Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №344/18359/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/18359/25

Провадження № 2/344/1396/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

19 лютого 2026 року року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з Катрич М.-Т.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку суброгації,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне Акціонерне Товариство «Українська пожежно- страхова компанія» (надалі також «Позивач») звернулося до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі також «Відповідач») про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Українська пожежно- страхова компанія» суми виплаченого страхового відшкодування в порядку суброгації в розмірі 20 300,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв`язку з виплатою на користь потерпілого у ДТП, яка сталася з вини Відповідача, страхового відшкодування в розмірі 20 300,00 грн., Позивач набув права вимоги до Відповідача, як особи, цивільно-правову відповідальність якої не було застраховано, щодо виплати здійсненого страхового відшкодування.

Представником Позивача подано до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій він просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 , в судове засідання повторно не з`явився, явку уповноваженого представника повторно не забезпечив, про причини неявки суду не сповістив, про дату та час судових засідань повідомлявся належним чином. Відзиву на позов від ОСОБА_1 до суду не надходило.

Оскільки Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомив, відзиву не подав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (надалі «ЦПК України») ухвалив про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши доводи Позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вбачається з постанови Івано-Франківського міського суду міського суду Івано-Франківської області від 31.07.2025 року в справі №344/10179/25, яка набрала законної сили 12.08.2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129314026), ОСОБА_1 31.05.2025 року, о 20 год. 50 хв., в м. Івано-Франківську по вул.Надрічна, 70, керуючи транспортним засобом марки “Mazda 6”, н.з. НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за зміною дорожньої обстановки, здійснюючи перестроювання на смугу руху в попутньому напрямку, не надав перевагу в русі транспортному засобу марки “BMW 430І”, д.н.з. НОМЕР_2 , який під керуванням водія ОСОБА_2 , рухався цією смугою, що призвело до зіткнення транспортних засобів. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження із матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.3«б», п.10.3 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.124 КУпАП.

Окрім цього, ОСОБА_1 31.05.2025 року, о 20 год. 50 хв., в м. Івано-Франківську по вул.Надрічна, 70, керував транспортним засобом марки “Mazda 6”, н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керувати транспортним засобом, а саме: не отримував посвідчення водія, чим порушив вимоги п.2.1“а” ПДР України та ч.10 ст. 15 ЗУ “Про дорожній рух”, повторно протягом року та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.5 ст.126 КУпАП.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні даних адміністративних правопорушень повністю підтверджується матеріалами адміністративної справи, зокрема:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №347515 від 31.05.2025 року, який підтверджує факт порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів;

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №347551 від 31.05.2025 року, який підтверджує факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом не маючи відповідних документів на право керування таким транспортним засобом;

- схемою місця ДТП від 31.05.2025 року, на якій відображена дорожня обстановка, місце зіткнення, механічні пошкодження т/з;

- копією постанови про накладення адміністративного стягнення серія ЕНА №3982179 від 01.02.2025 року, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн.;

- довідками інспектора ВАП УПП в Івано-Франківській області ДПП капітана поліції Олега КОРНУТИ, з яких вбачається, що 21.07.2023 року ОСОБА_1 керував ТЗ з ознаками наркотичного сп`яніння. Відносно останнього було складено протокол ААД №252024 про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.130 КУпАП та рішенням Богородчанського міськрайонного суду в Івано-Франківській області №338/1119/23 від 23.08.2023 року накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34 000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. 01.02.2025 року керував ТЗ будучи позбавленим права керування. Відносно останнього складено постанову ЕНА №3982179 про адміністративне правопорушення за ч.4 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400,00 грн. Станом на 02.06.2025 року згідно з обліковими даними підсистеми “Адміністративна практика” інформаційного порталу Національної поліції України гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідчення водія на право керування транспортним засобом не видавалось;

- переглянутими в судовому засіданні відеозаписами із нагрудної камери працівників поліції, що оформляли матеріали про адміністративне правопорушення, в сукупності.

Відтак, постановою Івано-Франківського міського суду міського суду Івано-Франківської області від 31.07.2025 року в справі №344/10179/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст.124, ч.5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення:

- за ст.124 КУпАП у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень;

- за ч.5 ст.126 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу.

На підставі ст.36 КУпАП визначено ОСОБА_1 остаточне адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави 605 гривень 60 копійок судового збору.

З матеріалів справи Судом встановлено, що внаслідок вищевказаної ДТП транспортному засобу марки BMW 430І, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який було застраховано у ПАТ «Українська пожежно- страхова компанія» (Договір добровільного страхування наземного транспорту №017/078/006634 від 03.10.2024 року ( а.с. 8-11))були спричинені механічні пошкодження, а його власнику завданий матеріальний збиток.

Власник пошкодженого транспортного засобу ОСОБА_3 звернувся до ПАТ «Українська пожежно- страхова компанія» із заявою-повідомлення (автокаско) про настання події, що має ознаки страхового випадку (а.с.13).

Згідно акту огляду колісного транспортного засобу BMW 430І, д.н.з. НОМЕР_2 , що проведений 03.06.2025 ФОП ОСОБА_4 , зазначено, що ліва дверка – деформована >50% (рекомендована дія - ремонт та фарбування); заднє ліве крило – пошкоджене фарбове (рекомендована дія – фарбування); диск заднього лівого колеса – деформовано (рекомендована дія - ремонт та фарбування).

Згідно рахунку фактури №6510630 від 09.06.2025 року постачальника ФОП ОСОБА_5 , загальна вартість фарбування заднього диску лівого, фарбування крила заднього лівого, фарбування дверей передня ліва, рихтування передньої дверки та ремонт вм`ятин склало 24 100,00 грн. (а.с.18).

10.06.2025 року Власник пошкодженого транспортного засобу ОСОБА_3 звернувся до ПАТ «Українська пожежно- страхова компанія» із заявою на виплату страхового відшкодування (а.с. 17).

Відповідно до страхового акту №КАСКО 017/214/030913/25/1 (а.с. 19) сума страхового відшкодування становить 20 300,00 грн.

Відтак, згідно з умовами договору страхування, позивачем ПАТ «Українська пожежно- страхова компанія» було виплачено страхове відшкодування в розмірі 20 300,00 грн., яке перераховане на рахунок юридичної особи, яка здійснювала ремонт пошкодженого автомобіля, що підтверджується платіжною інструкцією №162230047 від 16.06.2025 року (а.с.20).

Станом на час ДТП 31.05.2025 року цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу Mazda 6, н.з. номерний знак НОМЕР_1 застраховано не було(https://policy.mtsbu.ua/Search/ByRegNo?md=8C66B8F205C399C314F803616C59384B0BCF6DE98654CFD8E569299E0E5310FBE80852094F5A2D0FC9E41B04512F107F28A693E250A40A0975B2D3B7DEBA352D).

Посилаючись на наявність права зворотної вимоги до Відповідача (винуватця ДТП), Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 990 ЦК України.

Згідно зі статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією.

Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування». Право ж регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України.

Таким чином, Цивільний кодекс України та Закон України «Про страхування» передбачає три види страхування, а саме особисте, майнове та страхування відповідальності. Виходячи із вищезазначеного, можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів.

Суброгація істотно відрізняється від регресу. Основна відмінність суброгації від регресу полягає в тому, що при суброгації переходить існуюче право з усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Суброгація - це перехід прав до третьої особи на основі закону. Регрес - це право, що виникає у особи внаслідок платежу. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. Право регресу - це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов`язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу.

Отже, регрес, це нове право що виникає у особи внаслідок здійснення платежу. Право регресу це право зворотної вимоги страховика до регресату, через те що страховик виконав обов`язок за страховим зобов`язанням. А, отже, у страхуванні відповідальності, навіть після виконання зобов`язання страховиком суброгація не припустима, оскільки виникають правовідносини із відшкодування витрат у порядку регресу.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, ст. 1191 ЦК України), а також ст. 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК і ст. 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов`язанні, тому з урахуванням положення ст. 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Із правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення з особи, винної у настанні страхового випадку, сум виплаченого страховою компанією страхового відшкодування, викладеного в постанові від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 вбачається, що при розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив наступний правовий висновок: у разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу у потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винуватої в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою нею укладено договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, винуватої у заподіянні шкоди (ст. 993 ЦК України). При цьому, перебіг позовної давності не змінюється і він обчислюється від дня настання страхового випадку (ч. 1 ст ст. 261, 262 ЦК України).

Страхувальник, який отримав майнову шкоду, набув право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв`язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача.

Таким чином, у спірному зобов`язанні відбулася заміна кредитора, а саме, страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Враховуючи викладене, правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є суброгацією.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

В силу ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільно-правова відповідальність Відповідача на момент ДТП застрахована не була.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За змістом ст. 1194 ЦК України в системному зв`язку зі ст. 993 цього Кодексу та ст. 27 Закону України «Про страхування» можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Отже, на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування в порядку суброгації» до ПАТ «Українська пожежно- страхова компанія» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 в порядку суброгації.

Як встановлено судом, Позивач свої зобов`язання за договором майнового страхування з власником транспортного засобу марки BMW 430І, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3 виконав, фактично поніс витрати в розмірі 20 300.00 грн., а, отже, до нього в порядку суброгації перейшло право вимоги в межах цієї суми до винуватця ДТП ОСОБА_1 .

В ході судового розгляду справи Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обґрунтованості пред`явлених позовних вимог, не подано відзиву на позов, не заявлялося будь-яких клопотань (зокрема, клопотання про призначення експертизи вартості відновлювального ремонту транспортного засобу).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., то суд враховує, що ч.1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26.02.2015у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30.03.2004у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014у справі «East|WestAlianceLimited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 в справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 в справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/ 16-ц.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. представником позивача надано відповідні докази.

Враховуючи складність справи, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених, або тих які будуть понесені стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, суд вважає наявними підстави для стягнення на користь позивача понесених витрат по сплаті правничої допомоги.

Враховуючи, що позов задоволено, а також враховуючи встановлені процесуальним законом критерії співмірності процесуальних витрат, ціну позову та розмір задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з Відповідача на користь Позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволені повністю, тому з Відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 257, 262, 267, 993, 1192, 1194 ЦК України, Законами України «Про страхування», «;Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,

В И Р І Ш И В :

1. Позов ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку суброгації,- задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», код ЄДРПОУ:20602681, суму виплаченого страхового відшкодування в порядку суброгації в розмірі 20 300,00 грн.

3. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», код ЄДРПОУ:20602681, витрати зі сплати судового збору в сумі 3028,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.