Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №420/21984/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/21984/25

Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,

повний текст судового рішення

складено 18.11.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування і виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2010-2020 роки та зобов`язання вчинити певні дії, –

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

07 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду із позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_1 , якому просила суд :

- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо у ненарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки, як матері двох дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» за 2010-2020 роки;

- зобов`язати Війсково-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки, як матері двох дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» за 2010-2020 роки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ОСОБА_1 з жовтня 2003 року по лютий 2020 року проходила службу у Військово-медичному клінічному центрів Південного регіону. 08.05.2025 року позивач звернувся до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону із заявою щодо виплати компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як жінці-військовослужбовцю, яка має двох і більше дітей віком до 15 років за 2010-2020 роки, однак відповідь не отримано, виплату не здійснено, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Військову частину НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування і виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2010-2020 роки та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо у ненарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки, як матері двох дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» за 2010-2020 роки.

Зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки, як матері двох дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» за 2010-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Військово-медичний клінічний центр Південного регіону подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 з жовтня 2003 року по лютий 2020 року проходила службу у Військово-медичному клінічному центрів Південного регіону. 08.05.2025 року позивач звернувся до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону із заявою щодо виплати компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як жінці-військовослужбовцю, яка має двох і більше дітей віком до 15 років за 2010-2020 роки, однак відповідь не отримано, виплату не здійснено.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з п. 5 ст. 11 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров`я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII).

Статтею 19 Закону України «Про відпустки» визначено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За змістом абз.3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Отже, визначальним для виплати означеної вище компенсації є факт звільнення військовослужбовця з військової служби.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по стройовій частині) від 05.02.2020 року № 25 ОСОБА_1 справи та посаду здала та вибула до нового місця служби, з 05.02.2020 року її виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

За правилами ч.1 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Підстави, за яких військовослужбовці звільняються із служби, визначені частинами 2 6 цієї статті, зокрема, частиною 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені підстави припинення (розірвання) контракту і звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом у мирний час (пункт1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) пункт 2, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).

Відповідно до ч.7 ст.26 цього Закону звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

За змістом ч. 3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Виходячи з наведених правових норм, виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини є наслідком не лише звільнення військовослужбовця з військової служби, а і, зокрема, переміщення по службі військовослужбовців строкової військової служби з однієї військової частини до іншої (п.203 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України).

В даному випадку виключення позивача наказом Військово- медичного клінічного центру Південного регіону 05.02.2020 № 25 зі списків особового складу центру мало місце не у зв`язку із звільненням позивача з військової служби, а внаслідок вибуття для подальшого проходження служби в інше місце служби, що за своєю правовою суттю не є звільненням з військової служби з настанням певних правових наслідків, зокрема, отримання компенсації за всі невикористані позивачем дні додаткової відпустки.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем у спірних відносинах не допущено протиправної бездіяльності, що полягає у невиплаті грошової компенсації за невикористану у 2010-2020 роках додаткову відпустку при виключенні позивача із списків особового складу Військово- медичного клінічного центру Південного регіону та всіх видів забезпечення у зв`язку з переведенням до нового місця служби, про що зазначено в наказі від 05.02.2020 р. №25 оскільки відповідно до наведених вище правових норм дану відпустку позивач може отримати за новим місцем служби або отримати грошову компенсацію при звільненні з військової служби за останнім місцем служби у відповідності до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки, як матері двох дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» за 2010-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону – задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року - скасувати, ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративним позовом ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька