Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №727/2033/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/2033/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Чернівецька міська рада,

при розгляді справи за апеляційною скаргою Чернівецької міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 грудня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Бойко М.Є., дата виготовлення повного тексту рішення 19 грудня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради (далі по тексту - ЧМР), в якому просила:

визнати незаконним й скасувати пункт 1 рішення 53 сесії ЧМР VIIІ скликання від 26.09.2024 року №1999 «Про розгляд звернень громадян щодо оренди земельних ділянок (відмови)»;

зобов`язати ЧМР прийняти рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га (кадастровий номер 7310136300:17:001:0254) в орендне користування терміном на 5 років для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01).

В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що пункт 1 рішення 53 сесії ЧМР VIII скликання від 26.09.2024 року №1999 суперечить вимогам чинного законодавства, є невмотивованим, оскільки зазначені в ньому підстави для відмови ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га (кадастровий номер 7310136300:17:001:0254) в орендне користування не обґрунтовані жодною нормою права, а посилання на ст.134 ЗК України є загальними, оскільки не містять конкретної частини цієї статті.

Наголошувала, що спірна земельна ділянка була сформована та їй присвоєний кадастровий номер ще у 2012 році, коли вона надавалась в орендне користування.

Провадження №22-ц/822/421/26

На ній ОСОБА_2 збудовано незавершений будівництвом житловий будинок готовністю 8%, який 27.04.2021 року останній подарував позивачці, а тому згідно вимог ч.4 ст.120 ЗК України до неї перейшло право користування цією земельною ділянкою.

У червні 2024 року від Департаменту урбаністики та архітектури ЧМР надійшов лист, відповідно до якого позивачці належало звернутися із заявою щодо оформлення права на земельну ділянку, а тому нею 19.07.2024 року було подано заяву про надання в орендне користування земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:17:001:0254 та додано докази переходу до неї права власності на розташований на ній незавершений будівництвом житловий будинок готовністю 8%.

Наведене доводить незаконність та безпідставність оскаржуваного пункту 1 рішення 53 сесії ЧМР VIIІ скликання від 26.09.2024 року № 1999 та порушення відповідачем конституційних та цивільних прав ОСОБА_1 , а тому його слід скасувати.

Крім іншого, наголошувала й на тому, що з метою ефективного способу захисту та уникнення прийняття повторних відмов, необхідно зобов`язати ЧМР прийняти рішення щодо надання їй спірної земельної ділянки в орендне користування.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано п.1 рішення 53 сесії ЧМР VIIІ скликання від 26.09.2024 року №1999 «Про розгляд звернень громадян щодо оренди земельних ділянок (відмови)» в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні її звернення від 22.07.2024 року за №П-3594/0-24/01 стосовно надання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310136300:17:001:0254) в оренду терміном на 5 років для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01).

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду Чернівецька міська рада оскаржила його в апеляційному порядку.

Вказувала, що між ЧМР та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , 21 березня 2012 року було укладено договір оренди землі №7729, у відповідності до умов якого останнім передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 7310136300:17:001:0254, яка знаходиться у АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ), для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Звернула увагу, що згідно пункту 8 цього додаткового договору орендарі зобов`язалися не проводити будь-яке будівництво будівель і споруд, яке не передбачене метою використання спірної земельної ділянки, що визначена пунктом 5.2 Договору №7729 від 21 березня 2012 року, а також не передавати її в користування (суборенду) іншим юридичним та/або фізичним особам без письмової згоди орендодавця.

Однак, у відповідності до договору дарування від 27.04.2021 року ОСОБА_2 подарував позивачці ОСОБА_1 незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 8%, що розташований по АДРЕСА_1 та належить дарувальнику на праві власності, яке зареєстровано 08.04.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №41500779.

Апелянт стверджує, що у заяві від 19.07.2024 року, зареєстрованої Департаментом урбаністики та архітектури ЧМР 22.07.2024 року, ОСОБА_1 , просила надати їй в оренду терміном на п`ять років земельну ділянку площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 з кадастровим номером

7310136300:17:001:0254, для обслуговування житлового будинку, господарських

будівель і споруд у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно.

Однак, відповідно до акту обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 від 24.07.2024 року об`єктів нерухомості на ній не виявлено, як наслідок, пунктом 1 рішення 53 сесії Чернівецької міської ради VIIІ скликання від 26.09.2024 року №1999 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вищевказаної її заяви від 19.07.2024 року в зв`язку з наданою нею недостовірною інформацією, відсутністю нерухомого майна на земельній ділянці.

На підставі наведеного ЧМР просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так, перед початком розгляду справи колегія суддів звертає увагу, що мотиви апеляційної скарги зводяться лише до непогодження з рішенням суду в частині задоволення позову, однак в прохальній частині апелянт зазначає про скасування рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

За наведеного, колегія суддів здійснює перегляд рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суд виходив з того, що відмовляючи позивачці у наданні в оренду земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з цих підстав, відповідач діяв неправомірно. З огляду на викладене, враховуючи, що на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 набуто право власності, а також те, що земельна ділянка за вказаною адресою не підлягає передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах), оскаржуване рішення відповідача, прийняте за результатом розгляду заяви позивачки від 19 липня 2024 року, яка подана під час дії строку договору оренди спірної земельної ділянки, порушує її права, є незаконним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає в повній мірі, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га (кадастровий номер 7310136300:17:001:0254) перебуває у власності територіальної громади м. Чернівці в особі ЧМР (а.с.22).

21 березня 2012 року між ЧМР в особі директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин ЧМР й ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , які зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 , було укладено договір оренди землі №7729, у відповідності до якого останнім передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 7310136300:17:001:0254, яка розташована в АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ), для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В п.1.1. Договору обумовлено, що на підставі рішення 18 сесії ЧМР VІ скликання від 29.12.2011 року №372 та рішення 20 сесії ЧМР VІ скликання від 23.02.2012 року №431 орендодавець надає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться у АДРЕСА_2 .

Пунктом 5.3. Договору сторони погодили обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням існує. Встановлено обмеження згідно зі ст.111 ЗК України, а саме на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0086 га встановлено обмеження без права будівництва в охоронюваній зоні водопроводу.

Сторони також домовилися в п.7.4.11. не проводити будь-яке будівництво будівель і споруд, та не передавати земельну ділянку в користування (суборенду) іншим юридичним та/або фізичним особам без письмової згоди орендодавця (а.с.26-29).

07 квітня 2012 року ЧМР в особі першого заступника директора начальника управління капітального будівництва департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин ЧМР та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 й ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , укладено Додатковий договір №1/7729 до договору №7729 від 21 березня 2012 року, за змістом якого поновлено дію останнього до 21.03.2022 року щодо надання в оренду ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд права без права її забудови.

Згідно пункту 8 вказаного Додаткового договору орендарі зобов`язалися не проводити будь-яке будівництво будівель і споруд, яке не передбачене метою використання спірної земельної ділянки, що визначена пунктом 5.2 Договору №7729 від 21 березня 2012 року, а також не передавати її в користування (суборенду) іншим юридичним та/або фізичним особам без письмової згоди орендодавця (а.с.24).

Надалі, на підставі договору дарування від 27.04.2021 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 8%, що розташований по АДРЕСА_1 й належить дарувальнику на праві власності, яке зареєстровано 08.04.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №41500779 (а.с.9).

Державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на вищезазначене майно проведена 27.04.2021 року за №41709075 (а.с.20).

Наказом Міністерства юстиції України на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 29.08.2024 року за результатами її розгляду частково задоволено скаргу Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29.07.2024 року №01/02-05/2068, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 29.07.2024 року за №СК-3896-24, а саме визнано прийнятим з порушенням ЗУ « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення від 15.04.2021 року №57647322 державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Г.Ф., на підставі якого зареєстровано право власності на незавершений будівництвом житловий будинок за ОСОБА_2 .

Крім того, цим же наказом Міністерства юстиції України у задоволенні скарги Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29.07.2024 року №01/02-05/2068 в частині анулювання рішення від 27.04.2021 року №57876742 приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. про внесення запису про право власності на незавершений будівництвом житловий будинок № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 на підставі посвідченого нею (нотаріусом Олійник І.М.) договору дарування від 27.04.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №2647, відомостей з Державного земельного кадастру від 27.04.2021 року №42665555 відмовлено, оскільки таке рішення відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав та прийнято з додержанням нотаріусом порядку проведення державної реєстрації прав (а.с.64-70).

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 червня 2025 року скасовано, провадження у справі №727/14079/24 за позовною вимогою ОСОБА_2 , яка пред`явлена до Міністерства юстиції України, Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, Виконавчого комітету ЧМР, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 29 серпня 2024 року та позовною вимогою ОСОБА_2 , яка пред`явлена до Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 наказу Міністерства юстиції України від 05 вересня 2024 року №2640/5, закрито.

У позові ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Виконавчого комітету ЧМР про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 наказу Міністерства юстиції України від 05 вересня 2024 року №2640/5 відмовлено.

12.06.2024 року Департаментом урбаністики та архітектури ЧМР надіслано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лист, в якому позивачці як власниці нерухомого майна (незавершеного будівництвом житлового будинку) за адресою: АДРЕСА_1 повідомлено про необхідність терміново звернутися до Департаменту надання адміністративних послуг ЧМР із заявою щодо користування земельною ділянкою (а.с.11).

У заяві від 19.07.2024 року, зареєстрованої Департаментом урбаністики та архітектури ЧМР 22.07.2024 року, ОСОБА_1 просила надати їй в оренду терміном на п`ять років земельну ділянку площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 7310136300:17:001:0254 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно (а.с.17).

З акту обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 від 24.07.2024 року вбачається, що жодного нерухомого майна, в тому числі незавершеного будівництва житлового будинку, не виявлено (а.с.95).

Пунктом 1 Рішення 53 сесії ЧМР VIIІ скликання від 26.09.2024 року №1999 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вищевказаної її заяви від 19.07.2024 року в зв`язку з наданою нею недостовірною інформацією, відсутністю нерухомого майна на земельній ділянці, зареєстрованого в порядку, встановленому ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та оскільки право оренди на такі земельні ділянки набувається на конкурентних засадах (на земельних торгах) (підстава: ст. 134 ЗК України); вирішено вважати припиненим договір оренди землі від 21.03.2012 року №7729 на підставі ст.31 ЗУ «Про оренду землі» - у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено (п.п.1.1.); земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 0,1000 га (кадастровий номер 7310136300:17:001:0254) зараховано до земель запасу міста (п.п.1.2) (а.с.16).

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ця норма забезпечує механізм перевірки дій держави на добросовісність — вона є базовою для визнання недобросовісного зловживання владою.

При цьому, частиною 1 статті 68 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Ця норма зобов`язує всіх осіб (не лише органи державної влади) діяти у правовому полі — тобто добросовісно.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст.14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин 1, 2 ст.373 ЦК України та ст.1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно із статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частинами 1-3 статті 78 ЗК України обумовлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами 1, 2 статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

В силу статті 189 ЗК України та статті 20 ЗУ «Про охорону земель» самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

За змістом статті 144 Конституції України, статей 12, 122 ЗК України, статті 26 ЗУ від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад. Також відповідно до пункту «в» ст.9 ЗК України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відтак, вирішення питання про надання у користування спірної земельної ділянки, розташованої за спірною адресою в м. Чернівці, належить до компетенції Чернівецької міської ради.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, ЗУ «Про оренду землі».

У статті 1 ЗУ «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічні положення викладено у частині першій статті 93 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи.

(Див. висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №592/10260/16).

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» ЗК України), і такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).

Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Отже, як вже встановлено, позивач звертаючись з позовом вказувала на те, що оскаржуваним рішенням порушено її право на оренду земельної ділянки, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна (незавершене будівництво 8%) належний їй на праві приватної власності на підставі договору дарування, в свою чергу, ЧМР заперечувала позов та вказувала, що оскаржуваним рішенням, а саме п.1 правомірно відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні звернення стосовно надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1000 га (кадастровий номер 7310136300:17:001:0254) в оренду на 5 років для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у зв`язку з наданою недостовірною інформацією, відсутністю нерухомого майна на земельній ділянці, зареєстрованого в порядку, встановленому ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та тим, що право оренди на такі земельні ділянки відбувається на конкурентних засадах.

Так, заява ОСОБА_1 до Департаменту урбаністики та архітектури ЧМР від 19.07.2024 року (а.с.11) мотивована переходом права власності на нерухоме майно, що спонукало останню просити ЧМР надати їй в оренду земельну ділянку кадастровий номер 7310136300:17:001:0254, площею 0,10 га по АДРЕСА_2 строком на 5 років для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а тому висновок суду про неврахування ЧМР при розгляді вказаної заяви того, що ОСОБА_1 перейшло право на нерухоме майно по АДРЕСА_2 , не відповідає обставинам справи, оскільки звернень саме з підстав переходу прав попереднього заявника на будинок чи його частку у власність ОСОБА_1 не зазначалося та в додатках до заяви не вказувалося.

Крім того, додатки до заяви (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.20-23)) стосувалися незавершеного будівництвом житлового будинку - 8% готовності (фундамент).

Наказом Міністерства юстиції України від 05.09.2024 року, прийнятого на підставі висновку центральної колегії МЮУ від 29.08.2024 року, крім іншого, визнано прийнятим з порушенням ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення від 15.04.2021 року №57647322 державного реєстратора Карвацької Г.Ф. (тобто скасовано реєстрацію права на незавершений об`єкт будівництва) після звернення ОСОБА_1 із заявою 19.07.2024 року, про те на момент прийняття рішення про відмову в наданні земельної ділянки в оренду був чинним вказаний вище наказ й було встановлено факт відсутності незавершеного будівництва (8% фундамент) за вказаною адресою, отже належними доказами доведено відсутність майна, що потягло за собою правомірну відмову з підстав надання недостовірних відомостей.

Таким чином, оскаржуване рішення є вмотивованим, наведені мотиви є зрозумілими, обґрунтованими й такими, що відповідають обставинам справи, твердження позивача про перехід прав орендодавця є помилковими, а вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду відносяться до дискреційних повноважень Ради.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що висновок суду, покладений в основу рішення «враховуючи, що на об`єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 набуто право власності, а також те, що земельна ділянка за вказаною адресою не підлягає передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах)», є необґрунтованим, оскільки як вже зазначалося, на спірній земельній ділянці відсутній об`єкт незавершеного будівництва, а тому передача вказаної земельної ділянки можлива саме у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи вимоги статті 134 ЗК України.

Також помилковим є висновок суду й про те, що відповідно до договору дарування від 27.04.2021 року ОСОБА_2 подарував позивачці незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 8%, що також розташований за вищевказаною адресою, а тому в розумінні положень статті 120 ЗК України до неї перейшло право користування лише частиною земельної ділянки, необхідної для його обслуговування, оскільки за умовами договору оренди та змін до нього від 7 квітня 2017 року (п.1) існувала заборона на будь-яке будівництво на переданій в оренду земельній ділянці, а враховуючи відсутність будь-якого незавершеного будівництва – відсутні й підстави переходу права користування (оренди) до ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку чи її частину.

Зважаючи на викладене, висновки суду в оскаржуваній частині не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову з мотивів та підстав, викладених вище.

При цьому, апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно пункту 4 частини 1, абз. 1 частини 2, частини 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ЧМР підлягає частковому задоволенню, оскаржуване в частині рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Окрім того, згідно підпунктів б, в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

За подання апеляційної скарги ЧМР сплачено 4542 грн, однак, враховуючи, що незаконність рішення суду знайшло своє підтвердження лише в межах аргументів апеляційної скарги, тобто частково, апелянту підлягає компенсації судовий збір в розмірі 1816,80 грн за рахунок ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 грудня 2025 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Чернівецької місткої ради про визнання незаконним та скасування п.1 рішення 53 сесії ЧМР VIIІ скликання від 26.09.2024 року №1999 «Про розгляд звернень громадян щодо оренди земельних ділянок (відмови)» в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні її звернення від 22.07.2024 року за №П-3594/0-24/01 стосовно надання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310136300:17:001:0254) в оренду терміном на 5 років для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01) скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні зазначеного позову ОСОБА_1 до Чернівецької місткої ради відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернівецької місткої ради судовий збір у розмірі 1816,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: І.М Литвинюк

І.Б. Перепелюк