Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №400/5415/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5415/25

Перша інстанція: суддя Величко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 12.01.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №400/5415/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 року позовні вимоги задоволено: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нарахованих та виплачених за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову допомогу при звільненні передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено.

Не погодившись з ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду першої інстанції та ухвалити постанову якою: встановити судовий контроль за виконанням Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/5415/25 від 30.06.2025 року, зобов`язати відповідача подати до суду детальний звіт про виконання рішення суду із зазначенням повного та правильного розрахунку належних до сплати сум, у разі неподання звіту або відмови в прийнятті звіту судом -застосувати заходи, передбачені ч.3 ст.382-3 КАС України.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

На виконання резолютивної частини вказаного рішення Миколаївським окружним адміністративним судом 11.11.2025 року видані виконавчі листи.

09.01.2026 року від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, у якій позивач просить зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування своєї заяви позивач зазначив, що відповідачем на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 року у справі №400/5415/25 проведено перерахунок грошового забезпечення позивача, однак занижено розмір премії з 2020 по 2023 роки, безпідставно включено індексацію до перерахунку, хоча воно не являється складовою грошового забезпечення, та має разовий характер.

Колегія суддів зазначає про те, що позивачем обрано альтернативний спосіб захисту порушеного права, визначений вимогами ст.382 КАС України, а не в порядку виконання судового рішення (ЗУ «Про виконавче провадження»), що не заборонено процесуальним законодавством та є правом позивача, при цьому, виходячи з фактичних обставин справи, у суду відсутні перепони для розгляду заяви позивача саме у порядку встановлення судового контролю та перевірки доводів заявника.

Адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ч.2 ст.14 КАС України).

Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами (ч.1 ст.370 КАС України).

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.381-1 КАС України).

Суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (абз.1 ч.1 ст.382 КАС України).

За приписами ч.1 ст.382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту (ч.1 ст.382-3 КАС України).

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення (абз.1 ч.2 ст.382-3 КАС України).

За приписами ч.3 ст.283-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 12.10.2026 року, відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не погоджується із діями відповідача, вчиненими на виконання рішення суду у справі №400/5415/25 щодо визначення відсоткового значення премії при перерахунку грошового забезпечення позивача станом на з 01.01.2020 по 01.01.2023 роки, додаткових видів грошового забезпечення. Зазначено, що ключовим правовим питанням у справі №400/5415/24 було нарахування грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. Таким чином, суд першої інстанції наголосив, що в даному випадку виникли нові предмет та підстави позову, які не було предметом розгляду у цій справі.

Суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції передчасними, оскільки відповідно до положень Наказу МОУ №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану, допомоги.

Матеріали справи, в тому числі доданий військовою частиною НОМЕР_1 перерахунок до відповіді від 11.11.2025 року, не надають можливості беззаперечно стверджувати про повне та фактичне виконання судового рішення.

Натомість суд першої інстанції, не надавши оцінку доводам заявника, самоусунувся від покладених на нього процесуальним законом повноважень щодо здійснення контролю за виконання рішення, пославшись на те, що адміністративним процесуальних законодавством регламентовано право суду застосувати інститут судового контролю.

Колегія суддів зазначає, що вказана обставини свідчить про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, які необхідні для правильного вирішення питання щодо встановлення судового контролю.

Колегія суддів також наголошує, що саме суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, має бути заінтересованим в укріпленні поваги до власного рішення та сприяти позивачеві у забезпеченні його належного виконання шляхом встановлення судового контролю.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на наведене, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до вимог ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з вимогами статті 320 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Приписами статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає,, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин справи права при вирішення питання щодо встановлення судового контролю, внаслідок чого оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 294, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 381, 382, 382-1 КАС України суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення скасувати.

Направити справу №400/5415/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Відповідно до ст.ст.325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко