Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №420/598/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/598/26

Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,

повний текст судового рішення

складено 26.01.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року у справі №420/598/26 про повернення позовної заяви позивачці

У С Т А Н О В И В:

09.01.2026 ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправними дії приватного виконавця Лукасевич Катерини Володимирівни щодо примусового списання з банківського рахунку ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1751 грн після подання адміністративного позову;

- зобов`язати приватного виконавця повернути ОСОБА_1 незаконно стягнуті кошти у розмірі 1751 грн.

У зв`язку з тим, що позовну заяву подано поза межами строку, який установлено приписами процес закону, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №420/598/26 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху.

На виконання вимог вищеозначеного судового рішення ОСОБА_1 19.01.2026 до суду першої інстанції скеровано заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом.

Мотивуючи таке звернення позивачка зазначає, що 08.08.2025 та 12.08.2025 вона від банку отримала повідомлення про арешт рахунку та списання коштів. Також, на думку ОСОБА_1 , незаконне стягнення грошових коштів має триваючий характер, оскільки кошти не повернуто. Як зауважує позивачка, незаконне стягнення грошових коштів у межах виконавчого провадження та їх неповернення є триваючим порушенням права власності, а формальне застосування процесуальних строків без урахування такого характеру порушення призводить до позбавлення особи ефективного судового захисту.

З огляду на те, що вказані у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду доводи не спростовують факт пропуску строку та не підтверджують поважність пропуску такого строку, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 у справі №420/598/26 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачці.

Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення окружним адміністративним судом норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із направленням справи до окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття провадження.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивачка зауважує, що судом першої інстанції не забезпечено їй доступ до правосуддя. Як зазначає ОСОБА_1 , про порушення своїх прав вона дізналась 12.08.2025. На думку позивачки, звернення до суду з позовом 14.08.2025 (справа №420/26613/25) свідчить про те, що в досліджуваній ситуації процесуальний строк не пропущено. Не відкриття окружним адміністративним судом провадження у справі №420/26613/25 у період з серпня 2025 року по січень 2026 року позбавило ОСОБА_1 можливості реалізувати право на судовий захист, унеможливлювало подання іншого позову з тим самим предметом спору, створило ситуацію правової невизначеності, за яку відповідальність не може покладатися на позивачку.

В силу приписів частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, судом апеляційної інстанції установлено таке.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що 12.08.2025 з банківського рахунку ОСОБА_1 приватним виконавцем Лукасевич К.В. списано грошові кошти в сумі 1751грн.

Як зазначає скаржниця про такі обставини вона дізналась 12.08.2025.

Уважаючи свої права порушеними ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 КАС України, відповідно до якої учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Аналіз вищевикладених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

У позові та в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про порушення своїх прав, тобто списання приватним виконавцем Лукасевич К.В. з банківського рахунку грошових коштів в сумі 1751грн. Про що, їй стало відомо 12.08.2025.

Натомість, даний адміністративний позов адвокатом Пирхавко О.В. в системі «Електронний суд» сформовано лише 08.01.2026 та в Одеському окружному адміністративному суді зареєстровано 09.01.2026, тобто поза межами визначеного приписами чинного процесуального законодавства десятиденного строку.

Означене спростовує довід позивачки про те, що строк звернення до суду не пропущено.

Стосовно наявності поважних причин, які, на думку скаржниці, завадили їй своєчасно звернутись до суду з даним позовом, та мають бути враховані під час вирішення питання щодо поновлення процесуального строку, апеляційний адміністративний суд вказує таке.

КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин – вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, — немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з підготовкою до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку, за загальним правилом, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Мотивуючи поважність причин пропуску процесуального строку ОСОБА_1 вказує, що 14.08.2025 нею скеровано до Одеського окружного адміністративного суду позовну заяву (справа №420/26613/25).

З даного приводу слід вказати, що предметом спору в справі №420/26613/25 є бездіяльність Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, дії приватного виконавця Лукасевича К.В. та постанови, які винесено в межах виконавчого провадження №78059211.

Згідно із опублікованою в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 06.02.2026, відповідачем у справі №420/26613/25 також є приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Лукасевич Катерина Володимирівна.

Означене спростовує довід скаржниці про те, що дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Лукасевич К.В. не є предметом розгляду в межах справи №420/26613/25.

Суд апеляційної інстанції вказує, що ініціювання ОСОБА_1 провадження у межах справи №420/26613/25 жодним чином не позбавляло її можливості своєчасно звернутись до суду з даним позовом та не є об`єктивною причиною за наявності якої процесуальний строк поновлюється.

За наслідком дослідження наведених в апеляційній скарзі обґрунтувань у системному зв`язку із законодавчими приписами колегія суддів зазначає, що в даному випадку пропуск строку звернення до суду пов`язаний виключно із суб`єктивними обставинами, які залежать від пасивної поведінки позивачки та її адвоката.

Наведені скаржницею доводи не виправдовують безпідставність пропуску процесуального строку для реалізації права на звернення до суду та не свідчить про наявність поважних причин пропуску цього строку.

Не є юридично спроможним посилання ОСОБА_1 на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано приписи статей 122, 123 КАС України, т.я. звернення до суду за межами строків, визначених КАС України, або в інших законах, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права й інтереси інших учасників правовідносин.

Підстави пропуску процесуального строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, звернення до суду.

Натомість, у досліджуваній ситуації судом апеляційної інстанції таких обставин не встановлено, а скаржницею не доведено.

Колегія суддів вказує, що в даному випадку порушення позивачкою строків звернення до суду з позовом відбулось за відсутності поважних причин.

Установлені вище судом апеляційної інстанції фактичні обставини та зроблені висновки у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі твердження позивачки.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року у справі №420/598/26 про повернення позовної заяви позивачці – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький