Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №380/7664/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Братичак У.В.

03 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/7664/25 пров. № А/857/51803/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 380/7664/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

17.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 27.03.2025р. №133650008308 про відмову в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу відповідно до ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи: 10.08.1995 - 31.10.1995; 02.11.1995 - 13.03.1996; 30.03.1996 - 07.08.1997; 13.09.2002 - 15.12.2002; 26.10.2006 - 16.07.2007; 26.02.2008 - 10.02.2009; 28.10.2010 - 13.10.2011; 11.11.2011 - 25.09.2012; 16.10.2012 - 26.09.2013; 11.12.2014 - 10.04.2015; 24.12.2015 - 17.10.2016 та повторно розглянути заяву від 20.03.2025р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV з урахуванням висновків суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2025р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Крім того, не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта.

Із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та вкладиша у трудову книжку серія НОМЕР_2 , видно, що позивач працював на території російської федерації:

- 10.08.1995 - 31.10.1995 - в АОЗТ «АРГО»;

- 02.11.1995 - 13.03.1996 - у ЗАО «Будівельне управління №5»;

- 30.03.1996 - 07.08.1997 - в автотранспортному підприємстві «ТЮМЕНЬБУРГАЗ»;

- 13.09.2002 - 15.12.2002 - у ЗАО «ПРИПОЛЯРСПЕЦТЕХНОЛОГІЯ»;

- 26.10.2006 - 16.07.2007- у «Північна будівельна компанія»;

- 26.02.2008 - 10.02.2009 - в ООО «СпецУТТ»;

- 28.10.2010 - 13.10.2011, 11.11.2011 - 25.09.2012, 16.10.2012 - 26.09.2013, 11.12.2014 -10.04.2015 - в ООО «ЯмалТрансАвто»;

- 24.12.2015 - 17.10.2016 - в ООО «СтройІнжКомпані»;

- 01.11.2017 - 30.11.2017 - у ФОП ОСОБА_2

20.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зі заявою про призначення пенсії за віком.

Вказана заява від 20.03.2025р. відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області області.

27.03.2025р. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №133650008308 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 32 роки.

Із змісту оскаржуваного рішення видно, що таке обґрунтоване тим, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 10.08.1995 - 31.10.1995, 02.11.1995 - 13.03.1996 та 30.03.1996 - 07.08.1997, оскільки стаж набутий на території російської федерації, а з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Повідомлено, що до страхового стажу зараховуються лише періоди роботи (служби) на території рф по 31.12.1991р.

Крім того, до страхового стажу позивача також не зараховано періоди роботи на території рф: 13.09.2002 - 15.12.2002; 26.10.2006 - 16.07.2007; 26.02.2008 - 10.02.2009; 28.10.2010 - 13.10.2011; 11.11.2011 - 25.09.2012; 16.10.2012 - 26.09.2013; 11.12.2014 - 10.04.2015; 24.12.2015 - 17.10.2016, у зв`язку з відсутністю у даних щодо сплати страхових внесків у ці періоди, як основної умови зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу та відсутності права Пенсійного фонду на отримання інформації з індивідуального особового рахунку застрахованої особи на території російської федерації.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003року №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-IV).

В п.1 ч.1 ст.8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” видно, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

ч.1, ч.2, ч.4 ст.24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло до набрання чинності Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зокрема у Законі України “Про пенсійне забезпечення” йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що зміст поняття “загальний трудовий стаж” є ширшим, ніж поняття “страховий стаж”, оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

ч.1 ст. 9 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

В ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” чітко встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В ст.1 Закону “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” видно, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить ч.1 ст.24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Із змісту ч.2 ст.24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” видно, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що оскільки трудовий стаж набутий позивачем на території російської федерації, тому при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону від 09.07.2003р. № 1058-IV вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.

ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

В абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, видно, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірних періодах та на момент звернення позивача зі заявою про призначення йому пенсії (31.01.2023). Дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 639 від 24.06.2023.

ст.7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Україна вийшла із такої годи. Постанова набрала чинності 02.12.2022р.

Згідно п.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992р., цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.

Колегія суддів зазначає, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угода були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Крім того, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28 січня 2025 року у справі №620/3530/22.

Крім цього, Верховним Судом у справі №620/3530/22 сформував наступний висновок: «… відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки».

Відповідний висновок також викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2025р. у справі № 300/6020/23.

Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

п.1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З 29.07.1993р. діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі - Інструкція №58).

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п.1.1 Інструкції №58).

Отже, зміст наведених норм права свідчить, що основним документом на підтвердження пільгового стажу роботи є трудова книжка, та за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. Уточнюючі довідки мають подаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Колегія суддів звертає увагу, що трудова книжка серії НОМЕР_1 та вкладиш у трудову книжку серії НОМЕР_2 , що належать громадянину України ОСОБА_1 , містять записи про спірні періоди роботи позивача на території рф, зокрема:

- 10.08.1995 - 31.10.1995 - в АОЗТ «АРГО»;

- 02.11.1995 - 13.03.1996 - у ЗАО «Будівельне управління №5»;

- 30.03.1996 - 07.08.1997 - в автотранспортному підприємстві «ТЮМЕНЬБУРГАЗ»;

- 13.09.2002 - 15.12.2002 - у ЗАО «ПРИПОЛЯРСПЕЦТЕХНОЛОГІЯ»;

- 26.10.2006 - 16.07.2007- у «Північна будівельна компанія»;

- 26.02.2008 - 10.02.2009 - в ООО «СпецУТТ»;

- 28.10.2010 - 13.10.2011, 11.11.2011 - 25.09.2012, 16.10.2012 - 26.09.2013, 11.12.2014- 10.04.2015 - в ООО «ЯмалТрансАвто»;

- 24.12.2015 - 17.10.2016 - в ООО «СтройІнжКомпані»;

- 01.11.2017 - 30.11.2017 - у ФОП ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, вищевказані періоди роботи позивача є повністю підтвердженими, та підлягають зарахуванню до його страхового стажу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Івано - Франківськй області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.

Тому, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України у Івано - Франківській області.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024р. у справі №500/1216/23.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову оскільки суб`єкти владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Івано – Франківській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяли не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 380/7664/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель