кв.м.. Одгак, контролюючим органом здійснено розрахунок податкового зобов`язання (у попередніх періодах) виходячи з загальної площі 22260,20 кв.м та розміру частки 800,32 кв.м..

ч.4 ст.78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №0207923-2407-1918-UA61040070000079091, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

В пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України видно, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України передбачено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Дані норми по своїй суті є імперативними і передбачають, що при обрахунку суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки державні податкові органи повинні застосовувати лише ставку визначену рішенням органів місцевого самоврядування.

В оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік при обрахунку суми податкового зобов`язання контролюючим органом застосовано максимально можливу ставку податку, а саме 1,5 відсотка.

Колегія суддів звертає увагу на те, що будівлі майнового комплексу 281/2000 частина, якого належить ОСОБА_1 складається із двох будівель, а саме механічної майстерні площею 501.1 кв.м. (клас 1251 "Будівлі промисловості" ДК 018-200) та зерноскладу площею 432.4 кв.м. (клас 1271.3. "Будівлі для зберігання зерна" ДК 018-2000).

Так, рішенням сесії Великоберезовицької селищної ради №2270 від 24.06.2024р. внесено зміни до рішення Великоберезовицької селищної ради №1674 від 21.06.2022р. "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на території Великоберезовицької селищної ради".

У рішенні від 24.06.2024р., орган місцевого самоврядування вирішив, що з 01.01.2024р. на території Великоберезовицької ОТГ, до якої входить і село Миролюбівка, будівлі класів 1251 та 1271 ДК 018-2000, оподатковуються за ставкою 1%.

В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019р. у справі №826/13000/18 зазначено, що правова процедура ("fair procedure" - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тоді як відповідачем оскаржуваними податковими повідомленнями-рішенням визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік, в тому числі на не існуючий об`єкт нерухомості, що порушує права та законні інтереси позивача та зводить нанівець принцип "належного урядування" (п.п. 70, 71 рішення ЄСПЛ від 20.10.2011р. в справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), яке набуло статусу остаточного 20.01.2012).

Згідно практикою ЄСПЛ цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", у справі "Ґаші проти Хорватії" та у справі "Трґо проти Хорватії".

Апеляційний суд звертає увагу, що саме до компетенції контролюючого органу віднесено обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, в тому числі, на праві часткової власності, тоді як суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, однак не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. В свою чергу рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень положеннями ч.2 ст.77 КАС України покладається на відповідача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління ДПС у Тернопільській області діяв не в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області – залишити без задоволення, а Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 500/4718/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель