Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №400/6916/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6916/25

Категорія: 103080000Головуючий у суді І інстанції: Брагар В. С. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

в с т а н о в и В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якому, з урахуванням уточнень (а.с.59-65), просив:

- визнати протиправною відмову Комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має право на звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки його батько – ОСОБА_2 є інвалідом І групи, безстроково та потребує постійного стороннього догляду.

Позивач стверджує, що є єдиною особою, хто здійснював та здійснює за батьком догляд, оскільки рідні сестри ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не можуть здійснювати догляд за батьком, у зв`язку з тим, що у них з ним склалися неприязні відносини, через які вони з батьком припинили спілкування.

Разом з цим, Комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовила в наданні відстрочки від призову на військову службу, у зв`язку з наявністю інших невійськовозобов`язаних членів родини, які повинні здійснювати догляд.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки фактично він є єдиним, хто може здійснювати догляд за батьком, а тому має право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Мотиви апеляційної скарги ОСОБА_1 полягають у тому, що суд першої інстанції не врахував, що хоча у його батька є ще двоє дітей, проте фактично дитиною, яка його утримує є лише він, оскільки вже тривалий час здійснює догляд за батьком.

Так, ОСОБА_1 зазначає, що до призову на військову службу, у зв`язку з повномасштабним вторгненням, він був звільнений зі служби саме на підставі здійснення постійного догляду за батьком. Звільнившись зі служби він постійно здійснював такий догляд, через що ІНФОРМАЦІЯ_2 весь час надавав відстрочку від призову саме на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Його сестри проживають окремо, в інших населених пунктах, вони ніколи за батьком не доглядали і не бажають цього робити і зараз, через неприязні відносини.

Указане, на думку скаржника, свідчить про відсутність у батька інших осіб, які повинні здійснювати за ним догляд, утримання.

Також скаржник цитує частину 1 статті 202 Сімейного кодексу України, яка передбачає, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Однак, ОСОБА_1 вважає, що «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Тому, вкотре акцентує увагу на тому, що його сестри, у зв`язку з неприязними стосунками з батьком, з останнім не спілкуються взагалі.

За таких умов, ОСОБА_1 вважає, як на момент звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так і наразі є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов`язана та має фактичну можливість здійснювати догляд за своїм батьком як особою з інвалідністю І групи.

Указане, на його думку, надає йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідачі не скористались правом подання відзиву на апеляцію.

У зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог статті 311 КАС України.

Також ОСОБА_1 надав клопотання до суду апеляційної інстанції про розгляд справи без його участі, оскільки доглядає за батьком, якому проведено операцію, пов`язану з ампутацією нижньої кінцівки.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою в якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За результатами розгляду заяви позивача, Комісія з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_5 ухвалила рішення оформлене протоколом №42 від 17.06.2025, яким відмовила у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період з тих підстав, що є інші не військовозобов`язані члени родини, які повинні здійснювати догляд.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» слідує висновок, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається військовозобов`язаному за наявності батька чи матері з інвалідністю І групи.

Однак, обов`язковою умовою надання в такому випадку відстрочки є відсутність інших осіб, які за законом зобов`язані утримувати батька чи матір з інвалідністю І групи або якщо такі члени сім`ї є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Суд першої інстанції констатував, що у позивача є дві рідні сестри: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто інші невійськовозобов`язані особи, які за законом повинні утримувати батька з інвалідністю І групи.

Відомості про наявність у сестер інвалідності або потреби у постійному догляді чи інші вказані винятки – відсутні.

Суд першої інстанції також відхилив твердження позивача про те, що його сестри не спілкуються зі своїм батьком та мають неприязні відносини, оскільки такі обставини не є підставою вважати такими, що унеможливлюють виконання обов`язку утримувати свого батька та не узгоджуються з нормами Сімейного кодексу України та не звільняють їх від обов`язку матеріального утримання (не догляд) з підстав зазначених у статтях 202-204 Сімейного кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позивач не надав суб`єкту владних повноважень доказів існування обставин, що дають право на відстрочку від призову на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати його батька.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, спірним питанням у межах даної справи є наявність права у ОСОБА_1 на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як такий, що має батька з інвалідністю І групи.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по цей час.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі – Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до норм абз.5 статті 1 Закону №3543-ХІІ особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII передбачено, що воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, відповідно до статті 23 Закону №3543-ХІІ визначені категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Зокрема, у редакції до 18.05.2024, Закон №3543-ХІІ (абзац 11 частини 1 статті 23) містив таке положення згідно якого не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

18.05.2024 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким, зокрема, були внесені зміни до статті 23 Закону №3543-XII.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Отже, аналіз конструкції пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII дає підстави дійти висновку, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається військовозобов`язаному за наявності батька чи матері з інвалідністю І чи ІІ групи. При цьому, обов`язковою умовою надання в такому випадку відстрочки є відсутність інших осіб, які за законом зобов`язані утримувати батька чи матір з інвалідністю І чи ІІ групи або якщо такі члени сім`ї є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Також, постановою Кабінетом Міністрів України від 16.05.2024 №560 (набрала чинності 18.05.2024) затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі – Порядок №560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 №930, Порядок №560 доповнено новим пунктом 58-1 такого змісту: військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у п.п.9 і 14 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Згідно пункту 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Формою, визначеною додатком 4, є саме Повідомлення.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Як свідчать обставини справи, рішенням комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_5 , оформлене протоколом №42 від 17.06.2025, відмовлено позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв`язку з наявністю невійськовозобов`язаних осіб, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю.

Так, матеріали справи свідчать, що батьком позивача є ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №656878 від 02.05.2023 (а.с.14, 17, 19).

Разом з цим, у батька позивача ОСОБА_2 є дві дочки, які не є військовозобов`язаними та відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не є особами з інвалідністю, не потребують постійного догляду, не перебувають під арештом та не відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Позивач як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі стверджує лише про те, що його сестри проживають окремо, в інших населених пунктах, вони ніколи за батьком не доглядали і не бажають цього робити і зараз, через неприязні відносини.

Указане, на його думку, свідчить про те, що він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд, а тому має право на відстрочку від призову.

Суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Таким чином, перебування (проживання) осіб окремо або в іншому населеному пункті так само у разі, якщо наявні неприязні відносини не звільняє від обов`язку здійснювати утримання та догляд за батьком з І чи ІІ групою інвалідності згідно вимог пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Отже, наявність у батька позивача також двох доньок, які відповідно до закону зобов`язані його утримувати, свідчить про відсутність у ОСОБА_1 права на отримання відстрочки відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а, отже, і безпідставність його вимог.

Також колегія суддів бажає пояснити, що, як вже було указано вище, 18.05.2024 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазнав змін і обов`язковою умовою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за наявності батька чи матері з інвалідністю І чи ІІ групи стало також відсутність інших осіб, які за законом зобов`язані утримувати батька чи матір з інвалідністю І чи ІІ групи.

У зв`язку з цим, посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що в минулому йому надавалась відстрочка від служби на підставі того, що він здійснює догляд за батьком, який є особою з інвалідністю І групи, є недоречним та судом апеляційної інстанції не приймається.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки судового рішення.

За таких умов, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик