Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №380/25398/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/25398/24 пров. № А/857/13330/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Носа С.П.,

суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 380/25398/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя у І інстанції Мричко Н.І.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якій просив:

- визнати протиправним рішення № 913150129913 від 24.10.2024 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком з перерахунком пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до пункту “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком з 05.05.2018, з перерахунком пенсії відповідно до пункту “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є реабілітованою особою, а тому відповідно до пункту “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” має право на підвищення пенсії із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком. Відтак, на думку позивача, дії відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії є протиправними.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №913150129913 від 24.10.2024 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії, з дати звернення - 18.10.2024.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач. У своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що пенсійним органом вірно відмовлено позивачу в перерахунку пенсії, адже йому встановлена надбавка до пенсії в розмірі 43,52 грн. як реабілітованому згідно п.п.2 п.4 Постанови КМУ №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно з довідкою управління Внутрішніх справ Львівської області від 11.11.2024 № 160 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 25 лютого 1952 року із села Скварява Золочівського (Краснянського) району, Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 12.03.1952 року були виселені на спец поселення із конфіскацією майна в Тюменську область по політичних мотивах як члени сім`ї учасників ОУН, звідки виселені - 03.07.1958 року.

Відповідно до свідоцтва про народження від 17.02.1962 серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_1 є - ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_3 (мати).

Відповідно до рішення №913150129913 від 24.10.2024 відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії з встановленням підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону №962-XII “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон України № 962-XII) встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками”, “трійками”, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Згідно з пунктом “г” статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Встановлено, що згідно з довідкою управління Внутрішніх справ Львівської області від 11.11.2024 № 160 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 25 лютого 1952 року із села Скварява Золочівського (Краснянського) району, Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 12.03.1952 року були виселені на спец поселення із конфіскацією майна в Тюменську область по політичних мотивах як члени сім`ї учасників ОУН, звідки виселені - 03.07.1958 року.

Пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII передбачено підвищення пенсій двом категоріям осіб: репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано (призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком), та членам їх сімей, яких було примусово переселено (призначені пенсії підвищуються на 25 процентів мінімальної пенсії за віком).

Враховуючи встановлені судом обставини у цій справі, зокрема, що позивач належить до категорії громадян, саме членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітованим, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту “г” статті 77 Закону №1788-XII.

Позивач має статус члена сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, відтак має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г” статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення”, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії.

Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 24.10.2024 №913150129913 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії є протиправним та вірно скасовано судом першої інстанції.

Відповідно до норм статті 98 Закону № 1788-ХІІ перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку; - якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв`язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 18.10.2024 про встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, тому пенсія підлягає перерахунку із 18.10.2024 (дати звернення із заявою).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 380/25398/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин