Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №420/26386/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26386/25

Категорія: 106000000Головуючий у суді І інстанції: Стефанов С. О. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою адвокатки Друмової Валерії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі за позовом адвокатки Друмової Валерії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоплаченого грошового забезпечення,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_2

в с т а н о в и В:

У серпні 2025 року адвокатка Друмова В. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність, що виразилась у незастосуванні у період з 29.01.2020 по 20.05.2023 чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення;

- стягнути суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023.

Обґрунтовуючи позовні вимоги адвокатка зазначила, що в період з 14.03.2015 по 06.11.2023 її довіритель ОСОБА_1 проходив військову службу у Цюрупинському (у подальшому змінено назву на ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (змінено назву на ІНФОРМАЦІЯ_6 ), які є структурними підрозділами ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Так, у спірний період нарахування грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 здійснював ІНФОРМАЦІЯ_3 , а вже ІНФОРМАЦІЯ_7 на підставі отриманих від ІНФОРМАЦІЯ_6 фінансових документів здійснював виплату грошового забезпечення.

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) від 06.11.2023 №225 майора ОСОБА_1 , начальника відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_8 , виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06 листопада 2023 року та направлено до нового місця служби – ІНФОРМАЦІЯ_9 .

За результатами дослідження отриманих документів адвокаткою установлено, що при нарахуванні її довірителю грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023, відповідач застосовував приписи пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18.

Адвокатка вважає це протиправним посилаючись на те, що у зв`язку з набранням законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 про скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова №103), посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення розраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.

Отже, на думку адвокатки, застосування відповідачем розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення при його нарахуванні у меншому розмірі, ніж передбачено законом, порушує право її довірителя на належний рівень грошового забезпечення.

Крім того, адвокатка Друмова В. В. обґрунтувала також необхідність саме стягнення на користь ОСОБА_1 з відповідача недоплаченого грошового забезпечення, вважаючи, що саме такий спосіб захисту є ефективним та забезпечить поновлення порушеного права.

При цьому, суму недоплаченого грошового забезпечення просила визначити суд першої інстанції за допомогою інституту витребування доказів, заявивши відповідне клопотання.

До того ж, 06 листопада 2025 року адвокатка Друмова В. В. звернулась до суду першої інстанції із заявою про уточнення позовних вимог (а.с.79-86).

Фактично у цій заяві вона просила стягнути суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 не з ІНФОРМАЦІЯ_6 , а з ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_10 ).

При цьому, адвокатка залишила ІНФОРМАЦІЯ_3 єдиним відповідачем по справі.

Одеський окружний адміністративний суд, вирішуючи дану справу по суті спору, долю указаного клопотання про витребування доказів не вирішив, залишивши його без відповіді.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року позов було задоволено наступним чином.

Так, суд визнав протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 року.

Також зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 року.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, адвокатка Друмова В. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , оскаржила його, вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

У зв`язку з цим, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову наступним чином.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 , що виразилась у незастосуванні у період з 29.01.2020 по 20.05.2023 чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_11 на користь ОСОБА_1 суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023.

Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов, не вирішив долю уточненого позову, поданого 06 листопада 2025 року.

Скаржниця вважає, що зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року не поновить його порушені права, оскільки, на думку адвокатки, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам справи.

Застосований судом першої інстанції спосіб захисту (зобов`язання нарахувати і виплатити грошове забезпечення) має усічений вплив, не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_3 та третя особа – ІНФОРМАЦІЯ_10 не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справу судом апеляційної інстанції розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 14.03.2015 по 06.11.2023 ОСОБА_1 проходив військову службу у Цюрупинському (у подальшому змінено назву на ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (змінено назву на ІНФОРМАЦІЯ_6 ), які є структурними підрозділами ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У спірний період нарахування грошового забезпечення на користь позивача здійснював ІНФОРМАЦІЯ_3 , а вже ІНФОРМАЦІЯ_10 , на підставі отриманих від ІНФОРМАЦІЯ_6 фінансових документів, здійснював виплату грошового забезпечення.

Як слідує з доданих до позовної заяви матеріалів, а саме: у відповідності з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) від 06.11.2023 №225 майора ОСОБА_1 , начальника відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_8 , виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06 листопада 2023 року та направлено до нового місця служби – ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Під час виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 не ознайомлено з відомостями щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період проходження ним служби з 14.03.2015 по 06.11.2023.

З метою з`ясування обставин, у тому числі інформації щодо нарахованого та виплаченого на користь позивача грошового забезпечення у період проходження ним служби у ІНФОРМАЦІЯ_12 , представник ОСОБА_1 – адвокат Друмова В. В. звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_11 з відповідним адвокатським запитом.

27 червня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_10 скеровано на адресу представника позивача відповідь на адвокатський запит №11/2/320, у якій зазначено про те, що: «За час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_12 з 14.03.2015 по 06.11.2023 ОСОБА_1 при розрахунку грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704) застосовувався прожитковий мінімуму у розмірі 1762 грн».

До відповіді на адвокатський запит долучено, зокрема: - картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за період з 14.03.2015 по 06.11.2023; - відомості щодо військового звання та тарифного розряду згідно із займаною посадою ОСОБА_1 за період з 14.03.2015 по 06.11.2023.

Так, як слідує зі змісту інформації щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших виплат за період з 29.01.2020 по 20.05.2023, оклад за військовим званням та посадовий оклад обчислювався відповідачем з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а саме: 1762 грн. Зокрема, розмір посадового окладу ОСОБА_1 відповідачем визначено у 2020 році в розмірі 4370 грн (1762 грн х 2,48), у 2021, 2022 та 2023 роках у розмірі 4650 грн (1762 грн х 2,64).

Вважаючи, що у період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошове забезпечення ОСОБА_1 повинно розраховуватись з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, адвокатка Друмова В. В. звернулась до суду з даним позовом в його інтересах.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 Постанови №103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Водночас, суд указав, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі – Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Пунктом 2 Постанови № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Таким чином, на думку суду першої інстанції, викладення пункту 4 Постанови № 704 у вказаній редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023.

Тому, суд першої інстанції, погоджуючись з позицією сторони позивача, вважав дії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, протиправними.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру про необхідність перерахунку та виплати грошового забезпечення, а також всіх інших належних за спірний період додаткових видів грошового забезпечення, то такі вимоги, на думку суду першої інстанції, є похідними та підлягають задоволенню, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у редакції, чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, яка набула чинності 24.02.2018.

Пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до Постанови № 704, унаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

На момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 уже був викладений у редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв`язку з прийняттям Постанови № 103, не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 у редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 № 1644 і від 30.08.2017 № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень». У аналогічній редакції викладені також додаток 14 до Постанови № 704 і примітка до цього додатку.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Наведене вище свідчить про те, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини – прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції, чинній з 29.01.2020 (дати постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18), який викладено, зокрема, у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 27.02.2023 у справі №640/11131/21, від 05.06.2024 у справі №420/18318/23, від 14.11.2024 у справі №580/3452/22 та інших.

Так, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 указав, що зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон № 294-IX та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов висновку, що з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також ураховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Також Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 дійшов таких висновків:

(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Підсумовуючи наведене, варто зазначити, що саме з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, внаслідок чого була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Отже, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови № 704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №420/18318/23.

При цьому, як правильно указано судом першої інстанції, 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 481, яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Пунктом 1 Постанови № 481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Пунктом 2 Постанови № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Таким чином, викладення пункту 4 Постанови № 704 у вказаній редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023.

Тобто, з 20.05.2023 (дата набрання чинності Постановою №481) базова величина, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів (спеціальним) званням військовослужбовців є сталою та становить 1762,00 грн.

За таких умов, висновок суду першої інстанції про протиправність дій суб`єкта владних повноважень ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року є законним та обґрунтованим.

Переходячи до оцінки рішення суду першої інстанції щодо зобов`язальної частини, колегія суддів зазначає наступне.

Так, на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі, згідно доводів апеляційної скарги, спірним є питання щодо стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_11 на користь ОСОБА_1 суми недоплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023.

Надаючи оцінку аргументам скаржника, викладеним в апеляції, колегія суддів керується таким.

Як визнано судом першої інстанції, позовні вимоги про перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням є обґрунтованими.

Рішення суду першої інстанції відповідач або третя особа не оскаржували, тобто вони погодились з протиправністю дій щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762 грн.

Отже, спірним питанням залишається лише чи може суд застосувати такий спосіб захисту як стягнення недоплаченого грошового забезпечення у межах спірних правовідносин, які склалися в даній справі.

Суд апеляційної інстанції, під час підготовки даної справи до апеляційного розгляду, ухвалою від 03 лютого 2026 року витребував у ІНФОРМАЦІЯ_11 розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (з урахуванням виплачених сум) за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 із зазначенням посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, обчислених у відповідності до вимог пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, а саме:

шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня календарного року (тобто станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вимог цієї ухвали, ІНФОРМАЦІЯ_10 надав розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно якого недоплачена сума грошового забезпечення, у зв`язку із застосуванням при його розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762 грн, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня календарного року, становить 269 278,31 грн.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У юридичній науці способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постановах від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформував правовий висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам:

- забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Також, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.

Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України:

- частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо);

- частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень);

- абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень);

- частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень).

Отже, аналіз положень КАС України дає підстави дійти висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02, п. 77), з посиланням на статтю 13 Конвенції, зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Salah v. The Netherlands» (заява № 196/02, п. 50), ефективний засіб – це запобігання тому, щоб не відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Крім того, за усталеною практикою Верховного Суду, якщо розмір заборгованості (заробітна плата, соціальні виплати) є чітко визначеним, ефективним способом захисту є стягнення конкретної суми, а не просто зобов`язання нарахувати та виплатити. Це пришвидшує виконання рішень та запобігає подальшим затримкам з боку боржника.

З урахуванням викладеного, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде саме стягнення на його користь суми недоплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 в розмірі 269 278,31 грн.

Слід погодитись із зауваженнями адвокатки, викладеними в апеляційній скарзі, що застосований судом першої інстанції спосіб захисту (зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення) має усічений вплив, не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а також не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини.

За таких умов, колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_6 нарахувати та виплатити грошове забезпечення за спірний період у належному розмірі, замість заявленого позивачем способу – стягнення грошового забезпечення.

Разом з цим, визначаючи суб`єкт до якого слід застосувати стягнення відповідних коштів на користь ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вважає, що це має бути саме ІНФОРМАЦІЯ_3 . До таких висновків колегія суддів дійшла ураховуючи наступне.

По-перше, адвокатка Друмова В. В., звернувшись у серпні 2025 року, до суду першої інстанції з даним позовом, визначила відповідача саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , а третю особу ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Відповідно до частини 1 статті 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, протягом усього часу розгляду судом першої інстанції справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, в порядку статті 262 КАС України, адвокатка не зверталась із заявою про уточнення позовних вимог.

Відповідне уточнення позову відбулось лише 06 листопада 2025 року, перед ухваленням судом першої інстанції рішення (а.с.79-86).

По-друге, на титульній сторінці заяви про уточнення позовних вимог, сформованої в системі «Електронний суд», відповідачем є ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_10 адвокатка залишила третьою особою, що є ідентичним до змісту позовної заяви (а.с.79).

Разом з цим, у третьому абзаці прохальної частини уточненого позову міститься вимога про стягнення коштів саме з ІНФОРМАЦІЯ_11 , який не є відповідачем по справі, оскільки суд першої інстанції не залучав його в якості співвідповідача. Не було відповідного клопотання і зі сторони позивача про залучення ІНФОРМАЦІЯ_11 в якості другого відповідача.

Частина 3 статті 48 КАС України передбачає, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Суд апеляційної інстанції вважає, що наведена норма свідчить про те, що ініціатива про заміну первісного відповідача або залучення до участі у ній співвідповідача має виходити від позивача, оскільки саме останній надає відповідну згоду у вигляді клопотання.

Однак, у межах даної справи, сторона позивача не заявила таке клопотання до суду першої інстанції, а тому останній розглянув справу в межах заявленого первісного позову.

За таких умов, ураховуючи, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії апеляційного провадження залучати співвідповідача, вимоги апеляційної скарги до ІНФОРМАЦІЯ_11 задоволенню не підлягають.

Повертаючись до стягнення недоплаченого грошового забезпечення, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде стягнення суми 269 278,31 грн саме з ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки у цьому органі ОСОБА_1 проходив військову службу та саме він нараховував позивачу грошове забезпечення.

Понад те, відповідно до абзацу третього пункту 3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Отже, ІНФОРМАЦІЯ_3 входить до структури ІНФОРМАЦІЯ_11 , а тому стягнення відповідних коштів з ІНФОРМАЦІЯ_6 не заборонено законодавством.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

- неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

- неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, окрім процесуальних порушень (не вирішив клопотання про витребування доказів), допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що виразилось у незастосуванні закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з цим, наявні підстави для часткового скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_6 269 278,31 грн недоплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та жодних судових витрат не поніс, підстав для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, немає.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвокатки Друмової Валерії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_13 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року – скасувати.

Ухвалити в цій частині постанову, якою стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 269 278 (двісті шістдесят дев`ять тисяч двісті сімдесят вісім) грн 31 коп. недоплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик