Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №213/6293/25 — Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/6293/25

Номер провадження 2/213/400/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Хмельової С.М.,

за участю секретаря судового засідання Ємельянцевої Т.С.,

за відсутності сторін,

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

До Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся позивач – ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 76 750,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір №3620531, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн зі сплатою процентів за користування коштами.

Кредитор належним чином виконав свої зобов`язання за договором кредиту, надавши відповідачу кредитні кошти, однак відповідач свої зобов`язання з повернення коштів не виконав, у зв`язку із чим утворилася заборгованість.

29 листопада 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір №29-11-102, за умовами якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за кредитними договорами, зокрема за договором № 620531.

10 березня 2023 року ТОВ « ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» уклали договір № 10-03/2023/01, за умовами якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги за кредитними договорами, зокрема за договором №3620531.

18 лютого 2025 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» уклали договір №18-02/25, за умовами якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відступило позивачу право вимоги за кредитними договорами, зокрема за відповідача договором № 3620531.

Розмір заборгованості за договором №3620531 становить 88 250,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредита – 10 000,00 грн, заборгованість по процентам – 77 250,00 грн, заборгованість за комісією – 1 000,00 грн.

Враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 76 750,00 грн, а також стягнути витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.

Сторони в судове засідання не з`явилися.

Представник позивача у позові просить розгляд справи проводити без його участі. Не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом своєчасно і належним чином за зареєстрованим місцем проживання, однак повторно не з`явився в судове засідання, про причини неявки не повідомив, будь-яких клопотань не направив. Відзив на позов до суду не надходив.

За таких обставин суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, що відповідає положенням ч.4 ст.223 та ст.280 ЦПК України.

У зв`язку із неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

02 грудня 2025 року позовна заява надійшла до суду.

Ухвалою судді від 09 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

18 грудня 2025 року недоліки усунуто.

Ухвалою судді від 23 грудня 2025 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Витребувано докази.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

14 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» і ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3620531, за умовами якого кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 30 днів, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом і комісію.

Згідно п.п.1.5.1. договору комісія за надання кредиту: 1 000,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п.п. 1.5.2., 1.6. договору проценти за користування кредитом: 3 750,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Пунктом 2.3.1.2. договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п.1.6 договору.

Договір разом з додатками до нього підписано електронним підписом відповідача, електронний підпис відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) «J99554».

Кредитодавець умови договору виконав, надавши відповідачу кредит шляхом перерахування коштів у розмірі 10 000,00 грн на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС».

Згідно з інформацією, наданою АТ «УКРСИББАНК» на ухвалу суду, банк підтверджує факт зарахування коштів в сумі 10 000,00 грн, які були перераховані 14 серпня 2021 року на маску-карту № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 .

Відповідач умови договору з повернення кредиту, сплати процентів та комісії не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість.

29 листопада 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №29-11-102, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зокрема за договором №3620531 від 14 серпня 2021 року (номер запису в реєстрі боржників – 3607). Розмір заборгованості на момент відступлення права вимоги становить 44 750,00 грн.

10 березня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01, за умовами якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі до відповідача за договором № 3620531 (номер запису в реєстрі боржників – 17223). Розмір заборгованості на момент відступлення права вимоги становить 88 250,00 грн.

18 лютого 2025 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №18-02/25, за умовами якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відступило ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі до відповідача за договором № 3620531 (номер запису в реєстрі боржників – 84). Розмір заборгованості на момент відступлення права вимоги становить 88 250,00 грн.

Згідно з наданим розрахунком ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» здійснило нарахування відсотків за користування кредитом у сумі 43 500,00 грн за ставкою 5% в день за цим договором.

Позивачем нарахування за договором, право вимоги за яким ним набуто, не здійснювалося.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків станом на 18 лютого 2025 року заборгованість за договором становить 88 250,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредита – 10 000,00 грн, заборгованість по процентам – 77 250,00 грн, заборгованість по комісії – 1 000,00 грн.

Доказів, які б спростували розмір заборгованості відповідачем не надано.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 76 750,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредита – 10 000,00 грн, заборгованість по процентам – 65 750,00 грн, заборгованість за комісією – 1 000,00 грн

Викладеним обставинам відповідають правовідносини, що витікають із зобов`язань за кредитним договором та договором позики, а також щодо наслідків неналежного виконання зобов`язань.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Встановлено що договір укладений в електронній формі та підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 вказаного закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до положень 12 Закону України «Про електронну комерцію» одним із моментів підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з абзацом 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Встановлено, що сторонами визначені істотні умови договору, в тому числі сума кредиту, строк кредитування та дата повернення грошових коштів, відсоткова ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту тощо. Підписавши договір, відповідач засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором.

Суд зазначає, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був б укладений, а грошові кошти не були би перераховані.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтями 1046, 1048 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Законом України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VIII законодавець залишив за кредитодавцем можливість встановлення комісії під час укладення кредитних договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Встановлено, що боржник не виконав зобов`язання за договором, вчасно отримані в кредит кошти не повернув, відсотки за користування такими коштами та комісію не сплатив, заборгованість не погашена.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Така заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

На підставі договору факторингу №29-11-102 від 29 листопада 2021 року, договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року та договору відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги №18-02/25 від 18 лютого 2025 року позивач набув права вимоги до відповідача за договором №3620531.

Судом встановлено, що позивачем підтверджений факт укладення відповідачем кредитного договору з первісним кредитором, порушення ним взятих на себе зобов`язань, набуття позивачем права вимоги до відповідача за цим договором.

Відповідачем порушувалися умови договору, кошти на повернення кредиту не сплачувалися, що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідачем наявність заборгованості за кредитом не спростовано, виписки з особового рахунку та свого контррозрахунку не надано.

При визначенні розміру заборгованості суд бере до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості первісного кредитору, який містять відомості про щоденні нарахування, складові заборгованості та їхній розмір.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 10 000,00 грн.

Тому вимога про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню.

Умова кредитного договору №3620531 про встановлення комісії за надання кредиту не суперечить положенням Закону України «Про споживче кредитування», відповідач, підписавши договір, погодився на встановлення такої комісії, а тому вимога про стягнення заборгованості за комісією також підлягає задоволенню.

При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо – можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу – позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже – і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін – на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника – обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.

Під час розгляду справи встановлено, що строк кредитування, передбачений договором №3620531 – 30 днів.

Пунктом 2.3 договору визначено умови пролонгації строку кредитування, зокрема пункт 2.3.1.1 передбачає пролонгацію на пільгових умовах, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування за умовами сплати комісії у визначеної договором розмірі на певну кількість днів пролонгації та певної частки заборгованості за кредитом. Пунктом 2.3.1.2 передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але на строк не більше 60 днів. При цьому у період такої пролонгації проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною у пункті 1.6 цього договору.

Тобто за умовами договорів протягом 30 днів нараховуються передбачені пунктами 1.5.2 договорів проценти за ставкою 1,25 %, у разі вчинення дій, передбачених п. 2.3.1.1 договору, проценти протягом пролонгації на пільгових умовах нараховуються за вищезазначеною ставкою, за наступні 60 днів (у разі пролонгації на стандартних умовах) – передбачені пунктом 1.6 договорів за ставкою 5 %.

Судом встановлено, що відповідачем не вчинено дій для пролонгації строку кредитування на пільгових умовах, тому після закінчення 30-денного строку кредитування у зв`язку з продовженням користування відповідачем кредитними коштами строк кредитування пролонговано на стандартних умовах.

При цьому, умовами договору не передбачено пролонгації строку кредитування на стандартних (базових) умовах більше, ніж на 60 днів, а отже, не передбачено і нарахування процентів за користування кредитом поза межами цього строку.

Доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять.

Нарахування первісним кредитором процентів за користування кредитом у розмірі 33 750,00 грн за 90 днів (30+60) відповідає умовам договору щодо строку такого нарахування (з урахуванням пролонгації) та розміру процентної ставки.

Проте подальше нарахування процентів ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за 87 днів у розмірі 43 500,00 грн є неправомірним та не відповідає умовам договору.

Після спливу визначеного договором строку кредитування права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позивачем позовні вимоги в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України не заявлено.

Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, обставини, на які посилається позивач як на підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 32 000,00 грн не знайшли своє підтвердження при розгляді справи, тому такі вимоги не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: стягненню з відповідача заборгованості за договором у загальному розмірі 44 750,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредита – 10 000,00 грн, заборгованість по процентам – 33 750,00 грн, заборгованість по комісії – 1 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1 412,41 грн.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 25 000,00 грн, суд виходить з такого.

Як передбачено статтею 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до позову судові витрати позивача на професійну правничу допомогу становлять 25 000,00 грн, на підтвердження яких позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 02 липня 2024 року №02-07/2024, тарифи на послуги правової допомоги, заявку на надання юридичної допомоги №1085 від 01 жовтня 2025 року, витяг з акту №21 від 31 жовтня 2025 року щодо надання юридичної допомоги стосовно відповідача ОСОБА_1 .. Відповідно до витягу з акту позивачу були надані адвокатським об`єднанням постуги: усна консультація з вивченням документів (2 години по 2 000 грн за 1 год); підготовка пропозиції (3 години по 2 000 грн за 1 год); складання позовної заяви для подачі до суду (5 годин по 3 000 грн за 1 год).

Клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та будь-яких доказів їх неспівмірності від відповідача не надійшло.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 14 576,55 грн.

Разом з тим, суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3, 5, 9 статті 141 ЦПК, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в пункті 119 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, в його рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, виходячи з положень частини 3 статті 141 ЦПК, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн є завищеними.

Суд звертає увагу на те, що справа є малозначною, з огляду на ціну позову, подана через електронний суд. На переконання суду, дії щодо надання усної консультації, підготовка пропозицій та складання позовної заяви не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, з урахуванням також того, що адвокатом готувалися інші аналогічні позови для звернення до суду.

Ураховуючи характер виконаної роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх з відповідача на користь позивача в розмірі 10 000 грн.

Керуючись ст. ст. 207, 512, 514, 525, 526, 530, 638, 639, 610, 611, 1048-1049, 1050, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 247, 263-265, 274, 279, 280, 282 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором №3620531 від 14 серпня 2021 року у розмірі 44 750 (сорок чотири тисячі сімсот п`ятдесят) грн 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредита – 10 000,00 грн, заборгованість по процентам – 33 750,00 грн, заборгованість по комісії – 1 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судовий збір у розмірі 1 412 (одна тисяча чотириста дванадцять) грн 41 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», адреса: ЄДРПОУ 42640371, адреса: вул. Гедройця Єжи, буд.6, офіс 521, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Дата складення повного судового рішення – 03 березня 2026 року.

Суддя С.М. Хмельова