Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №629/2649/25 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/2649/25

Номер провадження 2/629/34/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого - судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши в місті Лозова Харківської області у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін об`єднану цивільну справу №629/2649/25 за позовами ОСОБА_1 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, про встановлення фактів мобінгу та їх усунення, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та за позовами представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Зеленського Максима Сергійовича до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, треті особи: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про встановлення фактів мобінгу та їх усунення, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання інформації неправомірною, поновлення на роботі, визнання рішення та листа протиправними та такими, що не створюють правових наслідків, представник позивача - адвокат Зеленський Максим Сергійович, представник Державної інноваційної фінансово-кредитної установи- Круторогов Артем Сергійович, представник Державної служби України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління - Князєва Марина Валеріївна, -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, про встановлення фактів мобінгу та їх усунення, в якому просив визнати дії групи осіб (Голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) ОСОБА_2 , виконуючої обов?язки заступника голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) - керівниці департаменту фінансового моніторингу та безпеки ОСОБА_3 , уповноваженого з антикорупційної діяльності Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) ОСОБА_7) такими, що мають ознаки мобінгу (цькування) його -першого заступника голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно ст.2-2, ст.141 КЗпП України, ст.41 Закону України «Про запобігання корупції», а саме дії, що виразилися у: підписанні Наказу ДІФКУ №2 від 29.01.2025, наказу ДІФКУ №9-адм від 30.01.2025, окремого доручення №2 від 31.01.2025, висновку за результатами проведення службового розслідування від 10.02.2025, наказу ДІФКУ №31-к/тр від 10.02.2025, наказу ДІФКУ №15-адм від 10.02.2025, окремого доручення №6 від 19.02.2025, окремого доручення №8 від 26.02.2025, наказу ДІФКУ №45-к/тр від 28.02.2025, наказу ДІФКУ №46-к/тр від 28.02.2025, наказу ДІФКУ №48-к/тр від 04.03.2025, окремого доручення №11 від 11.03.2025; не проведенні службових розслідувань по порушенням викладеним у Доповідних записках від 07.03.2025 №117 та від 01.04.2025 №150 обставинам; недоплаті частини заробітної плати (авансу) за: першу половину лютого 2025 року (3 дні), за другу половину лютого 2025 року (3 дні), за другу половину березня 2025 року (5 днів); безпідставних звинуваченнях у нібито зберіганні в приміщенні ДІФКУ наркотичних речовин, голок, шприців та торгівлі благодійною допомогою, а також зобов?язати роботодавця усунути ці та подібні факти. Крім того, просив відшкодувати йому

моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн. (Справа №629/2649/25, номер провадження 2/629/928/25 - надійшла в провадження судді Каращука Т.О.)

Ухвалою суду було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, учасникам справи надано строк для подання заяв по суті.

08.05.2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні.

13.05.2025 року та 14.05.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечував проти викладеного у відзиві та просив задовольнити його позов в повному обсязі.

17.07.2025 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, які представник Державної служби України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління просив врахувати під час розгляду справи.

23.07.2025 року представником відповідача було заявлено клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, в задоволенні якого ухвалою суду було відмовлено.

19.05.2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи від 19.02.2025 за №39-к-тр про оголошення догани першому заступнику голови правління ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни (невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов?язків, покладених на нього локальними актами ДІФКУ), а також зобов?язати Державну інноваційну фінансово-кредитну установу нарахувати та виплатити заробітну плату за 05.02.2025 року, 07.02.2025 року та 11.02.2025 року. (Справа №629/3426/25, номер провадження 2/629/1070/25 - надійшла в провадження судді Цендри Н.В.)

10.06.2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні.

12.06.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погодився з викладеним у відзиві та наполягав на задоволенні його позову.

12.06.2025 року ухвалою судді Цендри Н.В. вказану справу було передано судді Каращуку Т.О. для вирішення питання об`єднання.

Також, 13.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, про визнання незаконним та скасування наказу, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи від 28.02.2025 року за №45-к/тр про оголошення догани першому заступнику голови правління ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни (невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов`язків, покладених на нього локальними нормативними актами ДІФКУ). (Справа №629/3583/25, номер провадження 2/629/1098/25 - надійшла в провадження судді Цендри Н.В.)

11.06.2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову.

19.06.2025 року ухвалою судді Цендри Н.В. вказану справу було передано судді Каращуку Т.О. для вирішення питання об`єднання.

02.06.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, про визнання незаконним та скасування наказу, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Державної інноваційної фінансово-кредитної установи від 04.03.2025 року за №48-к/тр про оголошення догани першому заступнику голови правління ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни, а саме невиконання окремого доручення №8 від 26.02.2025 року.(Справа №629/3822/25, номер провадження 2/629/1152/25 - надійшла в провадження судді Цендри Н.В.)

16.06.2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні.

18.06.2025 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, які представник

Державної служби України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління просив врахувати під час розгляду справи.

18.06.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив на позов, в якій позивач заперечував викладене у відзиві та наполягав на задоволенні його позову.

24.06.2025 року ухвалою судді Цендри Н.В. вказану справу було передано судді Каращуку Т.О. для вирішення питання об`єднання.

Вищевказані справи ухвалою судді Каращука Т.О. від 01.07.2025 року були об`єднані в одне провадження зі справою №629/2649/25, номер провадження 2/629/928/25.

Крім того, 09.07.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, про скасування наказів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме просив скасувати наказ ДІФКУ від 10.02.2025 №15-адм «Про проведення службового розслідування» (зі змінами); скасувати наказ ДІФКУ від 08.04.2025 №27-адм «Про проведення службового розслідування» (зі змінами); скасувати наказ ДІФКУ від 10.02.2025 № 31-к/тр «Про відсторонення від посадових обов`язків ОСОБА_1 »; скасувати наказ ДІФКУ від 10.04.2025 №65-к/тр «Про відсторонення від посадових обов`язків ОСОБА_1 ». Також, просив стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.02.2025 по 10.04.2025 включно у сумі 291 187,40 грн із відрахуванням податків та зборів; за час вимушеного прогулу з 11.04.2025 по 08.06.2025 включно у сумі 277 643,80 грн із відрахуванням податків та зборів. В частині стягнення середнього заробітку за один місяць просив допустити негайне виконання рішення суду.(Справа №629/4803/25, номер провадження 2/629/1398/25 - надійшла в провадження судді Цендри Н.В.)

14.07.2025 року позивачем було збільшено розмір позовних вимог, а саме додатково позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн.

17.07.2025 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, які представник Державної служби України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління просив врахувати під час розгляду справи.

25.07.2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні.

30.07.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив на позов, в якій позивач заперечував викладене у відзиві та наполягав на задоволенні його позову.

04.08.2025 року ухвалою судді Цендри Н.В. вказану справу було передано судді Каращуку Т.О. для вирішення питання об`єднання.

13.08.2025 року ухвалою судді Каращука Т.О. справу №629/4803/25, номер провадження 2/629/1398/25, було об`єднано зі справою №629/2649/25, номер провадження 2/629/928/25.

10.10.2025 року до суду також надійшли письмові пояснення третьої особи на об`єднану справу, які представник Державної служби України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління просив врахувати під час розгляду справи.

Також, 19.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, треті особи: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про встановлення фактів мобінгу, визнання незаконними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивач в позові просив визнати дії Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) в особі Голови правління ОСОБА_2, що виразилися у підписанні наказу ДІФКУ від 19.05.2025 №38-адм «Про проведення службового розслідування» (зі змінами), наказу ДІФКУ від 09.06.2025 №92-к/тр «Про відсторонення від посадових обов?язків ОСОБА_1 », наказу ДІФКУ №56-адм. від 11.08.2025, як такі, що є проявом мобінгу (дискримінаційне ставлення та психологічне насильство (цькування)) відповідно до статті 2-2 Кодексу законів про працю України; визнати незаконними та скасувати накази ДІФКУ від 19.05.2025 №38-адм «Про проведення службового розслідування» (зі змінами); від 09.06.2025 № 92-к/тр «Про відсторонення від посадових обов?язків

ОСОБА_1 »; від 11.08.2025 № 56-адм «Про проведення службового розслідування». ОСОБА_1 просив стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.06.2025 по 15.08.2025 включно у сумі 338 590,00 грн із відрахуванням податків та зборів та з урахуванням виплачених сум заробітної плати за цей період, остаточний розмір середнього заробітку просив стягнути по день фактичного допуску до роботи з урахуванням компенсації втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати». Крім того, просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 98 000, 00 грн. В позові ОСОБА_1 просив також забезпечити позов шляхом зупинення дії наказів №38-адм, №56-адм та №92-к/тр та не видання нових наказів з тим самим предметом спору щодо Позивача, до набрання рішенням законної сили. (Справа №629/5866/25, номер провадження 2/629/1640/25 - надійшла в провадження судді Харабадзе К.Ш.)

09.09.2025 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, які представник Державної служби України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління просив врахувати під час розгляду справи.

09.09.2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні.

15.09.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив на позов, в якій позивач заперечував викладене у відзиві та наполягав на задоволенні його позову.

17.09.2025 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, які представник відповідача просив врахувати та відмовити в задоволенні позову.

23.09.2025 року позивачем було збільшено розмір позовних вимог, а саме додатково позивач просив визнати дії ДІФКУ в особі Голови правління ОСОБА_2 , що виразилися у підписанні наказу ДІФКУ від 22.09.2025 № 138-к/тр «Про відсторонення від посадових обов?язків ОСОБА_1 », як такий, що є проявом мобінгу (дискримінаційне ставлення та психологічне насильство (цькування)) відповідно до статті 2-2 Кодексу законів про працю України, а також визнати незаконним та скасувати наказ ДІФКУ від 22.09.2025 №138-к/тр «Про відсторонення від посадових обов?язків ОСОБА_1 ».

05.11.2025 року позивачем було збільшено розмір позовних вимог, а саме додатково позивач просив визнати відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у ті дні періоду відсторонення від виконання посадових обов?язків, згідно Наказів ДІФКУ від 09.06.2025 №92-к/тр та від 22.09.2025 №138-к/тр, коли така відсутність мала місце, поважною причиною, що виключає кваліфікацію її як «прогулу» чи «неявки без поважних причин». У період відсторонення позивач неодноразово перебував на робочому місці, про що має відповідні підтвердження (в тому числі фото-, відеофіксацію). Однак навіть у ті дні, коли позивача фактично не було на роботі, така відсутність є поважною, оскільки наказом про відсторонення ОСОБА_1 усунуто від виконання обов?язків і не зобов?язано перебувати на робочому місці. Отже, відсутність мала об?єктивний характер і не може кваліфікуватися як прогул. Визнати протиправними, та такими які мають ознаки мобінгу (цькування), упередженого ставлення та психологічного тиску, дії ДІФКУ, що полягають у кваліфікації відсутності Позивача в дні його відсторонення, згідно Наказів ДІФКУ від 09.06.2025 № 92-к/тр та від 22.09.2025 №138-к/тр, як «прогул»/«неявка без поважних причин», та зобов`язати утриматися від такої кваліфікації щодо спірного періоду. Остаточний розмір середнього заробітку просить стягнути по дату, встановлену судом з урахуванням факту його звільнення 20.10.2025, із урахуванням компенсації втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати». 03.12.2025 року ухвалою судді Харабадзе К.Ш. вказану справу було передано судді Каращуку Т.О. для вирішення питання об`єднання.

09.12.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечував викладене у відзиві та наполягав на задоволенні його позову.

09.12.2025 року ухвалою судді Каращука Т.О. справу №629/5866/25, номер провадження 2/629/1640/25, було об`єднано зі справою №629/2649/25, номер провадження 2/629/928/25.

21.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, треті особи: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про визнання інформації неправомірною, встановлення фактів мобінгу, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди. В позові просив визнати інформацію, розміщену у статті «Офіційне повідомлення» від 24.10.2025 року на офіційному вебсайті Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) за посиланням (https://sfii.gov.ua/oficijne-povidomlennya-21), такою, що: порушує право ОСОБА_1 на використання імені (ПІБ) та на захист персональних даних (ПІБ, фотографія, інформація щодо порушення трудової дисципліни); порушує право на честь, гідність та ділову репутацію; є неправомірним поширенням персональних даних. Також, визнати інформацію, розміщену у статті «Антикорупційна діяльність» від 28.10.2025 на офіційному вебсайті Державної інноваційної фінансово- кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) за посиланням (https://sfii.gov.ua/antikorupcijna-diyalnist/ ), такою, що: порушує право ОСОБА_1 на використання імені (ПІБ) та на захист персональних даних (ПІБ, фотографія); порушує право на честь, гідність та ділову репутацію; порушує право на презумпцію невинуватості; є неправомірним поширенням персональних даних. Крім того, позивач просив визнати дії Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) в особі Голови правління ОСОБА_2 такими, що мають ознаки мобінгу (цькування) першого заступника голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно ст.2-2, ст.141 КЗпП України, а саме дії, що виразилися у розміщенні статтей від 24.10.2025 та 28.10.2025 на офіційному вебсайті ДІФКУ (код ЄДРПОУ 00041467) за посиланнями https://sfii.gov.ua/oficijne-povidomlennya-2/, https://sfii.gov.ua/antikorupcijna-diyalnist/, та просив зобов?язати Державну інноваційну фінансово-кредитну установу (код ЄДРПОУ 00041467) протягом 5 (п?яти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили видалити зазначені статті зі свого офіційного вебсайту. Позивачем в позовній заяві заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн. (Справа №629/8283/25, номер провадження 2/629/2305/25).

05.12.2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні.

08.12.2025 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, які представник Державної служби України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління просив врахувати під час розгляду справи.

15.12.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив на позов, в якій позивач заперечував викладене у відзиві та наполягав на задоволенні його позову.

16.12.2025 року ухвалою судді Харабадзе К.Ш. вказану справу було передано судді Каращуку Т.О. для вирішення питання об`єднання.

21.11.2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, треті особи: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, визнання рішення та листа протиправними та такими, що не створює правових наслідків та встановлення фактів мобінгу, а саме ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №156-к/тр від 20.10.2025 про звільненн ОСОБА_1 з посади першого заступника голови правління за пунктом 4 частини першої статті 40 КзпП України («за прогул без поважних причин»), поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи з дня незаконного звільнення - 20 жовтня 2025 року, стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.10.2025 і до дня фактичного допуску до роботи, виходячи із середньоденної 6 771,80 грн, визначеної за Порядком №100 (одноразові й лікарняні виплати не включались), з урахуванням утримання

податків і зборів. Просив допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць. У разі затримки виконання рішення про поновлення просив застосувати наслідки, передбачені законодавством, у тому числі нарахування середнього заробітку до дня фактичного допуску до роботи. Також, просив зобов?язати ДІФКУ внести зміни до трудової та е-трудової ОСОБА_1 , а саме скасувати запис про звільнення за п.4 ч.1 ст.40 К3пП від 20.10.2025 та відновити запис про роботу на посаді з дня поновлення; визнати рішення правління ДІФКУ №41 від 18.08.2025 протиправним та таким, що не створює правових наслідків (не може бути підставою звільнення); визнати лист Головного управління оборонних активів МОУ №220/73/94114 від 17.10.2025 протиправним та таким, що не створює правових наслідків (не може бути підставою звільнення); визнати дії Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) в особі Голови правління ОСОБА_2, виконуючих обов?язки заступника голови правління -ОСОБА_3 Анни Валеріївни, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та уповноваженого з антикорупційної діяльності ОСОБА_7 , такими, що мають ознаки мобінгу (психологічного тиску та цькування) щодо ОСОБА_1 , відповідно до статті 2-2 та статті 141 Кодексу законів про працю України, що проявилося у сукупності системних дій, спрямованих на незаконне припинення трудових відносин, зокрема: складанні актів про нібито відсутність працівника на робочому місці під час його законного відсторонення від виконання посадових обов?язків, що суперечить природі відсторонення та фактичним обставинам; ігноруванні поданих працівником письмових пояснень щодо неправомірності актів та відсутності обов?язку перебувати на робочому місці у період відсторонення; маніпулятивному та вибірковому поданні матеріалів до Міністерства оборони України для отримання погодження на звільнення, із умисним ненаданням документів, що спростовують підстави звільнення; прийнятті неправомочного рішення правління №41 від 18.08.2025 за участю осіб, не погоджених органом управління майном, та без розгляду пояснень Позивача, що призвело до незаконного оформлення підстав для звільнення; виданні наказу про звільнення № 156-к/тр від 20.10.2025 з перевищенням повноважень, без належної правової підстави та всупереч вимогам статей 40, 46, 147-149 К3пП України; публічному поширенні персональних даних та фотозображення працівника на офіційному веб-сайті ДІФКУ із твердженням про «звільнення за прогул», що принижує честь, гідність та ділову репутацію працівника та є формою психологічного тиску. Крім того, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень, спричинену незаконним звільненням, порушенням честі, гідності, ділової репутації та систематичним психологічним тиском (мобінгом). (Справа №629/8286/25, номер провадження 2/629/2308/25)

03.12.2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти позовута просив відмовити в його задоволенні.

05.12.2025 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, які представник Державної служби України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління просив врахувати під час розгляду справи.

15.12.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив на позов, в якій позивач заперечував викладене у відзиві та наполягав на задоволенні його позову.

16.12.2025 року ухвалою судді Харабадзе К.Ш. вказану справу було передано судді Каращуку Т.О. для вирішення питання об`єднання.

Ухвалою суду від 18.12.2025 року цивільна справа №629/2649/25, номер провадження 2/629/928/25, об`єднана зі справами №629/8286/25, номер провадження 2/629/2308/25, та №629/8283/25, номер провадження 2/629/2305/25.

Ухвалою суду заяву позивача про забезпечення позову було повернуто без розгляду, у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів, клопотань представника відповідача про зупинення провадження у справі та про залучення третьої особи було відмовлено.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за можливе, відповідно до ст.279 ЦПК України, розглянути справу за наявними в матеріалах доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлені такі факти та відповідні правовідносини.

Відповідно до копії наказу ДІФКУ від 01.09.2020 за №97-к/тр(а.с.32, Том 1), з 02.09.2020 року ОСОБА_1 переведено з посади в.о. першого заступника голови правління на посаду першого заступника голови правління ДІФКУ.

Як вказано в позові, 15 липня 2021 року між Міністерством з питань стратегічних галузей промисловості України (далі - Мінстратегпром) та ОСОБА_2 підписано Контракт №1-2021 (зі змінами) щодо призначення вказаної особи на посаду голови правління ДІФКУ на термін з 16.07.2021 по 17.07.2026 рік.

Також, позивачем вказано, що 27.05.2022 року ОСОБА_2 було звільнено з посади Голови правління ДІФКУ відповідно до наказу Мінстратегпрому від 27.05.2022 за №7/п.

Наказом Мінстратегпрому від 30.05.2022 за №8/п покладено на ОСОБА_1 виконання обов`язків голови правління ДІФКУ з 30.05.2022 року до призначення голови правління(а.с.33, Том 1).

30.05.2022 року, як вбачається з наказу №32-к/тр, ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків голови правління(а.с.34, Том 1).

Відповідно до копії наказу Мінстратегпрому від 27.01.2025 за №2/п від 27 січня 2025 року(а.с.35, Том 1), наказ Мінстратегпрому від 30.05.2022 за №8/п втратив чинність.

Згідно з копією наказу №3-к/тр від 27.01.2025 року(а.с.36, Том 1), позивач припинив виконання обов?язків голови правління з 27.01.2025 року.

В позові вказано, що ОСОБА_2 було поновлено на посаді Голови правління ДІФКУ згідно рішення суду та наказу Мінстратегпрому від 17.01.2025 за №1/п, указана особа приступила до виконання обов?язків голови правління (наказ ДІФКУ від 27.01.2025 за №4-к/тр).

Також, в позові зазначено, що 29 січня 2025 року ОСОБА_3 призначено керівником департаменту фінансового моніторингу та безпеки, згідно наказу ДІФКУ. Того ж дня, на дану особу покладено виконання обов?язків заступника голови правління ДІФКУ за сумісництвом (наказ ДІФКУ).

12 лютого 2025 року ОСОБА_8 призначено уповноваженим з антикорупційної діяльності ДІФКУ (наказ ДІФКУ).

Наказом від 14.12.2022 року за №19 затверджено Антикорупційну програму ДІФКУ(а.с.75-92, Том 1).

В в п.2 ч.1 Розділу ІІ Програми визначено, що керівник Установи, члени правління, посадові особи усіх рівнів, працівники та представники Установи зобов?язані: 1) дотримуватися вимог Закону України «Про запобігання корупції», а також забезпечувати реалізацію цієї Програми; 2) виконувати свої посадові (договірні) обов?язки з урахуванням законних інтересів Установи; 3) невідкладно інформувати в передбаченому цією Програмою порядку Уповноваженого, керівника (керівника виконавчого органу) Установи або засновників (учасників) Установи про випадки порушення вимог цієї Програми (або про випадки підбурювання до таких дій), вчинення корупційних або пов?язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» засновниками (учасниками), керівником, членами органів управління, посадовими особами усіх рівнів, працівниками Установи або існуючими чи потенційними діловими партнерами; 4) невідкладно інформувати в порядку, визначеному цією Програмою, про виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; вживати заходів для запобігання та врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів; не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 5) утримуватися від поведінки, яка може бути розціненою як готовність вчинити корупційне або пов?язане з корупцією правопорушення, пов?язане з діяльністю Установи; 6) інформувати Уповноваженого про здійснення та приймання ділової гостинності, дарування та отримання подарунків у порядку, визначеному Установою; 7) брати до уваги та враховувати рекомендації Уповноваженого.

Пунктом 1 ч.2 Розділу ІІ Програми встановлено, що керівнику, членам правління, посадовим особам усіх рівнів, Уповноваженому, працівникам та представникам Установи забороняється: 1) приймати пропозицію, обіцянку або одержувати неправомірну вигоду, а так само просити надати таку вигоду для себе чи іншої фізичної або юридичної особи за вчинення чи невчинення будь-яких дій з використанням становища, яке вони займають у Установи, або у зв?язку з їх діяльністю на користь Установи, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку

вигоду, або в інтересах третьої особи; 2) зловживати своїми повноваженнями, тобто умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи використовувати свої повноваження всупереч інтересам Установи; 3) пропонувати, обіцяти або надавати (безпосередньо або через третю особу) офіційним особам та/або їх близьким особам, іншим фізичним особам неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення ними будь-яких дій/бездіяльності з використанням наданої їм влади, службового становища, повноважень для одержання або збереження будь-яких переваг для Установи, 4) вчиняти дії та приймати рішення в умовах реального конфлікту інтересів; 5) використовувати будь-яке майно Установи чи її кошти в особистих інтересах; 6) організовувати, бути посередником або особисто здійснювати будь-які готівкові або безготівкові платежі чи розрахунки з діловими партнерами Установи, іншими фізичними або юридичними особами, якщо такі платежі чи розрахунки не передбачені законодавством або укладеними Установою правочинами; 7) впливати прямо або опосередковано на рішення працівників Установи з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб; 8) вчиняти будь-які дії, які прямо або опосередковано підбурюють інших працівників, посадових осіб усіх рівнів до порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» чи цієї Програми; 9) дарувати та отримувати подарунки з порушенням вимог законодавства та цієї Програми щодо надання та приймання ділової гостинності та подарунків; 10) після звільнення або іншого припинення співробітництва з Установою розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, в тому числі конфіденційну, яка стала їм відома у зв?язку з виконанням своїх повноважень, договірних зобов?язань, крім випадків, встановлених чинним законодавством України.

Позивач у позові стверджує, що з 27.01.2025 року, після поновлення на посаді Голови правління ОСОБА_2 , щодо нього розпочався цілеспрямований та систематичний мобінг (цькування).

Як вбачається з викладеного позивачем в заявах по суті та долучених доказів, після зміни керівництва (з 27.01.2025) щодо ОСОБА_1 розпочалася серія інтенсивних дисциплінарних процедур, а саме службових розслідувань: Протягом короткого проміжку часу було призначено 5 службових розслідувань: Накази № 9-адм від 30.01.2025, № 15-адм від 10.02.2025, № 27-адм від 08.04.2025, № 38-адм від 19.05.2025 та № 56-адм від 11.08.2025; дисциплінарні стягнення: позивачу було оголошено 4 догани: Накази № 39-к/тр від 19.02.2025, № 45-к/тр від 28.02.2025, № 46-к/тр від 28.02.2025, № 48-к/тр від 04.03.2025; відсторонення: Позивача тричі було відсторонено від посадових обов`язків: Накази № 31-к/тр від 10.02.2025, № 92-к/тр від 09.06.2025 та № 138-к/тр від 22.09.2025.

Наказом від 15.03.2011 року за №18 було затверджено Порядок проведення службового розслідування в Державній інноваційній фінансово-кредитній установі(а.с.59-61, Том 1).

В п.2.1. Порядку визначено, що підставами для проведення службового розслідування можуть бути:- термінове повідомлення про надзвичайну подію, що трапилась у підрозділах Установи, або поширення відомостей в засобах масової інформації стосовно подій в Установі; - результати ревізії або аудиторської перевірки; - звернення керівника структурного підрозділу або регіонального відділення установи про необхідність встановлення факту тієї чи іншої події; - скарга з боку суб?єктів господарювання, що отримали кредити чи обладнання в лізинг від ДІФКУ, про порушення їх законних прав; - втрата документів, що містять конфіденційну інформацію або комерційну таємницю; -доручення уповноважених державних органів; -скарга з боку персоналу на зловживання керівників, за винятком анонімних скарг.

Пунктом 2.2. встановлено, що стосовно працівників Установи службове розслідування може бути проведене у разі: - порушення ними трудової чи виробничої дисципліни або вимог внутрішньо-об?єктового режиму; - невиконання або неналежного виконання ними службових обов?язків, що призвело чи могло призвести до заподіяння матеріальної шкоди Установі та/або її контрагентам; - на вимогу працівника Установи з метою зняття звинувачень на його адресу або підозр, які він вважає безпідставними.

Як вбачається з п.4.1. Порядку, рішення про проведення службового розслідування приймається головою правління Установи, або особою, що його заміщує.

В п. 4.3. визначено, що службове розслідування призначається негайно при наявності підстав, передбачених п. 2 цього Порядку, і має закінчуватись, як правило, не пізніше одного

місяця з дня виявлення правопорушення (або настання факту надзвичайної події). Днем закінчення службового розслідування слід вважати дату підписання висновку за результатами службового розслідування. При цьому слід мати на увазі, що дисциплінарне стягнення згідно з чинним законодавством застосовується безпосередньо після виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу тимчасової непрацездатності працівника, або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Як вбачається з копії наказу №9-адм від 30.01.2025 року(а.с.38, Том 1), було призначено проведення службового розслідування щодо встановлення неналежного виконання посадових обов?язків першого заступника голови правління ОСОБА_1 , яке полягає в порушенні вимог Правил внутрішнього трудового розпорядку Установи та встановлення факту використання службового автомобіля Установи марки Mitsubishi Outlander, державний номер НОМЕР_2 , в неробочий час 07.01.2025, що призвело до дорожньо - транспортної пригоди 07.01.2025 о 18 годині 25 хвилин за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, Осокорки. Призначено комісію для проведення службового розслідування у складі: голова комісії: ОСОБА_3 - в. о. заступника голови правління - керівник департаменту фінансового моніторингу та безпеки; члени комісії: ОСОБА_6 - в. о. заступника голови правління - начальник відділу кадрів; Микола БУГАЙОВ - начальник відділу юридично - правового супроводу; ОСОБА_10 - уповноважений з антикорупційної діяльності. Зобов`язано комісію забезпечити повне, всебічне та об?єктивне проведення службового розслідування в період з 30 січня 2025 року по 28 лютого 2025 року та надати висновок голові правління ОСОБА_2. Контроль за виконанням цього наказу голова правління залишив за собою.

10.02.2025 року виготовлено висновок за результатами проведення службового розслідування, відповідно до якого за результатом службового розслідування комісією встановлено склад дисциплінарного проступку першого заступника голови правління ОСОБА_1 , а саме неналежного виконання ним посадових обов?язків, порушення трудової дисципліни, яке полягає в порушенні норм статті 139, 142 Кодексу законів про працю, пункту 6.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку Установи, які є Додатком №1 до Колективного договору між Трудовим колективом та Адміністрацією Установи на 2021-2025 роки, порушенні пункту 3 Наказу Установи від 26.07.2021 № 66-адм «Про забезпечення контролю за використанням автотранспорту» встановлення факту використання службового автомобіля Установи марки Mitsubishi Outlander, державний номер НОМЕР_2 , в неробочий час 07.01.2025, що призвело до дорожньо - транспортної пригоди (далі - ДТП) 07.01.2025 18 годині 25 хвилин за адресою: м. Київ, вулиця Колекторна, Осокорки, що спричинило в подальшому нанесення Установі матеріальної шкоди на загальну суму 62 470,33 (шістдесят дві тисячі чотириста сімдесят гривень 33 копійки). Комісія запропонувала: застосувати до першого заступника голови правління ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення - догану за порушення трудової дисципліни, що спричинило в подальшому нанесення Установі матеріальної шкоди на загальну суму 62 470,33 (шістдесят дві тисячі чотириста сімдесят гривень 33 копійки) (а.с.39-43, Том 1).

Позивачем долучено до матеріалів справи доповідну записку зі скріншотами(а.с.149, 158-160, Том 1), з урахуванням Висновку за результатами службового розслідування від 10.02.2025, який складено на виконання наказу №9-адм (зі змінами), висновків уповноваженого з антикорупційної діяльності від 13.02.2025 Дз. - 48, від 17.02.2025 Дз. - 61, від 19.02.2025 Дз.-72, юридичних висновків юридично-правового супроводу від 18.02.2025 Дз. -67, від 24.02.2025 Дз. -88, просив призначити проведення службового розслідування щодо встановлення неналежного виконання посадових обов`язків в.о. заступника голови правління - керівниці департаменту фінансового моніторингу та безпеки ОСОБА_3 , яке полягає в порушенні трудової дисципліни, та у порушенні норм статті 139, 142 Кодексу законів про працю, пункту 6.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку Установи, які є Додатком №1 до Колективного договору між трудовим колективом та Адміністрацією Установи на 2021-2025 роки, порушенні пункту 3 наказу Установи від 26.07.2021 № 66-адм «Про забезпечення контролю за використанням автотранспорту», встановлення факту використання службового автомобіля Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_3 , в неробочий час о 18-04 06.03.2025.

У справі також наявна доповідна записка ОСОБА_1 (а.с.155-156, Том 1), відповідно до якої він просив провести службове розслідування відносно в.о. заступника голови правління - керівниці департаменту фінансового моніторингу та безпеки ОСОБА_3 та можливо інших працівників Установи щодо неналежного виконання посадових обов`язків, які полягають в систематичних порушеннях трудової дисципліни, та у порушенні норм статті 139, 142 Кодексу законів про працю, пункту 6.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку Установи, які є Додатком №1 до Колективного договору між трудовим колективом та Адміністрацією Установи на 2021-2025 роки, порушенні пункту 3 наказу Установи від 26.07.2021 № 66-адм «Про забезпечення контролю за використанням автотранспорту», встановлення факту використання службового автомобіля Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_3 , в неробочий час 06.03.2025, 26.03.2025, 27.03.2025.

07.03.2025 року суддею Дарницького районного суду м.Києва винесено постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.124, ч.1 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП, у зв`язку з подією, що сталась 07.01.2025 року о 18:25 год., про що свідчить долучена копія постанови(а.с.93-94, Том 1).

Так, в постанові вказано, що ОСОБА_1 7 січня 2025 року о 18 год. 25 хв., керуючи автомобілем Skoda, д.н.з. НОМЕР_4 , в м. Києві по вул. Колекторна, під час зустрічного роз?їзду не дотримався бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_5 , який рухався в зустрічному напрямку, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 13.3 ПДР України.

У Додатку №1 до Наказу № 66-адм від 26.07.2021 року «Норми витрат палива... для автомобілів, що належать ДІФКУ», під номером 3 зазначено саме «автомобіль Mitsubishi Outlander і відповідачем також підтверджується цей факт у висновку від 10.02.2025 року.

З вищевикладеного вбачається, що службовий автомобіль Mitsubishi, яким керував ОСОБА_1 , в дорожньо-транспортній пригоді не винен, однак пошкодження у автомобіля наявні.

У відзиві представник ДІФКУ стверджував, що оскільки ДТП сталася о 18:25 (при робочому дні до 18:00 згідно з п. 6.1 ПВТР), використання автомобіля було нецільовим та відбувалося в «неробочий час» і через це відповідач інкримінував Позивачу порушення ст.ст. 139, 142 КЗпП України, Правил внутрішнього трудового розпорядку та п. 3 Наказу № 66-адм від 26.07.2021 «Про забезпечення контролю за використанням автотранспорту».

Як вбачається з п.6.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку Установи(а.с.47-49, Том 1), визначено такий режим роботи, а саме: -початок роботи -09:00; -закінчення роботи - 18:00 (у п`ятницю- 16:45); -перерва для відпочинку і на обід -13:00 -13:45; -субота і неділя - вихідні дні; - напередодні святкових (неробочих) днів тривалість робочого часу скорочується на одну годину.

Станом на момент події (07.01.2025 року), ОСОБА_1 обіймав посаду першого заступника голови правління та одночасно виконував обов`язки Голови правління Установи на підставі наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 8/п від 30.05.2022 року.

Пунктом 4.3 Інструкції щодо правил пропускної системи ДІФКУ (затвердженої наказом № 36 від 27.09.2021) встановлено, що Голова правління Установи та його заступники мають право перебувати в Установі цілодобово.

Керівник Установи та його заступники, відповідно до специфіки своїх посад та чинного законодавства, можуть працювати понадурочно без спеціальних погоджень та без додаткової оплати праці. Таким чином, виконання службових завдань після 18:00 (офіційного закінчення робочого дня згідно з ПВТР) є законним проявом трудової діяльності керівника.

Порядок використання службових автомобілів в Установі регулюється Наказом № 66-адм від 26.07.2021 року «Про забезпечення контролю за використанням автотранспорту».

Пункт 3 вказаного Наказу дозволяє використовувати автомобілі для «службових потреб» у межах Києва та Київської області.

Наказ не містить прямої заборони на використання автомобіля за межами офіційних робочих годин (з 09:00 до 18:00) для осіб, які мають статус керівника або виконувача обов`язків керівника та наділені правом цілодобового виконання обов`язків.

ОСОБА_1 володів законним правом керування службовими автомобілями Установи

на підставі Наказу № 49-адм від 23.09.2022 року (зі змінами від 20.11.2024), який був чинним на дату 07.01.2025 року.

Оскільки керівник має право на ненормований робочий день та цілодобове перебування на службі, використання авто о 18:25 для забезпечення діяльності установи (службові потреби) повністю відповідає вимогам Наказу № 66-адм.

Таким чином, право перебувати на службовому автомобілі після робочого часу для ОСОБА_1 випливало з його статусу керівника (в.о. Голови правління), права на понаднормову працю без додаткових погоджень та наявності діючого розпорядження на право керування транспортним засобом для службових потреб. Твердження роботодавця про «незаконність» використання авто через сам факт настання 18:00 години суперечить внутрішнім актам Установи щодо статусу її керівництва.

Позивачем долучено до матеріалів справи доповідну записку зі скріншотами(а.с.149, 158-160, Том 1), з урахуванням Висновку за результатами службового розслідування від 10.02.2025, який складено на виконання наказу №9-адм (зі змінами), висновків уповноваженого з антикорупційної діяльності від 13.02.2025 Дз. - 48, від 17.02.2025 Дз. - 61, від 19.02.2025 Дз.-72, юридичних висновків юридично-правового супроводу від 18.02.2025 Дз. -67, від 24.02.2025 Дз. -88, просив призначити проведення службового розслідування щодо встановлення неналежного виконання посадових обов`язків в.о. заступника голови правління - керівниці департаменту фінансового моніторингу та безпеки ОСОБА_3 , яке полягає в порушенні трудової дисципліни, та у порушенні норм статті 139, 142 Кодексу законів про працю, пункту 6.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку Установи, які є Додатком №1 до Колективного договору між трудовим колективом та Адміністрацією Установи на 2021-2025 роки, порушенні пункту 3 наказу Установи від 26.07.2021 № 66-адм «Про забезпечення контролю за використанням автотранспорту», встановлення факту використання службового автомобіля Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_3 , в неробочий час о 18-04 06.03.2025.

У справі також наявна доповідна записка ОСОБА_1 (а.с.155-156, Том 1), відповідно до якої він просив провести службове розслідування відносно в.о. заступника голови правління - керівниці департаменту фінансового моніторингу та безпеки ОСОБА_3 та можливо інших працівників Установи щодо неналежного виконання посадових обов`язків, які полягають в систематичних порушеннях трудової дисципліни, та у порушенні норм статті 139, 142 Кодексу законів про працю, пункту 6.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку Установи, які є Додатком №1 до Колективного договору між трудовим колективом та Адміністрацією Установи на 2021-2025 роки, порушенні пункту 3 наказу Установи від 26.07.2021 № 66-адм «Про забезпечення контролю за використанням автотранспорту», встановлення факту використання службового автомобіля Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_3 , в неробочий час 06.03.2025, 26.03.2025, 27.03.2025.

Однак, незважаючи на вищевикладене, 29.04.2025 року ДІФКУ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, заподіяної працівником, а саме шкоду, заподіяну у зв?язку з оплатою ОСОБА_11 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у розмірі 619 248, 35 грн(а.с.9-12, Том 2).

Згідно з наказом №15-адм від 10.02.2025 року(а.с.101, Том 1), призначено проведення службового розслідування щодо встановлення неналежного виконання посадових обов?язків першого заступника голови правління ОСОБА_1 , яке полягає в порушенні вимог законодавства. Призначено комісію для проведення службового розслідування у складі: голова комісії: ОСОБА_3 - в. о. заступника голови правління - керівник департаменту фінансового моніторингу та безпеки; члени комісії: Всеволод КАМЕНЄВ - заступник начальника відділу юридично - правового супроводу; Тарас ДУДКОВСЬКИЙ - заступник начальника відділу інвестиційних проектів та активів управління з питань фінансової та планово- економічної діяльності; Марина ЖЕБОЄДОВА - начальник управління з фінансової та планово-економічної діяльності; ОСОБА_10 - уповноважений з антикорупційної діяльності. Комісії наказано забезпечити повне, всебічне та об?єктивне проведення службового розслідування в період з 10 лютого 2025 року по 10 квітня 2025 року та надати висновок голові правління ОСОБА_2. Відділу кадрів наказано підготувати проєкт наказу на відсторонення від виконання посадових обов?язків першого заступника голови правління ОСОБА_1 на час проведення службового розслідування. Контроль за виконанням цього наказу голова правління залишив за собою.

Наказом від 10.02.2025 року №31-к/тр відсторонено ОСОБА_1 - першого заступника голови правління від посадових обов`язків з 11.02.2025 року на період проведення службового розслідування, зі збереженням заробітної плати(а.с.100, Том 1). Підстава: наказ ДІФКУ від 10.02.2025 №15-адм "Про проведення службового розслідування".

12.02.2025 року о 10:53 год. головою комісії в.о. заступника голови правління ОСОБА_3 було доведено до відома ОСОБА_1 повідомлення від 11.02.2025 року про те, що 12.02.2025 року о 16:00 год. його буде ознайомлено комісією з Висновком за результатом проведення службового розслідування за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.65 (зворотний бік), Том 1).

Факт ознайомлення з висновком за результатом проведення службового розслідування, призначеного Наказом ДІФКУ №9-адм від 30.01.2025 року, підтверджується викладеним в заяві ОСОБА_1 (а.с.66, Том 1).

На висновок комісії ОСОБА_1 було подано заперечення(а.с.44-46, 126-128, Том 1).

Відповідно до листа Міністерства освіти науки від 03.05.2022 №1/4777-22 Міністерства економіки України у листі від 14.05.2022 №3211-07/24217-03 акцентувало увагу, що відповідно до частини друтої статті 22 Господарського кодексу України суб?єктами господарювання державного сектора економіки є суб?єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб?єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п?ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб?єктів. Власником Установи є держава, в особі Кабінету Міністрів України, частка засновника складає 100 %. Відповідно Установа с суб?єктом господарювання державного сектору економіки. Відповідно до пункту 4 Постанови керівники суб?єктів управління об?єктами державної власності мають забезпечити виконання цієї Постанови. Однак, ОСОБА_12 , в порушенні вимог пункту 2 Постанови, перебуваючи за кордоном, не була виведена з дистанційної форми роботи ОСОБА_1 , чим останній порушив вимоги пункту 4 Постанови, та продовжила виконувати функції уповноваженої особи Установи в дистанційному режимі, а також додаткову роботу на прохання виконуючого обов?язки голови правління Установи, в свою чергу, з боку виконуючого обов?язки голови правління Установи, на той час це був перший заступник голови правління ОСОБА_1, претензій чи зауважень не було, навпаки її робота була високо оцінена як відповідальна, якісна та важлива для діяльності Установи, та отримувала заробітну плату та доплату за інтенсивність праці протягом січень - грудень 2024 року. Крім того, встановлено наявність ознак скоєння злочину в діях першого заступника голови правління ОСОБА_13 , так з метою уникнення відповідальності, кожний місяць, у день надходження доповідної записки начальника відділу кадрів, виплати заробітної плати та доплати за інтенсивність ОСОБА_13 відкривав лікарняний, відбував у щорічну відпустку та службове відрядження на 2 дні, без повідомлення органу управління майном - Міністерству з питань стратегічних галузей промисловості України, покладаючи особисто своїм наказом виконання обов?язки голови правління на виконуючу обов?язки заступника голови правління Авраменко Лілію Станіславівну , чим фактично перевищив службові обов`язки. Крім того, отримання кожного місяця подвійні посадові оклади не викликали у виконуючого обов?язки голови правління ОСОБА_1 питань на підставі чого здійснюються відповідні нарахування. що свідчить, що ОСОБА_13 був обізнаний в ситуації, яка склалась в Установі та наявність відповідних наказів на доплати за інтенсивність праці. Відповідні факти свідчать про зловживання службовим становищем, недодержання вимог законодавства першим заступником голови правління ОСОБА_1 , що спричинило розтрату державних коштів та нанесення Установі матеріальної шкоди на загальну суму 428 704, 06 (чотириста двадцять вісім тисяч сімсот чотири гривні 06 копійок). Керуючись Кодексом законів про працю, Статутом Установи затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2000 р. № 979 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 № 1157), враховуючи вимоги абзацу першого пункту 2 Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950 (в

редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2023 № 246), пункту 2.1., 2.2., З Порядку проведення службового розслідування в ДІФКУ, затвердженого Наказом Голови правління ДІФКУ від 15.03.2011 № 13. Комісія пропонує: направити до правоохоронних органів заяву щодо недодержання вимог законодавства правління та наявність ознак скоєння злочину в діях першим заступником голови ОСОБА_1 , що спричинило розтрату державних коштів та нанесення Установі матеріальної шкоди на загальну суму 428 704, 06 (чотириста двадцять вісім тисяч сімсот чотири гривні 06 копійок).

Установа звернулась до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення по факту скоєння злочину першим заступником голови ОСОБА_1 , що спричинило розтрату державних коштів та нанесення Установі матеріальної шкоди.

За результатами розгляду заяви правоохоронними органами, 20.02.2024 внесені дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024102100000044 за ознаками вчинення кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 191 КК України.

08.04.2025 року наказом №27-адм призначено проведення службового розслідування щодо встановлення неналежного виконання посадових обов?язків першого заступника голови правління ОСОБА_1 , яке полягає в порушенні вимог законодавства. Призначено комісію для проведення службового розслідування у складі: голова комісії: ОСОБА_3 - в. о. заступника голови правління - керівник департаменту фінансового моніторингу та безпеки; члени комісії: Артем КРУТОРОГОВ - начальник відділу юридично - правового супроводу: Тетяна БЕВЗЮК - фахівець відділу кадрів; Марина ЖЕБОЄДОВА - начальник управління з фінансової та планово-економічної діяльності; ОСОБА_7 - уповноважений з антикорупційної діяльності. Комісії наказано забезпечити повне, всебічне та об?єктивне проведення службового розслідування в період з 08 квітня 2025 року по 08 червня 2025 року та надати висновок голові правління ОСОБА_2. Відділу кадрів наказано підготувати проєкт наказу на відсторонення від виконання посадових обов?язків першого заступника голови правління ОСОБА_1 на час проведення службового розслідування. Контроль за виконанням цього наказу голова правління залишив за собою.

10.04.2025 року складено висновок за результатами проведення службового розслідування, призначеного 10.02.2025 року №15-адм(а.с.105-110, Том 1), відповідно до якого відповідно до абзацу першого пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2022 №481 «Деякі питання організації роботи суб?єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану» (далі - Постанова) робота працівників, членів виконавчого органу та керівників суб?єктів господарювання за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.

Відповідно до наказу №64-к/тр від 10.04.2025 року та аркуша погодження(а.с.98, Том 1), вирішено допустити ОСОБА_1 -першого заступника голови правління до посадових обов`язків з 11.04.2025 року. Підстава: висновок за результатами проведення службового розслідування від 10.04.2025 року.

Хоча в документах Відповідача згадується дата висновку за вказаним службовим розслідуванням -06.06.2025, у матеріалах справи цей висновок відсутній, а позивач в своїх заявах заперечує факт його пред`явлення для ознайомлення.

На підставі доповідної записки уповноваженого з антикорупційної діяльності від 19.05.2025 № 220, наказом №38-адм було призначено службове розслідування для становлення обставин можливого незаконного використання земельної ділянки площею 1,1 га (кадастровий номер 3222482400:03:005:0049), що належить Установі, та визначення винних осіб. Спочатку службове розслідування було призначено з 19.05.2025 до 19.07.2025, згодом продовжено наказом № 51-адм до 18.08.2025 року.

На підставі цього розслідування позивача було втретє безперервно відсторонено від посадових обов`язків наказом № 92-к/тр від 09.06.2025.

ОСОБА_1 наголошував в позові, що Відповідач не ознайомив його з будь-якими підсумковими документами (актами чи висновками) за цим провадженням, попри його письмові запити щодо надання підстав для розслідування.

Наказом № 56-адм від 11.08.2025 року на підставі доповідної записки в.о. заступника голови правління від 28.07.2025 № 329 було призначено службове розслідування для встановлення обставин незаконного використання заставного майна - земельної ділянки площею 1,1 га (кадастровий номер 3222482400:03:005:0054) та визначення винних осіб.

На виконання п`ятого розслідування видано наказ № 138-к/тр від 22.09.2025 року про відсторонення Позивача від посадових обов`язків із збереженням заробітної плати.

Відомостей про складання комісією підсумкового висновку за результатами перевірки фактів використання землі в матеріалах немає.

Так, 31.01.2025 року головою правління було видано окреме доручення №2(а.с.154, Том 1), відповідно до якого доручено першому заступнику голови правління ОСОБА_15 передати ноутбук DELL XPS інвентарний номер - 104000882 інженеру з комп`ютерних систем Владиславу Чичирко , а Інженеру з комп?ютерних систем Владиславу Чичирко забезпечити першого заступника голови правління ОСОБА_18 стаціонарним комп`ютером. Термін виконання -до 15 год. 00 хв. 31.01.2025. ОСОБА_1 ознайомлений з дорученням 31.01.2025 року о 13:04 год.

Окремим дорученням Державної інноваційної фінансово-кредитної установи № 6 від 19.02.2025 першому заступнику голови правління ОСОБА_1 доручено передати начальнику відділу комунікаційної діяльності ОСОБА_19 адміністрування офіційної сторінки ДІФКУ у соціальній мережі Фейсбук (https://www.facebook.com/SFIIOfficial). Термін виконання - до 09 год. 45 хв. 19.02.2025(а.с.132 (зворотний бік), Том 1).

Згідно з висновком уповноваженого з антикорупційної діяльності за результатами розгляду службового розслідування від 20.02.2025 року(а.с.135, Том 1), уповноважений з антикорупційної діяльності розглянув службову записку начальника відділу комунікаційної діяльності ОСОБА_19 (Дз-70 від 19.02.2025 р.) щодо невиконання окремого доручення Голови правління від 19.02.2025 р. №6 щодо надання адміністративного доступу до офіційної сторінки ДІФКУ у соціальної мережі Фейсбук. Уважно розглянувши обставини, що слугували підставою для зазначеній службовій записці уповноважений з антикорупційної діяльності зробив висновок про те, що член правління ДІФКУ-перший заступник голови правління ОСОБА_1 грубо порушив вимоги Статуту ДІФКУ та Правила корпоративної етики ДІФКУ, чим створив перешкоди для роботи Установи. З огляду на викладене, вважав за доцільне розглянути питання про доцільність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

20.02.2025 року заступником начальника відділу юридично-правового супроводу Крутороговим Артемом складено юридичний висновок(а.с.135(зворотний бік), 136, Том 1), в якому зроблено наступні висновки: 1. Відповідно до ст.47 Статуту ДІФКУ затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2000 р. №979 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2020 р. №1157), голова правління розподіляє обов`язки між заступниками голови правління Установи. Відповідно до п. 1.24. РОЗПОДІЛ обов?язків між головою правління, першим заступником голови правління та заступниками голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установ, затвердженого наказом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №6 від 15 травня 2024 року (надалі - Розподіл повноважень)- Голова правління ДІФКУ - забезпечує функціональне спрямування, здійснює координацію та контроль роботи першого заступника голови правління. Відповідно до п 2. Розподілу повноважень - перший заступник голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ОСОБА_1 безпосередньо підпорядковується голові правління ДІФКУ. На підставі вищенаведеного, відділом юридично - правового супроводу зроблено висновок, що Голова правління має право надавати обов?язкові вказівки, доручення для виконання його підпорядкованим структурним підрозділам та посадовим особам, з вказанням строків їх виконання та порядку їх виконання. Письмовий коментар, зроблений власноруч ОСОБА_1 на титульній сторінці Окремого доручення, з вказанням причин відмови від його виконання, за своєю правовою природою є поясненням працівника щодо обставин та причин відмови у виконанні Окремого доручення. Таким чином, дії першого заступника ОСОБА_1 можна кваліфікувати, як відмову від виконання Окремого доручення Голови правління ДІФКУ. У випадку не передання функцій адміністратора сторінки ДІФКУу соціальній мережі Фейсбук (ІНФОРМАЦІЯ_3) та в

подальшому використання сторінки для розповсюдження, поширення неправдивої інформації про роботу Установи, або інформації, яка направлена на дискредитацію роботи Установи, рекомендую звертатися до Департаменту кіберполіції України.

Окремим дорученням Державної інноваційної фінансово-кредитної установи № 7 від 21.02.2025 першому заступнику голови правління ОСОБА_1. доручено надати уповноваженому з антикорупційної діяльності ОСОБА_7 пояснення щодо невиконання окремого доручення голови правління ДІФКУ № 6 від 19.02.2025. Термін виконання - до 12:30 год. 21.02.2025(а.с.133, 141, Том 1).

На виконання вищевказаного доручення ОСОБА_1 було надано пояснювальну записку(а.с.138, Том 1).

28.02.2025 року наказом №45-к/тр було оголошено догану ОСОБА_1 , першому заступнику голови правління, за порушення трудової дисципліни (невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов?язків, покладених на нього локальними нормативно-правовими актами ДІФКУ)(а.с.73, Том 1). Підстава: висновок за результатами службового розслідування від 10.02.2025, висновки уповноваженого з антикорупційної діяльності за результатами розгляду службового розслідування від 13.02.2025 Дз. - 48, від 17.02.2025 Дз. - 61, від 19.02.2025 Дз. - 72 та юридичні висновки відділу юридично-правового супроводу від 18.02.2025 Дз. - 67, від 24.02.2025 Дз. - 88, заперечення до Висновку комісії зі службового розслідування від 21.02.2025 Дз. - 87, Рішення правління від 26.02.2025 № 6, лист ППО ДІФКУ від 18.02.2025 №2-02/25.

Крім того, 28.02.2025 року наказом №46-к/тр оголошено догану ОСОБА_1 , першому заступнику голови правління, за порушення трудової дисципліни, а саме невиконання окремого доручення(а.с.131, Том 1). Підстава: окремі доручення голови правління від 19.02.2025 № 6 та від 21.02.2025 № 7, доповідна записка від 19.02.2025 Дз. - 70, висновок уповноваженого з антикорупційної діяльності від 20.02.2025 Дз. - 80, юридичні висновки відділу юридично-правового супроводу від 20.02.2025 Дз. - 81, від 26.02.2025 Дз. - 97, пояснювальна записка першого заступника голови правління від 21.02.2025 Дз. - 83, Рішення правління від 27.02.2025 № 11, лист ППО ДІФКУ від 18.02.2025 № 2-02/25.

Також, позивачем долучено копії аркушів погодження проєктів наказів "Про оголошення догани"(а.с.74, 132, Том 1).

Начальник відділу комунікаційної діяльності ОСОБА_21 звернувся до голови правління ДІФКУ з доповідною запискою, до якої долучено скріншот та акт(а.с.133(зворотний бік), 134-135, Том 1), в якій вказав, що на виконання окремого доручення №6 від 19.02.2025 року, відповідно до якого адміністративний доступ до офіційної сторінки ДІФКУ у соціальній мережі Фейсбук має бути переданий відділу комунікаційної діяльності, станом на 10 год. 00 хв. 19.02.2025 доступ не надано. Відсутність доступу ускладнює виконання завдань із забезпечення інформаційного супроводу діяльності установи, оперативного оновлення контенту та підтримки комунікації з аудиторією, про що складено Акт (Додаток 2).

26.02.2025 року заступником начальника відділу юридично-правового супроводу Крутороговим Артемом складено юридичний висновок(а.с.136(зворотний бік), 137, Том 1), в якому зроблено наступні висновки: 1. Відповідно до ст. 47 Статуту ДІФКУ затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2000 р. № 979 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2020 р. № 1157), голова правління розподіляє обов?язки між заступниками голови правління Установи. Відповідно до п. 1.24. РОЗПОДІЛ обов?язків між головою правління, першим заступником голови правління та заступниками голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установ, затвердженого наказом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №6 від 15 травня 2024 року (надалі - Розподіл повноважень)- Голова правління ДІФКУ - забезпечує функціональне спрямування, здійснює координацію та контроль роботи першого заступника голови правління. Відповідно до п 2. Розподілу повноважень - перший заступник голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ОСОБА_1 безпосередньо підпорядковується голові правління ДІФКУ. На підставі вищенаведеного, відділом юридично - правового супроводу зроблено висновок, що Голова правління має право надавати обов?язкові вказівки, доручення для виконання його підпорядкованим структурним підрозділам та посадовим особам, з вказанням

строків їх виконання та порядку їх виконання. 2. Пояснювальна записка ОСОБА_1 не містить обгрунтованих пояснень причин відмови у виконанні Окремого доручення, що може пом?якшити чи спростувати вину у вчинені дисциплінарного проступку. Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що його було відсторонено від виконання посадових обов?язків, згідно Наказу №31-к/тр від 10.02.2025 року, не звільняє його від виконання доручень щодо передачі ввірених йому документів, службових справ, інших адміністративних функцій, які забезпечують діяльність Установи, на час відсторонення від виконання посадових обов?язків відповідальної особи, та/або функцій, які за рішення голови правління передаються іншим структурним підрозділам. Таким чином, дії першого заступника ОСОБА_1 можна кваліфікувати, як відмову від виконання Окремого доручення Голови правління ДІФКУ. На підставі вищенаведеного, відділом юридично - правового супроводу зроблено висновок, що в діях (бездіяльності) ОСОБА_1 є склад дисциплінарного проступку у вигляді умисного невиконання покладених на нього трудових обов?язків, а також наявний причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) і неналежним виконанням покладених на нього трудових обов`язків та є підстави для застосування ОСОБА_1 засоби дисциплінарного стягнення.

Рішенням правління від 27.02.2025 року за №11 постановлено: визнати достатніми підстави викладені у доповідній записці від 19.02.2025 № Дз. - 70, у висновку уповноваженого з антикорупційної діяльності від 20.02.2025 № Дз - 80 та юридичних висновках від 20.02.2025 Дз. - 81 та від 26.02.2025 № Дз - 97 для притягнення першого заступника голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, а саме невиконання окремого доручення(а.с.139, Том 1).

Згідно з відповіддю Первинної профспілкової організації ДІФКУ №2-02/25 від 18.02.2025 року(а.с.139(зворотний бік), Том 1), ОСОБА_1 до виборного органу ППО ДІФКУ у період з 2022 р. по час надання відповіді не обирався.

Як вбачається з протоколу засідання правління від 09.12.2022 року(а.с.143-144, Том 1), на засіданні було вирішено: 1. погодити участь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (далі - Установа) у консорціумі Enterprise Europe Network-Ukraine (далі - EEN Ukraine) для реалізації проекту Європейського Союзу - Sustainable, Resilient, Digital and Innovation capacities bulding in Ukrainian SMEs via enhancing their cooperation with European SMEs; 2.погодити участь Установи у Грантової угоді 101075187 між Консорціумом EEN-Ukraine тa European Innovation Council and SMEs Executive Agency (EISMEA);3. Погодити участь Установи в угоді в рамках консорціуму EEN Ukraine, з координатором консорціуму EEN Ukraine Торгово-промисловою палатою України, в тому числі щодо залучення коштів, проведення розрахунків, забезпечення грошового обігу, провадження зовнішньоекономічної діяльності; 4. погодити кандидатури працівників Установи, які братимуть участь у вищезазначеному проєкті: - перший заступник голови правління ОСОБА_1;- начальник відділу інвестиційних проєктів та активів Кравець Сергій Романович ;5. Контроль за виконанням рішення правління покласти на в.о. голови Правління ОСОБА_1.

Окремим дорученням Державної інноваційної фінансово-кредитної установи № 8 від 26.02.2025 першому заступнику голови правління ОСОБА_1. доручено передати заступнику начальника відділу інвестиційних проектів та активів управління з питань фінансової та планово-економічної діяльності Тарасу Дудковському права адміністратора для адміністрування внутрішнього порталу вищезазначеного Проєкту. Термін виконання - до 09 год. 45 хв. 26.02.2025(а.с.145, Том 1).

28.02.2025 року наказом №45-к/тр було оголошено ОСОБА_1 , першому заступнику голови правління, за порушення трудової дисципліни (невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов?язків, покладених на нього локальними нормативно-правовими актами ДІФКУ)(а.с.175, Том 1). Підстава: висновок за результатами службового розслідування від 10.02.2025, висновки уповноваженого з антикорупційної діяльності за результатами розгляду службового розслідування від 13.02.2025 Дз. - 48, від 17.02.2025 Дз. - 61, від 19.02.2025 Дз. - 72 та юридичні висновки відділу юридично-правового супроводу від 18.02.2025 Дз. - 67, від 24.02.2025 Дз. - 88, заперечення до Висновку комісії зі службового

розслідування від 21.02.2025 Дз. - 87, Рішення правління від 26.02.2025 №6, лист ППО ДІФКУ від 18.02.2025 № 2-02/25. Також, долучено до наказу аркуш погодження (а.с.176, Том 1).

Крім того, наказом №46-к/тр від 28.02.2025 року було оголошено догану ОСОБА_1 , першому заступнику голови правління, за порушення трудової дисципліни, а саме невиконання окремого доручення(а.с.177, Том 1). Підстава: окремі доручення голови правління від 19.02.2025 №6 та від 21.02.2025 №7, доповідна записка від 19.02.2025 Дз. - 70, висновок уповноваженого з антикорупційної діяльності від 20.02.2025 Дз. - 80, юридичні висновки відділу юридично-правового супроводу від 20.02.2025 Дз. - 81, від 26.02.2025 Дз. - 97, пояснювальна записка першого заступника голови правління від 21.02.2025 Дз. - 83, Рішення правління від 27.02.2025 № 11, лист ППО ДІФКУ від 18.02.2025 №2-02/25. До наказу долучено аркуш погодження(а.с.177 (зворотний бік), Том 1).

Наказом №48-к/тр від 04.03.2025 року було оголошено догану ОСОБА_1 , першому заступнику голови правління, за порушення трудової дисципліни, в саме невиконання окремого доручення № 8 від 26.02.2025 (а.с.146, 178, Том 1). Підстава: окремі доручення голови правління від 26.02.2025 № 8 та від 28.02.2025 № 9, доповідна записка заступника начальника відділу інвестиційних проєктів та активів від 26.02.2025 Дз. - 93, Акт про невиконання окремого доручення голови правління №8 від 26.02.2025, пояснювальна записка першого заступника голови правління від 28.02.2025 Дз. - 107, юридичний висновок відділу юридично-правового супроводу від 03.03.2025 Дз. - 109, Рішення правління від 04.03.2025 №12, лист ППО ДІФКУ від 18.02.2025 №2-02/25. Також, позивачем долучено аркуш погодження проєкту наказу "Про оголошення догани"(а.с. 146 (зворотний бік), Том 1).

Окремим дорученням №9 від 28.02.2025 року першому заступнику голови правління ОСОБА_1 доручено надати уповноваженому з антикорупційної діяльності ОСОБА_7 пояснення невиконання окремого доручення голови правління ДІФКУ №8 від 26 лютого 2025 року. Термін виконання - до 14:00 год. 28 лютого 2025 року(а.с.181-182, Том 1).

Окремим дорученням №11 від 11.03.2025 року першому заступнику голови правління ОСОБА_15 доручено передати МФУ Xerox WorkStation 3025 інвентарний номер -00-000066 інженеру з комп`ютерних систем Владиславу Чичирко . Термін виконання - до 17 год. 00 хв. 11.03.2025(а.с.161-162, Том 1).

Відповідно до акту приймання-передачі матеріальних цінностей від 11.03.2025 року ОСОБА_1 передав МФУ Xerox WorkStation 3025 інвентарний номер -00-000066 в кількості 1 шт. інженеру з комп`ютерних систем Владиславу Чичирко , а остання прийняла його(а.с.164, Том 1).

13.02.2025 року голові правління ДІФКУ було подано заступником начальника відділу комунікаційної діяльності Дар`єю Блонською доповідну записку, в якій вказано, що перший заступник голови правління ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 05.02.2025 з 9:00 години до 18:00 години, 07.02.2025 з 10:00 години до 16:45 години та 11.02.2025 з 9:00 години до 18:00 години, 11.02.2025 з 9:00 години до 18:00 години, про що складено відповідні Акти про відсутність на робочому місці(а.с.217, Том 1).

Представником відповідача було долучено акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 05.02.2025 з 9:00 години до 18:00 години, 07.02.2025 з 10:00 години до 16:45 години та 11.02.2025 з 9:00 години до 18:00 години, 11.02.2025 з 9:00 години до 18:00 години(а.с.217 (зворотний бік), 218, Том 1; 30(зворотний бік), Том 2).

26.02.2025 року голові правління ДІФКУ було подано начальником відділу комунікаційної діяльності ОСОБА_21 доповідну записку, в якій вказано, що перший заступник голови правління ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 18.02.2025 з 9:00 години до 18:00 години, 19.02.2025 з 12:00 години до 18:00 години, 25.02.2025 з 09:00 години до 18:00 години, про що складено відповідні Акти про відсутність на робочому місці(а.с.219, Том 1).

Представником відповідача було долучено акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 18.02.2025 з 9:00 години до 18:00 години, 19.02.2025 з 12:00 години до 18:00 години, 25.02.2025 з 09:00 години до 18:00 години (а.с.219 (зворотний бік), 220, Том 1; а.с.31-32, Том 2).

27.03.2025 року голові правління ДІФКУ було подано начальником відділу

комунікаційної діяльності ОСОБА_21 доповідну записку, в якій вказано, що перший заступник голови правління ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 14.03.2025 з 9:00 години до 16:45 години, 17.03.2025 з 10:00 години до 17:30 години, 20.03.2025 з 10:00 години до 17:00 години, 24.03.2025 з 10:00 години до 17:00 години, 26.03.2025 з 10:00 години до 17:00 години, про що складено відповідні Акти про відсутність на робочому місці(а.с.221, Том 1; а.с.33, Том 2).

Представником відповідача було долучено акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 14.03.2025 з 9:00 години до 16:45 години, 17.03.2025 з 10:00 години до 17:30 години, 20.03.2025 з 10:00 години до 17:00 години, 24.03.2025 з 10:00 години до 17:00 години, 26.03.2025 з 10:00 години до 17:00 години(а.с.221 (зворотний бік), 222, 223, Том 1; 33-35 Том 2).

14.04.2025 року голові правління ДІФКУ було подано начальником відділу комунікаційної діяльності ОСОБА_21 доповідну записку, в якій вказано, що перший заступник голови правління ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 01.04.2025 з 9:00 години до 18:00 години, 02.04.2025 з 9:00 години до 18:00, 07.04.2025 з 9:00 години до 18:00, 08.04.2025 з 9:00 години до 18:00, 09.04.2025 з 9:00 години до 18:00, про що складено відповідні Акти про відсутність на робочому місці(а.с.224, Том 1, 36, Том 2).

Представником відповідача було долучено акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 01.04.2025 з 9:00 години до 18:00 години, 02.04.2025 з 9:00 години до 18:00, 07.04.2025 з 9:00 години до 18:00, 08.04.2025 з 9:00 години до 18:00, 09.04.2025 з 9:00 години до 18:00(а.с.224 (зворотний бік), 225, 226, Том 1, 36-38, Том 2).

Також, представником відповідача долучено табелі обліку використання робочого часу(а.с.227-229, Том 1).

Наказом №39-к/тр від 19.02.2025 року (також додано аркуш погодження проєкту наказу) оголошено догану ОСОБА_1 -першому заступнику голови правління, за порушення трудової дисципліни (невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов?язків, покладених на нього локальними нормативно-правовими актами ДІФКУ) (а.с.117, Том 1). Підстава: доповідна записка уповноваженого з антикорупційної діяльності Дз. - 58 від 14.02.2025, Акт про відмову в ознайомленні та наданні пояснень щодо відсутності на робочому місці від 14.02.205, юридичний висновок відділу юридично-правового супроводу Дз. - 60 від 14.02.2025, Рішення правління від 17.02.2025 №4, лист ППО ДІФКУ від 18.02.2025 №2-02/25.

До відзиву відповідачем було долучено розподіл обов`язків між головою правління, першим заступником голови правління та заступниками голови правління ДІФКУ разом з Порядком заміщення голови правління та взаємозаміщення першого заступника голови правління, заступників голови правління ДІФКУ, затверджені наказом ДІФКУ №6 від 15.05.2024 року(а.с.234-238, Том 1).

Відповідач обґрунтовує дисциплінарні стягнення та невиплату заробітної плати (авансів) за лютий-травень 2025 року відсутністю Позивача на робочому місці, що зафіксовано понад 40 актами та відсутністю записів у Журналі приходу/уходу. Також, заперечує факт мобінгу, стверджуючи, що всі дії є законною реалізацією управлінських повноважень та контролем за трудовою дисципліною. Посилається на понад акти про відсутність Позивача на роботі та табелі з позначкою "НЗ".

Однак, судом встановлено порушення Відповідачем внутрішніх регламентів, а саме ігнорування п. 4.2 Інструкції щодо правил пропускної системи ДІФКУ, затвердженої Наказом № 36 від 27.09.2021 року (далі- Інструкція), згідно з яким члени правління (яким є Позивач) звільнені від обов`язку особисто письмово засвідчувати час приходу та уходу в Журналі.

Згідно з п. 4.3 цієї ж Інструкції, позивач як заступник голови має право перебувати в Установі цілодобово.

Також, позивач надав докази звернення до голови правління з доповідними записками, однак ідентичні дії інших працівників за його записками не розслідуються, що свідчить про вибірковість покарань. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Також, позивачем вказано на факти, що свідчать про створення ворожої атмосфери, а саме виклик поліції: 19.02.2025 керівництво Установи викликало наряд поліції для обшуку кабінету Позивача за підозрою у зберіганні заборонених речовин, що не знайшло підтвердження, але як вказував ОСОБА_1 вказані дії супроводжувалося публічними образами з боку голови правління.

По приїзду працівниками поліції нічого знайдено не було.

За цим фактом Позивач ініціював відкриття кримінального провадження № 12025100070000608 за ознаками завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК України).

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Як вбачається з позовів, ОСОБА_1 просить визнати незаконними та скасувати накази ДІФКУ №39-к-тр, №48-к/тр, №45-к/тр, №15-адм, №27-адм, №31-к/тр, №65-к/тр, №38-адм, №92-к/тр, №56- адм, №156-к/тр.

Відповідно до вищевикладеного, наказами №48-к/тр від 04.03.2025 року, №45-к/тр від 28.02.2025 року, №39-к/тр від 19.02.2025 року ОСОБА_1 були оголошені догани.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

У справах, у яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів стягнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідно до положень ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявлення проступку.

Виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, що порушив трудові обов`язки, характеру порушення, шкідливих наслідків, причинного зв`язку між правопорушенням і шкідливими наслідками, вини працівника.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника /ч. 3 ст. 149 КЗпП України/.

Виходячи з правової природи інституту дисциплінарної відповідальності, при притягнені працівника до даного виду відповідальності, адміністрація повинна навести конкретні факти допущенного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків, тобто важливо, щоб накази роботодавця були обґрунтованими та видавалися у чіткій відповідності з чинним законодавством. Тобто, у наказі про накладання дисциплінарного стягнення - про оголошення працівникові догани обов`язково має бути зазначено, в чому саме полягає порушення, тобто вказано на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.

При цьому, трудові обов`язки, за невиконання яких особа притягується до

дисциплінарної відповідальності, повинні бути покладені на працівника законно, відповідати змісту його посадових обов`язків, бути чіткими та зрозумілими, доведеними до відома такого працівника завчасно у встановленому законодавством спосіб.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Ознаками порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Питання встановлення обставин проступку та провини працівника, відповідно до ст. 21 КЗпП, віднесено до компетенції власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, а тому суд, відповідно до приписів ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законом або договором.

Підставою застосування догани є вчинення працівником дисциплінарного проступку. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця. Відтак, виходячи з правової природи інституту дисциплінарної відповідальності, при притягненні працівника до даного виду відповідальності, адміністрація повинна навести конкретні факти допущеного працівником невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.07.2020 у справі № 554/9493/17 «при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Відтак, саме відповідач, на переконання суду, повинен довести, що притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 відбулось з дотриманням усіх вимог трудового законодавства.

Суд, вирішуючи по суті заявлені вимоги, звертає увагу, що відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Верховний Суд зазначає, що при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 - 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок тощо.

У наказі № 39-к/тр від 19.02.2025 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відсутня вказівка на порушення конкретної норми трудової дисципліни, зазначено, що при прийнятті наказу відповідач керувався ст. 147-152 КЗпП України, рішенням правління від 17.02.2025 № 4.

Підставами для оголошення догани ОСОБА_1 в наказі № 39-к/тр від 19.02.2025, зазначені: висновок за результатами службового розслідування від 10.02.2025, висновки уповноваженого з антикорупційної діяльності за результатами розгляду службового розслідування від 13.02.2025 Дз. - 48, від 17.02.2025 Дз. - 61, від 19.02.2025 Дз. - 72 та юридичні висновки відділу юридично-правового супроводу від 18.02.2025 Дз. - 67, від 24.02.2025 Дз. - 88, заперечення до Висновку комісії зі службового розслідування від 21.02.2025 Дз. - 87, Рішення правління від 26.02.2025 № 6, лист ППО ДІФКУ від 18.02.2025 №2-02/25.

У наказі № 45-к-тр від 28.02.2025 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності також відсутня вказівка на порушення конкретної норми трудової дисципліни, зазначено, що при прийнятті наказу відповідач керувався ст. 147-152 КЗпП України, рішенням правління від 26.02.2025 № 6.

Підставами для оголошення догани ОСОБА_1 в наказі № 45-к/тр від 28.02.2025, зазначені: висновок за результатами службового розслідування від 10.02.2025, висновки уповноваженого з антикорупційної діяльності за результатами розгляду службового розслідування від 13.02.2025 Дз. - 48, від 17.02.2025 Дз. - 61, від 19.02.2025 Дз. - 72 та юридичні висновки відділу юридично-правового супроводу від 18.02.2025 Дз. - 67, від 24.02.2025 Дз. - 88, заперечення до Висновку комісії зі службового розслідування від 21.02.2025 Дз. - 87, Рішення правління від 26.02.2025 № 6, лист ППО ДІФКУ від 18.02.2025 №2-02/25.

Таким чином, описова частина наказу не містить визначення, який саме дисциплінарний проступок вчинив позивач ОСОБА_1 , обмежившись лише загальним посиланням - порушення трудової дисципліни (невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов?язків, покладених на нього локальними нормативно-правовими актами ДІФКУ).

Крім того, в наказі № 48-к/тр від 28.02.2025 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відсутня вказівка на порушення конкретної норми трудової дисципліни, зазначено, що при прийнятті наказу відповідач керувався ст. 147-152 КЗпП України, рішенням правління від 04.03.2025 № 12.

Підставами для оголошення догани ОСОБА_1 в наказі № 48-к/тр від 04.03.2025, зазначені: окремі доручення голови правління від 26.02.2025 №8 та від 28.02.2025 №9, доповідна записка заступника начальника відділу інвестиційних проектів та активів від 26.02.2025 Д. - 93, Акт про невиконання окремого доручення голови правління № 8 від 26.02.2025, пояснювальна записка першого заступника голови правління від 28.02.2025 Дз. - 107, юридичний висновок відділу юридично-правового супроводу від 03.03.2025 Дз. - 109, Рішення правління від 04.03.2025 № 12, лист ППО ДІФКУ від 18.02.2025 №2-02/25.

З вищевикладеного вбачається, що описова частина наказу також не містить визначення, який саме дисциплінарний проступок вчинив позивач ОСОБА_1 , зазначено лише загальне посилання - порушення трудової дисципліни, а саме невиконання окремого доручення №8 від 26.02.2025 року.

28.02.2025 року наказом №46-к/тр оголошено догану ОСОБА_1 , першому заступнику голови правління, за порушення трудової дисципліни, а саме невиконання окремого доручення. Підстава: окремі доручення голови правління від 19.02.2025 № 6 та від 21.02.2025 № 7, доповідна записка від 19.02.2025 Дз. - 70, висновок уповноваженого з антикорупційної діяльності від 20.02.2025 Дз. - 80, юридичні висновки відділу юридично-правового супроводу від 20.02.2025 Дз. - 81, від 26.02.2025 Дз. - 97, пояснювальна записка першого заступника голови правління від 21.02.2025 Дз. - 83, Рішення правління від 27.02.2025 № 11, лист ППО ДІФКУ від 18.02.2025 № 2-02/25.

Дослідивши наданий наказ, суд приходить до висновку, що він містить ті ж недоліки, що і попередні.

Також, в своїх позовах ОСОБА_1 просить скасувати та визнати незаконними накази про розслідування № 15-адм та № 27-адм.

Суд встановив, що зазначені накази були видані Головою правління ДІФКУ

ОСОБА_2 з метою встановлення «можливого невиконання або неналежного виконання посадових обов`язків» Позивачем.

У текстах наказів № 15-адм та № 27-адм відсутні вказівки на конкретні факти, події чи документи, які підлягали перевірці. Формулювання «неналежне виконання обов`язків, що полягає в порушенні вимог законодавства» є надмірно загальним та неконкретизованим, що суперечить вимогам Порядку № 950, затвердженого постановою КМУ від 13.06.2000.

Пункти 1 та 2 Порядку № 950 передбачають вичерпний перелік підстав для службового розслідування.

Дослідивши тексти наказів, беручи до уваги положення Порядку, суд погоджується з аргументом Позивача, що Відповідач не довів наявність реальних підстав для призначення цих розслідувань, окрім формального посилання на доповідні записки, реквізити яких (дата, номер) у наказі № 15-адм навіть не були вказані.

Позивач неодноразово (доповідні записки № 158 від 04.04.2025, № 257 від 10.06.2025) звертався до керівництва із запитами про надання копій документів, що стали підставою для розслідувань, проте ці звернення були проігноровані Відповідачем. Вказане ігнорування позбавило Позивача можливості надати пояснення по суті та реалізувати право на захист.

Крім того, в своїх позовах ОСОБА_1 просить скасувати та визнати незаконними накази про розслідування № 38-адм та № 56-адм(а.с.179, Том 8).

Зазначені накази стосувалися розслідувань фактів «незаконного використання земельних ділянок» установи.

Суд вбачає їх незаконність у відсутності персоніфікації вини (Порушення п. 2 Порядку № 950), а саме службове розслідування стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави, має проводитися за фактом вчинення нею конкретного проступку.

Накази № 38-адм та № 56-адм описують стан земельних ділянок (факт оранки невстановленими особами), але не містять жодних даних про те, що саме дії чи бездіяльність Позивача призвели до цих подій.

Таким чином, розслідування розпочаті на підставах, не визначених п. 2 Порядку № 950.

Суд встановив, що земельні ділянки, зазначені в обох наказах, знаходяться поруч, а предмети розслідувань практично ідентичні. Така практика свідчить про умисне створення умов для безперервного відсторонення Позивача від роботи шляхом формального відкриття нових і нових проваджень.

Головою комісій у всіх розслідуваннях призначалася в.о. заступника голови правління ОСОБА_3 , щодо якої Позивач неодноразово заявляв про наявність реального конфлікту інтересів (доповідні записки № 27, 28, 33, 45, 111, 112). Відповідач у порушення п. 11 Порядку № 950 та ст. 2-2 КЗпП не розглянув ці клопотання та не вжив заходів для врегулювання конфлікту, що нівелює об`єктивність результатів розслідувань.

Системне призначення розслідувань за надуманими або загальними фактами є проявом дискримінаційного ставлення та психологічного насильства у розумінні ст. 2-2 КЗпП України.

З урахуванням вищенаведеного, накази № 15-адм, № 27-адм, № 38-адм та № 56-адм підлягають скасуванню як такі, що видані з порушенням матеріальних норм (Порядку № 950 та ст. 2-2 КЗпП) та процесуальних прав працівника на ознайомлення з підставами розслідування.

Також, в своїх позовах ОСОБА_1 просить скасувати та визнати незаконними накази про відсторонення № 31-к/тр, № 92-к/тр, № 138-к/тр та №65-к/тр(а.с.181-184, Том 8).

Судом встановлено, що оскаржувані накази про відсторонення були видані як заходи забезпечення проведення службових розслідувань, призначених наказами № 15-адм, № 27-адм, № 38-адм та № 56-адм.

Оскільки судом встановлено відсутність законних підстав для призначення розслідувань (згідно з постановою Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 331/147/22, на яку посилається Позивач), всі подальші дії, включаючи відсторонення від роботи та видання актів за результатами розслідувань, також є незаконними.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, якщо підстава для проведення службового розслідування є неправомірною, то й відсторонення працівника на час такого розслідування не може вважатися законним.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівника від роботи роботодавцем

допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, відмови від медогляду, інструктажу з техніки безпеки та в інших випадках, передбачених законодавством .

Відповідач обґрунтовував відсторонення Позивача необхідністю «запобігання впливу на об`єктивність розслідування». Однак матеріали справи не містять жодного доказу того, що перебування Позивача на робочому місці могло реально перешкоджати встановленню істини.

Стосовно наказів № 92-к/тр та № 138-к/тр щодо розслідувань про використання земельних ділянок взагалі відсутнє обґрунтування яким чином перебування ОСОБА_1 на роботі могло вплинути на розслідування, оскільки ділянки є фізичними об`єктами поза межами офісу.

Згідно зі Статутом ДІФКУ, відсторонення заступника голови правління потребує належного обґрунтування перед органом управління. Відповідач не надав доказів того, що Міністерство оборони України чи інший орган управління був проінформований про реальну відсутність підстав для таких тривалих обмежень.

Також, слід вказати, що усі накази про відсторонення базувалися на поданнях ОСОБА_3 , що свідчить про можливу зацікавленість у розширенні власних повноважень за рахунок усунення Позивача, що порушує вимоги щодо об`єктивності та неупередженості.

Беручи до уваги вищевказане, суд розцінює зазначені накази про відсторонення як інструмент професійної ізоляції Позивача, що є формою мобінгу, яка полягає у тривалому перебуванні позивача у стані безперервного відсторонення протягом понад 8 місяців (з лютого по жовтень 2025 року з короткими перервами). Так, тривалість усунення працівника від виконання функцій без доведення його вини суперечить принципу стабільності трудових відносин.

Крім того, беручи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсторонення використовувалося не для розслідування, а для штучного обмеження доступу Позивача до засобів праці (ноутбука, документів) та блокування його діяльності як члена правління.

Також, з матеріалів справи вбачається здійснення на позивача економічного тиску, а саме створення умов, за яких виплата заробітку стала неможливою (табелювання «НЗ» під час відсторонення), що підтверджує умисел на нанесення матеріальної шкоди працівнику.

В своїх позовах ОСОБА_1 просив визнати відсутність його на робочому місці у ті дні періоду відсторонення від виконання посадових обов?язків, згідно Наказів ДІФКУ від 09.06.2025 №92-к/тр та від 22.09.2025 №138-к/тр, коли така відсутність мала місце, поважною причиною, що виключає кваліфікацію її як «прогулу» чи «неявки без поважних причин», та визнати протиправними, та такими які мають ознаки мобінгу (цькування), упередженого ставлення та психологічного тиску, дії ДІФКУ, що полягають у кваліфікації відсутності Позивача в дні його відсторонення, згідно Наказів ДІФКУ від 09.06.2025 № 92-к/тр та від 22.09.2025 №138-к/тр, як «прогул»/«неявка без поважних причин», та зобов`язати утриматися від такої кваліфікації щодо спірного періоду.

Суд звертає особливу увагу на юридичну нікчемність аргументів Відповідача щодо звільнення Позивача за прогули в період дії наказів про відсторонення.

Так, відсторонення - це усунення працівника від виконання посадових обов`язків за ініціативою роботодавця. Це означає, що працівнику заборонено виконувати свої функції.

Вимога Відповідача до відстороненого працівника перебувати на робочому місці (де він не має права працювати), лише для фіксації його присутності в журналі, є зловживанням права та суперечить роз`ясненням Держпраці.

Таким чином, накази про відсторонення були використані Відповідачем як засіб для створення умов для подальшого інкримінування прогулів, що є грубим порушенням трудового законодавства, та звільнення ОСОБА_1 .

Накази № 31-к/тр, № 65-к/тр, № 92-к/тр та № 138-к/тр підлягають скасуванню та визнанню незаконними, оскільки вони видані за відсутності законних підстав, з порушенням ст. 46 КЗпП України, та мали на меті психологічний тиск та ізоляцію працівника (мобінг).

Позивач стверджував, що звільнення є незаконним, оскільки в періоди, які Відповідач кваліфікував як «прогул», він перебував у статусі офіційно відстороненого від виконання посадових обов`язків на підставі наказів ДІФКУ № 92-к/тр від 09.06.2025 та № 138-к/тр від 22.09.2025.

ОСОБА_1 наголошував на тому, що правова природа відсторонення передбачає

усунення працівника від трудового процесу за ініціативою роботодавця, що виключає обов`язок перебувати на робочому місці для виконання функцій, які йому заборонено виконувати.

Крім того, Позивач вказував на порушення процедури погодження звільнення заступника голови з органом управління майном (Міноборони), оскільки Відповідач надав неповний пакет документів, приховавши письмові пояснення Позивача та докази його фактичної присутності в окремі дні.

Відповідач в свою чергу посилався на доповідні записки, акти та журнали приходу/уходу працівників ДІФКУ як на підтвердження відсутності ОСОБА_1 на роботі(а.с.119-125, 128-145, 147-156, Том 8).

Однак, слід вказати, що у матеріалах справи наявні фотографії, зроблені Позивачем безпосередньо у робочому кабінеті. Позивач надав роздруківки електронних листів, які відправлялися з його поштової скриньки Sergii.Shkurakov@gmail.com через внутрішню мережу Wi-Fi ДІФКУ. Кожен лист має унікальний ідентифікатор (Message-ID), що дозволяє встановити точний час відправлення з робочого місця (наприклад, 11.02.2025 о 12:35, 15:49, 16:50 та 17:12 (а.с.39-42, Том 2).

На противагу «двохвилинним відео», наданим Відповідачем для фіксації зачинених дверей, Позивач долучив файли безперервної відеофіксації свого перебування на робочому місці протягом усього дня за окремі дати (зокрема, 04.08.2025 та 03.09.2025).

Позивач вказує, що в дні нібито «відсутності» він особисто подавав та реєстрував внутрішні документи. Наприклад, 07.02.2025 ним була офіційно зареєстрована доповідна записка № 28 на ім`я Голови правління.

Протягом лютого-жовтня 2025 року Позивач систематично звертався до керівництва (доповідні № 63, 106, 147, 182, 218, 353, 562 та інші), інформуючи, що він перебуває на робочому місці, та вимагаючи пояснити причини невиплати зарплати. У цих записках він зазначав, що має докази присутності, та просив провести службову перевірку фактів фальшування актів його «неявки».

Факт присутності Позивача в кабінеті 19.02.2025 підтверджується самим інцидентом за участю наряду поліції, який оглядав приміщення у присутності Позивача, представників ДІФКУ та органу управління.

Позивач використовує внутрішні акти Установи для нівелювання головного доказу Відповідача - відсутності записів у Журналі обліку.

Позивач надав копію «Інструкції щодо правил пропускної системи ДІФКУ» (Наказ № 36 від 27.09.2021). Пункт 4.2 цієї Інструкції прямо встановлює: «Кожний працівник (крім членів правління) зобов`язаний особисто письмово засвідчити час свого приходу на роботу та уходу... у Журналі». Оскільки ОСОБА_1 є членом правління, відсутність його підпису в журналі не може бути доказом прогулу, оскільки він нормативно звільнений від цього обов`язку.

Позивач надав системні докази (фото, Wi-Fi логи, відео повного дня), які за правилом переваги доказів (ст. 79 ЦПК України) виглядають більш переконливими, ніж акти Відповідача, складені на основі відсутності підписів у журналі.

П. 4.2 Інструкції № 36 ДІФКУ прямо звільняє членів правління від підпису в журналі явок, що робить «акти про відсутність» нікчемними.

. Систематичне ігнорування Відповідачем доповідних записок Позивача з пропозицією ознайомитися з цими доказами свідчить про умисний характер дій керівництва.

В своїх позовах, ОСОБА_1 також просив визнати рішення правління ДІФКУ № 41 від 18.08.2025 протиправним та таким, що не створює правових наслідків.

Позивач стверджував, що засідання правління відбулося у неправомочному складі, оскільки три з п`яти осіб, які брали участь у голосуванні, мали статус «виконувачів обов`язків» заступників голови правління без належного погодження органом управління майном, як того вимагає Статут Установи. Крім того, правління розглядало лише епізод відсутності Позивача за 07-08.08.2025, тоді як наказ про звільнення містить 40 дат.

ДІФКУ наполягала, що покладання обов`язків (в.о.) є «організаційно-розпорядчим заходом», який забезпечує безперервність роботи та не потребує окремого погодження для участі в голосуванні.

Згідно зі Статутом ДІФКУ та Положенням про правління, статус заступників голови

правління (як членів колегіального органу) нерозривно пов`язаний із процедурою їх погодження органом управління майном. Участь у засіданні трьох осіб ( ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ), які перебували у статусі «в.о.» протягом 4-6 місяців без такого погодження, нівелює кворум та легітимність прийнятих рішень. Це свідчить про системний обхід статутних норм з метою створення лояльного до Голови правління складу органу.

Рішення № 41 містить висновок про достатність підстав для звільнення лише за епізод 07-08.08.2025, проте в Наказі № 156-к/тр про звільнення це рішення використано як підставу для інкримінування прогулів за 40 різних дат протягом трьох місяців. Така невідповідність порушує вимогу визначеності та вмотивованості дисциплінарного стягнення.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Слід зазначити, що прийняття рішення № 41 відбулося без розгляду доповідної записки Позивача № 353 від 12.08.2025, де він наводив докази поважності причин своєї відсутності (статус відстороненого), що прямо суперечить ст. 149 КЗпП України.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про неправомірність зазначеного рішення.

Крім того, ОСОБА_1 просив визнати лист Головного управління оборонних активів МОУ (далі - ГУОА МОУ) № 220/73/94114 від 17.10.2025 протиправним та таким, що не створює правових наслідків.

Позивач наголошував, що згідно з п. 1 та п. 54 Статуту ДІФКУ, органом управління майном є Мінстратегпром, і лише він має повноваження погоджувати звільнення заступників голови. Погодження від ГУОА МОУ отримано шляхом надання неповного пакета документів, де було приховано письмові пояснення Позивача та докази його перебування на роботі, що ввело орган управління в оману.

Відповідач стверджував, що Установа перейшла до сфери управління Міноборони на підставі рішення Уряду та акта приймання-передачі від 22.09.2025, що робить ГУОА МОУ належним суб`єктом погодження.

Твердження Відповідача про те, що ГУОА МОУ набуло повноважень органу управління на підставі акта приймання-передачі від 22.09.2025, є юридично неспроможними. Суд наголошує, що у трудових відносинах із керівним складом державної установи пріоритет мають норми її установчого документа (Статуту), затвердженого вищим органом виконавчої влади - Кабінетом Міністрів України. Станом на 20.10.2025 зміни до Статуту щодо зміни органу управління майном внесені не були. Таким чином, погодження було отримано від неналежного суб`єкта, що є самостійною підставою для визнання звільнення незаконним.

Відповідачем було допущено грубе порушення принципів добросовісності та об`єктивності при зверненні за погодженням звільнення. Встановлено, що ДІФКУ направила до ГУОА МОУ вибірковий та неповний пакет матеріалів. Зокрема, Відповідач умисно не включив до пакета документів письмові пояснення Позивача щодо суті інкримінованих йому прогулів (№ 63, 106, 147, 182, 353, 562), а також приховав наявність діючих наказів про відсторонення ОСОБА_1 від посадових обов`язків. Такі дії Відповідача суд кваліфікує як свідоме введення в оману органу погодження. Приховуючи пояснення працівника, роботодавець позбавив орган управління можливості оцінити поважність причин відсутності Позивача на роботі та встановити факт порушення його прав у період відсторонення.

Лист ГУОА МОУ від 17.10.2025 містить умовне застереження: «погоджує звільнення... за умови дотримання вимог законодавства». Вказане формулювання свідчить про відсутність реальної перевірки обґрунтованості подання роботодавця та фактичне перекладання відповідальності за законність рішення на голову правління Установи, що нівелює саму правову природу інституту погодження звільнення керівного складу

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що зазначені рішення та лист є протиправними та такими, що не створюють правових наслідків, а відповідно дані документи не могли слугувати підставою для звільнення позивача.

Враховуючи, що наказ № 156-к/тр від 20.10.2025 видано за відсутності належного погодження зі статутним органом управління (Мінстратегпромом) та на підставі викривленої доказової бази, сформованої шляхом умисного приховування пояснень працівника, вказаний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 ЦПК України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю та є похідною вимогою від вимог про визначення незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

ОСОБА_1 просив також зобов`язати ДІФКУ вчинити дії щодо усунення наслідків незаконного звільнення, а саме: скасувати запис у трудовій книжці та електронному реєстрі застрахованих осіб про звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України («прогул») від 20.10.2025 року та відновити запис про роботу на посаді першого заступника голови правління з дня поновлення.

Вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі. Позивач стверджує, що наявність запису про звільнення за «прогул» у трудовій книжці та електронній базі Пенсійного фонду України (ПФУ) завдає шкоди його діловій репутації та перешкоджає подальшій професійній діяльності.

Установа заперечує проти вимоги, вважаючи звільнення за Наказом № 156-к/тр законним, а отже, і запис у трудових документах - таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Вказане викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2025 року у справі № 947/3496/23.

Згідно з «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», у разі визнання звільнення незаконним, цей запис визнається недійсним і замість нього вноситься новий запис про поновлення на попередній роботі.

Судом встановлено, що звільнення Позивача за «прогул» відбулося в період його офіційного відсторонення від посадових обов`язків (накази № 92-к/тр та № 138-к/тр), що робило виконання трудових функцій неможливим за ініціативою самого роботодавця(а.с.117 (зворотний бік, Том 8).

Оскільки основна підстава звільнення (Наказ № 156-к/тр) визнана судом незаконною, всі правові наслідки цього наказу, включаючи записи в трудових документах, підлягають скасуванню(а.с.191, Том 8).

З огляду на запровадження в Україні обліку трудової діяльності в електронній формі (реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування), обов`язок роботодавця щодо коректного відображення інформації поширюється і на електронні ресурси.

Суд погоджується з аргументом Позивача, що запис про «прогул» є стигматизуючим та

дискредитує його як керівника. Відновлення запису про роботу є необхідним заходом для повного відновлення трудових прав та професійної честі працівника.

Як вбачається з позовів, позивач просить стягнути середній заробіток за декілька часових проміжків, що відповідають періодам його відсторонення на підставі наказів, які він вважає незаконними, а саме:

1. Період з 11.02.2025 по 10.04.2025 включно (згідно з наказами № 15-адм та № 31-к/тр) - у сумі 291 187,40 грн.

2. Період з 11.04.2025 по 08.06.2025 включно (згідно з наказами № 27-адм та № 65-к/тр) - у сумі 277 643,80 грн.

3. Період з 09.06.2025 по 15.08.2025 включно (згідно з наказом № 92-к/тр) - у сумі 338 590,00 грн.

4. Період з 20.10.2025 до дня фактичного допуску до роботи - середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок звільнення за наказом № 156-к/тр.

Для обчислення розміру виплат позивач просить врахувати листопад та грудень 2024 року як базу розрахунку.

В обґрунтування вибору періоду позивач вказав, що з 27.01.2025 (початок мобінгу) відповідач умисно позбавляв його частини виплат та перешкоджав роботі, що спотворює показники середньої заробітної плати за останні два місяці перед звільненням.

Так, за розрахунком позивача, середньоденна заробітна плата становить 6 771,80 грн.

Відповідач вважає вимоги безпідставними та маніпулятивними, вказує на безпідставність нарахувань. Представник ДІФКУ зазначає, що в табелях обліку робочого часу зафіксовано «НЗ» (неявка з нез`ясованих причин), а за прогул без поважних причин оплата не проводиться.

Крім того, відповідач стверджує, що оскільки в наказах про відсторонення вказувалося про «збереження заробітної плати», то позивач не був позбавлений доходу, і вимога стягнути середній заробіток є спробою подвійного стягнення за той самий період.

Відповідач наполягає на застосуванні п. 2 Порядку № 100, згідно з яким розрахунок має здійснюватися за серпень-вересень 2025 року. За довідкою установи, середня зарплата позивача за цей період становить 18 292,02 грн.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України та Порядку № 950, відсторонення є тимчасовим усуненням працівника від виконання функцій.

Суд враховує позицію Центрального міжрегіонального управління Держпраці, викладену в листах до ДІФКУ, згідно з якою законодавство не передбачає механізму, за яким виплата середнього заробітку в період відсторонення ставилася б у залежність від фізичного перебування працівника на робочому місці.

Таким чином, невиплата коштів через відсутність підпису в журналі явок під час відсторонення є неправомірною.

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 100, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював не з власної вини, розрахунок проводиться виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Враховуючи встановлені факти системного психологічного та економічного тиску (мобінгу) з 27.01.2025, а також незаконність наказів про відсторонення, суд вважає обґрунтованим вибір листопада-грудня 2024 року як останнього стабільного періоду праці для коректного розрахунку середньоденного заробітку.

Згідно положень ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Оскільки вимога про середній заробіток є похідною від вимоги про поновлення на роботі, її задоволення є прямою нормою закону при встановленні незаконності наказу № 156-к/тр.

В частині стягнення середнього заробітку за один місяць рішення підлягає негайному виконанню.

У разі затримки виконання рішення про поновлення, роботодавець несе відповідальність у вигляді нарахування середнього заробітку до дня фактичного допуску працівника до роботи згідно зі ст. 236 КЗпП України.

У разі затримки виконання рішення про поновлення, роботодавець несе відповідальність у вигляді нарахування середнього заробітку до дня фактичного допуску працівника до роботи згідно зі ст. 236 КЗпП.

Позивач надав детальний розрахунок середньоденної ставки, яка становить 6 771,80 грн.

Так, у листопаді 2024 р. нараховано 113 487,38 грн (за 18 днів), у грудні 2024 р. - 143 840,83 грн (за 20 днів).

Розрахунок проведено шляхом ділення сукупного доходу за 2 місяці (257 328,21 грн) на сумарну кількість відпрацьованих днів (38 днів), що є математично правильним та відповідає п. 3 Порядку № 100 (виключено лікарняні та одноразові виплати).

Заявлені суми прямо корелюють із кількістю робочих днів у періодах, заактованих Позивачем: період з 11.02.2025 по 10.04.2025: Сума 291 187,40 грн (43 роб. дні ? 6 771,80 грн); період з 11.04.2025 по 08.06.2025: Сума 277 643,80 грн (41 роб. день ? 6 771,80 грн); період з 09.06.2025 по 15.08.2025: Сума 338 590,00 грн (50 роб. днів ? 6 771,80 грн).

У листі Держпраці від 09.06.2025 № Ц/2/1430-ЗВ-25, направленому на адресу Відповідача, чітко зазначено, що Порядок № 950 не передбачає механізму, за яким збереження середнього заробітку залежало б від перебування працівника на робочому місці.

Орган контролю наголошує, що оскільки в наказах про відсторонення ОСОБА_1 (№ 31-к-тр та № 65-к-тр) було передбачено збереження заробітної плати без встановлення обов`язку присутності в офісі, Установа зобов`язана здійснювати ці виплати.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд вважає дані вимоги про стягнення сум законними.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаного з виданням наказу № 156-к/тр від 20.10.2025 про звільнення ОСОБА_1 , суд, аналізуючи матеріали справи та заяви по суті, зазначає наступне.

За період з 09.06.2025 по 15.08.2025 кількість робочих днів становить 50 днів.

Таким чином, 50 робочих днів ? 6 771,80 грн = 338 590,00 грн. Суд вважає цю суму арифметично правильною, законною та такою, що підлягає стягненню з відрахуванням податків та зборів, а також з урахуванням вже проведених виплат за цей період (якщо такі були).

Згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», нарахування компенсації є обов`язковим у разі затримки виплати нарахованого доходу на один і більше календарних місяців.

Також, позивач просив стягнути з ДІФКУ середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.10.2025 року до дня фактичного допуску до роботи. Дана вимога є похідною від основної вимоги про визнання незаконним наказу № 156-к/тр від 20.10.2025 про звільнення за прогул.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки судом встановлено незаконність звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України згідно з наказом № 156-к/тр, період з дня звільнення (20.10.2025) до дня ухвалення рішення (02.03.2026) є часом вимушеного прогулу.

Позивач наполягав на врахуванні виплат за листопад та грудень 2024 року. Це обґрунтовано тим, що з 27.01.2025 року його безпідставно позбавляли стимулюючих виплат, що штучно занизило дохід у місяцях, які передували звільненню. До бази обчислення включено оклад, надбавки та доплати, водночас виключено одноразові виплати та лікарняні згідно з п. 3 Порядку № 100. За розрахунком Позивача, вона становить 6 771,80 грн.

ДІФКУ вважає розрахунок Позивача таким, що суперечить п. 2 Порядку № 100, оскільки, на думку установи, мають застосовуватися останні два календарні місяці перед звільненням (серпень-вересень 2025 року), де середня заробітна плата Позивача становила 18 292,02 грн.

Суд приймає позицію Позивача щодо вибору періоду листопад-грудень 2024 року. Встановлені судом обставини систематичного тиску, незаконних відсторонених та умисного

табелювання «НЗ» протягом 2025 року підтверджують, що останні два місяці перед звільненням не можуть бути об`єктивною базою для розрахунку, оскільки права працівника на належну оплату праці в цей час вже системно порушувалися Відповідачем.

Наведений позивачем розрахунок суд визнає правильним та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Крім того, враховуючи період вимушеного прогулу, який обчислюється з 20.10.2025 року по 02.03.2026 року включно. Кількість робочих днів за п`ятиденним графіком роботи Установи становить:-за період з 20.10.2025 по 23.02.2026 (згідно з зафіксованими даними справи): 91 робочий день. Додаткові робочі дні за період з 24.02.2026 по 02.03.2026 включно: 24.02, 25.02, 26.02, 27.02 (4 дні) та 02.03 (1 день) - разом 5 робочих днів. Загальна кількість днів: 91 + 5 = 96 робочих днів.

З урахуванням викладеного суд вважає, що до стягнення підлягають за 96 робочих днів ? 6 771,80 грн = 650 092,80 грн з відрахуванням при виплаті законодавчо встановлених податків та зборів.

Також, суд вважає вимогу про стягнення середнього заробітку по час допуску до роботи такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та вважає за необхідне зобов`язати Відповідача нараховувати та виплачувати позивачу середній заробіток у розмірі 6 771,80 грн за кожен робочий день, починаючи з 03.03.2026 року до дня фактичного допуску працівника до роботи у разі затримки виконання рішення про поновлення.

Також, позивач просив зобов`язати Державну інноваційну фінансово-кредитну установу нарахувати та виплатити йому заробітну плату за три робочі дні: 05.02.2025, 07.02.2025 та 11.02.2025 року. Дана вимога обґрунтована тим, що Відповідач умисно не відобразив ці дні як відпрацьовані у табелі обліку робочого часу, позначивши їх кодом «НЗ» (неявка з нез`ясованих причин), що призвело до безпідставного зменшення суми авансу за першу половину лютого 2025 року.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата є винагородою за виконану працівником роботу.

Позивач заперечує факти своєї відсутності, інкриміновані йому в Актах Відповідача, та надає наступну сукупність доказів своєї присутності в офісі Установи (м. Київ, вул. Оболонська, 12) у вказані дні з 09:00 до 18:00 год.

На підтвердження ОСОБА_1 надав фотографії, що були зроблені безпосередньо у його робочому кабінеті з метаданими (датою та часом), які того ж дня були направлені через месенджер «Вайбер» до робочої групи «Челендж»: 05.02.2025 - о 15:30 та 17:54; 07.02.2025 - о 13:56; 11.02.2025 - о 13:13.

Крім того, у матеріалах справи наявні копії офіційно зареєстрованих в Установі документів, підготовлених Позивачем у ці дні. Зокрема, 07.02.2025 Позивачем було зареєстровано доповідну записку на ім`я Голови правління за № 28.

Позивач також посилається на використання службової Wi-Fi мережі для надсилання електронних листів з робочої пошти «Sergii.Shkurakov@gmail.com», що підтверджується роздруківками електронних листів, направлених ОСОБА_1 .

Слід вказати, що кожен електронний лист має унікальний технічний код, який дозволяє встановити точний час відправлення документа безпосередньо з робочого місця. У матеріалах справи наведено конкретні часові мітки активності. Наприклад, 11.02.2025 листи відправлялися о 12:35, 15:49, 16:50 та 17:12. Аналогічні дані надані за 05.02.2025 (листи о 11:58, 13:54, 13:55, 15:27) та 07.02.2025 (о 12:05, 12:33, 13:24, 13:33, 13:34).

Суд визнає технічні докази мережевої активності (Wi-Fi логи та ідентифікатори листів) більш переконливими, ніж акти про відсутність, складені Відповідачем.

Відповідач намагався заперечити ці докази, стверджуючи, що листи надсилалися з особистої скриньки, проте не надав жодних доказів того, що мережева активність була зафіксована з іншої локації, ніж офіс Установи.

Суд враховує також те, що згідно з п. 4.2 внутрішньої Інструкції № 36 ДІФКУ, Позивач як член правління був звільнений від обов`язку проставляти підписи у Журналі обліку початку/закінчення роботи.

Таким чином, використання Відповідачем відсутності запису в журналі як єдиного доказу

«прогулу» є маніпулятивним та незаконним. Акти про відсутність, складені без залучення представників відділу кадрів та всупереч технічним доказам перебування особи в офісі, визнаються судом неправомірними.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення заробітку за ці три дні є законною.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за 05, 07 та 11 лютого 2025 року.

В одному з позовів, ОСОБА_1 просив визнати інформацію, розміщену у статті «Офіційне повідомлення» від 24.10.2025 року на офіційному вебсайті Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) за посиланням (https://sfii.gov.ua/oficijne-povidomlennya-2/ ), такою, що: порушує право ОСОБА_1 на використання імені (ПІБ) та на захист персональних даних (ПІБ, фотографія, інформація щодо порушення трудової дисципліни); порушує право на честь, гідність та ділову репутацію; є неправомірним поширенням персональних даних, а також визнати інформацію, розміщену у статті «Антикорупційна діяльність» від 28.10.2025 на офіційному вебсайті Державної інноваційної фінансово- кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) за посиланням (https://sfii.gov.ua/antikorupcijna-diyalnist/ ), такою, що: порушує право ОСОБА_1 на використання імені (ПІБ) та на захист персональних даних (ПІБ, фотографія); порушує право на честь, гідність та ділову репутацію; порушує право на презумпцію невинуватості; є неправомірним поширенням персональних даних.

В матеріалах справи міститься повідомлення про підозру від 18.04.2025 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.191 КК України, ОСОБА_1 (а.с.15, Том 2).

ОСОБА_1 долучено також скаргу про порушення права на повагу до честі, гідності, ділової репутації та презумпції невинуватості на ім`я Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитру Лубенцю, а саме про незаконне розголошення та розміщення інформації про наявність підозри(а.с.17, Том 2).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши зазначене в заявах по суті, суд приходить до наступного.

У публікації від 24.10.2025 року розміщено фото Позивача, поверх якого великим червоним шрифтом нанесено напис «ЗВІЛЬНЕНО ЗА ПРОГУЛ», що Позивач кваліфікує як публічне «клеймування».

У публікації від 28.10.2025 року зазначено про складення щодо Позивача 14 протоколів про корупційні правопорушення, які направлені до суду. Позивач вказує на порушення ч. 4 ст. 296 ЦК України, оскільки його ім`я оприлюднено до винесення судового рішення.

Установа вважає публікації законними заходами «прозорості та підзвітності». Відповідач стверджує, що інформація є достовірною та має суспільний інтерес, оскільки Позивач обіймав керівну посаду в державній установі.

Щодо публікацій, суд зазначає, що навіть видалення інформації відповідачем у ході розгляду справи, яке вважається формою добровільного припинення правопорушення, не нівелює самого факту вчиненого втручання в особисті немайнові права особи в минулому.

Згідно зі ст. ст. 297 та 299 ЦК України, право на повагу до гідності та недоторканність ділової репутації захищається незалежно від того, чи триває порушення на момент винесення рішення.

Так, використання графічного елемента (червоний напис «ЗВІЛЬНЕНО ЗА ПРОГУЛ» поверх фото) не є нейтральним інформуванням. Це має ознаки професійної деградації особи та публічної стигматизації, що суперечить ст. 28 Конституції України та ст. 297 ЦК України.

Крім того, відповідач поширив інформацію про дисциплінарний проступок у принизливій формі без згоди особи.

Щодо публікації «Антикорупційна діяльність» від 28.10.2025 року, суд приходить до висновку про грубе порушення норм цивільного права, а саме ч. 4 ст. 296 ЦК України, відповідно до положень якої законодавство прямо забороняє використовувати ім`я особи, яка нібито вчинила адміністративне правопорушення, до моменту набрання законної сили постановою суду.

Тобто, відповідач оприлюднив повні ПІБ Позивача та фото лише на підставі складених протоколів, що є незаконним незалежно від правдивості факту їх складення.

Слід вказати, що публікація сформована в категоричному тоні, що створює у стороннього читача стійку асоціацію Позивача з «корупціонером» до рішення суду. Вказане порушує ст. 62 Конституції України.

Позивач також просив визнати дії Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) в особі Голови правління ОСОБА_2 такими, що мають ознаки мобінгу (цькування) першого заступника голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно ст.2-2, ст.141 КЗпП України, а саме дії, що виразилися у розміщенні статей від 24.10.2025 та 28.10.2025 на офіційному вебсайті ДІФКУ (код ЄДРПОУ 00041467) за посиланнями https://sfii.gov.ua/oficijne-povidomlennya-2/, https://sfii.gov.ua/antikorupcijna-diyalnist/.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду (справа № 757/19417/23), згідно з якою оприлюднення імені особи у зв`язку з правопорушенням до набрання законної сили відповідним судовим рішенням є прямим порушенням ч. 4 ст. 296 ЦК України, та приходить до висновку про правомірність та обгрунтованість вимог стосовно публікацій на сайті.

Беручи до уваги вищенаведене, зважаючи на всі докази в їх сукупності, з урахуванням всіх встановлених судом обставин справи, суд вважає, що розміщення вказаних статей на офіційному ресурсі Установи є черговим етапом системного цькування Позивача. Метою публікацій була не прозорість, про яку вказує відповідач, а дискредитація Позивача перед органом управління та колегами, що підпадає під ознаки ст. 2-2 КЗпП України.

Позивач просив зобов?язати Державну інноваційну фінансово-кредитну установу (код ЄДРПОУ 00041467) протягом 5 (п?яти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили видалити зазначені статті зі свого офіційного вебсайту.

Так, суд встановив неправомірність розміщення публікацій, що є підставою для їх видалення відповідачем.

Крім того, слід врахувати долучену позивачем копію рішення від 05.11.2025 року(а.с.22-26, Том 7), відповідно до якого було вже було визнано інформацію, розміщену на вебсайті ДІФКУ від 02.05.2025 року у статті "Офіційне повідомлення" такою, що порушує особисте немайнове право ОСОБА_1 .

Позивач стверджує про наявність систематичного та тривалого мобінгу з 27.01.2025 року, який здійснюється групою осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 ). Мобінг виражається у формах психологічного та економічного тиску, а саме виданні серії наказів про службові розслідування (№ 9-адм, 15-адм, 27-адм, 38-адм, 56-адм) та оголошення 4 доган протягом короткого періоду за надуманими підставами; неодноразових відстороненнях від посадових обов`язків (накази № 31-к/тр, 65-к/тр, 92-к/тр, 138-к/тр), що сукупно тривали понад 8 місяців; недоплата заробітної плати (авансів) через умисне табелювання «НЗ» (неявка з нез`ясованих причин) у період, коли Позивач був відсторонений або фактично перебував на місці; безпідставних звинуваченнях у зберіганні наркотиків та торгівлі благодійною допомогою (виклик поліції 19.02.2025); розміщені на сайті Установи стигматизуючої інформації з фотографією Позивача та написами «ЗВІЛЬНЕНО ЗА ПРОГУЛ» та «АНТИКОРУПЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ».

Відповідач заперечує факти мобінгу, посилаючись на те, що дії Установи є реалізацією законних управлінських повноважень щодо контролю трудової дисципліни та захисту майна, а призначення службових розслідувань відбувалося за встановленою процедурою (Порядок № 950) на підставі доповідних записок. Також, вказує, що фіксація відсутності Позивача актами та табелями є правомірною, оскільки він не підписував журнал явок. Крім того, публікації на сайті є офіційною інформацією, що має суспільний інтерес і не містить суджень про вину. Відповідач наполягав на тому, що позивач не надав доказів умислу та принизливого характеру дій.

Відповідно до ст. 2-2 КЗпП України, мобінг - це систематичні тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, спрямовані на приниження гідності працівника, його репутації, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску.

Суд встановив, що щодо Позивача протягом 10 місяців ініційовано 5 розслідувань, винесено 4 догани та видано 4 накази про відсторонення. Така безпрецедентна частота дисциплінарних заходів щодо одного працівника (члена правління) за відсутності аналогічних заходів щодо інших (наприклад, ОСОБА_3 ) свідчить про вибірковість та дискримінацію (ст. 2-1 КЗпП України).

Відповідач ігнорував п. 4.2 Інструкції № 36, яка звільняє членів правління від обов`язку підписувати журнал обліку робочого часу. Використання відсутності підпису для табелювання «НЗ» та невиплати заробітку є умисним створенням умов для матеріального утиску Позивача

Виклик поліції 19.02.2025 для «пошуку наркотиків» без попередніх внутрішніх перевірок або наявності обґрунтованих підозр, а також публікації стосовно позивача на сайті sfii.gov.ua, визнаються судом як дії, що мають на меті публічну дискредитацію та приниження професійної честі.

У текстах позовних заяв та відповідей на відзиви Позивач прямо вказує, що 19.02.2025 до його робочого кабінету прибув наряд поліції за викликом в.о. заступника голови правління ОСОБА_3 .

Згідно з поясненнями Позивача, підставою для виклику було повідомлення про нібито «зберігання ОСОБА_1 у приміщенні ДІФКУ наркотичних речовин, голок, шприців та торгівлі ним благодійною допомогою».

У своєму відзиві Відповідач (ДІФКУ) визнає факт виклику наряду поліції та не спростовує озвучені Позивачем підстави, фокусуючи увагу лише на тому, що сам виклик поліції є законним правом і не може вважатися мобінгом.

Найбільш суттєвим доказом того, що поліція шукала саме наркотичні речовини через завідомо неправдиве повідомлення, є матеріали кримінального провадження, відкриті за заявою ОСОБА_1 : кримінальне провадження № 12025100070000608: Відкрите 16.03.2025 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення). У додатках наявний лист заступника начальника Подільського УП ГУНП у м. Києві від 14.03.2025, який підтверджує внесення відомостей до ЄРДР за фактом неправдивого повідомлення про злочин з боку керівництва ДІФКУ.

Крім того, слід вказати, що видання в один день наказів про допуск до роботи (№ 137-к/тр) та негайне нове відсторонення (№ 138-к/тр) підтверджує штучність підстав та намір роботодавця ізолювати Позивача від трудового процесу.

Закон визначає, що цькування може виходити не лише від абстрактної юридичної особи (роботодавця), а й від конкретних фізичних осіб - членів колективу. У позові ОСОБА_1 чітко ідентифіковано «групу осіб»: Голову правління ОСОБА_2 , в.о. заступника голови ОСОБА_3 та уповноваженого ОСОБА_7 .. Без оцінки їхніх персональних дій неможливо встановити склад правопорушення.

Так, мобінг характеризується систематичністю та умислом.

Для підтвердження того, що тиск був не випадковим, суд має дослідити ланцюг подій (догани, відсторонення, розслідування), ініційованих конкретними посадовими особами.

Намір принизити гідність працівника або витіснити його з роботи завжди належить фізичній особі, яка приймає рішення. Оскільки юридична особа (ДІФКУ) діє через свої органи управління, дії керівників (ОСОБА_2, ОСОБА_3) ототожнюються з діями самої установи.

У разі незазначення осіб, які здійснювали цькування, вимога про «визнання фактів мобінгу» залишиться декларативною та не буде відповідати вимогам статті 265 ЦПК України щодо вмотивованості рішення.

Згідно із заявами позивача, з 27.01.2025 року щодо нього здійснюється системний тиск «групою осіб», дії яких мають спільну мету - незаконне усунення з посади та професійну дискредитацію.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 (Голова правління ДІФКУ) після поновлення на посаді (27.01.2025) видавав усі ключові накази про проведення п`яти службових розслідувань, серії відсторонень та накладення дисциплінарних стягнень, розподіляв обов`язки таким чином, щоб ізолювати ОСОБА_1 від управління Установою, ініціював публікацію стигматизуючої інформації на сайті ДІФКУ.

ОСОБА_3 (в.о. заступника Голови правління, керівник департаменту фінмоніторингу та безпеки) була призначена на посаду Головою правління ОСОБА_2 29.01.2025 (через два дні після його поновлення) і відразу залучена до процесу цькування, а саме вона очолювала службові розслідування проти ОСОБА_1 , що порушує принцип неупередженості, систематично підписувала акти про «відсутність» Позивача на робочому місці, попри його статус відстороненого.

За результатами першого розслідування (наказ № 9-адм) ОСОБА_3 підписала висновок від 10.02.2025, яким Позивачу інкримінували незаконне використання автотранспорту, попри те, що на момент події ОСОБА_1 виконував обов`язки керівника Установи.

За викликом ОСОБА_3 до робочого кабінету ОСОБА_1 прибув наряд поліції. Підставою для виклику було повідомлення про нібито зберігання позивачем у приміщенні Установи наркотичних речовин, шприців та незаконну торгівлю благодійною допомогою, однак за результатами огляду кабінету поліція не виявила жодних порушень.

ОСОБА_3 брала безпосередню участь у засіданнях колегіального органу управління, була учасником засідання Правління № 41 від 18.08.2025 року, де голосувала за визнання причин відсутності позивача неповажними та ініціювання його звільнення за прогул,.

Дії ОСОБА_3 характеризуються системним використанням дисциплінарних інструментів для тиску на Позивача. Її участь як голови всіх комісій зі службових розслідувань та ініціювання безпідставного виклику поліції, визнаються судом як складові частини тривалого мобінгу стосовно ОСОБА_1 .

ОСОБА_7 (Уповноважений з антикорупційної діяльності, Голова ППО ДІФКУ) поєднує посади, які за своєю природою мають захищати працівника та забезпечувати законність: Уповноважений з антикорупції та Голова профспілки. Однак, ОСОБА_7 замість захисту прав члена профспілки публічно підтримував дії адміністрації щодо тиску, ігнорував численні звернення та скарги ОСОБА_1 про факти мобінгу, не ініціюючи жодних перевірок щодо дій керівництва, діяв в умовах реального конфлікту інтересів, беручи участь у комісіях проти Позивача.

Так, ОСОБА_7 є автором низки доповідних записок та висновків, що стали правовою підставою для накладення дисциплінарних стягнень на Позивача. Зокрема, на підставі його доповідної записки № 58 від 14.02.2025 було видано наказ № 39-к/тр про оголошення першої догани.

Крім того, він готував висновки за результатами розгляду матеріалів службових розслідувань (№ Дз-48 від 13.02.2025, № Дз-61 від 17.02.2025, № Дз-71 від 19.02.2025 та № Дз-80 від 20.02.2025), які слугували обґрунтуванням для наказів про догани № 45-к/тр та № 46-к/тр.

ОСОБА_7 був призначений членом комісій з проведення всіх п`яти службових розслідувань стосовно ОСОБА_1 , у тому числі за наказами № 9-адм, № 15-адм, № 27-адм, № 38-адм та № 56-адм.

Згідно з резолюціями Голови правління (наприклад, на доповідній № 402 від 12.09.2025), на ОСОБА_7 було покладено обов`язок безпосередньо відібрати письмові пояснення у Позивача щодо фактів його відсутності на робочому місці під час відсторонення.

ОСОБА_7 брав участь у засіданнях Правління ДІФКУ (зокрема № 4, № 6, № 11 та № 41 від 18.08.2025), на яких приймалися рішення про визнання причин відсутності Позивача неповажними та ініціювання процедури його звільнення за прогул.

Також, його підпис як Уповноваженого міститься на аркушах погодження до ключових наказів, включаючи наказ № 138-к/тр про відсторонення та наказ № 156-к/тр про звільнення Позивача.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 не вчинив жодних дій щодо перевірки численних скарг Позивача на мобінг та незаконну недоплату заробітної плати, попри офіційні звернення ОСОБА_1 (зокрема доповідні № 63, 106, 147, 182, 353).

Як голова Профспілки, він надавав листи-погодження на притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (наприклад, лист № 2-02/25 від 18.02.2025), не вчиняючи жодних заходів для захисту трудових прав члена профспілки.

З урахуванням вищенаведеного, суд кваліфікує дії ОСОБА_7 як системну участь у створенні штучної доказової бази для дискредитації Позивача. Поєднання ним контролюючих та захисних функцій в умовах конфлікту інтересів визнається судом як один із чинників, що забезпечили тривалість та інтенсивність мобінгу стосовно ОСОБА_1 .

Щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (в.о. заступників Голови правління), хоча Позивач заявляв вимоги щодо визнання їхніх дій мобінгом, суд дійшов до таких висновків.

Матеріали справи свідчать, що вказані особи брали участь лише в одному ключовому

епізоді - засіданні правління № 41 від 18.08.2025 року(а.с.171 (зворотний бік), Том 8). Суд кваліфікує їхню участь у цьому засіданні як неправомочну через відсутність належного погодження їхніх кандидатур органом управління (Мінстратегпромом), що є підставою для скасування рішення правління, але не свідчить про наявність у них системного умислу на цькування Позивача. Мобінг вимагає доведення тривалості та повторюваності дій саме від конкретного суб`єкта, чого стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судом не встановлено.

Стосовно ОСОБА_23 (Начальник відділу юридично-правового супроводу) позивач вказував на роль начальника юридичного відділу у формуванні «фіктивної доказової бази».

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_23 готував юридичні висновки, які містили помилкове тлумачення норм права (зокрема, щодо обов`язку перебування на роботі під час відсторонення). Проте, ці дії кваліфікуються судом як неналежне виконання професійних обов`язків або виконання вказівок керівництва, а не як самостійний мобінг. У матеріалах справи відсутні докази того, що він особисто ініціював розслідування або вчиняв інші дії, спрямовані на приниження гідності позивача з власної ініціативи.

Так, суд приходить до висновку, що рядові працівники ДІФКУ діяли під службовим тиском Голови правління ОСОБА_2 .

Оскільки юридична особа діє через свої органи управління, відповідальність за ці дії покладається на керівника ( ОСОБА_2 ) та голову комісій ( ОСОБА_3 ), а не на технічних виконавців. Відсутність у діях рядових працівників ознак самостійності та умислу унеможливлює кваліфікацію їхньої поведінки як мобінгу.

Суд встановив, що орган управління (представники Міністерства оборони України (ГУОА МОУ) був введений в оману посадовими особами ДІФКУ, які надали маніпулятивно відібрані матеріали для погодження звільнення. Таким чином, у діях представників міністерства також відсутній склад мобінгу, оскільки вони не мали умислу на цькування, а приймали рішення на підставі недостовірних даних, наданих роботодавцем.

Беручи до уваги вищевикладене, суд обмежує коло суб`єктів мобінгу виключно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , оскільки саме їхні дії мали системний, скоординований та тривалий характер. Щодо всіх інших осіб, згаданих у позові, у задоволенні вимог в частині визнання їхніх дій мобінгом слід відмовити за недоведеністю суб`єктивної сторони (умислу) та системності порушень.

Позивач заявив вимоги про стягнення з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи моральної шкоди у складі декількох позовних заяв, що входять до об`єднаного провадження: відшкодування у розмірі 3 000,00 грн за початкові факти мобінгу, відшкодування у розмірі 100 000,00 грн за незаконні відсторонення та проведення серії службових розслідувань, відшкодування у розмірі 98 000,00 грн за фактами дискримінаційного ставлення та психологічного тиску, відшкодування у розмірі 100 000,00 грн за порушення особистих немайнових прав через публікації на офіційному сайті Установи, відшкодування у розмірі 100 000,00 грн у зв`язку з незаконним звільненням та систематичним цькуванням.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначено у статті 23 ЦК України.

Так, згідно положень ч.ч.1, 2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, а також у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснено судам в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають з`ясуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, які зазнав позивач, характеру немайнових витрат та урахуванням інших обставин. При цьому суд має право виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Позивач зазначає, що йому було завдано моральної шкоди через наступні чинники: душевні страждання та психоемоційну травму, а саме переживання значного стресу, відчуття беззахисності, апатія, порушення сну та втрата професійної мотивації. Також, ОСОБА_1 вказує про приниження професійної честі та гідності, що полягала в публічній дискредитації як його як керівника через оприлюднення інформації про «звільнення за прогул» та «корупційну діяльність» на офіційному сайті ДІФКУ до винесення судових рішень. Позивач зазначає і про порушення нормальних життєвих зв`язків, а саме виникнення соціальної ізоляції, уникнення публічних контактів через побоювання упередженого ставлення колег та знайомих. Крім того, на сім`ю здійснювався економічний тиск через тривалу відсутність заробітку, що призвела до неможливості стабільного фінансового забезпечення сім`ї, включаючи неповнолітню дитину.

Так, на підтвердження реальності завданої шкоди (у спростування заперечень Відповідача про «декларативний характер» страждань) Позивач надав виписку з медичної карти, що підтверджує стаціонарне лікування з 24.11.2025 по 05.12.2025 з діагнозом ІХС, нестабільна стенокардія прогресуючого характеру, спричинена тривалим стресом; довідку сімейного лікаря про лікування у денному стаціонарі у грудні 2025 року з приводу гіпертонічної хвороби та артриту. Також, позивач надав фіскальні чеки на підтвердження витрат на придбання ліків на загальну суму 6 149,00 грн.

Суд погоджується з наявністю факту завдання моральної шкоди, оскільки матеріалами справи доведено систематичність мобінгу (5 службових розслідувань, 4 догани та 4 відсторонення протягом 10 місяців). Психоемоційне напруження призвело до реальних негативних наслідків для здоров`я Позивача, що підтверджується випискою з медичної карти про стаціонарне лікування з діагнозом «нестабільна стенокардія» у період з 24.11.2025 по 05.12.2025. Також, судом враховується публічний характер дискредитації Позивача через розміщення стигматизуючої інформації на офіційному сайті Установи.

Водночас, оцінюючи заявлений розмір у 401 000,00 грн, суд приходить до висновку про необхідність його часткового зменшення, виходячи з того, що моральна шкода не може бути засобом безпідставного збагачення потерпілого. Сума відшкодування має бути не більшою, ніж достатньо для розумної сатисфакції.

Крім того, попри доведений факт госпіталізації, значна частина заявлених вимог ґрунтується на суб`єктивному сприйнятті позивачем управлінських рішень, що за практикою Верховного Суду потребує збалансованого підходу при визначенні ціни позову.

У межах цієї ж справи щодо одного з епізодів публікації на сайті (Позов № 7) судом уже було визначено розмір відшкодування у сумі 10 000,00 грн. як достатню сатисфакцію за порушення права на ім`я. Суд вважає за доцільне дотримуватися аналогічного рівня оцінки для схожих немайнових порушень.

Суд розмежовує моральні страждання від формальних процедурних порушень (службові розслідування) та від найтяжчого наслідку - незаконного звільнення, що позбавило Позивача засобів до існування та можливості утримання сім`ї.

З огляду на викладене, суд вважає за справедливе зменшити суми за позовами № 5, 6, 7 та 8 до меж, що відповідають характеру кожного проступку.

Так, суд вважає,що відшкодуванню підлягає моральна шкода у загальному розмірі 133 000,00 грн, а саме:

-за фактами початкового мобінгу (Позов № 1) - 3 000,00 грн;

-за незаконні відсторонення та системні службові розслідування (Позов № 5) - 25 000,00 грн;

-за дискримінаційне ставлення та психологічне насильство (Позов № 6) - 25 000,00 грн;

-за порушення особистих немайнових прав та дискредитацію на вебсайті (Позов № 7) - 35 000,00 грн;

-за сукупність дій, що призвели до незаконного звільнення (Позов № 8) - 45 000,00 грн.

Іншу частину вимог про відшкодування моральної шкоди суд вважає такою, що не підлягає задоволенню.

Позивач, ОСОБА_1 , у межах позовних вимог та заяв по суті справи просив суд направити копію рішення та відповідні матеріали справи до правоохоронних органів для здійснення перевірки в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України. Вимога обґрунтована твердженнями Позивача про наявність у діях посадових осіб ДІФКУ ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст. 172, 175, 364, 366 КК України.

Оцінюючи зазначену вимогу, суд виходить із наступного.

Згідно з положеннями ст. 97 ЦПК України, суд, виявивши під час розгляду справи ознаки кримінального правопорушення, має право надіслати повідомлення про це відповідному органу досудового розслідування. Дана норма є дискреційним правом суду, а не обов`язком, який безумовно виникає за заявою сторони.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 вже скористався своїм конституційним правом на захист від кримінальних правопорушень. Зокрема, за його заявами вже відкрито та тривають досудові розслідування у кримінальних провадженнях: № 12025100070000608 від 16.03.2025 за ознаками ч. 1 ст. 383 КК України (щодо завідомо неправдивого повідомлення про злочин); № 12025105100000827 та № 12025100100001396 за ознаками ст. 366 КК України (щодо внесення неправдивих даних до офіційних документів).

Оскільки факти, на які посилається Позивач як на підставу для направлення матеріалів судом, уже є предметом дослідження у межах існуючих кримінальних проваджень, повторне направлення судом тих самих матеріалів є процесуально недоцільним і не призведе до виникнення нових правових наслідків.

У межах цивільного судочинства суд надає правову оцінку доказам (актам, табелям) виключно з точки зору їх належності та допустимості для вирішення трудового спору. Остаточна кваліфікація дій посадових осіб на предмет наявності складу злочину належить до виключної компетенції органів досудового розслідування та суду в межах кримінального процесу.

Позивач вказує також на наявність у діях посадових осіб Установи складу злочину, що полягає у незаконному звільненні з особистих мотивів або у зв`язку з повідомленням про корупцію.

У межах розгляду позовів про скасування наказів про догани, відсторонення та звільнення (справа № 629/2649/25), суд дійсно встановив численні порушення процедур, передбачених ст. 147-149 КЗпП України, та кваліфікував дії роботодавця як системний мобінг. Однак, встановлення в діях конкретних осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) ознак «грубості» порушення та «особистого мотиву» є предметом доказування виключно у кримінальному процесі.

Оскільки ОСОБА_1 вже звернувся до Національної поліції та Держпраці зі скаргами на свавілля керівництва та грубе порушення його трудових прав, факт самостійної реалізації права на захист усуває необхідність додаткового реагування суду в порядку ст. 97 ЦПК України.

Крім того, позивач стверджує, що системне табелювання «НЗ» (неявка з нез`ясованих причин) під час офіційного відсторонення призвело до умисної невиплати йому середнього заробітку в розмірі понад 1,0 млн грн, що підпадає під дію ст. 175 КК України.

Суд визнав вимоги про стягнення недоплаченого заробітку законними та обґрунтованими, встановивши факт економічного тиску на працівника. Водночас, кримінальна відповідальність за ст. 175 КК настає лише у разі доведення умислу на невиплату за наявності об`єктивної можливості її здійснити. Відповідач у запереченнях посилався на «неявку працівника» як законну підставу для не нарахування коштів. Хоча суд відхилив ці аргументи як маніпулятивні у трудовому спорі, остаточна оцінка наявності злочинного умислу належить органам досудового розслідування.

Судом враховано, що за заявою Позивача вже триває досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100100001396 за ознаками ст. 366 КК України (службове підроблення документів, що стали підставою для невиплат). Оскільки обставини щодо невиплати заробітку (ст. 175 КК) нерозривно пов`язані з фактами підроблення табелів, вони підлягають дослідженню в межах уже відкритого провадження.

Суд констатує, що цивільно-правовий захист прав Позивача забезпечується шляхом поновлення на роботі, скасування наказів та стягнення середнього заробітку з урахуванням компенсації втрати частини доходів.

Вимога про направлення матеріалів до поліції щодо ст. 172 та ст. 175 КК України не задовольняється, оскільки дане право суду є дискреційним, позивач вже ініціював відповідні кримінальні провадження самостійно, що підтверджується витягами з ЄРДР та листами слідчих, дублювання повідомлень про правопорушення за вже розслідуваними фактами суперечить принципу процесуальної економії.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).

На стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року та "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10 квітня 2003 року).

Для того щоб захист був ефективним, він повинен бути реальним, а не примарним. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність осіб, які, на думку позивача, порушили, не визнали чи оспорили його суб`єктивні права, свободи чи інтереси, а в разі невиконання або неналежного виконання рішення - щоб не виникала необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Ефективний захист може бути досягнутий у випадку, коли існує реальний доступ до засобу захисту (доступність). Коли хоча б теоретично була можливість досягнення результату. Застосований судом спосіб захисту права буде здатний впливати на порушника та ліквідувати несприятливі наслідки для позивача. Важливими є і адекватність засобу захисту щодо відновлення прав позивача.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необгрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності ( постанова

Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Розглядаючи такий критерій, як ефективність способу захисту, Верховний Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Ефективним способом захисту права є такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 4 червня 2019 р.).

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене, з урахуванням всіх обставин справи, беручи до уваги все викладене сторонами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу, 2) пов?язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов?язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов?язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19)

При цьому, не можуть бути застосованими у контексті вирішення питання правильного розрахунку судового збору, який підлягає сплаті за звернення з позовною заявою, критерії "основної" та "похідної" вимоги (висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 140/6803/22).

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Позивачем в межах позову 1 заявлено одну вимогу немайнового характеру (визнання мобінгу) та одну вимогу майнового характеру (відшкодування моральної шкоди). ОСОБА_1 при поданні позову сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн (з урахуванням коефіцієнта 0.8 для «Електронного суду») за вимогу немайнового характеру.

В позові 2 позивачем було заявлено одну вимогу немайнового характеру (визнання незаконним і скасування наказу) та одну вимогу майнового характеру (зобов`язання нарахування та виплати заробітної плати). ОСОБА_1 при поданні позову сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн (з урахуванням коефіцієнта 0.8 для «Електронного суду») за вимогу немайнового характеру.

При поданні позову 3, в якому міститься одна вимога немайнового характеру (визнання незаконним і скасування наказу), позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.

При поданні позову 4, в якому міститься одна вимога немайнового характеру (визнання незаконним і скасування наказу), позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.

В позові 5 заявлено 4 вимоги немайнового характеру (визнання незаконними і скасування наказів) та 2 вимоги майнового характеру (стягнення середнього заробітку за вимушені прогули). Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1937, 92 грн. Згодом позов уточнено додатковою майновою вимогою (стягнення моральної шкоди) та однією немайновою вимогою (зобов`язання вчинити дії), під час уточнення сплачено додатково позивачем 968, 96 грн. В частині вимог щодо стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору.

При поданні позову 6, в якому міститься чотири вимоги немайнового характеру (визнання мобінгу, визнання незаконними та скасування наказів) та дві вимоги майнового характеру (стягнення середнього заробітку за вимушені прогули, стягнення моральної шкоди), позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3875, 84 грн. Згодом було уточнено позов та доповнено трьома вимогами немайнового характеру(визнання відсутності на роботі правомірною, визнання мобінгу та зобов`язання утримання від дій, визнання незаконним і скасування наказу) та однією вимогою майнового характеру (стягнення середнього заробітку з урахуванням компенсації).

В позові 7 заявлено 4 вимоги немайнового характеру (визнання розміщення інформації незаконною, визнання мобінгу, зобов`язання вчинення дій) та 1 вимогу майнового характеру (стягнення моральної шкоди). Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 875, 84 грн.

При поданні позову 8, в якому міститься 7 вимог немайнового характеру (визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання внести зміни, визнання рішення неправомірним, визнання листа неправомірним, визнання мобінгу, зобов?язання вчинити дії) та дві вимоги майнового характеру (стягнення середнього заробітку за вимушені прогули, стягнення моральної шкоди), позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1937, 92 грн.

Як вбачається з п.1 ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЗУ "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 3 ст.6 ЗУ "Про судовий збір" визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно з ч.3 ст.4 ЗУ "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Беручи до уваги вищевикладене, зважаючи на те, що позови було подано через підсистему "Електронний суд", з урахуванням ставок судового збору на момент подання позові, а такоє того, що вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 472, 32 грн за вимоги, що були задоволені судом та за якими судовий збір було сплачено позивачем при поданні позову, на користь держави з відповідача підлягає стягненню судовий збір за задоволені вимоги, за якими судовий збір позивачем не було сплачено при поданні позову та від сплати якого позивача його було звільнено, у розмірі 24 383, 26 грн. Крім того, з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 580, 21 грн, що є пропорційним розміру вимог, в яких було відмовлено.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд вказує наступне.

Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть

сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послут); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У своїх позовах позивачем було наведено попередній розрахунок витрат на правничу допомогу та вказано про надання доказів на підтвердження витрат у визначені законодавством строки.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зважаючи на вищевказане, суд вважає за можливе питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору (відзивом) відповідач повинен подати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ДІФКУ не надала суду власного попереднього розрахунку витрат на професійну правничу допомогу чи інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, про надання доказів у строки визначені законодавством строки не зазначало, а тому судом вирішуватися питання стягнення витрат з позивача на користь відповідача вирішуватися не буде.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 16, 76-89, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Об`єднані позови ОСОБА_1 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, про встановлення фактів мобінгу та їх усунення, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та за позовами представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Зеленського Максима Сергійовича до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, треті особи: Державна служба України з питань праці в особі Центрального міжрегіонального управління, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про встановлення фактів мобінгу та їх усунення, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання інформації неправомірною, поновлення на роботі, визнання рішення та листа протиправними та такими, що не створюють правових наслідків - задовольнити частково.

Визнати дії групи осіб, а саме Голови правління Державної інноваційної фінансово-

кредитної установи ОСОБА_2, виконуючої обов?язки заступника голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи - керівниці департаменту фінансового моніторингу та безпеки ОСОБА_3 , уповноваженого з антикорупційної діяльності Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ОСОБА_7) такими, що мають ознаки мобінгу (цькування) першого заступника голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно ст.2-2, ст.141 КЗпП України, ст.41 Закону України «Про запобігання корупції», а саме дії, що виразилися у: підписанні Наказу ДІФКУ №2 від 29.01.2025, наказу ДІФКУ №9-адм від 30.01.2025, окремого доручення №2 від 31.01.2025, висновку за результатами проведення службового розслідування від 10.02.2025, наказу ДІФКУ №31-к/тр від 10.02.2025, наказу ДІФКУ №15-адм від 10.02.2025, окремого доручення №6 від 19.02.2025, окремого доручення №8 від 26.02.2025, наказу ДІФКУ №45-к/тр від 28.02.2025, наказу ДІФКУ №46-к/тр від 28.02.2025, наказу ДІФКУ №48-к/тр від 04.03.2025, окремого доручення №11 від 11.03.2025; не проведенні службових розслідувань по порушенням викладеним у Доповідних записках від 07.03.2025 №117 та від 01.04.2025 №150 обставинам; недоплаті частини заробітної плати (авансу) за: першу половину лютого 2025 року (3 дні), за другу половину лютого 2025 року (3 дні), за другу половину березня 2025 року (5 днів); безпідставних звинуваченнях у нібито зберіганні в приміщенні ДІФКУ наркотичних речовин, голок, шприців та торгівлі благодійною допомогою, а також зобов?язати роботодавця усунути ці та подібні факти.

Визнати дії Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) в особі Голови правління ОСОБА_2, що виразилися у підписанні наказу ДІФКУ від 19.05.2025 №38-адм «Про проведення службового розслідування» (зі змінами), наказу ДІФКУ від 09.06.2025 №92-к/тр «Про відсторонення від посадових обов?язків ОСОБА_1 », наказу ДІФКУ №56-адм від 11.08.2025, як такі, що є проявом мобінгу (дискримінаційне ставлення та психологічне насильство (цькування)) відповідно до статті 2-2 Кодексу законів про працю України.

Визнати дії ДІФКУ в особі Голови правління ОСОБА_2 , що виразилися у підписанні наказу ДІФКУ від 22.09.2025 № 138-к/тр «Про відсторонення від посадових обов?язків ОСОБА_1 », як такий, що є проявом мобінгу (дискримінаційне ставлення та психологічне насильство (цькування)) відповідно до статті 2-2 Кодексу законів про працю України.

Визнати протиправними, та такими які мають ознаки мобінгу (цькування), упередженого ставлення та психологічного тиску, дії ДІФКУ, що полягають у кваліфікації відсутності Позивача в дні його відсторонення, згідно Наказів ДІФКУ від 09.06.2025 № 92-к/тр та від 22.09.2025 №138-к/тр, як «прогул»/«неявка без поважних причин», та зобов`язати утриматися від такої кваліфікації щодо спірного періоду.

Визнати дії Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) в особі Голови правління ОСОБА_2, виконуючої обов?язки заступника голови правління - ОСОБА_3 , уповноваженого з антикорупційної діяльності ОСОБА_7 , такими, що мають ознаки мобінгу (психологічного тиску та цькування) щодо ОСОБА_1 , відповідно до статті 2-2 та статті 141 Кодексу законів про працю України, що проявилося у сукупності системних дій, спрямованих на незаконне припинення трудових відносин, зокрема: складанні актів про нібито відсутність працівника на робочому місці під час його законного відсторонення від виконання посадових обов?язків, що суперечить природі відсторонення та фактичним обставинам; ігноруванні поданих працівником письмових пояснень щодо неправомірності актів та відсутності обов?язку перебувати на робочому місці у період відсторонення; маніпулятивному та вибірковому поданні матеріалів до Міністерства оборони України для отримання погодження на звільнення, із умисним ненаданням документів, що спростовують підстави звільнення; прийнятті неправомочного рішення правління №41 від 18.08.2025 за участю осіб, не погоджених органом управління майном, та без розгляду пояснень Позивача, що призвело до незаконного оформлення підстав для звільнення; виданні наказу про звільнення № 156-к/тр від 20.10.2025 з перевищенням повноважень, без належної правової підстави та всупереч вимогам статей 40, 46, 147-149 К3пП України; публічному поширенні персональних даних та фотозображення працівника на офіційному веб-сайті ДІФКУ із твердженням про «звільнення за прогул», що

принижує честь, гідність та ділову репутацію працівника та є формою психологічного тиску.